Визначення емоцій та їх класифікація

Усі ми знаємо, що таке емоції. Проте точного визначення цьому поняттю ми не можемо дати. Деякі вчені вважають, що на сьогодні в дослідженні емоцій зайшли у безвихідь, проте ми пропонуємо та­ке визначення поняття емоції.

Емоції— це психічний процес, що відбиває суб'єктивну реакцію людини на переживання її відносин з навколишнім світом і став­ленням до самої себе, нерозривно пов'язаний з потребами.

З цього визначення емоцій випливає, що людина не тільки пі­знає дійсність у процесах сприймання, пам'яті, уяви і мислення, а й водночас так чи інакше ставиться до тих чи інших фактів життя, відчуває ті чи інші почутгя стосовно них. Людина переживає те, що з нею відбувається, а також певним чином ставиться до навколиш­нього світу. Такі переживання становлять основу емоцій.

У сприйнятті відбивається зміст об'єкта, тоді як емоції виража­ють стан суб'єкта і його ставлення до об'єкта. Емоції характеризу­ються полярністю, тобто мають позитивний чи негативний знак: задоволення — невдоволення, веселощі — смуток тощо. Проте у складних людських почуттях нерідко виникає суперечлива єдність^ у ревнощах жагуча любов уживається з пекучою ненавистю.

Переживання відчувань є психічним процесом, що вирізняється плинністю і мінливістю і має свою динаміку. Наприклад: пережи­вати втрату близької людини означає активно переосмислювати своє місце в житті, що змінилося після непоправної втрати, пере­оцінювати життєві цінності, знаходити в собі сили для подолання критичної ситуації тощо. Переживання людини завжди пов'язане з об'єктивною необхідністю знести ситуацію, що стала критичною, витримати її, перетерпіти, справитися з нею, тобто емоційно пере­жити щось. Переживання — це особлива емоційна діяльність вели­кої напруженості і нерідко великої продуктивності, спрямована на зміну внутрішнього світу особистості і віднайдення потрібної рівно­ваги.

 

Класифікація і форми прояву емоцій

Нині виділяють чотири види емоційних процесів: афекти, влас­не емоції, почуття і настрій.

Афекти — це дуже сильні і відносно короткочасні емоційні пе­реживання у відповідь на ситуацію, що майже склалася, які харак­теризуються різко вираженими руховими, вісцеральними проява­ми, а також значними змінами свідомості. Афекти зумовлюються ' як біологічно значущими факторами, що стосуються фізичного іс­нування суб'єкта, так і соціальними факторами (наприклад, санк­ціями, вжитими керівником чи представниками влади тощо).

Афекти — емоційні процеси, які швидко опановують людиною і бурхливо протікають. Вони характеризуються значними змінами свідомості, порушенням контролю за діями, втратою самовладання, а також зміною всієї життєдіяльності організму. Афекти короткоча­сні, оскільки відразу зумовлюють величезну витрату сил, вони схо­жі на вибух. Якщо звичайна емоція — це щиросерде хвилювання, то афект — буря. Розвиток афекту характеризується різними стаді­ями, що змінюють одна одну. Охоплена афективним спалахом люті, жаху, розгубленості, дикого захвату, розпачу людина неоднозначно підбиває навколишній світ, різною мірою володіє собою і регулює свої рухи.

Спочатку в афективному стані переважають процеси збудження н мозку, людина думає про предмет свого почуття і про те, що пов'язано з ним, мимоволі відволікаючись від усього стороннього. Виразні рухи стають дедалі неконтрольованішими. Сльози і ри­дання, регіт і вигуки, характерні жести і міміка обличчя, приско­рене чи утруднене дихання створюють звичайну картину нароста­ючого афекту. На подальших стадіях афекту, якщо вони настають, людина втрачає контроль над собою, роблячи вже несвідомі безроз­судні дії, які пізніше буде соромно згадувати і які іноді пригаду­ються неначе якийсь сон. Гальмування охоплює кору і гасить сфор­мовані системи тимчасових зв'язків, у яких закріплений досвід лю­дини, її культурні і моральні підвалини. Після афективного спала­ху настає розбитість, занепад сил, байдужість до усього, нерухо­мість, часом сонливість. Слід зазначити, що будь-яке почуття може в деяких випадках переживатися в афективній формі. Наприклад, уболівальник на стадіоні, «божевільна» любов тощо.

Власне емоції— це такий стан, який майже не виявляється в зовнішній поведінці і виражає оцінку ставлення суб'єкта до ситуа­ції або явищ, що складаються або передбачаються. Емоції можуть випереджати ситуації та явища, які ще не настали.

У дослівному перекладі емоція — це щиросерде хвилювання, щиросердий порух.

Нерідко емоції зовнішньо виявляються мімікою, жестами, позою, інтонацією, розширенням чи звуженням зіниць.

Виділяються такі емоційні стани: інтерес, радість, подив, страж­дання, гнів, відраза, презирство, страх, сором. Кожна з цих емоцій може бути представлена як градація станів, що зростають за ступе­нем виразності: спокійне задоволення, радість, захоплення, екстаз тощо, чи сором'язливість, зніяковілість, сором, провина та ін., чи невдоволення, засмучення, страждання, горе.

Емоції поділяються на стенічні й астенічні. За стенічних емоцій людині важко мовчати, важко не діяти активно, з радості вона го­това «вергати гори». Астенічні емоції характеризуються пасивністю чи споглядальністю, переживання відчувань розслаблює людину. Від страху в неї можуть «ноги підкоситися». Іноді при переживанні сильного почуття людина замикається в собі.

Почуття — це емоції, що виникають на основі задоволення чи незадоволення соціальних або духовних потреб людини і пов'язані з уявленням чи ідеєю про деякий конкретний або абстрактний об'єкт. Наприклад: почуття любові до людини, до батьківщини, до родичів, ненависть до ворога та ін. П. В. Симонов (1981) вважає, що при низькій імовірності уникнення небажаного впливу розвиваєть­ся тривога, а при низькій імовірності досягнення мети — фрустра­ція.

Близькі до почуттів загальні відчуття: голод, спрага тощо. Проте між ними є відмінності. Так, загальні відчуття зумовлюються по­дразненням певних рецепторів (наприклад, відчуття спеки вини­кає при подразненні терморецепторів). Емоції (страх, гнів і ін.) зо­всім не пов'язані з подразненням рецепторів і виникають під впли­вом випадкових зовнішніх факторів. Загальні відчуття (голод, ста­тевий потяг тощо) настають з певними інтервалами.

Чим стабільніші мотиви, що у сукупності створюють спрямова­ність особистості людини, тим більшою мірою вона переживає все, що сприяє чи перешкоджає тим почуттям, які оцінюють перебіг процесу (успішно чи неуспішно) задоволення потреб.

Сформовані як результат узагальнення емоційного досвіду по­чуття стають провідними утвореннями емоційної сфери особистості людини, визначаючи динаміку і зміст ситуативних емоцій, настроїв і афектів.

Почуття визначає динаміку і зміст емоцій, що мають ситуатив­ний характер. Так, почуття любові до близької людини може по- різному виявлятися залежно від обставин'- у радості при її успіхах, у засмученні при невдачі, у гордості за неї чи в обуренні тощо.

Пристрасті — особливий вид почуттів людини. Пристрастю на­зивають стійке глибоке і сильне почуття, що визначає напрямок думок і вчинків людини. Пристрасть змушує людину завзято мір­кувати про предмет почуттів, живо і яскраво уявляти собі задоволення потреб, що є їхньою основою, уявляти і всебічно обмірковува­ти дійсні чи можливі перешкоди і труднощі на шляху до цього за­доволення. Те, що не пов'язане з панівною пристрастю, здається другорядним, відсувається на задній план і перестає хвилювати людину. Те, що пов'язане, — захоплює, хвилює, привертає увагу, запам'ятовується. Незадоволена пристрасть породжує сильні емоції і навіть афективні вибухи гніву, обурення, образи тощо.

Любов належить до стійких почуттів. Поняття любов вживається в психології в двох значеннях. У широкому значенні — це високий ступінь емоційно-позитивного ставлення, що виділяє його об'єкт серед інших і ставить його в центр стійких життєвих потреб і інте­ресів суб'єкта. Такою є любов до матері, дітей, музики тощо. У вузь­кому значенні любов — це інтенсивне, напружене і відносно стійке почуття суб'єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами і виражається в прагненні бути з максимальною повнотою представ­леним своїми особистісно значущимд рисами в життєдіяльності ін­шого таким чином, щоб будити в нього потребу у відповідному по­чутті тієї ж інтенсивності, напруженості і стійкості.

Виділяють моральні, інтелектуальні і естетичні почуття.

Моральні почуття своїм змістом мають ставлення людини до людини і ширше — до суспільства. До моральних почуттів нале­жать любов, жалість, доброзичливість, гуманність, відданість й ін.

Інтелектуальні почуття виражають і відбивають відношення особи до процесів пізнання, її успішності чи неуспішності. Виявле­но глибокі зв'язки між розумовими й емоційними процесами, що розвиваються в єдності.

Естетичні почуття відбивають і виражають ставлення суб'єкта до різних фактів життя і їх відображення в мистецтві як до чогось прекрасного, витонченого чи грубого. Ці почуття переживаються як емоції естетичної насолоди і захоплення чи презирства, відрази тощо. Естетичні почуття є продуктом культурного розвитку люди­ни, процесу формування її свідомості.

Моральні, інтелектуальні і естетичні почуття переживаються людиною в діяльності і спілкуванні й іноді іменуються вищими по­чуттями, оскільки в них укладене все багатство емоційного став­лення людини до соціальної дійсності.

Настрій — загальний емоційний стан, що забарвлює впродовж значного часу всю поведінку людини. Настрій може бути радісним і сумним, бадьорим чи млявим, збудженим чи пригніченим, серйоз­ним чи легковажним, дратівливим чи добродушним тощо. Залежно від настрою людина по-різному реагує на навколишній світ. На­стрій накладає свій відбиток на розумову діяльність, на особливості рухів і дій людини, впливаючи на продуктивність виконуваної ро­боти. Основними джерелами настрою є задоволеність чи незадово­леність усім ходом життя, вирішення різних життєвих проблем людини. Тривалий поганий настрій — показник того, що в житті не все гаразд.

Настрій значною мірою залежить від загального стану здоров'я, особливо від стану нервової системи і залоз внутрішньої секреції, що регулюють обмінні процеси в організмі. Окремі захворювання також впливають на настрій людини.

У формуванні настрою важливу роль відіграють підпорогові по­дразники, що закінчуються на підкірковому рівні і не доходять до свідомості.

Слід зазначити, що те саме явище може одночасно зумовити і емоцію і настрій.

Мышление и речь

Мышление и речь тесно связаны между собой. Слово является формой существования понятия, если речь идет о предметах и ​​явлениях окружающего мира. В слове обобщенные все свойства предмета и явления, в связи с чем слово представляет существование мысли.

Язык и общение

С. Л. Рубинштейн (1999) пишет, что человек является общественным существом, деятельность также общественная и ее сознание - общественное сознание. Сшдомисть формируется на основе практической деятельности в процессе ду хонного и сознательного общения между людьми, осуществляется с помощью языка.

1. Павлов ввел понятие о первой и второй сигнальной системе у человека. Первая сигнальная система у человека и у животных и обеспечивает непосредственное восприятие чувственных образов и явлений окружающей мира. Вторая сигнальная система развилась в результате возникшей потребности общения между людьми в процессе трудовой деятель ности в виде речевой функции. Развитие речевой функции привело к появлению языка, в результате чего отражение окружающей действительности стало возможным в обобщенном и смысловом виде. Специфической особенностью высшей нервной деятельности человека как раз и является речево -мыслительные процессы.

Слово является специфической единством чувственного и смыслового содержания. В слове отражают конкретные, а наиболее существенные свойства предметов и явлений окружающей действительности. С. Л. Рубинштейн (1999) указывает, что слово как обобщенное отражение предметов или явлений привлекается в действующие общественные отношения и определяется через функцию этого предмета и его значение в человеческой деятельности.

У человека вторая сигнальная система охватывает все виды символизации, в том числе языковые знаки, музыкальные звуки, рисунки, математические символы и знаки, мимико-жестикуляцийни реакции, художественные образы и т.п. Однако ведущую роль в символизации окружающего мира играет слово.

Установлено, что между структурами, которые воспринимают стимулы, и структурами, обозначающие их словам, существует связь. Переход чувственных образов с первой сигнальной системы во вторую может спо-делать иррадиацию возбуждения или торможения во второй сигнальной системе. Кроме того, установлено, что словесный раздражитель приводит к изменению в первой сигнальной системе и управляет поведением, движением человека и др.

В каких бы формах человеческое мышление не осуществлялось, оно невозможно без языка. Мысль человека в слове находит необходимую материально оболочку и становится реальной действительностью для нее самой и для других людей. Любая мысль возникает, развивается и выражается в словах, в устной и письменной речи. Чем больше совершенствуется и оттачивается словесное формулировки того или иного мнения, тем более четкой и понятной она становится.

Человек может мыслить вслух или про себя (внутренняя речь), как будто разговаривая сама с собой, но непременным условием мышления является его словесная оболочка.

 

Определение и виды памяти

 

Память - это свойство живой материи воспринимать, по памяти-вать, сохранять, активировать, воспроизводить и забывать информацию.

Сейчас выделяют три вида памяти: генетическую, иммунологическую и нервнопсихическую.

Генетическая память -память о структурно-функциональной организации живой системы, определяет тот или иной биологический вид. Живая система должна постоянно себя воспроизводить, а потому должна помнить свое строение и функции. В живой материи эту функцию оценивают дезоксирибонуклеиновые и рибонуклеиновые кислоты.

Иммунологическая память - память, усиливает защитную функцию живой системы на повторное проникновение в нее генетически инородных тел (вирусы, бактерии и др.)., Которые называют «антигенами». Имуноло гическая система вырабатывает антитела (белки, разрушают чужеродные тела). Иммунный ответ осуществляется системой Т-лимфоцитов (кли ТЫННЫЙ защита осуществляется Т-киллерами, Т-хелперы (помощники ми) и Т-клетками, которые распознают антигены) и системой В-лимфо-цитив, вырабатываемых костным мозгом и обеспечивают гуморальную защиту. В-лимфоциты вырабатывают различные классы имуноглобулинов, являющихся антителами, встроенными в их мембрану.

Следовательно, иммунологическая система обеспечивает сохранение живой систе мы как биологического вида, используя механизмы генетической памяти.

Нервно-психическая, или нервная, память - это совокупность состав них нервно-психических процессов, обеспечивающих единство и целостность организма и направлены на формирование его адаптивного поведения.

В нервно-психической памяти выделяют генотипической (врожденную) и фенотипический виды памяти. Генотипическая память, основываясь на генетической памяти, обеспечивает становление безусловных рефлексов и различных форм урошкенои поведения (инстинктов), играющих роль в приспособлении и выживаемости вида. Фенотипическая память - совокупность нервно-психических процессов, которые составляют основу адаптивной индивидуального поведения, которая формируется в результате обучения. Этот вид памяти обеспечивает хранение и извлечения информации, добываемой индивидуумом в процессе всей жизни.

След памяти, сформированный в процессе обучения, называется енг-рамой.

Энграмма памяти характеризуется следующими показателями: временным фактором, определяется последовательностью и динамикой физиологических процессов в формировании следа памяти же параметрами состояния энграммы, важнейшим свойством которой является готовность к вытягиванию и воспроизведения информации, "строением энграммы, в том числе нейрофизиологическими, нейронными и молекулярными механизмами.

Следует отметить, что память неразрывно связана с ощущениями, восприятиями, мышлением и личностными установками. Механизмы памяти до сих пор остаются недостаточно изученными. Несвязные смотря на многочисленные исследования, до сих пор остается невыясненным, какие же участки мозга ответственны за запоминание, сохранение, активацию и воспроизведение информации.

 

 

Специфічні види пам'яті

9.1. Визначення і види пам'яті

Нам'ять — це властивість живої матерії сприймати, запам'ято- вувати, зберігати, активувати, відтворювати і забувати інформацію.

Нині виділяють три види пам'яті: генетичну, імунологічну і нер- ново-психічну.

Генетична пам'ять— пам'ять про структурно-функціональну ор­ганізацію живої системи, що визначає той чи той біологічний вид. Жива система має постійно себе відтворювати, а тому повинна пам'ятати свою будову і функції. У живій матерії цю функцію здійс­нюють дезоксирибонуклеїнові і рибонуклеїнові кислоти.

Імунологічна пам'ять — пам'ять, що посилює захисну функцію живої системи на повторне проникнення в неї генетично сторонніх тіл (віруси, бактерії та ін.), які називають «антигенами». Імуноло­гічна система виробляє антитіла (білки, що руйнують чужорідні тіла). Імунна відповідь здійснюється системою Т-лімфоцитів (клі­тинний захист здійснюється Т-кілерами, Т-хелперами (помічника­ми) і Т-клітинами, що розпізнають антигени) і системою В-лімфо- цитів, що виробляються кістковим мозком і забезпечують гумора­льний захист. В-лімфоцити виробляють різні класи імуноглобулі" нів, що є антитілами, вбудованими в їхню мембрану.

Важливу роль у процесі імунологічної пам'яті відіграють Т-хел* пери (помічники). При їхньому ураженні, наприклад при ВІЧ, іму­нна система стає нездатною ні до утворення кілерів, ні до вироб­лення антитіл В-лімфоцитами.

Отже, імунологічна система забезпечує збереження живої систе­ми як біологічного виду, використовуючи механізми генетичної пам'яті.

Нервово-психічна, чи нервова, пам'ять — це сукупність склад­них нервово-психічних процесів, що забезпечують єдність і ціліс­ність організму і спрямовані на формування його адаптивної пове­дінки.

У нервово-психічній пам'яті виділяють генотипічну (вроджену) і фенотипічну види пам'яті. Генотипічна пам'ять, ґрунтуючись на генетичній пам'яті, забезпечує становлення безумовних рефлексів і різних форм урошкеної поведінки (інстинктів), що відіграють важ­ливу роль у пристосуванні і виживанні виду. Фенотипічна пам'ять — сукупність нервово-психічних процесів, які становлять основу адаптивної індивідуальної поведінки, що формується в ре­зультаті навчання. Цей вид пам'яті забезпечує збереження і витяг­нення інформації, що здобувається індивідуумом у процесі всього життя.

Слід пам'яті, сформований у процесі навчання, називається енг- рамою.

Енграма пам'яті характеризується такими показниками: тимча­совим фактором, що визначається послідовністю і динамікою фізіо­логічних процесів у формуванні сліду пам'яті; самими параметрами стану енграми, найважливішою властивістю якої є готовність до ви­тягування і відтворення інформації,' будовою енграми, в тому числі нейрофізіологічними, нейронними і молекулярними її механізмами.

Слід зазначити, що пам'ять нерозривно пов'язана з відчуттями, сприйняттями, мисленням і особистісними установками. Механіз­ми пам'яті й дотепер залишаються недостатньо вивченими. Незва­жаючи на численні дослідження, й досі залишається нез'ясованим, які ж ділянки мозку є відповідальними за запам'ятовування, збе­реження, активацію і відтворення інформації (В. М. Кроль, 2003).