Соціально-економічний розвиток українських земель російської імперії у хіх – поч. ХХ ст.

Після ліквідації Гетьманщини українські землі були перетворені на російську провінцію, на яку поширювався загальноросійський адміністративно-територіальний устрій. У 1796 р. згідно з указом імператора Павла І на російських землях замість намісництв запроваджувалися губернії. Остаточно поділ України на 9 губерній закріпився у 1802 р. У 20-30-ті рр. ХІХ ст. губернії були об’єднані в генерал-губернаторства.

Таким чином, українські землі ділилися на генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори), генерал-губернаторства ділилися на губернії (очолювали губернатори), губернії ділилися на повіти (очолювали капітани-ісправники), а повіти ділилися на стани. Генерал-губернатори та губернатори особисто призначалися російським імператором.

Наддніпрянська Україна – аграрний (сільськогосподарський) край з феодальними (кріпосницькими) відносинами. 75% землі належало поміщикам, 60% населення – кріпаки. Основу економіки становило сільське господарство.

Сільське господарство (с/г):

1. У с/г Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст. загострювалася криза феодально-кріпосницьких відносин. Прояв кризи феодально-кріпосницьких відносин:

– панування кріпацтва – поміщик мав право на майно і працю селянина, міг продати його з землею чи без землі;

– посилення феодальної експлуатації. Були поширені натуральна, грошова та відробіткова ренти;

– запровадження урочної системи – поміщик давав селянам завдання (урок), яке, як правило, неможливо було виконати за 1 день;

– панщина становила 4-6 днів на тиждень;

– витіснення селян на неродючі землі;

– державні селяни платили грошову ренту (податок) і виконували повинності на користь держави;

– примітивні, застарілі знаряддя праці, неефективне екстенсивне господарство і кріпацтво призводили до зниження прибутків поміщиків. У результаті велика частина феодальних маєтків перебувала під заставою;

– запровадження військових поселень (1817 – 1857 рр.) – так зване «самоутримання» війська, коли частина військових-селян одночасно виконували сільськогосподарські роботи і несли військову службу. Хлопчиків із 7 років зараховували до таких новобранців (кантоністів).

2. У першій половині ХІХ ст. у с/г Наддніпрянської України проникають капіталістичні відносини:

 

Капіталістичні відносини (капіталізм) – соціально-економічні відносини, засновані на вільнонайманій праці, товарно-грошовому обігу та приватній підприємницькій діяльності, спрямованій на прибуток.

– у с/г України починають використовувати найману працю;

– інколи земля передається в оренду заможнім селянам, купцям тощо;

– подекуди використовується с/г техніка;

– зростає роль товарного виробництва с/г.

Промисловість:

– 30-40-ві рр. ХІХ ст. у Наддніпрянській Україні починається промисловий переворот.

Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від мануфактур до фабрик і заводів.

Мануфактури – підприємства, засновані на ручній праці.

Заводи та фабрики – підприємства, засновані на машинному виробництві.

– початок розвитку кам’яновугільної, металургійної галузей промисловості та машинобудування;

– формування робітничого класу (пролетаріату) та промислової буржуазії (підприємців, власників засобів виробництва);

– тісний зв’язок промисловості із с/г: млини, гуральні та інші обробні підприємства. Виникають цукрові заводи(перший цукровий завод був побудований у 1824 р. у с. Трощині на Чернігівщині);

– використання в промисловості як вільнонайманої праці, так і праці кріпаків.

Торгівля:

1. Внутрішня торгівля:

– внутрішня торгівля була представлена ярмарками (діяло понад 2 тис. ярмарок в Україні: Харків, Суми, Полтава та ін.);

– вивозилося з України в Росію збіжжя, зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор;

– завозилося з Росії тканини, вироби з металу, скло, посуд;

– розвивався чумацький промисел.

2.Зовнішня торгівля:

– здійснювалася через порти Чорного та Азовського морів: Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь;

– Україна експортувала с/г продукцію (зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор);

– імпортувала товари розкоші, машини тощо.

РЕФОРМИ 60-70-х рр. ХІХ ст. У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

Причини реформ:

– криза феодально-кріпосницьких відносин, що гальмувала розвиток економіки;

– відставання економіки Росії від країн Європи;

– поразка Росії в Кримській війні;

– смерть імператора Миколи І і прихід до влади в Росії молодого та перспективного правителя Олександра ІІ;

– посилення селянських повстань.

Кримська війна (1853-1856 рр.) – війна Росії з Туреччиною та її союзниками (Францією та Англією). Росія зазнала поразки. Під час війни у 1854-1855 рр. тривала героїчна оборона Севастополя російськими військами. Війна продемонструвала технічну відсталість Росії від країн Європи.

Скасування кріпацтва (селянська реформа, земельна реформа, аграрна реформа):

– 19 лютого 1861 р. російський імператор Олександр ІІ проголосив Маніфестом скасування кріпацтва в Росії;

– скасовано особисту залежність селян від поміщика;

– селяни дістали особисту свободу і громадянські права;

– земля передавалася селянським общинам за викуп. 20% поміщику сплачували селяни, решту платила держава. Селяни мали погасити борг державі протягом 49 років;

– до укладання викупної угоди селяни мусили виконувати повинності поміщику, мали статус тимчасовозобов’язаних;

– в Україні селяни в чорноземних районах отримували по 3-5 десятин на душу, у нечорноземних – 4-7 десятин;

– на Правобережжі селянські наділи збільшили, а тимчасовозобов’язаних не було, щоб позбавити польських поміщиків селянської підтримки;

– у 1866 р. державним селянам дозволили викупити свої землі.

Результати селянської реформи

– реформа сприяла утвердженню товарного капіталістичного виробництва;

– селяни залишилися найнижчим станом: платили подушний податок, відбували рекрутчину, підлягали фізичним покаранням;

– більшість землі залишилася в руках поміщиків.

 

Земська реформа (реформа місцевого самоврядування) 1864 р.

– у повітах та губерніях обиралися земські управи (земства) – місцеві органи влади, які опікувалися школами, лікарнями, культурою, благоустроєм…;

– до складу земств входили дворяни, буржуазія, селяни;

– на Правобережжі земська реформа була впроваджена 1911 р., оскільки влада побоювалася польського визвольного руху.

Реформа міського самоврядування 1870 р.

У містах обиралися міські думи й управи, що опікувалися проблемами міського благоустрою.

Судова реформа 1864 р.

– запроваджено безстановий, незалежний від влади суд;

– судові засідання були публічними;

– судочинство відбувалося на змагальній основі: прокурор – адвокат;

– уведено суд присяжних.

Освітня реформа 1864 р.

– уведено єдину систему початкової освіти;

– створену мережу класичних гімназій та реальних училищ (давали робітничу спеціальність);

– відновлено автономію університетів.

Військова реформа 1862 – 1874 рр.

– у 1874 р. запроваджено загальну військову повинність чоловіків з 20 р., які не належали до дворянського стану;

– служба скорочувалася до 6-7 років, особи з вищою освітою служили менше;

– армія переозброювалася за новітніми технологіями, створено паровий флот;

– Росія була поділена на 15 військових округів. В Україні було Харківський, Одеський та Київський округи.

Фінансова реформа 1860 – 1864

– управління грошима зосереджено в руках міністерства фінансів;

– створені незалежні контрольні палати, які контролювали видатки в губерніях;

– створено Державний банк;

– з 1862 р. у пресі публікуються дані про прибутки та видатки держави.

Реформа цензури

– запроваджено цензуру періодичних видань;

– видавцям заборонено торкатися політичних питань.

Результати і наслідки реформ

– реформи заклали підґрунтя для переходу від феодальних відносин до буржуазних (капіталістичних);

– сприяли швидкому економічному піднесенню Росії;

– відбулася часткова демократизація суспільства;

– але реформи були обмежені: зберігалося самодержавство, поміщицька власність на землю, станова структура суспільства.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст.

Політика царизму:

– в Україні розвивались ті галузі, які не мали відповідних умов у Росії (цукрова) або з України постачали сировину для російських підприємств;

– штучна затримка тих галузей, які створювали конкуренцію російським підприємствам (текстильна, бавовняна);

– вилучення капіталів, шляхом продажу російських товарів;

– колоніальний характер української економіки.

Сільське господарство

– залишки кріпацтва: збереження поміщицького землеволодіння, поєднання відробіткової та вільнонайманої систем господарювання, розорення поміщицьких господарств;

– розвиток товарних відносин: майнове розшарування селянства, розвиток поміщицького підприємництва за спеціалізацією районів (Південна Україна – зернове господарство, Правобережжя – вирощування цукрових буряків та технічних культур), запровадження удосконалених знарядь праці та машин у передових поміщицьких і великих селянських господарств, поширення вільнонайманої праці, аграрне перенаселення, що призводило до еміграції у Сибір та Кубань)

Промисловість

– 60-70 рр. ХІХ ст. – прискорення промислового перевороту, значне економічне піднесення;

– широке промислове будівництво на Півдні України;

– поділ України на промислово розвинений Південно-Східний та аграрний Північно-Західний райони;

– активний розвиток важкої промисловості: вугільна, металургійна, машинобудівна, металообробна (Україна стає головною вугільно-металургійною базою Росії);

– активне будівництво залізниць (перша українська залізниця 1865 р. з’єднала Балту й Одесу);

– у 70-ті рр. ХІХ ст. було завершено створення телеграфної мережі;

– переважання іноземного капіталу: Франція, Бельгія, Німеччина;

– в Україні розвивалося 80% російського цукру;

– найвідоміші українські підприємці – Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Алчевські – в основному володіли підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції.

Торгівля і міста

– формування великих промислово-торговельних центрів: Одеса, Київ, Харків, Катеринослав;

– занепад невеликих і середніх міст (Полтава, Суми, Житомир, Бердичів, Біла Церква);

– розширення внутрішнього ринку, яке гальмувалося низькою купівельною спроможністю населення;

– з України вивозили: вугілля, руди, цукор, хліб;

– завозили нафту, гас, машини, текстиль…;

– зовнішня торгівля здійснювалася через Чорноморські порти та митниці на Волині і Поділлі;

– існування ярмарків;

– Україна посідала перше місце у хлібному експорті Росії (42%).

Соціальні зміни

– завершився процес формування станів найманих робітників (пролетаріат) та буржуазії;

– активна урбанізація (процес збільшення населення міст);

– зростає чисельність інтелігенції;

– більшістю населення залишалися селяни;

– 5% українців мешкало в містах, 38% – росіян, 45% – євреїв;

– українські селяни були неосвіченими, тому робітничий клас формували переселенці з російських губерній.