Еміграція з України наприкінці хіх – поч. ХХ ст. : причини, Напрямки, наслідки.

Украї́нська емігра́ція — термін для визначення українського населення, яке вимушено чи добровільно з економічних, політичних або релігійних причин переселилося за межі етнічної території в іншу країну на постійне чи тривале проживання. Явище починається у другій половині — наприкінці XIX століття і продовжується по нинішній день. Феномен української еміграції та діаспори як частини світового українства є унікальним явищем культури й історії України.
Дослідники визначають чотири хвилі переселенського руху в історії української еміграції.
Перша хвиля

Перша хвиля починається з останньої чверті XIX століття і триває до початку Першої світової війни. Ця масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії — у 1880-ті роки, у Канаду — з 1891 року, до Російського Сибіру — після революції 1905–1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю першу хвилю еміграції спричинили як і аграрна перенаселеність українських територій, так і утиски: економічні, соціальні, політичні, — і національний гніт з боку австро-угорської і російської імперій. Нащадки цієї хвилі еміграції зараз у шостому-сьомому поколіннях і більш схильні звати себе українцями за походженням — радше ніж емігрантами у країнах проживання.

 

Відомо, що у 1891–1901 роках зі Східної Галичини емігрували до Канади і США 78 тисяч українців. У 1901–1911 роках виїхало 224 тисяч чоловік. Таким чином, на початку XX століття лише зі Східної Галичини емігрувало понад 302 тисячі українців.

Наприкінці 19 століття еміграційний синдикат, створений канадським урядом, відправив на територію Західної України понад 6 тисяч вербувальників. Агент, що завербував сім'ю до Канади, отримував від 2 до 5 доларів за кожного переселенця.

Причини: безземелля, соц. Напруга.
З російської території – переважно в східному напрямі.
Клини – сірий (Середня Азія), зелений (Далекий Схід), малиновий (Кубань). Виїхало пр. 2 мільйони, багато поврталися. Сезонна міграція.
Василь Стефаник.

20. Україна у роки Першої світової війни (схематично динаміка лінії фронту, різне ставлення до війни українського суспільства, мілітаризація економіки і погіршення життєвого рівня народу, радикалізація суспільних настроїв).

Перша світова війна (1 серпня 1914 р. – 11 листопада 1918 р.) – один з найбільших військових конфліктів в історії людства.

Приводом до війни було вбивство у м. Сараєво 28 червня 1914 р. австрійського ерцгерцога (спадкоємця престолу) Франца Фердинанда сербським терористом Гаврилом Принципом.

Причини Першої світової війни:

– Загострення суперечностей між провідними державами світу за сфери впливу

– Боротьба за нові території, джерелами сировини та ринки збуту.

– Протистояння між двома військово-політичними блоками:

1. Троїстий союз (1882 р.) – Німеччина, Австро-Угорщина, Італія

У ході війни Італія виступила на боці ворогуючого табору країн (Антанти), натомість до Німеччини та Австро-Угорщини приєдналися Туреччина та Болгарія. У результаті блок отримав назву Четверний союз чи блок Центральних держав.

2. Антанта (1907 р.) – Франція, Росія, Великобританія. У ході війни до Антанти приєдналися США, Італія, Японія та ін.

Війна закінчилася 11 листопада 1918 р. поразкою блоку Центральних держав.

У результаті війни перестали існувати Австро-Угорська, Російська, Німецька та Турецька імперії.

Виникли нові держави в Європі: Австрія, Угорщина, Югославія, Польща, Чехословаччина, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія.

Плани країн-учасниць війни щодо України

Росія сподівалася приєднати Західноукраїнські землі (Галичину, Буковину, Закарпаття).

Австро-Угорщина розраховувала відібрати у Росії Поділля і Волинь.

Німеччина претендувала на найродючіші українські землі, що належали Росії.

 

ВІЙСЬКОВІ ДІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

(СХІДНИЙ ФРОНТ)

18 серпня 1914 р. – початок успішного наступу 8-ї російської армії під командуванням О.Брусилова проти військ Австро-Угорщини та Німеччини.

23 серпня – кінець вересня 1914 р. – Галицька битва, у ході якої австро-угорські війська зазнали поразки. Буковина і Галичина окуповані Росією.

БереЗень 1915 р. – захоплення російськими військами після 6-ти місячної облоги фортеці Перемишля.

Політика російського уряду на захоплених землях:

1. Утворення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства на чолі з графом Г.Бобринським (кінець 1914 р.).

2. Насильницька русифікація.

3. Закриття українських гімназій, книгарень, видавництв, бібліотек, «Просвіт» тощо.

4. Заборона українських політичних партій, спортивних та молодіжних організацій («Пласт», «Сокіл»…).

5. Репресії проти українських політичних та громадських діячів.

6. Переслідування греко-католицької церкви. Депортація (примусове виселення) греко-католицьких священників, у тому числі й митрополита А.Шептицького у глиб Росії.

Травень 1915 р. – Горлицький прорив російського фронту німецькими та австро-угорськими військами.

22 червня 1915 р. – вступ австрійських та німецьких військ до Львова.

1915 р. – відступ російських військ. Росія втратила Буковину, Галичину, Підляшшя, Холмщину, Берестейщину, Західну Волинь.

22 травня – початок червня 1916 р. – наступальна операція російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О.Брусилова («Брусиловський прорив»). У результаті Росія захопила Галичину (без Львова), Північну Буковину, частину Західної Волині.

Червень 1917 р. – невдалий наступ російських військ на львівському напрямку. Росія втратила Галичину, Буковину.

Війна набула позиційного характеру.

НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

У РОКИ ВІЙНИ

 

Назва організації	Дата утворення	Лідери	Програмні засади та діяльність
Головна Українська Рада (ГУР)	1 серпня 1914 р.	К.Левицький М.Павлик М.Ганкевич	Захист українських інтересів під час війни.Підтримка Австро-УгорщиниУчасть у формуванні військових підрозділів – Українських січових стрільців (УСС).
Союз визволення України (СВУ) (був створений вихідцями з Наддніпрянщини)	4 серпня 1914 р.	Д.Донцов А.Жук В.Дорошенко	Утворення самостійної Української держави у вигляді конституційної монархії.Підтримка Німеччини та Австро-Угорщини під час війни, з метою перемоги над Росією.Допомога військовополоненим українцям. Участь у формуванні дивізій сірожупанників та синьожупанників. Просвітницька діяльність.
Загальна Українська Рада (ЗУР)	5 травня 1915 р. Саморозпуск у листопаді 1916 р. на знак протесту проти відновлення Польської держави.	К.Левицький	Привернення уваги Австро-Угорщини до ідеї української державності.Розмежування Галичини на Західну та Східну.Об’єднання всіх українських земель у межах Австро-Угорщини на правах автономії.

УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ (УСС)

Легіон Українських січових стрільців (УСС) чисельністю 2,5 тис. було створено в серпні 1914 р. у м. Стрий на основі молодіжних воєнізованих організацій «Січ», «Пласт», «Сокіл». Першим командувачем УСС був М.Галущинський.

Бойове хрещення УСС відбулося на Ужоцькому та Верецькому перевалах у Карпатах (27-28 вересня 1914 р. – Галицька битва).

УСС брали участь у битвах: на горі Маківка (квітень-травень 1915 р.), під Болеховим (травень-червень 1915 р.), під Галичем (червень 1915 р.), у межиріччі Серету та Стріпи (серпень-вересень 1915 р.).

У серпні 1916 р. у битві під Потуторами та під Бережанами (гора Лисоня) зазнали поразки та значних втрат. Узимку 1917 р. повернулися на фронт.

УСС стали основою для створення Української національної армії.

СТАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ДО ВІЙНИ

Товариство українських поступовців (ТУП) закликало підтримати Росію, сподіваючись на надання автономії Україні в майбутньому. З грудня 1916 р. ТУП займає нейтральну позицію щодо обох ворогуючих сторін.

В Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП) відбувся розкол. С.Петлюра закликав до підтримки Росії. В.Винниченко засудив війну, зайняв позицію нейтралітету, відстоював ідею автономії України.

Карпато-Руський визвольний комітет був створений у Києві емігрантами з Галичини та виступав за об’єднання всіх українських земель у складі Росії. Закликав галичан зустрічати російські війська як визволителів.

Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст був створений з метою підтримки російських військ. Членами комітету були представники українського національного руху – Ф.Штейнгель, А.Вязлов, Д.Дорошенко, А.Ніковський.