ТОП 10:

Особливості державного регулювання фінансового ринку



Регулювання- це розробка і видання уповноваженим органом конкретних правил чи інструкцій відповідно до діючого законодавства, що сприяють зміцненню структури системи. Ці закони та інструкції створюють основу для поведінки суб'єктів господарювання, яка забезпечує стійкість, безпечність і раціональність діяльності системи, а також справедливе і ефективне надання послуг споживачам.

Контроль займається головним чином безпекою і раціональною діяльністю окремих суб'єктів і забезпечує загальний і постійний нагляд за додержанням відповідних вимог законів та інструкцій.Досить часто регулювання розглядають як контроль або нагляд.У світовій практиці існують різні підходи до організації нагляду за фінансовою сферою.Інституціональна система побудови нагляду за фінансовою сферою визначається особливостями історичного та економічного розвитку фінансового сектора, структурою фінансових ринків, традиціями, а також відносними розмірами економіки та фінансового сектора.Залежно від особливостей функціонування фінансових систем країн виділяють три основні моделі наглядових систем:1) за секторами;2) за завданнями;3) модель єдиного нагляду.

Секторальна модель регулює фінансові сектори (банківський, страховий, фондовий). Відповідно до цієї моделі нагляд за кожним сектором здійснюється окремим органом. Труднощі можуть виникати у цих моделях регулювання і нагляду внаслідок дії різноманітних чинників. Наприклад, якщо країна має федеральну структуру, то центральна, тобто федеральна система нагляду, може співіснувати поряд з локальною системою на рівні окремих штатів або провінцій. Секторальна модель нагляду використовується у США, Греції, Іспанії, на Кіпрі, у Литві, Люксембурзі, Португалії, Словенії, Фінляндії, Болгарії, Румунії, частково у Франції та Італії.В Україні також функціонує секторальна модель - три основні установи здійснюють регулювання фінансового ринку:

1) Національний банк України - функції банківського регулювання та нагляду;

2) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - контролює і регламентує діяльність учасників фондового ринку;

3) Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг - регулює ринки фінансових послуг.

За допомогою секторальної моделі зручно та ефективно регулювати окремі сегменти фінансового ринку з урахуванням специфіки їх діяльності, але не завжди можна досягти узгодженості в діяльності регулятивних органів. За останні десять років спостерігається відмова європейських країн від секторальної моделі (Бельгія, Чехія, Польща, Словаччина), проте ця модель активно використовується і в наші дні.Модель нагляду за завданнями або модель "двох вершин "("twin peaks") - обов'язки перерозподілені між двома органами влади - пруденційний нагляд і регулювання бізнесу у фінансовій сфері. Дану модель можна вважати перехідною від секторальної моделі до моделі єдиного мегарегулятора.

Ця модель використовується у Канаді та Нідерландах, окремі елементи моделі використовуються у Франції та Італії. Як приклад у Нідерландах основою інституційної реформи було розмежування функцій пруденційного нагляду та регулювання бізнесу. Національний банк Нідерландів, який у 2004 р. об'єднався з органами нагляду за пенсійною та страховою сферами, відповідає за пруденційний нагляд за фінансовою сферою. Орган нагляду за фінансовими ринками виконує функції з моніторингу бізнес-сфери, прозорості та достовірності інформації, яка надходить на ринок.Згідно з моделлю єдиного нагляду всі наглядові функції (пруденційний нагляд і регулювання бізнесу) сконцентровані в одному органі нагляду. Це або центральний банк країни, або єдина, відокремлена від нього наглядова установа. Зазначена модель використовується у більшості країн ЄС: Німеччині, Бельгії, Чехії, Данії, Естонії, Ірландії, Латвії, Угорщині, Мальті, Австрії, Польщі, Словаччині, Швеції, Великобританії, а також Японії.Слід зазначити, що тенденції до створення мегарегулятора проявляються перш за все в економічно розвинутих країнах.Чинники, що сприяють створенню єдиного регуляторного органу фінансового ринку:

o взаємопроникнення різних напрямів фінансового бізнесу в результаті виникнення нових фінансових інструментів, в умовах якого комбіноване надання фінансових послуг стає домінуючою тенденцією;

o підвищення ролі небанківських фінансових установ та посилення кооперації з банківським сектором, в результаті чого набувають спільних рис процедури ліцензування, нагляду, регулювання різних фінансових компаній;

o зміни якісних і кількісних характеристик ризиків, що приймаються фінансовими ринками;

o консолідація бізнесу через процедури злиття та поглинання, створення націй основі мегабанківських та мегафінансових структур.

Міжнародна практика створення мегарегулятора фінансового ринку зображена в табл. 8.1.

Таблиця 8.1. Міжнародна практика створення мегарегулятора фінансового ринку

Мегарегулятор мас переваги над наглядовими органами за фінансовим сектором, тому що:

o дозволяє більш ефективно діагностувати та попереджати розподіл ризиків між фінансовими посередниками та окремими сегментами фінансового сектора, оцінювати реальну та потенційну дію шоків на фінансову систему в цілому та окремі її складові;

o мегарегулятор може більш ефективно розробляти політику щодо ризиків, діючи на конгломерати в цілому та окремі організації, які входять до її складу, а також розвивати адекватні підходи до моніторингу подібних фінансових продуктів і послуг незалежно від того, який фінансовий інститут їх надає;

o використання мегарегулятора веде до досягнення узгодженості в діяльності регулятивних органів, усунення дублювання наглядових функцій, використання єдиних підходів, методів і форм нагляду, єдиного інформаційного забезпечення, посилює відповідальність регулятора за прийняття рішень;

o економія державних коштів, консолідація людських ресурсів, технічного забезпечення, зменшення обсягу звітності фінансових організацій, які виникають внаслідок об'єднання управлінських структур, використання єдиних стандартів і підходів до організації єдиного наглядового органу. Крім того, проблема недостатньої координації дій між різними відомствами, слабкої підпорядкованості у разі використання єдиного наглядового органу самоліквідується.Жодна з моделей не може розглядатися як теоретично найкраща чи оптимальна, оскільки модель нагляду будь-якої країни повинна відповідати фінансовій структурі цієї країни, бути ефективною та дієвою.

Офшорні банківські центри

Офшорні банківські (фінансові) центри - фінансові центри, де можна проводити операції, що не підпадають під національне регулювання і не вважаються складовою економіки.Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи - після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.Для багатьох країн і територій (наприклад, для Багамських островів), створення офшорних фінансових центрів стало єдиним шляхом розвитку економіки, ураховуючи практично повну відсутність там корисних копалин.Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб'єктів господарювання є:

o виконання посередницьких функцій для позичальників і депонентів;

o мінімальне офіційне регулювання;

o практично відсутні податки і контроль за управлінням портфельними інвестиціями;

o діяльність іноземних банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення;

o підвищення рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.

Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки створюються з метою:

o отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;

o забезпечення зовнішньоторговельних операцій материнської компанії та афілійованих фінансових і комерційних структур;

o розширення спектра банківських послуг національних банків;

o використання офшорних банків для роботи на національних ринках;

o кредитування національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;

o доступу до міжнародних фінансових організацій;

o емісії фінансових продуктів;

o оптимізації внутрішньофірмових фінансових потоків.

Існують три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип - нью-йоркська модель - передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, що належать до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо); може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорка, Токіо).

II тип - лондонська модель. У Лондоні, Гонконгу фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок - це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об'єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів.

III тип - "податкове сховище". До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

Міжнародні фінансові центри

Світовий фінансовий ринок визначається як величезні міжнародні фінансові центри, що мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів.

Міжнародний фінансовий центр - це місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом.Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

1) розвиток місцевого ринку;

2) перетворення в регіональний фінансовий центр;

3) розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

Для того щоб місцевий ринок зміг перетворитися у розвинутий міжнародний фінансовий центр, необхідно, щоб країна володіла всіма необхідними елементами підтримання як своїх, так і міжнародних операцій.До найважливіших елементів існування міжнародного фінансового центру, якими має володіти країна, належать:

o стійка фінансова система та стабільна валюта;

o наявність інституцій, що забезпечують раціональне функціонування фінансових ринків;

o гнучка система фінансових інструментів, що забезпечують кредиторам та позичальникам різноманітність варіантів щодо затрат, ризиків, прибутків, строків, ліквідності та контролю;

o відповідна структура й достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;

o людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;

o здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки, тобто існування комплексних ринків - як довгострокових, так і короткострокових, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;

o економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування;

o найсучасніша технологія передавання інформації та засоби зв'язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.

Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у таких міжнародних фінансових центрах світу, як Нью-Йорк і Чикаго -в Америці, Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург - в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн - в Азії.У міжнародні фінансові центри перетворилися деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря - Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови. Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обумовлена певною мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством. У майбутньому міжнародними фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри - Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін.До найважливіших міжнародних фінансових центрів, як зазначалося, належать Лондон, Нью-Йорк, Токіо.Найбільш відомим і давно вже існуючим міжнародним фінансовим центром є Лондон. Його особливість - здатність до "виклику та відповіді" на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації.Лондонський ринок довгострокового позичкового капіталу складається з:

1. Первинного ринку, який включає:

o нові цінні папери, випущені урядом (першокласні цінні папери Об'єднаного Королівства) та фірмами Об'єднаного Королівства;

o єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

2. Вторинного ринку, організаційною основою якого є Міжнародна фондова біржа, що включає чотири ринки:

o ринок внутрішніх акцій, який, у свою чергу, складається із зареєстрованих на фондових біржах цінних паперів компаній, що мають добру репутацію; незареєстрованих цінних паперів малих, менш розвинутих фірм; "третій ринок" для молодих фірм, що зростають;

o першокласних цінних паперів і цінних паперів з фіксованою процентною ставкою - переважно це державні облігації, що випускаються Банком Англії;o опціонів;o іноземних акцій.

Лондонський ринок короткострокового капіталу - найстаріший ринок і водночас такий, що відповідає рівню сучасних вимог. Він складається з традиційного грошового ринку і додаткового (паралельного) грошового ринку.Традиційний грошовий ринок є гарантованим. На цьому ринку Банк Англії реалізує свою контрольну функцію через використання кількох інструментів кредитного контролю:

o продаж казначейських векселів обліковим домам;

o купівля та продаж державних паперів через операції на відкритому ринку;

o операції з дисконту векселів, які можуть бути врахованими і неврахованими через "дисконтні вікна" (можливість отримання позики у центральному банку) для облікових домів;

o установлення резервних вимог щодо зобов'язань за стерлінговими депозитами у банках і ліцензованих кредитно-фінансових установ з приймання депозитів.Паралельний ринок короткострокового капіталу (грошовий ринок - негарантований). Він включає:o міжбанківський ринок;o стерлінгові депозитні сертифікати;o доларові депозитні сертифікати;o цінні папери місцевої влади і фінансових компаній;o міжфірмові цінні папери;o короткострокові комерційні євровекселі та стерлінгові короткострокові векселі.

Характерними рисами негарантованого грошового ринку є:

o проведення ділових операцій головним чином по телефону та телефаксу (міжбанківський ринок);

o позики не забезпечені і не повинні покривати дефіцит;

o не існує останнього кредитора у критичній ситуації (останній кредитор у критичній ситуації - центральний банк);

o позичальники та кредитори мають більше альтернатив для досягнення своєї мети.

На валютному ринку Банк Англії контролює укладення угод і веде операції від імені урядів та центральних банків інших країн. Купівля і продаж іноземної валюти Банком Англії здійснюється для забезпечення стійкості фунта стерлінгів на валютному ринку. Валютний ринок тісно пов'язаний з негарантованим ринком короткострокового капіталу. Операції на Лондонському валютному ринку подібні до операцій на інших ринках: операції "спот" (ринок наявного товару), угоди на строк, ф'ючерси, опціони, арбітражні операції і валютні свопи.Таким чином, Лондон є одним із найважливіших фінансових центрів світу завдяки:

o домінуючим позиціям на міжнародному євровалютному ринку;o розміру його валютного ринку (оборот валюти складає до 300-500 млрд дол. за добу);o міжнародному лістингу цінних паперів;o відмінній мережі зв'язку;o спеціальним знанням його учасників.

Об'єднаним Королівством були прийняті певні заходи зміцнення позицій Лондона у світі у зв'язку зі зростаючою конкуренцією у Європі, особливо після введення євро. Лондон намагається зберегти свої переваги на уніфікованому європейському ринку над іншими континентальними центрами, такими як Париж, Франкфурт-на-Майні та Цюріх.Міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Європі, є також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями із золотом, а також Люксембург, частка якого становить близько !4 всіх євровалютних кредитів. Париж - також один із відомих міжнародних фінансових центрів у Європі.Нью-Йорк як міжнародний фінансовий центр. Нью-Йорк вважається другим за розмірами міжнародним фінансовим центром. Період формування його як фінансового центру припадає на 1914-1945 pp. Його становлення обумовлене розвитком національної економіки США. Взагалі, коли економіка країни розташування центру зазнає піднесення (зростання ВНП, зниження рівня інфляції і короткострокових ставок позичкового капіталу), відбувається і розвиток фінансового центру.Фінансова система США складається з трьох основних елементів:

1) фінансові інституції (фінансові посередники, агентські брокери, фондові біржі);

2) фінансові ринки (довгострокові та короткострокові);

3) фінансові інструменти (юридичні вимоги, захищені законом). Характеристика окремих сегментів Нью-Йорку як міжнародного фінансового центру.

Ринок довгострокового позичкового капіталу включає:

o ринок облігацій і акцій;

o іпотечний ринок - вторинний ринок заставних документів, який відповідає 70 % ВНП. Великий позичальник на цьому ринку - Державне казначейство (Міністерство фінансів) США;

o ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);

o ринок промислових облігацій - це високоприбуткові, але не надійні облігації із низьким рейтингом фінансових операцій злиття і поглинання в промисловості (податкове законодавство підтримує фінансування шляхом випуску нових облігацій, тому що сплата відсотків за облігаціями є податком, який необхідно відрахувати з податку на прибуток корпорації, а також тенденцію до зниження середньої вартості капіталу);

o цільові позики підприємствам;

o ринок закордонних облігацій - закордонні облігації Yankee Bonds (доларові облігації, що випускаються іноземцями в Нью-Йорку), канадськими провінційними урядами і Європейським інвестиційним банком.

Нью-Йорк - центр ринку капіталу США. Механізм ринку капіталу потребує: ефективних фінансових інституцій; значного обсягу заощаджень; стійкого попиту на капіталовкладення в землю, заводи, обладнання з метою підтримання і збільшення накопичення реального капіталу й економічної продуктивності.До особливостей ринку капіталів Нью-Йорка можна віднести:

o на ринку капіталів діють усі великі інвестиційні банки світу, зокрема Salomon Brothers, Merrill Linch, Goldmen Sacns, Shearson Lehman, First Boston, Morgan Stanley. Вони гарантують розміщення цінних паперів на первинному ринку, а також діють як брокери для клієнтів на вторинному ринку;

o американський капітал ефективний завдяки тому, що національні фінансові інституції розподіляють нові випуски облігацій за нижчою ціною, ніж інші іноземні банки (вартість значного випуску облігацій у США становила 0,98 % від їх загальної вартості, Японії -3,5%, Англії -1,08%);

o на первинному ринку більш важливий випуск облігацій у зв'язку з великим їх обсягом, а на вторинному ринку важливішою є торгівля акціями через їх великий обсяг;

o країни, що розвиваються, мають обмежений доступ на нью-йоркський ринок капіталу через жорсткі вимоги Комісії з цінних паперів і бірж до надання компаніями звітів про свою діяльність.

Характеристика ринку короткострокового капіталу (грошового):

o грошовий ринок у 1990-х роках становив 41,9 % ВНГ США;o для підтримання "економічного процвітання" необхідна ліквідність короткострокового ринку, тобто відбувається випуск великої кількості депозитних сертифікатів для фінансування позик діловим підприємствам;o Нью-Йоркський банк Федеральної резервної системи займає стратегічні позиції у проведенні операцій на відкритому ринку;o управління операціями на відкритому ринку здійснюється через щомісячні зустрічі Комітету з операцій на відкритому ринку і Наради керуючих Федеральною резервною системою у Вашингтоні;o грошовий ринок є вільним від обмежень. Цей ринок надає багато можливостей довгостроковим кредиторам та позичальникам (інвестиційні фонди відкритого типу вкладають кошти тільки в короткострокові зобов'язання грошового ринку).Ринок короткострокового капіталу Нью-Йорка включає:o казначейські векселі;o цінні папери федеральних агенцій США;o перехідні сертифікати;o угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;o акцептовані банком векселі;o комерційні короткострокові векселі;o позики дилерам та брокерам.Середньодобовий оборот валютного ринку Нью-Йорка сягає 200 млрд дол. (другий за розмірами після Лондона). Валютний ринок Нью-Йорка включає:o угоди "банк-клієнт";o угоди "банк-банк" (оптовий міжбанківський ринок);o угоди, укладені сторонами безпосередньо чи через брокерів;o операції центрального ринку з іноземною валютою. Ці операції включають інтервенцію на національний валютний ринок, валютні свопи з іншими центральними банками, а також угоди з МБРР та з МВФ.У США, крім Нью-Йорка, с ще фінансові центри в Чикаго, Сан-Франциско, Маямі.Таким чином, ринки грошей та капіталу США є найбільшими у світі завдяки величезному розміру економіки США, а також діяльності на них американських й іноземних кредитно-фінансових установ. Зараз надається "безпечна гавань" будь-якому американському чи іноземному емітенту, який пропонує незареєстровані цінні папери кваліфікованому інституційному інвестору. Це дозволяє США більш успішно конкурувати з міжнародним ринком єврооблігацій.Токіо як міжнародний фінансовий центр, 3 часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни для відродження економіки Японія позичала іноземний капітал і технологію переважно у Великобританії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни - у США. 1 хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р.. майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з кількох причин:

по-перше, на фінансові ринки Японії впливали скоріше не ринкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань національної економіки;

по-друге, у 1950-60-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною;

по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не стимулювало іноземні кредитно-фінансові установи до розширення операцій на цьому ринку;

по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії обмежував можливості іноземних позичальників та інвесторів.

Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р. "Нафтовий шок" 1974 р. змусив японський уряд збільшити сукупні витрати з мстою виведення національної економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій стимулювало розвиток вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій.Збільшення обсягів випуску іноземними позичальниками у Токіо облігацій в єнах також стимулювало зростання ринку міжнародного капіталу в 1970-ті роки. Значні фінансові резерви Японії, які виникли в результаті активного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних заощаджень, дали змогу залучити на національний ринок іноземних позичальників (наприклад, корпорації США) та міжнародні організації (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.).Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу в 1980-ті роки японський уряд відчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі була введена комп'ютеризована система здійснення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилася велика кількість іноземних фірм; у тому ж році було створено офшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк.Таким чином, завдяки "економічному диву", зростанню активного сальдо торговельного балансу і високому рівню приватних заощаджень, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо у 80-х роках XX ст. перетворився у конкурентоспроможний міжнародний фінансовий центр.Розглянемо характеристику сегментів фінансового ринку Японії. Японський ринок довгострокового позичкового капіталу включає: ринок акцій; процентні державні облігації; дисконтні державні ноти і векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; промислові облігації; іноземні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами.На ринки облігацій нові випуски здійснюються переважно в державному секторі, насамперед за рахунок дисконтних державних нот і векселів, що купуються приватними особами.Євро-єнові облігації зазвичай випускаються японськими корпораціями в Європі з метою:

o запобігання обмеженням на вітчизняному ринку капіталу;

o збільшення обсягу зарубіжних коштів для фінансування своєї діяльності на міжнародній арені та в Японії за нижчою ціною.

Японський ринок короткострокового капіталу включає:

o первинний та вторинний ринки державних облігацій;o ринок Генсаки - ринок узгоджень про купівлю державних цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;o ринок казначейських векселів;o обліковий ринок векселів;o ринок депозитних сертифікатів;o ринок іноземних короткострокових комерційних векселів;o ринок євро-єнових депозитних сертифікатів;o ринок онкольних позик - це ринок, де відбувається позичання коштів банками міст у регіональних банків та інших кредитно-фінансових установ для регулювання їхніх позицій у сфері ліквідності.Токійський валютний ринок характеризується високим добовим оборотом іноземної валюти (до 130 млрд дол.), особливо угод в парі "єна/долар". Як наслідок Токіо став третім валютним ринком світу.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.80.55.37 (0.023 с.)