Соціально-економічний розвиток сучасної України (1991–2014 рр.) (приватизація і «прихватизація», грошова реформа 1996 р.,

Незалежна держава неможлива без створення високоефективної національної економіки. На час проголошення незалежності, Україна в економічному відношенні була відсталою, де відбувався швидкими темпами спад виробництва і наступала економічна криза. Не покращилася ситуація і в середині 1992 року. Чергове підвищення цін на сільськогосподарську продукцію викликало обурення серед населення, шахтарі піднялися на страйк. Збільшувався зовнішній борг, скорочувався випуск товарів народного споживання. Виробництво промислової продукції в 1993 р. знизилось на 21 %. Місячна інфляція восени перевищила 75 %, в грудні - 90 %. За даними Світового банку, у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі і перевищував показники часів світових воєн.

Національний банк України неодноразово вдавався до кредитно-грошової емісії. Лише в 1993 р. вона в 25 разів перевищила рівень 1992 р. У 1995 р. стали застосовувати мільйонні купюри. Стрімке падіння курсу купоно-карбованця посилювало зневіру населення до вітчизняної грошової одиниці, яке більше довіряло іноземній валюті. Неприпустимо низький курс української грошової одиниці створив необмежені можливості для пограбування національних ресурсів. За 1990-1994 рр. вироблений в Україні національний продукт скоротився майже на 58 %. В умовах гіперінфляції відбувалася масова бартеризація внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Причому, як правило, імпортні поставки здійснювались за завищеними цінами. У цій складній ситуації Кабінет Міністрів одночасно намагався зупинити спад виробництва і загальмувати інфляційні процеси. В результаті не вирішувалася жодна з цих проблем.

Для обмеження знецінення купоно-карбованця уряд Кравчука-Звягільського запровадив фіксований курс купонів по відношенню до долара, підняв ставку прибуткового податку з громадян, яка сягнула 90 %. Наслідком стало розширення "тіньової" економіки, згортання виробничої й комерційної діяльності, посилення корупції в державному апараті, відплив капіталів за кордон. Податкова політика, замість заохочення виробника, змушувала його згортати виробництво або ухилятися від сплати податків, що зменшувало надходження до державного бюджету.

Економічну кризу в Україні спричинив цілий ряд факторів. Перш за все Україна від СРСР успадкувала такі риси, як монополізм, екстенсивний шлях розвитку, диспропорційність, для подолання яких потрібен тривалий час. Економіка республіки була тісно пов'язана з загальносоюзним господарським комплексом. Основна частина її товарної продукції орієнтувалася на продовження виробничого процесу в інших республіках. Тому розрив усталених економічних зв'язків боляче вдарив по виробництву. Науково-технічна й технологічна відсталість та низька конкурентоспроможність не дозволили швидко інтегруватися у міжнародний поділ праці. Хибною також виявилась орієнтація на Європу. З часом виявилося, що вітчизняні товари неконкурентоспроможні, і в Європі нас ніхто не чекає. Тому недоцільно було відмовлятися від ринку СНД, який швидко захоплювали інші держави. Для промисловості України характерна її висока енергоємність, а отже, не маючи достатніх власних родовищ нафти й газу, вона залежить від держав - постачальників енергоресурсів. Ситуація ускладнилась особливо після того, як Україна стала платити за нафту й газ реальну ціну.

Негативну роль відіграють ряд суб'єктивних факторів. Значна частина суспільства, і в першу чергу керівництво республіки, психологічно була не готова до економічних перетворень. Реформи не мали достатнього наукового підґрунтя. Українські економісти й політики були недостатньо знайомі з законами ринкової економіки. Слабкою залишалася правова база ринкових перетворень: багато законів відірвані від реалій, нечіткі, нерідко суперечать один одному.

І хоч Національний банк України намагався дотримується суворої антиінфляційної політики, проте, ці кроки не підкріплювалися скороченням бюджетних витрат, а приборкання інфляції досягалося шляхом затримок виплат заробітної плати, стипендій, пенсій тощо. Недосконала податкова політика, хронічні затримки прийняття щорічного бюджету негативно впливали на виробництво. У 1998 р. 50 % підприємств країни були збиткові, тоді як ще 1996 р. вони становили 12 %. Економіка набуває напівкримінальних рис -"тіньовий сектор" становить близько 60 %. Зростає зовнішня заборгованість України: вона досягла вже 12 млрд. доларів.

Потрібні були негайні перетворення і у сільському господарстві. Постійно скорочувався обсяг виробленої сільськогосподарської продукції: її обсяг у 2000 р. склав 70 % від рівня 1991 р. Внаслідок неефективності сільське господарство стало одним з головних факторів розкручування інфляційної спіралі. Поглибилася диспропорція між цінами на сільськогосподарську й промислову продукцію: з 1990 р. розрив на користь останньої збільшився у п'ять разів. Отже, за роки незалежності Україна втратила економічного потенціалу майже в 2 рази більше, ніж за роки Другої світової війни.

Лише у другій половині 90-х років уповільнилися темпи падіння показників промислового виробництва: 1995 р. зниження склало 11,5 %, в 1996 -5,1 %, у 1999 - стабілізація і ріст. Істотно знизилась інфляція: в 1994р. вона дорівнювала 500%, 1996 - 40, в 1997 - 2%. У вересні 1996 р. запроваджена національна грошова одиниця - гривня, яка залишається досить стабільною, особливо в 2000 р. Збільшились обсяги капіталовкладень, стабілізувалась фінансова система, дещо зросли надходження до центрального бюджету, розширився зовнішньоторговельний оборот. Водночас зворотним боком фінансової стабілізації стала хронічна заборгованість держави по зарплаті. Україна має ряд конкурентоспроможних галузей: літакобудування, ракетно-космічний комплекс, важке машинобудування, кольорова та порошкова індустрія, створення інформаційних систем тощо. Проте, щоб ці галузі утримати на високому рівні, необхідні кошти, а їх в державі не має.

Загострення становища в економіці відбилося на життєвому рівні народу України. Після проведення лібералізації ціну 1992 р. основна маса населення (близько 64 %) опинилася за межею бідності. У найдраматичнішому 1993 р. середньомісячний прибуток надушу населення складав (у доларах США): в Україні -15, Польщі - 150, Туреччині - 300, США - 1500. Напруженості в суспільстві додавав непомірний ріст цін. За 1991-1995 pp. споживчі ціни виросли у 118 тис. разів. До критичного рівня знизилася купівельна спроможність. Знецінюються всі соціальні виплати населенню - пенсії, стипендії, різноманітні допомоги, внески в Ощадбанк. Значно зросло безробіття. Почався масовий відтік робочої сили за кордон, особливо нелегальна міграція із західних областей України.

За результатами соціологічних обстежень Центру "Демократичні ініціативи" постійно від'їжджає з України за кордон на заробітки до 5 % і періодично поповнює свій бюджет у заробітчанських поїздках до 20 % працездатного населення.

Однією з найскладніших залишається екологічна проблема. Щороку в атмосферу республіки викидається 17 млн. т шкідливих речовин. У 21 місті України, де проживають 22 % населення країни, забрудненість повітря в 15 разів перевищує гранично допустиму концентрацію. Найбільшу загрозу для України становлять такі проблеми, як доля Чорнобиля; погіршення якості питної води з річок країни; кризовий стан екології в Донецько-Придніпровському регіоні. Це, в свою чергу, негативно впливає на стан здоров'я населення.

У посланні Президента України до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р." було підтверджено, що держава протягом майже усіх років незалежності знаходилася в стані економічної кризи. За 1990-1999 pp. ВВП країни скоротився на 59,2 %, обсяги промислової продукції - на 48,9 %, сільського господарства - на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 рази, а реальні виплати пенсій-у 4 рази. Невід'ємна складова такої ситуації - зростання корумпованої в суспільстві, створення кланово-олігархічних об'єднань, майже тотальна політична зааганжованість ЗМІ, порушення конституційних прав громадян, тощо. За рівнем корумпованості, на думку зарубіжних дослідників, Україна посідає одне з перших місць. І лише у 2000 р. вперше за всю історію незалежності України було здійснено рішучі кроки, спрямовані на подолання економічної кризи, розбалансованості між економічними та політичними перетвореннями і досягнуто перших економічних успіхів: ВВП зріс на 6 %, промислове виробництво - на 12,9 %, валова продукція сільського господарства - на 9,2 %.

Позитивними результатами 2000 р. стало погашення заборгованості з пенсій, активізація інвестиційної, вт. ч. кредитної діяльності, зростання експортного потенціалу національної економіки, зменшення зовнішнього боргу. Вперше спостерігалося позитивне сальдо в зовнішній торгівлі. Частка експорту в ВВП України становила майже 60 %, - зміцнилася бюджетна дисципліна. Отже, лише наприкінці XX ст. у 2001 -2002рр. вдалося стабілізувати економіку і навіть добитися її певного зростання. Це дало можливість Президенту України внести на розгляд новообраної (березень 2002 р.) Верховної Ради програму нової соціально-економічної стратегії, спрямованої на європейську інтеграцію.

У доповіді Президента Л. Кучми 18 червня 2002 р. на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання "Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір" було підкреслено, що за останні два роки зафіксовано подолання кризових явищ і зростання основних економічних показників, зокрема за 2001 р. у порівнянні з попереднім роком: обсяг валового продукту зріс на 9,1 %; промислового виробництва - на 14,2 %; сільськогосподарського виробництва - на 9,9%. Вперше за роки незалежності України валовий збір зерна становив близько 40 млн. тонн (тобто досяг середньорічного його виробництва у 1971-1975 рр.); скоротилась заборгованість із виплат заробітної плати, зросли реальні доходи населення; зберігалася стабільність національної грошової одиниці.

Отже, в основі стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 рр. "Європейський вибір" лежить ефективна реалізація глибинних економічних, соціальних і політичних реформ, утвердження демократії та основних засад громадянського суспільства.

1992 р. — початок приватизації

1996 р. — завершення малої приватизації

1998 р. — завершення масової приватизації

2000 р. — прийняття Державної програми приватизації на 2000—2002 роки, спрямованої на здійснення приватизації у стратегічних галузях промисловості, у сфері природних монополій, інфраструктурних галузях, великих технологічних комплексах.

2003—2004 — останні роки режиму Президента Л.Кучми, етап поспішного розпродажу державного майна пов'язаним з владою бізнес-групам, а також чиновникам («замовна» приватизація, неприватизаційні способи відчуження), початок кризи приватизаційного процесу.

2005—2007 — перманентне посилення кризи приватизаційного процесу під впливом таких факторів:

Помаранчева революція зруйнувала механізми «замовної» приватизації та обмежила застосування неприватизаційних способів відчуження державного майна, але не запропонувала взамін нових механізмів, які могли б підтримати приватизаційний процес у країні;

Стійке негативне сприйняття приватизації у суспільстві, що за умов поглиблення впливу суспільних настроїв на формування державної політики, не створює стимулів для відновлення в країні системної приватизаційної політики;

Відсутність довіри один до одного між різними політичними силами призвело до блокування всього приватизаційного процесу (за винятком приватизації малих підприємств), оскільки усі бізнес-групи побоюються поновлення вибіркового підходу, що надасть їхнім конкурентам переваги у приватизації

*****ХЗ****

Грошова реформа 1996 — введення в обіг визначеної Конституцією України 1996 (стаття 99) та іншим законодавством України національної валюти — гривні та її сотої частини — копійки.

Проголошення державної незалежності України (серпень 1991) обумовило необхідність створення власної національної валюти й власної грошової системи як важливих умов політичної та економічної незалежності. Від січня 1992 були запроваджені попередники гривні — (купоно-карбованці), за якими наприкінці 1992 закріпилася назва українські карбованці. 25 серпня 1996 Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», відповідно до якого вводилася в обіг гривня — національна валюта України та її сота частина — копійка. Від 2 вересня 1996 НБУ випустив в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень і розмінну монету номіналом 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок та припинив емісію українських карбованців, які підлягали обміну на гривні за курсом: 100 000 крб. = 1 грн. Реформа була проведена за 2 тижні: від 2 до 16 вересня 1996; після визначеного терміну функціонування українського карбованця в готівковому обігу припинялося, єдиним законним засобом платежу на території України ставала гривня. Громадяни України мали змогу обміняти українські карбованці на гривні без обмежень, без будь-якої плати за проведений обмін.