Метод викликаних потенціалів

Викликані потенціали — це реакція мозку на подразнювання. Як подразники використовують звук, світло, стимуляцію рецепторів і периферійних нервів. Відвідними електродами слугують електро­ди, що застосовуються під час енцефалографії. У зв'язку з тим, що викликані потенціали за значенням менші від звичайної спонтан­ної активності мозку, для їх реєстрації застосовують електронно- обчислювальну техніку. Цей метод є дуже чутливим і дає змогу отримати біоелектричні відповіді від усіх структурних утворів голо­вного мозку (на рівні стовбура, підкіркових утворів і кори головного мозку).

Викликані потенціали — це зміни сумарної електричної актив­ності мозку. Вони складаються з кількох позитивних і негативних хвиль, що тривають 0,5 - 1,0 с після застосуванням подразника. При оцінюванні викликаних потенціалів ураховують їхню форму, значення і латентний період їхньої появи після нанесеного подраз­нення.

Магнітоенцефалографія

Біоструми мозку створюють слабкі магнітні поля. Вперше елект­ромагнітне поле мозку людини було записане в 1968 р. Д. Коеном. Магнітоенцефалограму записують за допомогою магнітометра — надпровідного квантового інтерференційного приладу. Магніто­метр має багато датчиків, що дає можливість записати просторову картину розподілу електромагнітного поля. Тимчасова і просторова роздільна здатність сучасних магнітометрів становить до 1 мм і 1 мс.

На ЕМГ сумарно реєструються сигнали від усіх джерел, неза­лежно від їхньої орієнтації. Поділ цих сигналів важкий. До того ж магнітоенцефалографія дає можливість записувати тільки кіркові диполі (джерела, що розміщені паралельно поверхні черепа). У зв'язку з тим, що магнітна проникність для повітря і для тканин приблизно однакова, то при реєстрації магнітоенцефалограми від­сутні спотворення від оболонок мозку, кісток черепа, підшкірної

клітковини і шкіри. З огляду на те, що джерела активності при за­писі ЕЕГ і магнітоенцефалограми різні, показане їхнє спільне за­стосування.

Електроокулографія

Електроокулографія — методика реєстрації рухів ока, в основуі якої покладено дипольну властивість очного яблука (роговиця має позитивний заряд щодо сітківки). У зв'язку з тим, що електрична й оптична осі очей збігаються, то записана електроокулограма пока­зує напрямок погляду. При русі ока змінюється напрямок електрич­ної осі ока, а це зумовлює зміну потенціалу, що й реєструється за допомогою методики електроокулографії.

Для запису застосовуються чотири відвідні електроди, що не по­ляризуються, з електропровідною пастою. їх накладають на знежи­рену шкіру біля скроневих кутів обох очних щілин, а також посере­дині верхнього і нижнього краю однієї очної ямки. Перші два елек­троди реєструють горизонтальні рухи ока, інші два — вертикаль­ні. Потенціали від електродів кожної пари підсилюються, а потім записуються чи подаються на комп'ютер.

Цей метод дає змогу реєструвати не тільки напрямок зміщення погляду, а й значення кута такого зміщення. З огляду на той факт, що рухи очей спричинюють артефакти на ЕЕГ, то в психофізіології запис біоелектричної активності мозку обов'язково проводиться із записом електроокулограми.

Електроміографія

Електроміографія (ЕМГ) — метод реєстрації коливань сумарного електричного потенціалу м'язів і нервово-м'язового апарата, що ви­никають у спокої, при тонічному напруженні і довільних рухах.

Під час проведення Е.МГ користуються підшкірними (голчасти­ми) електродами. Проте значно частіше і ширше застосовують на­шкірні (поверхневі) електроди через їх атравматичність і зручність використання. Зазвичай застосовують біполярні відведення (один електрод розміщують над руховою точкою м'яза, а другий — на 1 - 2 см дистальніше).

У спокої скелетні м'язи перебувають у стані невеликого тонічно­го напруження (контрактильний тонус). ЕМГ м'яза, що перебуває в спокої, виявляється у вигляді низькоамплітудних коливань (5 - ЗО мВ) частотою 100 Гц і більше (рис. 7). Електроміографічні пока­зники (частота й амплітуда потенціалу) збільшуються при готовно­сті до руху, уявному виконанні руху, емоційному напруження, при читанні «про себе», при уявному письмі у правшів і в інших випад­ках. Саме тому ЕМГ і широко застосовується під час проведення психофізіологічних досліджень.

Електрична активність шкіри

Електрична активність шкіри (ЕАШ) нерозривно пов'язана з нервовою системою і контрольованим нею потовиділенням. Дове­дено, що кора головного мозку через гіпоталамус, ретикулярну фор­мацію і симпатичний відділ вегетативної нервової системи посилає імпульси до потових залоз. Потові залози беруть активну участь у підтриманні постійної температури тіла. Проте дослідженнями Хес- сет (1981) і Альдерсонс (1986) було показано, що потові залози, особ­ливо на кистях, стопах, на лобі і в пахвових западинах, підвищують активність при стресі, сильних емоційних переживаннях і різних видах напруженої активної діяльності людини. У зв'язку з цим до­слідження електричної активності шкіри використовують для оці­нювання емоційного стану, а також напруженості праці у клініці, клініці, психофізіології, при проведенні експериментальних дослі­джень.

ЕАШ звичайно реєструється біполярними електродами, що не поляризуються, з кінчиків пальців рук або долонь. На сьогодні за­пропоновано два способи дослідження ЕАШ' при першому способі використовують зовнішнє джерело гальванічного струму (метод Форі) і при цьому реєструють провідність шкіри; при другому спо­собі зовнішнє джерело гальванічного струму не застосовують (метод Тарханова) — вимірюють електричний потенціал самої шкіри. Кі­лькісне оцінювання отриманих показників ЕАПІ як за першим, так і за другим способами утруднене.