Врахування ризику ліквідності

Базель II не зосереджував уваги на вимогах ліквідності банківського сектора, тому в світі нараховується 25 різноманітних нормативів, що використовуються регулюючими органами. Для досягнення міжнародної гармонії Базельський комітет розробив набір загальних показників для моніторингу ризику ліквідності банку. Базель III окреслює регулюючі стандарти щодо ризику ліквідності для досягнення двох різних, проте доповнюючих одна одну цілей: підтримка короткострокової та довгострокової стійкості банків. Формула 15.1 демонструє перший з показників, метою якого є сприяння короткостроковій стійкості банків для покриття випадкових ефектів ліквідності. Коефіцієнт покриття ліквідності (Liquidity Coverage Ratio (LCR)) включає в себе високоліквідні активи та чисті відтоки готівки після проведення багатократних критичних стресових сценаріїв протягом місяця (after conducting multiple acute stress scenarios for one month). Стандарт вимагає, щоб значення даного коефіцієнта було не менше 100 %.Другий показник аналізує довгострокову стійкість за рахунок стабільних джерел фінансування діяльності банків. Цей показник також відомий як коефіцієнт чистого стабільного фінансування (Net Stable Funding Ratio (NSFR)), який повинен бути більше 100 % і розраховується за формулою 15.2. Наявне стабільне фінансування (Available Stable Funding (ASF)) визначається як сума коштів, які є надійним джерелом фінансування капіталу і зобов'язань (types and amounts of equity and liability financing) за однорічний період в умовах розширеного напруження (under conditions of extended stress).де NSFR - коефіцієнт чистого стабільного фінансування; ASF - наявний обсяг стабільного фінансування; RSF - необхідний обсяг стабільного фінансування.

У той час як ці два показники включають у себе узгоджені на міжнародному рівні параметри, що містять специфічні та конкретні значення, загальновизнано, що органи банківського регулювання (bank supervisors) можуть використовувати додаткові параметри для урахування специфічних ризиків окремої країни. Корпоративне управління

Базельський комітет вирішив, що третя частина Базеля ІІІ стосуватиметься внутрішнього управління банківською установою. Це дозволяє задовольняти громадський інтерес стосовно фінансової стабільності установи. Комітет видав консультативний документ, що зосереджував власну увагу на шести послідовних пунктах:Рада директорів повинна адекватно виконувати свої обов'язки та нести відповідальність за діяльність банку, в тому числі за свій бізнес і ризикову стратегію банку, організацію, фінансову стійкість та управління. Рада директорів повинна також забезпечити ефективний нагляд за вищим керівництвом;вище керівництво відповідає за ступінь толерантності до ризику, загальну стратегію банку та політику Ради;затвердження департаменту з ризик-менеджменту як незалежної одиниці;винагорода членів ради директорів та вищого керівництва має бути встановлена відповідно до національних документів та керівних принципів Ради з фінансової стабільності (Financial Stability Board guidelines);встановлення Радою директорів та вищим керівництвом прозорої корпоративної структури;відкритість та прозорість є найбільш важливими методами нормальної (прозорої, чіткої) практики корпоративного управління.

Низка зауважень направлена щодо керівних принципів. По-перше, з активного обговорення проблеми кількісного вираження ризику (of quantifying risks) можна говорити про те, що місце та підпорядкованість головного управляючого з ризику (Chief Risk Officer (CRO) - Головний офіс аналізу ризиків) у структурі корпоративного управління мають бути чітко визначені. Так, документ не визначає підпорядкованість, спосіб взаємодії між CRO та Радою Директорів. Іншою проблемою, на яку не звернув необхідної уваги Комітет, є винагорода праці виконавчого менеджменту. По-третє, документ намагається пов'язати між собою компенсацію (винагороду праці) та ризик, проте не визначає кола працівників, котрих стосується компенсація - чи то СЕО, чи директори чи інші працівники. Діапазон можливих ризиків також не визначено, що може давати певну свободу стосовно недотримання вимог. Також виявляється значна потреба у розробці оцінки для перевірки зв'язку між корпоративним управлінням та ефективністю банку.

рівня незалежності Комісії з цінних паперів:

незалежне федеральне агентство (США);урядова структура;організації управління:одноосібне - на зразок Міністерства;колегіальне - у більшості країн.У таблиці 10.5 наведено приклади функціонування органів державного регулювання ринку цінних паперів у деяких країнах. З таблиці видно, що Україна та Росія мають спільні риси в державному регулюванні і вони подібні до Франції. Хоча до 2007 року в Україні дотримувалися правил і процедур, властивих США.

Безумовно, найголовнішим елементом державного регулювання с законодавче регулювання ринку цінних паперів. Цей елемент створює необхідну нормативно-правову основу, на якій учасники ринкових взаємовідносин, в тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, зобов'язання і повноваження.Законодавче регулювання, крім обгрунтування засад створення і функціонування ринку цінних паперів, містить конкретне нормативне регулювання найбільш важливих взаємовідносин на ринку.Загальновизнаними орієнтирами у створенні національного законодавства є такі міжнародні документи :Директиви ЄС (обов'язкові для країн-членів ЄС);Резолюції IOSCO;Рекомендації Групи 30-ти.

Для законодавців багатьох країн, які неохоче витрачають гроші платників податків на амбіційні проекти регулювання, саморегулювання є привабливим рішенням, оскільки саморегулівні організації (СРО) прямо фінансуються галуззю, яку вони регулюють. Ресурси цих організацій незалежні від державного бюджету через пов'язані з ним політичні міркування, що гарантує використання значних коштів на розвиток галузі за допомогою встановлення стандартів СРО і контролю за їхнім дотриманням. З огляду на самофінансування з боку СРО держава може сфокусуватися на своїх власних пріоритетах і спрямувати ресурси на вирішення питань, у яких найбільш необхідна її участь. Тому на фондових ринках розвинутих країн СРО є невід'ємною їхньою складовою, утворюючи самостійний рівень механізму регулювання. В такі організації об'єднуються професійні учасники ринку.

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове, недержавне об'єднання учасників фондового ринку, що здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку, утворене відповідно до критеріїв і вимог, встановлених державним органом та законодавством. Суть саморегулювання проявляється в тому, що держава передає СРО частину своїх повноважень з нагляду і регулювання ринку для того, щоб самі учасники ринку встановили для себе правила професійної діяльності і контролювали їх виконання.Саморегулівні організації виникли у США. Принцип СРО був розроблений після прийняття у 1934 році закону, згідно з яким існуючі біржі використовувались як засоби регулювання індустрії цінних паперів у формі саморегулівних організацій. У 1938 p., згідно із Законом Мелоні, був введений принцип національної організації з цінних паперів, яка могла б контролювати ринок позабіржових цінних паперів.

Саморегулівні організації можуть створюватися:

на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж);

на національному рівні (США - Національна асоціація інвестиційних дилерів (NASD), Росія - Професійна асоціація реєстраторів, трансфер-агентів і депозитаріїв (ПАРТАД) та ін., Україна - Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), Асоціація "Українські фондові торговці".

Зазвичай регулювання міжнародного фондового ринку відбувається саме саморегулівними організаціями, різного роду об'єднаннями, комісіями, асоціаціями, групами експертів і т.д. До основних з них належать:

Асоціація учасників міжнародних фондових ринків (ISMA) - афілійований член Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO). ISMA - саморегулівна організація на міжнародному фондовому ринку, що нараховує 700 членів з 50 країн. Штаб її знаходиться у Лондоні. Асоціація здійснює нагляд за обігом міжнародних фінансових інструментів і встановлює правила чесної практики. Асоціація також займається збором, обробкою і наданням інформації учасникам фондового ринку.

Афілійовані особи – це юридичні або фізичні особи, які можуть впливати на діяльність суб’єкта, при цьому будучи власниками частки в капіталі. Ну, тобто, афілійованою особою може стати, наприклад, член ради директорів, або який-небудь з виконавчих директорів організації. Однак, варто сказати, що в Росії поняття афілійованої особи, зазвичай говорять з усмішкою, тому що він ніби як і впливає на процеси, але осіб таких не видно і не чутно.

Група 30-mu (G30) - неурядова міжнародна група експертів з питань міжнародних фінансів зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Створена у 1978 р. Об'єднує наукові і фінансові установи, а також провідних фахівців у галузі економічних досліджень. Діяльність організації спрямована на роз'яснення процесів, що відбуваються у світовій економіці та на міжнародних фінансових ринках, для учасників цих ринків, а також надання допомоги при розробці міжнародними організаціями проектів рішень у цих сферах. Міжнародна асоціація з питань обслуговування цінних паперів (ISSА) - створена в 1979 р. за участю найбільших світових кастодіальних банків. На даний час поєднує більше 100 організацій-членів із 45 країн. До основних завдань Асоціації належить аналіз діяльності щодо здійснення клірингу, розрахунків і депозитарного зберігання на ринку цінних паперів. ISSA сприяє підтримці зв'язків між компаніями, що надають інвестиційні послуги, підвищенню професіоналізму учасників фондового ринку, наданню допомоги з питань розвитку національних фондових ринків. Міжнародна асоціація свопів та деривативів (International Swaps and Derivatives Association, Inc. - ISDA) - створена у 1985 p. і поєднувала спочатку 18 дилерів свопів і деривативів. На даний час налічується більше 550 членів ISDA. Основною метою діяльності Асоціації є стандартизація функціонування ринку деривативів. Характерними для ISMA, ІРМА і ISDA є те, що вони являють собою своєрідні СРО з правилами діяльності у вигляді рекомендацій. Проте учасники не завжди дотримуються цих правил. Це - головне, що відрізняє міжнародні СРО від національних, у яких за недотримання правил і стандартів діяльності учасниками СРО накладаються тверді і неминучі санкції. Міжнародна асоціація учасників первинних ринків (International Primary Market Association, London - IPMA) - створена в 1974 році, і поєднує фінансових посередників, що здійснюють свою діяльність на первинних ринках акцій і облігацій. Діяльність ІРМА тісно пов'язана з діяльністю ISMA. Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) - створена в 1974 році як Міжамериканська асоціація комісій з цінних паперів. Ця організація, членами якої стали регулятивні органи фондових ринків країн-учасниць, на початку 90-х років виконувала в основному функції інформаційно-координуючого центру. Сьогодні - це впливова й авторитетна міжнародна організація, що координує діяльність світового ринку капіталів і поєднує комісії з цінних паперів більш, ніж 120 країн світу. Штаб-квартира IOSCO знаходиться у Монреалі. Міжнародна федерація фондових бірж (F1BV) - створена в 1961 році зі штаб-квартирою в Парижі. Це міжнародна саморегулююча організація, яка виконує важливі функції з координації і розробки єдиних стандартів на ринку цінних паперів. Федерація відома як ефективний посередник у гармонізації фондових ринків різних країн. Форум європейських комісій з цінних паперів (FESCO) - заснований у грудні 1997 року сімнадцяттю європейськими наглядовими органами. Членами FESCO є органи нагляду за ринком цінних паперів країн-членів ЄС. Члени FESCO зобов'язуються згідно зі Статутом тісно співробітничати і розвивати єдині регулятивні стандарти нагляду за фінансовими ринками щодо неузгоджених існуючими європейськими директивами аспектів, а також там, де можна застосовувати загальний підхід. Головною метою зазначеної організації є поліпшення захисту інвестора, підвищення цілісності і прозорості ринків капіталу.