Виникнення запорозького козацтва. Запорозька Січ. (закріпачення, уходництво, колонізація «дикого поля», татарська воєнна загроза; Д. Вишневецький, устрій Січі, реєстрові і нереєстрові козаки).

Перші письмові згадки про українських козаків зустрічаються у 1489 р. та 1492 р. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI ст.

Козацтво виникло на південноукраїнських землях - на території від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким Полем: після нашестя монголо-татар, а потім, унаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запорожжя - степи за порогами Дніпра.

 

Причини виникнення

- Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством.

Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.

Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.

В окремих випадках - організаторська роль місцевих, прикордонних землевласників і урядовців.

Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.

 

Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об'єднувалися у військові загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам: спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах - "чайках", вони нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.

Етнічний склад козацтва

Основна маса козаків поповнювалася за рахунок українців, були серед них і білоруси, росіяни, молдавани. Траплялися поляки, татари, серби, німці, французи, італійці, іспанці, представники інших етносів, проте такі випадки мали поодинокий характер.

І тому оцінки етнічного складу козацтва як інтернаціонального є неточними. Козацький край, за висловом сучасного історика В. Борисенка, був "національним оазисом серед українських земель, які дедалі більше полонізувалися і втрачали національні риси".

Запорозька Січ

Утворення Запорозької Січі

У 1552-1556 рр. канівський і черкаський староста Дмитро Іванович Вишневенький (Байда) (7-1564 р.) об'єднує козаків, створюючи за порогами Дніпра на -. Мала Хортиця козацький центр - Запорозьку Січ. Згодом Січ неодноразово змінювала місце свого розташування. Назва "Запорозька Січ" поширилася на все об'єднане навколо Січі козацтво.

Запорозька Січ стала зародком нової української (козацької) державності, її, як державне утворення, характеризують такі ознаки:

Ознаки державності

1. Військовий устрій

Січові козаки складали військо-кіш, кіш поділявся на військові одиниці - курені (38 куренів).

2. Територіальний устрій

Територія, яку контролювала Січ, поділялася на паланки (5-10 паланок) на чолі з полковниками. Паланкове козацтво проживало на хуторах та в містечках.

3. Форма правління

Запорізька Січ була козацькою республікою. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, брати участь у якій мали право всі козаки. Козацька рада обирала старшину: кошового отамана (гетьмана), писаря, обозного, суддю, осавулів. Кожен курінь аналогічно обирав курінну старшину. Козацька рада збиралася, як правило, щороку 1 січня.

4. Правова система

Діяло звичаєве козацьке право, яке склалося в XV -сер. XVI ст.

Козаки були рівними перед законом, рівними у праві користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, обирати старшину.

Як бачимо, Запорозька Січ як державне утворення і як соціальна організація мала яскраво виражений демократичний характер. Це пояснюється тим, що:

- по-перше, Запорозьку Січ створив сам народ, утіливши в ній свій волелюбний характер й ідеали суспільного життя;

- по-друге, щоб вижити в умовах постійної зовнішньої загрози (з боку Криму, Туреччини, Речі Посполитої), козацтву потрібна була внутрішня злагода і стабільність, які забезпечувалися демократичними порядками.

Ставлення уряду Речі Посполитої до козаків

Слідом за козаками в південні степи проникають офіційна влада, литовські, польські, українські магнати та шляхта.

Уряд Речі Посполитої прагнув узяти козаків під свій контроль, щоб використати їх у своїх державних інтересах: для захисту своїх володінь від татар і турків, у протистоянні з Москвою. З цією метою у 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 козаків. Вони були вписані в реєстр-список, звідки й отримали назву реєстрових козаків. На кін. XVI ст. реєстр був збільшений до 3 тис. (у подальшому його чисельність змінювалася). Реєстрові козаки користувалися особливими привілеями: отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоврядування. Реєстровці повинні були також контролювати нереєстрових козаків, придушувати анти польські, антифеодальні рухи. Але реєстрові козаки часто брали участь у козацько-селянських анти-польських повстаннях, здійснювали самостійні зовнішньополітичні акції, відстоювали право на власне самоврядування.

Запорозька Січ на міжнародній арені

Запорозька Січ посіла важливе місце в міждержавних відносинах країн Європи і Азії. Це стало результатом відносної самостійності Січі у зовнішній політиці, наявності у неї багатотисячного боєздатного війська, територіального розташування козацького краю на межі між європейським і азіатським світом.

Основними напрямами зовнішньої політики Запорозької Січі були:

боротьба проти татарсько-турецької агресії. Цю функцію козацтво взяло на себе з самого початку свого існування.

Героїчні, найбільш резонансні походи проти татар і турків пов'язані з іменами гетьманів Богдана Ружинського (1575 р.), Самійла Кішки (поч. XVII ст.), Михайла Наймановича (1608 р.), Петра Конашевича-Сагайдачного (1616 р.).

Завдяки активній наступальній тактиці козаки підривали могутність Кримського ханства і Туреччини, перетворювалися на провідну силу в боротьбі проти цих держав.

Козаки втручалися у конфлікти, що виникали у стосунках між Кримом і Туреччиною, прагнули використати їх для зміцнення власних позицій;

- відносини з Московською державою, які характеризуються як складні і неоднозначні.

Українців і росіян зв'язувала єдина православна віра, спадщина Київської Русі, потреба захисту від Кримського ханства і Туреччини. Союзницькі відносини з Москвою були у гетьмана Дмитра Вишневецького. Були й інші випадки співробітництва між козаками і московським урядом, координації їх спільних дій проти татар і турків. Разом з тим, стосунки Запорозької Січі з Московською державою залишалися напруженими, а часто І відкрито ворожими. Перебуваючи у складі Речі Посполитої, козаки виступали на її боці у воєнних конфліктах з Московщиною;

- урядами різних західноєвропейських країн, у т.ч. Австрії, Франції, козаки запрошувалися на військову службу і тим самим втягувалися в орбіту європейської політики.

Успіхи Запорозької Січі на міжнародній арені сприяли її зміцненню, стимулювали її внутрішньополітичну діяльність, спрямовану на захист українських інтересів.

Наприкінці XVI - на поч. XVII ст. Січ стала центром визвольного руху українського народу.

Найвищим військовим, адміністративним і судовим органом була загальна військова рада за участю всіх козаків, яка скликалася за потреби й обов'язково — 1 січня, на Великдень, 1 жов-тня. На раді вирішувалися найважливіші питання — вибору кошового отамана й військової старшини, війни і миру, розподілу земель, воєнних походів, покарання злочинців. Кошовий отаман і військова старшина звітували на радах про річну діяльність. Існували ради ("сходки") у куренях і паланках

На чолі Запорозької Січі стояв кошовий отаман, який уособлював усю вищу владу (воєнну, адміністративну, судову й певною мірою духовну). Під час воєнних дій він мав диктаторські повноваження з правом карати на смерть тих, хто не виконував його наказів. Кошовий отаман затверджував обраних на військовій раді старшин, визначав духівництво для січової та паланкових церков, розподіляв воєнну здобич, прибутки, виконував функції найвищого судді, здійснював загальне керівництво військовими справами, представляв Січ у міжнародних відносинах тощо. Проте найважливіші справи кошовий отаман вирішував, тільки скликавши військову раду.

До військової старшини належали військовий суддя, військовий писар, військовий осавул. Військовий суддя (заступник кошового) здійснював основні судові функції, водночас був скарбником і начальником артилерії. Військовий писар вів документацію, облік прибутків та витрат. Військовий осавул відповідав за громадський порядок, виконання судових вироків, проводив слідство, виконував інтендантські функції, організовував охорону іноземних послів та купців, керував військовою розвідкою. Рангом нижче стояли військові службовці (довбиш, пушкар, толмач, шафар, булавничий, бунчужний, хорунжий та ін.). Під час війни діяла походна старшина — полковник, осавул і писар. У межах паланок керівництво здійснювала паланкова старшина — полковник, осавул, писар, підосавул та підскарбій.

Як уже зазначалося, військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. У куренях і паланках діяв суд курінних отаманів та паланкових полковників. Справи про тяжкі злочини передавалися на розгляд військовим суддею чи кошовим отаманом. Для військової старшини судом першої інстанції вважався суд кошового отамана, а другої — суд військової ради.

 

Отже, аналіз організації козацького самоврядування й судочинства дає підстави стверджувати, що тут відроджувалась українська державність. Система органів військово-адміністративної влади забезпечувала виконання властивих державі внутрішніх і зовнішніх функцій. Запорізька Січ була новою військово-демократичною державою, що постала на руїнах княжої.

Реєстрове козацтво – це козаки, які перебували на службі у польського короля й були поіменно записані в спеціальний список – реєстр.

У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ Август вперше набрав на службу 300 козаків.

У 1578 р. польський король Стефан Баторій збільшив реєстр до 500-600 козаків і надав їм клейноди (символи влади) та привілеї

Привілеї реєстрового козацтва:

Звільнялися від податків.

За службу отримували платню та землю.

Мали право не підкорятися місцевому керівництву.

Мали власний суд.

З виникненням реєстрового козацтва, козаки отримали офіційне визнання як окремий соціальний стан. Козаки, які не входили до реєстру, вважалися поза законом. Запорозька Січ повинна була підпорядковуватися гетьману реєстрового козацтва.

Центром реєстрового козацтва було м. Трахтемирів.