Сутність та еволюція податкових систем світу

У країнах з розвинутими ринковими відносинами важливим елементом регулювання соціальних та економічних процесів е податкова система. Ефективність її функціонування може визначатися різноманітними факторами: економічним становищем, рівнем податкової культури, розкладом політичних сил, досягненнями економічної науки тощо. Кожній країні притаманна своя специфіка податкової системи, найбільш відмінними у цій сфері є: США, Японія, Швеція, Великобританія, Німеччина, Франція. Але можна виділити загальні риси і елементи, які характерні для податкових систем всіх країн. Насамперед, наведемо узагальнене розуміння визначення податкової системи. Податкова система - це сукупність законодавчо встановлених податків, форм, принципів та методів їх встановлення, зміни та системи заходів, що забезпечують виконання податкового законодавства Виходячи з цього, головними, органічно пов'язаними складовими податкової системи є система податків та податковий механізм [1]. Система податків - це сукупність податків, зборів, мита та інших, прирівняних до них платежів, що стягуються на території держави у той чи інший період часу.Основними податками, що формують переважну частину бюджетних доходів, є: податок на прибуток, податок на додану вартість (ПДВ), податок на доходи фізичних осіб, мита, акцизи. Наведемо одне з визначень податку як економічного феномена, що характеризує його економічну сутність - це категорія, що виражає відносини між державою, з одного боку, та фізичними і юридичними особами, з іншого, що виникають у процесі вторинного розподілу (перерозподілу) створеної вартості валового національного продукту та відчуження частки його вартості у розпорядження держави в обов'язковому порядку.У міжнародній практиці залежно від різних ознак існує така класифікація податкових платежів:

за способами стягнення: прямі (реальні, особові) і непрямі (універсальні і монопольні);

за рівнем управління (стягнення): федеральні, регіональні, місцеві;

за цільовою спрямованістю: абстрактні і цільові;

за суб'єктом стягнення: з юридичних, фізичних осіб і суміжні;

за рівнем бюджету: закріплені і регулюючі [2].

Кожен податок можна розкласти на складові оподаткування. Серед них: платник податку, одиниця оподаткування, об'єкт оподаткування, джерело сплати податку, податкова база, податкова ставка та квота. Нагадаємо їх визначення.Платником податку є фізична чи юридична особа, яка сплачує податок фінансовим органам.

Одиниця оподаткування - це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Об'єкт оподаткування - це дохід, майно або товар, що підлягає оподаткуванню. Джерело сплати податків - це дохід, з якого платник податку сплачує податок. Податкова база - вартість об'єкта оподаткування в одиницях його вимірювання, до якої застосовуються податкові ставки. Податкова ставка - це розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування. Податкова квота - це частка податку в доході платника податку.Система податків "приводиться у дію" податковим механізмом - сукупністю усіх засобів та методів організаційно-правового характеру, що спрямовані на виконання податкового законодавства. За допомогою податкового механізму реалізується податкова політика держави, формуються основні кількісні та якісні характеристики податкової системи, її цільова спрямованість на вирішення конкретних соціально-економічних завдань.За останні 50 років розвинуті ринкові країни переживали два переломні періоди, завдяки яким було істотно змінено характер економічної політики, модель господарювання, методи та масштаби державного втручання в економіку [1]. Розглянемо повоєнний період (1946-1950 рр.), коли відбувся масштабний перехід від воєнної до мирної економіки. В цей період була сформована змішана система господарювання з превалюючим сектором державних фінансів, що відігравали головну роль у структурній, кон'юнктурній і соціальній політиці. Основною характерною рисою бюджетно-податкової політики цього періоду було активне субсидіювання розвитку національних економік у зв'язку з тим, що завдяки перерозподільчій системі, що склалася в той період, уряди цих країн володіли великими фінансовими ресурсами.Переважна частка цих ресурсів була спрямована на субсидіювання пріоритетних галузей господарства (металургії, суднобудування, паливної енергетики), а також використана в розвитку інфраструктури - дорожнє та житлове будівництво, комунальне господарство. В цей період від 30 до 40 % валових інвестицій фінансувала держава. Значні бюджетні витрати вимагали й значних податкових надходжень. Але доходи були ще низькими, та й від дефіцитного фінансування, яке б породило інфляцію, уряди утримувались. Таким чином, податкова політика була жорстка та мала широкий діапазон прогресивності прибуткового податку. Також, незважаючи на високий рівень податку на прибуток, були задіяні різні стимулюючі пільги, які дали змогу накопичити капітал в пріоритетних галузях. Отже, цей період був періодом бюджетної активності держав.Наступні 20 років - до початку 70-х - для індустріально розвинутих країн став періодом економічного зростання. Політика держави в бюджетно-податковій сфері була спрямована до головної мети - створення "трансфертної держави" з високим рівнем добробуту та соціальних витрат. Для проведення кейнсіанського антикризового регулювання широко використовувались доходи та витрати держави.Друга половина 70-х років - наступний переломний період, що характеризується виникненням стагфляції та нафтовою кризою. Відбулося банкрутство кейнсіанських методів управління економікою, настала криза попередньої моделі розвитку. Методи й цільова спрямованість макроекономічної політики, в тому числі бюджетно-податкового регулювання, змінились. Постійно зростала інтернаціоналізація економіки. В рамках світового господарства підсилювались взаємовплив та взаємозалежність країн. На цьому етапі із знаряддя економічного зростання та стабілізації бюджетно-податкова політика перетворилась на головний фактор інфляції та джерело гальмування.

"Трансфертна держава" вийшла за всі оптимальні межі: гігантськими були державні бюджети;

перерозподіл національного продукту на користь держави: частка державних витрат у ВВП ФРН - 49%, Великобританії - 47%, Франції - 43 %, США - 35 %, Японії - 27 %;соціальне страхування і забезпечення у вигляді допомоги та субсидій складали понад 50 % державних витрат;високі податки вже не вирішували проблеми, з'явились та зростали бюджетні дефіцити, що набули стійкого структурного характеру [1].

Отже, бюджетно-податкова політика потребувала радикальних змін. У 70-80-ті роки розвинуті ринкові країни обрали новий курс економічної політики, зміни відбулися у зв'язку з переходом влади від реформаторів до консерваторів, від принципів кейнсіанства до консервативних монетаристів, для яких зміцнення ринкових засад та грошово-кредитне регулювання були пріоритетними. Для кожної держави у цей період притаманні свої, національні особливості економічної політики та бюджетно-податкової як її складової. Нове бюджетне податкове регулювання принесло свої результати. Темпи зростання витрат у 80-ті роки уповільнились. У ВВП питома вага державних витрат стабілізувалась. Було скорочено бюджетні дефіцити, завдяки монетарним заходам відбулась зміна джерел їх фінансування, а отже, скоротились темпи інфляції. Завдяки скороченню податкового тиску з'явився стимул для інвестування. Все це сприяло розвитку дрібного й середнього підприємництва. Приватизація дала змогу скоротити державний сектор економіки та створити можливості для структурної перебудови і розвитку стимулювання НТП. Нова модель змішаної економіки була базою для змін, що відбулися. Екстенсивне розширення державного втручання припинилося. Змішана економіка використовувала поєднання з монетарними засобами регулювання, бюджетно-податкової політики.

У 90-ті роки основою для змін в бюджетно-податковому регулюванні країн з розвинутими ринковими економіками стала низка заходів, зокрема: створення Європейського Центрального Банку (ЄЦБ), прискорення інтеграційних процесів в Європі, створення Європейської Валютної Системи (ЄВС) та ін. Також слід пам'ятати, що в країнах Європи під час проведення бюджетно-податкової політики відбулося поширення загальних принципів, по-перше, щодо дефіциту бюджету та державного боргу, по-друге, у бюджетних і податкових системах, які сформувалися протягом тривалого часу відповідно до національних особливостей і традицій, продовжували зберігатися істотні відмінності структури державних видатків, у рівні бюджетних доходів, у темпах діючих податків та способах їх стягнення.У розвинутих державах в доходах бюджету всіх рівнів переважають податки, які досягали у центральних бюджетах 80-90 %, а в Америці - понад 95 %. У бюджетах місцевих органів влади та членів федерації питома частка податків перевищує 50 %.В той час податковим системам були притаманні такі риси:зменшення впливу податків на прибуток корпорацій;модернізація податків на споживання;розширення оподаткування особистих доходів;зростання відрахувань на соціальне страхування.

У кожній країні є свої особливості податкової системи, а тому зміни, що в ній відбуваються, потребують ретельного аналізу Й можуть у кожному конкретному випадку слугувати тільки додатковим інформативним матеріалом у практичних діях.Західна наукова доктрина побудови податкових систем стверджує, що необхідною умовою для здійснення податкових реформ є функціонування відповідних політичних інститутів. Певні демократичні принципи становлять їхнє підґрунтя: вибір імовірної вільної економічної поведінки, яка має за основу приватну власність, свобода політичного вибору. Пошук оптимальних варіантів задоволення власних інтересів усіх політичних та економічних сил відбувався завдяки залученню парламентського механізму законотворчості. Податкова політика європейських країн сформувалася як результат дуже складного процесу взаємодії інтересів соціального, економічного та культурного характеру. Сьогодні ми знаємо, що податкова політика європейських країн - це складова загально-соціальної політики суспільного добробуту.На проблемі досягнення в суспільстві справедливого оподаткування найчастіше зосереджує свою увагу наука європейських країн. Займалися розв'язанням цієї проблеми послідовники основних ідей вчення І. Бентама та Д. Мілля - такі, як Дж. Смарт (Австралія), Р. Хар (Англія), які хотіли досягти справедливості у задоволенні потреб якнайбільшого кола людей. Оцінка точки зору цих авторів на справедливість в оподаткуванні дає змогу помітити їх ліберальний, навіть гуманістичний, загальнолюдський характер. Ці вчені не приймають соціальну конфронтацію та класовий підхід до розподільчих процесів, вони сповідують свободу в господарській та інтелектуальній діяльності, в політичному виборі як абсолютній суспільній цінності.

Наприкінці XX століття набула розповсюдження теорія оптимальної податкової системи. Представниками цієї доктрини є П. Самуельсон та Ф. Рамсей. Пізніше її підтримав А. Пігу. Основні характеристики оптимального оподаткування: врахування не тільки фіскального, але й побічних економічних та соціальних факторів. Основну мету оптимального оподаткування можна сформулювати так: при заданих бюджетних доходах потрібно мінімізувати негативний вплив від податків, а позитивний, навпаки, максимізувати. Також можна зазначити, що ідеї оптимального оподаткування були втілені в реформуванні податкових систем в більшості європейських держав.Таким чином, розвиток теорії оптимального оподаткування сьогодні та найближчим часом матиме тенденції до: загальної інтеграції світової економіки і наближення однієї до одної систем податків європейських країн; радикальних змін у технології оподаткування, комп'ютеризації податкового процесу; змін складу платників у соціально-економічній сфері у зв'язку із кількісним зростанням пенсіонерів; впровадження багатоканальних джерел надходжень доходів. Відбувається створення податкових систем з урахуванням прагматичного компромісу між достатнім забезпеченням фінансами державної діяльності й заохоченням приватної господарської ініціативи. Ми перебуваємо поки що на початку формування єдиного світогосподарського простору. Тільки починає осмислюватися глобальна гармонізація податкової системи. Для нас є цікавою в цій справі концепція безстороннього оподаткування, яка була запропонована американським економістом Р. Л. Дернбергом. Концепція безстороннього міжнародного оподаткування Р. Л. Дернберга припускає встановлення системи безсторонніх норм оподаткування, які б не змогли діяти а ні проти, а ні на користь будь-якого виду діяльності. На думку Р. Л. Дернберга, податкова система повинна залишатися на задньому плані, а рішення про інвестування та господарську діяльність повинні прийматися без прив'язки їх до оподаткування. Ця концепція містить три основні правила:

Неупередженість до експорту капіталу. Податкова система буде відповідати цьому правилу, якщо платник податку, вибираючи між інвестуванням у себе в країні чи за кордоном, не матиме будь-якого впливу в питаннях оподаткування. Завдяки цьому корпорація матиме змогу приймати рішення про інвестування не на податкових чинниках, а на підставі ділових інтересів. До ефективного розподілу використання капіталу може призвести неупередженість до експорту капіталу та ідеальна конкуренція.Неупередженість до імпорту капіталу. Це правило буде виконаним, якщо всі фірми, що діють на ринку, обкладатимуться податком за однією ставкою.Національна неупередженість. Що стосується цього правила, то загальний прибуток з капіталу, котрий розподіляється між бюджетом і платником податків, повинен бути однаковим та не залежати від того, у своїй країні чи за кордоном було інвестовано капітал.Слід зазначити, що попри розбіжності, виявлені при аналізі співвідношень, що характеризують податкову політику країн, чітко простежується тенденція до залежності питомої ваги деяких податків безпосередньо від рівня загального економічного розвитку в тій чи іншій країні.Нерівномірність економічного розвитку позначається на динаміці питомої ваги у ВВП країн податків. Та частка ця має тенденцію до зростання. Також чітко простежується тенденція до поступового, дозованого підвищення рівня економічного розвитку, а також зростання частки податкових стягнень.

Робимо висновок, що в більшості країн правляча влада реально оцінює власні можливості в оподаткуванні, та усвідомлює, що великі податки підривають виробництво і не сприяють приватній ініціативі і, зрештою, зменшують дохідну частину бюджету. Повне стримування свободи приватного бізнесу у податкових питаннях може призвести до відтоку капіталу за межі країни, що в свою чергу може обмежувати потенційні податкові надходження, перешкоджати збільшенню кількості робочих місць та іншим негативним наслідкам. Для суспільства надзвичайно важливо забезпечувати стійкий розвиток національного виробництва, і не підпорядкувати його поточним інтересам бюджету. Ось чому в західних країнах використовують багато важелів, які сприяють економічному розвиткові, і не обмежуються лише періодичними масштабними зниженнями податкових ставок. Серед таких важелів - співвідношення прямих та непрямих податків, бо кожна з цих груп не тільки розв'язує загальні фіскальні завдання, але й виконує свої, притаманні лише їй регуляційні функції. Пріоритет інтересів виробництва перед інтересами бюджету - саме той принцип, завдяки якому ми бачимо відмінність та неефективність національного оподаткування у порівнянні з системою оподаткування розвинутих зарубіжних країн. У наявності загальних підходів до формування оподаткування бачимо підтвердження тому, що різні країни постають перед загальними податковими проблемами, серед яких:

відсутність ефективного управління податкових органів та складні сучасні податкові системи, незрозумілі для платників податків. А це, в свою чергу, призводить до появи нових способів та варіантів ухилення від сплати податків.

несправедливий розподіл податкового тягаря характеризує особисте прибуткове обкладання і полягає в тому, що часто однаковий рівень доходів супроводжує неоднаковий рівень оподаткування;

значущі різниці в ставках для особистого прибуткового обкладання й обкладання компаній стимулюють їх до інкорпорації;

дискримінація дивідендів призводить до того, що фінансувати нові інвестиції стає краще за рахунок позикових коштів. Основними недоліками податкових систем зарубіжні фахівці вважають їх невпорядкованість, складність та надмірність податкових ставок.