Політичні трансформації в незалежній Україні (політичний розвиток: президенти, конституція, головні політичні партії)

ПОЛІТИКА ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Л. КРАВЧУКА (1991 – 1994 рр.)

– втілення ідеї незалежності;

– не допустив, завдяки поміркованій політиці, виплеску соціальної напруги;

– не зміг реалізувати обіцяну під час виборчих перегонів програму глибоких соціально-економічних перетворень;

Економічний розвиток України в перші роки незалежності (правління Л.Кравчука)

– вплив негативних чинників як спадок СРСР (підпорядкування більшості підприємств центру, монополізм, відсутність різних форм власності, неконкурентоспроможність на світових ринках, екстенсивний розвиток, диспропорційність (переважання промисловості групи «А»), застарілість матеріально-технічної бази, міцний зв’язок з економікою країн колишнього СРСР, залежність від енергоносіїв (гас, нафта), високий рівень мілітаризації економіки);

– економічна криза (тіньова економіка, гіперінфляція, зростання безробіття, дефіцит державного бюджету, катастрофічне падіння виробництва, борги по зарплаті);

– прийняття низки законів: «Про власність», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про приватизацію майна державних підприємств»…;

Необхідні поняття сучасної економіки:

Тіньова економіка – господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці (несплата податків, приховування доходів, доходи від заборонених видів діяльності тощо).

Інфляція – зростання цін внаслідок додаткового випуск грошових знаків.

Гіперінфляція – швидке зростання товарних цін і грошової маси в обігу, що веде до різкого знецінення грошової одиниці, порушення платіжного обігу і нормальних господарських зв’язків

Грошова емісія – додатковий випуск в обіг грошових знаків

Девальвація – пониження курсу національної чи міжнародної (регіональної) грошової одиниці щодо валют інших країн або дорогоцінних металів

Дефолт – нездатність країни сплачувати за своїми борговими зобов’язаннями

Дефіцит – перевищення попиту над пропозицією (відсутність певних товарів на ринку). Особливо дефіцит на всі групи товарів був за часів «Застою» та «Перебудови».

Дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над доходами

Причини невдач економічної політики в перехідний період:

– відсутність чіткої економічної програми;

– нерішучість, повільність, непослідовність у проведенні нагальних економічних реформ;

– політична нестабільність, часта зміна урядів;

– відсутність законодавчої бази для розвитку ринкової економіки…

БЕЗ’ЯДЕРНИЙ СТАТУС УКРАЇНИ

Причини:

– аварія на ЧАЕС;

– складнощі утримання ядерної зброї;

– жорстка позиція США та Росії;

14 січня 1994 р. відбулося підписання Тристоронньої угоди Росії, України, США:

– Росія та США гарантують Україні безпеку;

– Україна підтверджує, що приєднається до Договору про непоширення ядерної зброї.

Результати:

– Росія стала єдиною пострадянською ядерною державою;

– Україна втратила ядерний потенціал, але так і не отримала компенсацій за роззброєння.

 

ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА Й ПЕРШІ ВИБОРИ ДЕПУТАТІВ ВЕРХОВНОЇ РАДИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1994 р.)

Причини дострокових виборів:

– загострення протистояння між Верховною Радою та Президентом;

– наростання економічної кризи;

– невдоволення населення погіршенням умов життя (у 1993 р. почали страйк шахтарі);

Особливості виборів до Верховної Ради України:

– були позачерговими;

- відбулися в березні 1994 р.;

– проводилися за мажоритарною системою.

Мажоритарна виборча система – виборча система, за якою враховуються голоси виборців, подані за кандидата, який одержав більшість голосів у конкретних виборчих округах.

Результати виборів до Верховної Ради: КПУ – 25%, Рух – 5,9%, Селянська партія – 5, 34%, СПУ – 4,15%, безпартійні – 55, 6%.

Пропрезидентські сили зазнали поразки. Прорахунки влади зробили привабливими гасла комуністів та соціалістів.

Особливості виборів Президента:

– вбдбулися в червні-липні 1994 р.;

– зареєстровано 7 кандидатів;

– відбувалися в 2 тури.

Результати виборів Президента: переміг Л.Кучма (52%)

19 липня 1994 р. Л.Кучма склав присягу на вірність українському народові й офіційно став Президентом України.

ПОЛІТИКА ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Л. КУЧМИ (1994 – 1999 рр.)

– призупинення падіння обсягів виробництва;

– гальмування економічної кризи в країні;

– зупинення гіперінфляції;

– введення гривні (1996 р.);

– прийняття Конституції України (28 червня 1996 р.);

– утвердження України на міжнародній арені;

– дуже повільні темпи соціально-економічних реформ;

– політична та економічна нестабільність (за 1994 – 1999 рр. в Україні змінилося 4 уряди).

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

Конституційний Договір – політико-правова угода між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Цей документ укладено 8 червня 1995 р. у м. Києві і підписано Головою Верховної Ради України О. О. Морозом та Президентом України Л. Кучмою.

28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України. Конституція УРСР 1978 р. з усіма змінами та доповненнями втратила чинність.

Зміни до Конституції України були прийняті 8 грудня 2004 р.

У жовтні 2010 р. Конституційний суд України визнав зміни до Конституції 2004 р. недійсними.

У лютому 2014 р. Верховна Рада України повернула дію Конституції зі змінами 2004 р.

Основні положення Конституції

15 розділів, 161 стаття

– Україна – суверенна, незалежна, демократична, соціальна і правова держава;

– єдиним джерелом влади в Україні є народ;

– Україна – унітарна республіка;

– державною мовою є українська;

– закріплення різноманітних форм власності

ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 1998 р.

– відбулися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою

Мажоритарно-пропорційна виборча система – це виборча система, за якою половина депутатів обиралася одномандатними виборчими округами, інша половина – за списками кандидатів у депутати від політичних партій на основі пропорційного представництва.

– необхідний 4% бар’єр подолали такі партії: КПУ (24,65%), Народний Рух (9,4%), виборчий блок СПУ та СелПУ (8,6%), Партія зелених (5,4%), НДП (5%), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (4,7%), ПСПУ (4%), СДПУ (4%);

 

– домінування в парламенті лівих партій (комуністичних та соціалістичних);

– жодна політична сила не отримала необхідної кількості голосів для створення парламентської більшості, що гальмувало прийняття найважливіших рішень і законів.

ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ 1999 р.

– відбулися в листопаді 1999 р.

– зареєстровано 13 кандидатів;

– відбулося 2 тури, до 2-го туру вийшли Л.Кучма та П.Симоненко (лідер КПУ)

– остаточну перемогу одержав Л.Кучма (56,25%)

Л. Кучма був переобраний на посаду Президента України на другий строк.

ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ 2000 – 2002 рр.

21 січня – 1 лютого 2000 р. – загострення суперечностей у Верховній Раді, у результаті було створено парламентську більшість, переобрання Голови Верховної Ради (Головою став І.Плющ).

16 квітня 2000 р. – Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканості; створення двопалатного парламенту; права Президента розпускати парламент у разі не створення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету країни. Більшість українців підтримали винесені на референдум питання, але зміни не були реалізовані.

28 листопада 2000 р. – початок «касетного скандалу» у зв’язку зі зникненням журналіста Г.Гонгадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента. Загострення політичної ситуації.

9 березня 2001 р. – масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час святкування чергової річниці від дня народження Т.Г.Шевченка.

26 квітня 2001 р. – відставка уряду В.Ющенка, який разом із Ю.Тимошенко очолив формування опозиції Л.Кучмі.

31 березня 2002 р. – відбулися чергові вибори до Верховної Ради: «Наша Україна» на чолі з В.Ющенко (23,57%), КПУ (19,98%), блок «За єдину Україну» (11,77%), БЮТ (7,26%), СПУ (6,87%), СДПУ(о) (6,27%). Вибори засвідчили поразку лівих партій.

21 листопада 2002 р. – створення коаліційного уряду на чолі з В.Януковичем.

Спроба політичної реформи

24 серпня 2002 р. була ініційована Л.Кучмою дискусія про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції України:

– обрання депутатів за партійними списками;

– формування коаліційного уряду парламентською більшістю;

– парламент призначає прем’єр-міністра, а Президент призначає міністра оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, міністра з питань надзвичайних ситуацій тощо.

– наділення Президента правом розпускати парламент у разі не створення більшості, неухвалення бюджету тощо.

– розподіл парламенту на 2 палати;

– визнання результатів Всеукраїнського референдуму без затвердження будь-яким органом влади.

6 березня 2003 р. – Указ Президента про винесення на всенародне обговорення проекту закону «про внесення змін до Конституції України», у результаті обговорення відмовилися від ідеї двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів.

4 вересня 2003 р. – зустрічний проект Медведчука-Симоненка, за яким Президента обирає не народ, а Верховна Рада (проект спричинив політичну кризу і був скасований).

Соціально-економічний розвиток України в часи правління Л.Кучми (1994 – 2004 рр.)

- оприлюднення у жовтні 1994 р. антикризової соціально-економічної програми Л.Кучми (стабілізація фінансово-грошової системи, зменшення податкового тиску, розширення приватного сектора економіки, децентралізація управління економікою, вирішення питань земельної власності, входження України у світовий економічний простір, реформування соціальної сфери…);

– прийняття у лютому 2000 р. програми «Україна: поступ у ХХІ ст. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 – 2004 рр.»

– розробка урядом В.Ющенка у квітні 2000 р. програми «Реформи заради добробуту»;

– Позитивні зрушення в економіці: часткова стабілізація; зниження інфляції; введення гривні, зменшення заборгованості виплат зарплат, пенсій, стипендій; проведення приватизації; роздержавлення землі…

– у результаті перетворень з 2000 р. почалося зростання економічних показників;

– Негативні тенденції: корупція; тіньова економіка; несправедлива приватизація; вивезення капіталу за кордон; нехватка іноземних інвестицій; низька вартість робочої сили; диспропорційність економіки…

 

 

Президентські вибори 2004 р. («Помаранчева революція»)

У 2004 р. Конституційний суд України визнав, що Л.Кучма має право балотуватися на посаду Президента України третій раз, але Л.Кучма відмовляється. Кандидатом від влади стає В.Янукович. Усього висунуто 26 кандидатів.

31 жовтня 2004 р. – І тур виборів: В.Ющенко – 39,26; В.Янукович – 39,11%.

21 листопада 2004 р. – ІІ тур виборів. ЦВК (Центральна виборча комісія) оголосила переможцем В.Януковича. Прихильники В.Ющенка наголосили, що під час виборів були масові фальсифікації. У результаті:

Увечері 21 листопада 2004 р. на майдані Незалежності м. Києва зібрався мітинг, який переріс у «Помаранчеву революцію» (мітинг був заздалегідь підготовлений та спланований В.Ющенком та його прихильниками).

24 листопада 2004 р. – ЦВК офіційно підтвердила перемогу В.Януковича. Опозиція оскаржила рішення ЦВК у Верховному Суді. Опозиція оголосила про створення Комітету національного порятунку і проведення Всеукраїнського політичного страйку. До Києва почали з’їжджатися прихильники В.Януковича.

26 листопада 2004 р. – початок переговорів іноземних лідерів з кандидатами у Президенти України. Було прийняте рішення не допустити силовий варіант розвитку подій.

27 листопада 2004 р. – Верховна Рада прийняла постанову про політичну кризу, визнала фальсифікацію виборів, висловила недовіру ЦВК.

28 листопада 2004 р. – у Сєверодонецьку відбувся з’їзд депутатів, на якому лідери Харківської, Донецької та Луганської областей закликали до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки. Був взятий курс на сепаратизм (відокремлення).

3 грудня 2004 р. – Верховний Суд виніс рішення про переголосування ІІ туру президентських виборів.

8 грудня 2004 р. – Верховна Рада прийняла зміни до закону «Про вибори Президента України», зміни до Конституції, переобрання складу ЦВК…

26 грудня 2004 р. – переголосування ІІ туру: В.Ющенко – 51,9%, В.Янукович – 44,21%

23 січня 2005 р. – інавгурація нового Президента України В.Ющенка.

Наслідки «Помаранчевої революції»

Позитивні:

– набуття Україною іміджу демократичної держави;

– формування привабливого інвестиційного клімату;

– укрупнення політичних партій;

– створення передумов для прозорих ринкових реформ;

– розширення свободи слова;

– зростання національної самосвідомості.

Негативні:

– не відбулося розмежування бізнесу і влади;

– відсутність прозорої кадрової політики, «кумівство»;

– відсутність реальної боротьби з корупцією;

– неефективність дій уряду;

– популізм та відсутність чіткого плану дій керівництва;

– неврахування інтересів регіонів України.

Основні політичні події часів правління Президента В.Ющенка

Зима-весна 2005 р. – початок конфронтації між політичними силами, що сприяли перемозі В.Ющенка: Ю.Тимошенко (прем’єр-міністр), О.Зінченко (голова секретаріату Президента), П.Порошенко (секретар Ради національної безпеки та оборони). Уряд декларую початок кампанії з реприватизації. На міжнародній арені В.Ющенко отримує дружній прийом на Заході. На пострадянському просторі спроба відродити ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Загострюються відносини з Росією.

Літо 2005 р. – реприватизація «Криворіжсталі». Російський «Газпром» попереджає про підвищення цін на газ. Уряд не вживає заходів щодо звільнення від енергозалежності від Росії.

Осінь 2005 р. – В.Ющенко відправляє у відставку уряд Ю.Тимошенко. Новим прем’єр-міністром стає Ю.Єхануров. В.Ющенко укладає угоду з В.Януковичем. Переговори з «Газпромом» заходять у глухий кут. Україна входить у новий рік, не підписавши контракту закупівлі російського газу.

Зима 2006 р. – міжнародний скандал: Росія звинувачує Україну в несанкціонованому відборі російського газу. Верховна Рада вимагає відставку уряду Ю.Єханурова, але В.Ющенко не піддається тиску.

26 березня 2006 р. – вибори до Верховної Ради за пропорційною системою (партійними списками). Результати: Партія регіонів (32,14%), БЮТ (22,29%), блок «Наша Україна» (13,95%), СПУ (5,69%), КПУ (3,66%).

 

Літо 2006 р. – колишні союзники В.Ющенка СПУ переходять на сторону Партії регіонів і КПУ, що призводить до створення «антикризової коаліції». В.Янукович стає прем’єр-міністром. Головою Верховної Ради стає лідер СПУ О.Мороз. В.Ющенко добивається підписання політичними силами «Універсалу національної єдності». Ю.Тимошенко відмовляється підписувати Універсал.

Осінь 2006 р. – прем’єр-міністр В.Янукович заявляє про неготовність вступу України до НАТО. Росія іде назустріч у питаннях про ціну на газ.

2 квітня 2007 р. В.Ющенко наказом розпустив Верховну Раду.

30 вересня 2007 р. відбулися дострокові вибори до Верховної Ради за пропорційною системою. Результати: Партія регіонів (34,37%), БЮТ (30,71%), НУНС (Наша Україна – Народна Самооборона) (14,5%), КПУ (5,39%), блок Литвина (3,91%). СПУ не увійшла до складу парламенту. Головою Верховної Ради стає А.Яценюк.

18 грудня 2007 р. прем’єр-міністром стає Ю.Тимошенко.

Наприкінці 2008 р. – початку 2009 р. Україна вступає у світову економічну кризу (падає ВВП, збільшується безробіття, зростає інфляція). Новий газовий конфлікт з Росією.

вересень 2008 р. – А.Яценюк подає у відставку з посади голови Верховної Ради.

Жовтень 2008 р. – В.Ющенко заявив про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, але окружний адміністративний суд Києва зупинив дію указу Президента. В.Ющенко звільнив суддю і розформував Київський окружний суд. Проте В.Ющенко, враховуючи економічну кризу, зупинив дію свого указу.

Листопад 2008 р. – формування нової коаліції НУНС, БЮТ, Блок Литвина. В.Литвин стає головою Верховної Ради.

7 січня 2009 р. – Росія припинила поставки газу в Україну. Росія звинувачує Україну в несанкціонованому відборі газу. Експерти Євросоюзу це підтвердили.

19 січня 2009 р. – підписання урядом Ю.Тимошенко невигідного газового договору з Росією.

17 січня 2010 р. – І тур виборів Президента України. У другий тур потрапили Ю.Тимошенко (25,05%) та В.Янукович (35,32%).

7 лютого 2010 р. – ІІ тур. Результати: В.Янукович (48,95%), Ю.Тимошенко (45,47%)

25 лютого 2010 р. – інавгурація Президента України В.Януковича.

11 березня 2010 р. – формування нової парламентської коаліції «Стабільність та реформи» (Партія регіонів, КПУ, блок Литвина). Новим прем’єр-міністром стає лідер Партії регіонів М.Азаров.

Квітень 2010 р. – підписання нового вигідного газового договору з Росією, а також договору про продовження дислокації у Севастополі російського чорноморського флоту на 25 років до 2042 р.

Події Евромайдану

Попередні поняття для засвоєння:

Євромайдан – акції протесту в Україні за євроінтеграцію та проти режиму президента В.Януковича.

Революція Гідності – політичні та суспільні зміни в Україні, що відбулися з листопада 2013 р. до лютого 2014 р., викликані відходом влади В.Януковича від курсу на інтеграцію в Європу, а також різноманітними зловживаннями влади.

Небесна сотня – збірна назва загиблих учасників акцій протесту в Україні у листопаді 2013 р. – лютому 2014 р.

Сепаратизм – прагнення до відокремлення від держави і створення самостійної країни.

АТО (антитерористична операція) – комплекс заходів, спрямований на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою.

Анексія – насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави.

Тимчасово окупована територія – територія України, яка контролюється Росією, внаслідок анексії Криму та війни на Сході України.

Перебіг подій:

21 листопада 2013 р., за кілька днів до саміту «Східного партнерства» ЄС у столиці Литви Вільнюсі, де мала бути підписана Угода про асоціацію України з ЄС, уряд ухвалив рішення відмовитися від її підписання. Починаються перші акції протесту на Майдані проти рішення уряду, за інтеграцію в Європу.

30 листопада 2013 р. – спроба влади розігнати акцію протесту. Уночі загони міліції «Беркут» напали на студентів, що ночували на Майдані Незалежності. Наступного дня почалося силове пртистояння влади з мітенгувальниками. Майдан вистояв.

Починаючи з 8 грудня країною поширився «ленінопад» – повалення пам’ятників Леніну, що сприймалося як прощання з диктатурою та імперією.

Проти влади організувався Автомайдан – колони активістів-протестувальників на власних автомобілях пікетували приміщення судів та прокуратур, навідувалися до резиденції Януковича у Межигір’ї, пікетували маєтки прибічників режиму, відвозили поранених та доставляли допомогу на Майдан.

 

Режим В.Януковича вирішив створити подобу Євромайдану – «Антимайдан», аби імітувати широку громадську підтримку влади.

Для оборони від нападів міліції та «тітушок» було створено Самооборону Майдану з числа громадян-добровольців.

16 січня 2014 р. влада ухвалила так звані «диктаторські» закони. Було запроваджено арешт за організацію мітингу, тюремне ув’язнення до 2 років за груповий протест, ув’язнення за носіння захисного шолома, за встановлення намету, арешт до 15 діб за благодійну допомогу протестувальникам…

19-22 січня 2014 р. тривають протистояння з владою проти «диктаторських» законів. Було вбито декілька мітенгувальників.

29 січня 2014 р. після переговорів між Януковичем та лідерами опозиційних партій уряд М.Азарова було відправлено у відставку.

18-20 лютого 2014 р. тривають найжорстокіші протистояння з владою із застосуванням вогнепальної зброї.

20 лютого 2014 р. Верховна Рада більшістю голосів засудила насильство, що призвело до загибелі мирних громадян, заборонила використання зброї силовими підрозділами та зобов’язала їх повернутися до місць розташування. Наступного дня на переговорах з опозицією за участі міністрів закордонних справ Німеччини, Польщі та Франції Янукович згодився упродовж 48 годин обмежити права президента, повернувши редакцію Конституції 2004 р. Проте того ж вечора Янукович утік.

У зв‘язку із втечею Януковича Верховна Рада конституційною більшістю народних депутатів визнала, що він самоусунувся з посади Президента України, та відновила дію Конституції у редакції 2004 р., що обмежувала права президента.

Загарбання Криму Росією

27 лютого 2014 р. будівлі парламенту та уряду Криму були захоплені військовими без розпізнавальних знаків, які вивісили над ними прапор Росії. Російських військових назвали «зеленими чоловічками», оскільки вони були вдягнені у зеленого кольору однострої без розпізнавальних знаків.

16 березня 2014 р. в Криму відбувся «референдум», за результатами якого було оголошено, що 97% учасників «проголосували» за входження до складу Росії.

Агресія Росії проти України

У березні 2014 р. проросійські сепаратисти за підтримки російських спецслужб почали вуличні акції на Донбасі проти влади «майданівців» за федералізацію, союз з Росією тощо.

У відповідь на терор Україна розпочала Антитерористичну операцію (АТО).

У квітні 2014 р. Росія разом із США, ЄС і Україною підписала в Женеві угоду, за якою бойовики були зобов’язані роззброїтися і звільнити захоплені приміщення в обмін на амністію.

У травні 2014 р. сепаратисти інсценували незаконні «референдуми» щодо «незалежності» самопроголошених «Луганської народної республіки» (ЛНР) і «Донецької народної республіки» (ДНР). Наприкінці травня «ЛНР» та «ДНР» підписали угоду про утворення «союзу республік «Новоросії».

На початку травня 2014 р. в Одесі відбулося протистояння між проросійськими прихильниками та «майданівцями». У результаті загинуло більше сорока людей.

17 липня 2014 р. проросійські терористи збили над українським Донбасом цивільний малайзійський літак «Боїнг» з майже 300 людьми на борту.

Із середини серпня Росія почала масоване вторгнення у тил українській армії. У важких боях частина українських військ була заблокована під м. Іловайськ.

5 і 19 вересня 2014 р. в Мінську Україна, Росія і ОБСЄ уклали угоди за якими сторони мали припинити вогонь, відвести важку зброю від лінії вогню та передати контроль за українсько-російським кордоном Україні. Після складних переговорів центральна влада України зголосилася надати частинам Донецької і Луганської областей, які опинилися під контролем проросійських сил, широке самоврядування

12 лютого 2015 р. в Мінську відбулася чергова угода про припинення вогню. Проте російські війська атакували український плацдарм біля містечка Дебальцевого. Українські підрозділи відступили з Дебальцевого.

За втручання Росії у внутрішні справи України проти Росії застосовуються міжнародні економічні санкції.

Політичне утвердження України

Переможцем дострокових президентських виборів, що відбулися 25 травня 2014 р., став Петро Порошенко.

Щоб оновити всі гілки влади, президент П. Порошенко ухвалив рішення про дострокові парламентські вибори.

Результати виборів до Верховної Ради 26 жовтня 2014 р.: 150 місць з 422 отримав Блок Петра Порошенка, 82 – «Народний фронт», 31 – Об‘єднання «Самопоміч», Фракція Радикальної партії – 22, і 19 – фракція Об‘єднання «Батьківщина». Ці фракції сформували Уряд і зобов‘язалися здійснювати реформи.