Тема 1. Суть страхування як системи економічних відносин

Тема 1. Суть страхування як системи економічних відносин

Страхування — це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього. Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях.

Ризикова функція страхування. Полягає в передаванні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором зі страхувальником.

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика пев­ного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. З цією метою кожним страховиком створюється система страхових резервів.

Функція заощадження коштів. На першому місці в більшості країн світу за обсягами страхових премій є особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). При цьому виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%, решта - заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Превентивна функція. Суб'єкти страхування страховики і страхувальники зацікавлені у попередженні настання і зменшенні наслідків страхових подій, для чого проводяться превентивні та репресивні заходи. Розрізняють правову та фінансову превенції.

До правової превенції належать застереження, передбачені чинним законодавством або договорами страхування. При фінансовій превенції частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів, що передбачають забезпечення за рахунок страхових ресурсів спорудження та обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що борються з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів щодо запобігання дорожньо-транспортним пригодам тощо.

Форми і методи створення страхового фонду

Економічна категорія страхового захисту знаходить своє матеріальне втілення у страховому фонді, який являє собою сукупність натуральних запасів і фінансових ресурсів суспільства, призначених для попередження, локалізації і відшкодування збитків, завданих стихійними лихами, нещасними випадками та надзвичайними подіями.

Історично категорія страхування виникла раніше ідеї створення страхового фонду. Спочатку збиток відшкодовувався учасниками на солідарних умовах після кожного страхового випадку. Страховий фонд може формуватися:

1) за рахунок державних коштів, які використовуються за розпорядженням Уряду (централізовані фонди і резерви);

2) методами самострахування, тобто шляхом створення безпосередньо на підприємствах (децентралізовані фонди) страхових резервів, які використовуються самим суб'єктом господарської діяльності;

3) за рахунок внесків самих страхувальників, тобто клієнтів страхової компанії (страховий фонд страховика).

Принципи страхування

Вільний вибір - стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування. Водночас страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування.

Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування.

Страховий (майновий) інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом.

Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування.

Страхові відшкодування та виплати не повинні приносити страхувальникові прибутку. З метою уникнення спроб використання страхування у спекулятивних цілях страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування.

Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Співстрахування —страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками.

Перестрахування — страхування страховиком ризиків виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.

Класифікація страхування

Страхування, як наука, галузь знань та сфера бізнесу, характеризується багатьма специфічними поняттями, які можна класифікувати.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і практичному розумінні, а саме:

- історична ознака;

- економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страхо-вика; об'єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика);

- юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).

Класифікація за економічними ознаками включає кілька варіантів.

Класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист, покладена в основу розробки видів страхових послуг і передбачає виокремлення трьох галузей:

- особистого страхування;

- майнового страхування;

- страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності і стосуються майнового страхування і страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку і включає: комерційне, взаємне і державне.

Класифікація за юридичними ознаками включає поділяє страхування на довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)та загальні види страхування.

Класифікація страхування згідно з вимогами внутрішнього законодавства України передбачає такі види страхування.

1. Життя.

2. Від нещасних випадків.

3. Медичне.

4. Здоров'я на випадок хвороби.

5. Залізничного транспорту.

6. Наземного транспорту (крім залізничного).

7. Повітряного транспорту.

8. Водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів).

9. Вантажів та багажу.

10. Від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

12.Відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13.Відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14.Відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11,12,13).

15. Кредитів.

16. Інвестицій.

17. Фінансових ризиків.

18. Судових витрат.

19. Виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

20. Майна (відмінного від того, що передбачене видами 5—10).

За формою проведення страхування поділяють на обов'язкове і добровільне.

Тема 3. Страховий ринок

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу.

У більшості економічно розвинених країн держава істотно впливає на національний страховий ринок через законодавство й уповноважені страхові організації, в яких вона володіє, як правило, значним пакетом акцій. Такі страховики проводять за дорученням держави специфічні види страхування та виконують роль своєрідного бар'єра для відпливу валюти по каналах страхування та перестрахування за кордон. Наприклад, компанії здійснюють страхування експортних кредитів, щоб заохотити національний експорт. У багатьох країнах закріплено законодавчу норму щодо обов'язкового передання уповноваженим страховим компаніям у перестрахування та співстрахування фіксованого відсотка всіх ризиків, які приймаються на страхування в даній країні. Завдяки цьому вдається якомога повніше використовувати місткість страхового ринку й забезпечувати безпосередній державний контроль за можливими каналами відпливу валюти за кордон.

Останнім часом значно посилилася конкуренція між банківським та страховим бізнесом, і переможцями в цій конкурентній боротьбі часто виходять страхові компанії. Поширеним компромісним способом вирішення конкурентних суперечностей між страховими та банківськими установами стало злиття в тій чи іншій формі банківського й страхового бізнесу в єдиний конгломерат, який одночасно забезпечує банківські та страхові послуги.

Банки пропонують страхові послуги, а страхові компанії відкривають депозитні та ощадні рахунки; інколи банки створюють дочірні страхові структури, а страхові компанії беруть участь у банківських формуваннях. В окремих країнах дозволяється злиття банків зі страховими компаніями. Крім того, банки часто купують цінні папери і стають власниками істотної частки цінних паперів страхових компаній або, навпаки, страхові компанії стають власниками цінних паперів банків. Нерідко банки та страхові компанії укладають між собою кооперативні угоди та утворюють спільне підприємство, залишаючись при цьому незалежними.

У більшості країн страхові компанії активно залучені до пенсійного бізнесу, у рамках якого вони активно й успішно конкурують з іншими інститутами цього ринку (пенсійними фондами і т. ін.). Скажімо, у Франції та Великій Британії успіхи страхового бізнесу в цій сфері настільки переконливі, що уряди цих країн надали найвпливовішим страховим компаніям офіційні дозволи на право продажу та управління пенсійними коштами.

Реалією сьогодення стала активізація міжнародної діяльності страхових компаній (особливо в Європі зі створенням Європейського союзу), а саме злиття страхових компаній, які містяться в різних країнах, і відкриття нових філій за кордоном. З 16 червня 1999 року набула чинності Угода про партнерство між Україною та країнами Євросоюзу в частині банківської та страхової діяльності, яка передбачає, зокрема, створення для іноземних страховиків умов, не гірших за ті, що існують для страховиків-резидентів. З огляду на сказане страховий ринок України зазнає істотних змін, про які йтиметься далі.

У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл до 15 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузі належить страховикам.

Страховик — це організація, котра згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов'язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму.

При створенні страховика статутний фонд повинен бути сплачений тільки в грошовій формі, хоча дозволяється його формування і цінними паперами, які випускає держава, за їх номінальною вартістю, але не більше 25% загального розміру статутного фонду. Для формування цього фонду забороняється використовувати векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи. Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів, якщо вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень цієї статті.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему. її головне завдання — надання страхових послуг.

За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи:

1. такі, що страхують життя;

2. здійснюють інші види страхування;

3. надають виключно перестрахувальні послуги.

Державні (публічні) страховики створюються, як правило, від імені Уряду, який ними й керує.

Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

У колишньому СРСР та інших на той час соціалістичних країнах Європи існувала монополія на страхову діяльність. Усі страхові операції здійснювались через державні організації. У Радянському Союзі це був Держстрах СРСР, який мав розгалужену систему республіканських і місцевих управлінь та відділень.

Монополія на страхування притаманна не тільки країнам соціалістичної орієнтації. Монополізованою була певний час страхова справа в царській Росії, Франції, деяких інших країнах. І нині можна назвати країни з ринковою економікою, де зберігається монополія на страхову справу. До них належать, наприклад, Ірландська Республіка (страхування здоров'я), Індонезія (усі види страхування). Системи страхування також можуть бути різними.

Специфічними є й індивідуальні страховики. До індивідуальних страховиків, зокрема, належать фізичні особи об'єднані у синдикати, що діють на страхових ринках типу Ллойд (Лондонський Ллойд виник ще в XVII ст.). Тепер Корпорація Ллойд налічує понад 30 тис. членів, об'єднаних у кілька сот синдикатів. Вона не несе відповідальності за страховими зобов'язаннями своїх членів. Діяльність корпорації Ллойд регулюється спеціальним законом.

Ллойд — це ринок страхових послуг світового значення. Тут переважає страхування морських, авіаційних, автомобільних, нафтогазодобувних ризиків. Корпорація створює неодмінні умови для успішної страхової діяльності своїх членів. Ллойд приваблює страхувальників з усього світу добре відпрацьованими й стабільними умовами страхування, високою кваліфікацією андеррайтерів.

Синдикати формуються, як правило, за видами страхування. Очолює синдикат андеррайтер, який бере на страхування ризики від імені своїх членів. Серед членів кожного із синдикатів багато відомих бізнесменів, діячів науки та культури. Участь цих осіб не лише зміцнює корпорацію Ллойд фінансово, а й піднімає авторитет її в суспільстві.

Увага! В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) — це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток — акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів. Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу.

За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практично відсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області. Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності на території всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише в межах певного регіону.

Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію та ліцензування юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхової діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи і надання їй статусу страховика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо.

Юридичні особи (крім банків) мають бути зареєстровані в адміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєстраційне посвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу, розміщенням тимчасово вільних грошових коштів. Але на цьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування.

Страховий ринок має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого - страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв'язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

1-й сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю;

2-й сектор - структурні елементи страхового ринку – страховики, страхувальники та об'єднання страховиків;

3-й сектор - елементи інфраструктури - страхові та нестрахові посередники.

Рис.1 Структурна будова Департаменту фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України

 

Рис. 2. Структурні елементи страхового ринку України

Рис 3. Посередники страхового ринку

Особисте страхування

Однією з галузей страхування є особисте страхування, здійснюване з метою надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя й здоров'я.

До підгалузей особистого страхування належать:

1. страхування життя (пенсій),

2. страхування від нещасних випадків;

3. медичне страхування.

Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою «страхування здоров'я».

Увага! Здійснення особистого страхування має певні особливості. Зокрема при його проведенні дуже важко правильно оцінити той ризик, який береться на страхування. Через це таке страхування пов'язане, по суті, з установленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум.

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку.

Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена й відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку. Договори страхування життя мають певні особливості:

1. відповідальність страхової компанії настає, якщо страхувальник (застрахований) помер за будь-якої причини;

2. договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо загальні його умови, виробляється лише страховиком;

3. страхувальник погоджується на умови, які пропонує йому страховик;

4. договір страхування життя — це договір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страховиком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи договір, зобов'язаний відповідати на поставлені запитання, і відповідати чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.

Договором страхування передбачається, що страхова компанія зобов'язується сплатити страхувальникові (застрахованому, вигодонабувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити кредит, що його взяв страхувальник для придбання якогось товару в кредит. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у випадку смерті застрахованої особи. Разом із тим фіксована виплата страхової суми передбачена і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні певного віку одержати пенсійні виплати.

При проведенні страхування життя основними випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії потрібно визначити ймовірність цих подій. З цією метою складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії і показує смертність осіб, що помирають із року в рік у кожному віці із даної кількості народжень. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впливають на смертність населення.

До таких факторів можна віднести:

1. вік;

2. професію;

3. місце проживання;

4. стать.

Дострокове припинення договору страхування призводить до зміни початкових відносин між страховиком і страхувальником, а мета, задля якої створювався резерв, лишається недосяжною. Тому резерв стає вільним. Якщо страховик має здійснити виплату, він сплачує страхувальникові (застрахованому) певним чином обчислену страхову (викупну) суму, яка становить лише частину накопиченого резерву. Але за умовами договору такий обов'язок на нього може й не покладатися, якщо договір діє недовго.

Страхова компанія може пропонувати страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити сплату внесків). Така (по суті, не вигідна для страховика) операція називається редуціюванням.

Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент.

Страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Великим попитом користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається виплата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

Якщо йдеться про рентне страхування, то певна обумовлена договором частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості життя страхувальника (застрахованого).

Практика вітчизняного страхування передбачала такі види страхування життя:

1. змішане страхування життя;

2. страхування дітей;

3. страхування до вступу в шлюб (весільне);

4. довічне страхування;

5. страхування додаткової пенсії.

Майнове страхування

Одним із найстаріших інститутів страхування є майнове страхування. Про нього згадується ще задовго до нашої ери, коли виникло натуральне страхування.

Майнове страхування є формою захисту від ризиків, що загрожують майну чи групі речей від втрати (знищення) чи пошкодження, а також підприємницьких ризиків. Але захист від зазначених ризиків здійснюється за умови, що вони не носять навмисний характер.

Об'єктом майнового страхування є майнові інтереси, пов'язані з:

1. володінням;

2. користуванням;

3. розпорядженням майна.

Предметом майнового страхування є:

1. ризик втрати (знищення), нестачі або пошкодження

певного майна;

1. ризик збитків у підприємницькій діяльності.

До специфічних ознак майнового страхування належать наступні:

1. об'єкт страхування має вартісну оцінку;

2. страхуванню підлягає конкретна власність;

3. страхова сума не може перевищувати дійсної (залишкової) вартості майна на момент укладання договору страхування;

4. наявність факту пошкодження, крадіжки, знищення не є достатньою умовою для виплати відшкодування, необхідною умовою є наявність збитку;

5. страхове відшкодування не може бути джерелом необґрунтованого збагачення страхувальника;

6. договір майнового страхування не укладається на тривалий час;

7. суб'єктів страхових відносин може бути три: страховик, страхувальник, вигодонабувач.

Класифікація майнового страхування здійснюється за такими ознаками:

1. за формою здійснення: добровільне, обов'язкове;

2. за видами суб'єктів страхових відносин: юридичні особи; фізичні особи; фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю;

3. за галуззю економіки: промисловість, сільське господарство тощо;

4. за видом майна: транспорт (наземний, повітряний, морський); вантажів та багажу; кредитів; інвестицій; фінансових ризиків; судових витрат; виданих та прийнятих гарантій, основних засобів; оборотних активів; незавершеного виробництва; врожай сільськогосподарських культур, сільськогосподарські тварини, домашні птахи; будівлі, предмети домашнього майна; домашні тварини; тощо (визначається спеціальним переліком при ліцензуванні);

5. за видами укладених договорів: основний, додатковий;

6. за видами страхових подій: від вогню, від стихійних лих, нещасного випадку та інфекційного захворювання тварин; від аварії, вибуху.

Система ставок страхових тарифів, їх диференціація, застосування знижок, націнок, пільг - найбільш тонкий елемент страхових відносин. Тарифні ставки в майновому страхуванні диференційовані за галузевою належністю, за видами підприємств та організацій, за категоріями страхувальників, за ступенем ризику окремих видів транспорту, за групами тварин тощо. Знижки застосовуються, якщо страхується цілісний майновий комплекс, якщо страхувальник за даними об'єктами є постійним клієнтом страхової компанії та не отримував страхового відшкодування. Націнки призначені для страхування транспортних засобів та майна при проведенні випробувань та експериментів. Пільгами користуються підприємства сільської місцевості та громадяни певних категорій (інваліди, постійні клієнти). Використання франшизи також впливає на зменшення розміру тарифної ставки.

Страхове відшкодування виплачується залежно від розміру страхового збитку та системи (методу) страхування.

Збитком при страхуванні майна вважається:

1. у разі його знищення чи крадіжки — його дійсна вартість з урахуванням зносу на момент настання страхового випадку або дійсна вартість, виходячи із ринкових цін;

2. у разі пошкодження — різниця між заявленою (вказаною, визначеною) дійсною вартістю і вартістю цього майна з урахуванням знецінення в результаті страхового випадку.

Страховий збиток при страхуванні основних і оборотних активів включає:

1. вартість знищеного майна за страховою оцінкою; вартість пошкодженого майна з урахуванням його знецінення;

2. витрати, пов'язані з рятуванням майна, запобіганням та зменшенням збитків (переміщення майна в безпечне місце, відкачка води тощо);

3. вартість робіт з приведення застрахованого майна в належний вигляд (прибирання, сушіння, сортування тощо).

Із розміру страхового збитку вираховуються:

1. вартість придатних для використання частин майна;

2. вартість придатних для використання, але знецінених частин майна (дошки, цегла, запчастини, інструменти тощо)

Страховий збиток при страхуванні транспортних, засобів визначається:

1. при крадіжці — за його вартістю з урахуванням зносу на момент настання страхового випадку;

2. при знищенні — за його вартістю з урахуванням зносу за вирахуванням вартості залишків (можливо і знецінених), придатних для подальшого використання;

3. при пошкодженні — за вартістю ремонту у такому порядку: до вартості нових деталей, зменшеної відповідно відсотку зносу, який вказується в договорі страхування, додається вартість ремонтних робіт, далі віднімається вартість залишків, придатних для подальшого використання та переоцінених відповідно до відсотку зносу і ступеня їх знецінення, що викликані страховим випадком; включаються також витрати й на рятування транспортного засобу (у тому числі й додатковий збиток, викликаний рятуванням людей) під час страхового випадку, на приведення в належний вигляд та транспортування до найближчого ремонтного пункту чи постійного місця проживання (але не дальше найближчого ремонтного пункту); окремо страховик оплачує вартість робіт зі складання кошторису витрат на ремонт, але оплачує збиток втрати товарного виду автотранспортного засобу.

Страховий збиток при знищенні чи пошкодженні сільськогосподарських культур визначається, виходячи із вартості кількісних втрат врожаю основної продукції культури (групи культур) на всій площі посіву (посадки), розрахованій за різницею між вартістю врожаю з 1 га в середньому за останні 5 років і даного року діючих державних закупівельних цін. У разі підсіву чи пересіву сільськогосподарських культур враховується середня вартість витрат на пересів чи підсів і середня вартість врожаю заново посіяних чи підсіяних культур.

В Україні в січні 2001 р. прийнято обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень для державних сільськогосподарських підприємств, а стосовно врожаю зернових культур та цукрових буряків — сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності. Страхові платежі щодо обов'язкового страхування врожаю компенсуються у розмірі, не менш як 50 % витрат, понесених підприємствами.

Страховий збиток при страхуваною (інвентарною, вказаною при договорі страхування) вартістю (робочої худоби — з урахуванням амортизації) на день загибелі;

1. у разі вимушеного забою — із суми збитку вираховується вартість м'яса, придатного для використання, вартість шкурки, відходів, що використовуються.

За цим видом страхування відшкодовується тільки прямий збиток — загибель (падіж, вимушений забій) тварини. Втрати продукції, що є непрямим збитком, по страхуванню не відшкодовуються.

Отже, майнове страхування є видом страхування, в якому об'єктом страхових відносин виступає майно. Воно забезпечує страховий захист та відшкодування, насамперед, прямих збитків, хоча за певних умов в обсяг страхової відповідальності можуть включатися й непрямі збитки.

Суть і роль перестрахування

Потреба в перестрахуванні виникає за таких обставин:

• можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком;

• можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події;

• перевищується середня частота збитків.

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.

 

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними. Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, —ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

Отже, головні функції брокера такі:

• представлення клієнта;

• консультування;

• ведення переговорів;

• розподіл ризиків.