Головні ставки монетарної політики Європейського центрального банку у 2000 році

Дія цих інструментів визначає пропозицію ринку альтернативного джерела отримання додаткової ліквідності або короткострокового вкладення надлишку, що, фактично, є засобом зняття тиску на короткострокові ставки грошового ринку. Доступ до цих механізмів мають інститути, які відповідають загальним критеріям прийнятності та володіють відповідними активами для проведення угод за механізмом "репо" (граничне кредитування) або "аутрайт" (граничний депозит). Причому, на відміну від умов кредитування, депозитне вкладення потребує відповідного звернення-заяви до центрального банку країни-члена системи ЄЦБ не пізніше, ніж за 30 хвилин після фактичного закриття системи розрахунків у реальному часі TARGET (Trans-European Automated Real-time Gross settlement Express Transfer), тобто до 18:30. Набір активів для операцій відкритого ринку, внутрішньо-денних та граничних кредитів ЄЦБ однаковий, і визначається цінними паперами, які формують два рівні.

1. Система обов'язкових резервів була введена в країнах єврозони за рішенням Ради ЄЦБ у липні і 998 р. Вона виконує три функції:o стабілізація ринкових відсоткових ставок;o підвищення попиту на гроші центрального банку та забезпечення ефективного регулювання ліквідністю, зокрема, з огляду на розвиток електронних платежів;o збільшення відсоткової еластичності щодо попиту на гроші.

2. ЄЦБ пропонує кредитним закладам систему мінімальних резервних вимог (табл. 5.8), що дозволяє використовувати положення про усереднення обсягів резервів на основі середньої величини сальдо на резервних рахунках на кінець місяця протягом періоду обрахування (періоду резервування) в один місяць. Ці резерви винагороджуються за ставкою основних операцій рефінансування Євросистеми протягом періоду обрахування. Така система досить прогресивна, оскільки: 1) дозволяє компенсувати тягар "неявного податку" за рахунок отримання винагороди і 2) сприяє збереженню буферної функції.Для конкурентного врівноваження між країнам Європейського валютного союзу та іншими країнами ЄС, в яких відсутні вимоги обов'язкових резервів (Великобританія, Данія, Швеція), на залишки на рахунку обов'язкових резервів нараховуються відсотки, рівень яких відповідає відсотку з основних операцій з рефінансування.Підходи до визначення грошово-політичної стратегії, які існували в європейських країнах до створення Європейського валютного союзу, були неоднаковими. З огляду на це навіть після формального приведення національних законодавств у відповідність до стандартів ЄЦБ країни-члени валютного союзу потребуватимуть більше часу для пристосування національної грошово-політичної традиційності до нових вимог комунітарної європейської грошової політики.

Таблиця 5.8. Характеристика системи резервних вимог ЄЦБ

Найбільш уразливим місцем у макроекономічній архітектурі Європейського валютного союзу є недостатня фінансова конвергенція його членів та децентралізація фіскальної політики за умов відсутності політичного союзу.Фінансові негаразди в Європі пов'язані не тільки із зловживаннями та несолідною фінансовою поведінкою. Здебільшого вони викликані розв'язанням структурних проблем та несприятливим розвитком кон'юнктури. Концепція Маастрихтського договору спрямована саме на досягнення тривалої фінансової конвергенції.Офіційні вимоги щодо централізації фінансової політики в Європі були сформульовані ще у 1977 р. у спеціальному документі Комісії Європейської співдружності, який став відомим під назвою "Звіт МакДугалла". Незважаючи на це, в Європейському валютному союзі фінансова політика залишається на національному рівні.Для посилення фінансової дисципліни членів Європейського валютного союзу 2 грудня 1996 р. у Дубліні під час Європейської Конференції голів держав та урядів було схвалено проект Пакту стабільності та зростання для Європи (стабілізаційний пакт), ініційований Федеральним міністром фінансів ФРН Т. Вайгелем. Доопрацьований варіант стабілізаційного пакту було остаточно прийнято під час Європейської Конференції глав держав та урядів в Амстердамі у червні 1997 р.Механізм дії стабілізаційного пакту полягає у наступному. У разі перевищення розміру дефіциту члена Європейського валютного союзу більш ніж на 3 % ВВП застосовуються автоматичні санкції. Вони вводяться проти певної країни шляхом відкриття нею депозитного рахунку на користь Європейської комісії, за яким не сплачуються відсотки. Санкції складаються з двох основних елементів: фіксованої суми, яка дорівнює 0,2 % ВВП країни-штрафника, та змінного компонента, який дорівнює, відповідно, 0,1 % ВВП та нараховується за кожний відсотковий пункт перевищення 3-відсоткової референтної величини. Максимальна сума санкцій обмежується розміром 0,5 % ВВП.Якщо у перший рік після введення санкцій проти певної країни їй не вдається покращити свій фінансовий стан і вона продовжує перевищувати встановлену норму, то у другому році ця країна перераховує на рахунок Європейської комісії лише змінну частину санкцій без фіксованої суми. Якщо після двох років у країні продовжує існувати недозволений рівень дефіциту бюджету, то сума на депозитному рахунку Європейської комісії перетворюється на грошовий штраф, який перерозподіляється між іншими членами Європейського валютного союзу, бюджети яких знаходяться у дозволених межах. Незначне перевищення норм дефіциту дозволяється у виключному випадку, якщо ВВП окремої країни скоротився протягом року більше, ніж на 2 %.

Міжнародні фінансові ринки розглядають зростаючу заборгованість певної країни Європейського валютного союзу як проблему виключно цієї країни. Отже, умови кредитування погіршуються лише для однієї країни, для решти країн вони залишаються без змін. Проблема полягає в тому, що країна-боржник може опинитися у ситуації, коли міжнародні кредитори не зможуть більше визначити умови кредитування, якщо вважатимуть, що їй загрожує дефолт. У цьому випадку інші країни валютного союзу, відчувши небезпеку розповсюдження дефолту на їх територію, приймуть рішення "підстрахувати" країну-боржника шляхом покупки її державних цінних паперів. Це підсилить імідж країни-боржника на світових фінансових ринках та поліпшить умови її кредитування. Перешкодою такому "підстрахуванню" є положення Маастрихтського договору, яке забороняє країнам фінансувати дефіцити бюджетів один одного. Проте "спасіння" країни-боржника може бути життєво важливим для інших країн Європейського валютного союзу. У цьому випадку абсолютно зрозумілим є "творчий" підхід країни Європейського валютного союзу до прийняття бюджетних рішень з метою дотримання суворих бюджетних норм Маастрихтського договору. Останнє може суттєво послаблювати фінансову дисципліну в Європейському валютному союзі, однак може бути життєво необхідним для збереження всієї формації ЄС.