Форми і методи створення страхового фонду

Економічна категорія страхового захисту знаходить своє матеріальне втілення у страховому фонді, який являє собою сукупність натуральних запасів і фінансових ресурсів суспільства, призначених для попередження, локалізації і відшкодування збитків, завданих стихійними лихами, нещасними випадками та надзвичайними подіями.

Історично категорія страхування виникла раніше ідеї створення страхового фонду. Спочатку збиток відшкодовувався учасниками на солідарних умовах після кожного страхового випадку. Страховий фонд може формуватися:

1) за рахунок державних коштів, які використовуються за розпорядженням Уряду (централізовані фонди і резерви);

2) методами самострахування, тобто шляхом створення безпосередньо на підприємствах (децентралізовані фонди) страхових резервів, які використовуються самим суб'єктом господарської діяльності;

3) за рахунок внесків самих страхувальників, тобто клієнтів страхової компанії (страховий фонд страховика).

Принципи страхування

Вільний вибір - стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування. Водночас страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування.

Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування.

Страховий (майновий) інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом.

Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування.

Страхові відшкодування та виплати не повинні приносити страхувальникові прибутку. З метою уникнення спроб використання страхування у спекулятивних цілях страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування.

Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Співстрахування —страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками.

Перестрахування — страхування страховиком ризиків виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.

Класифікація страхування

Страхування, як наука, галузь знань та сфера бізнесу, характеризується багатьма специфічними поняттями, які можна класифікувати.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і практичному розумінні, а саме:

- історична ознака;

- економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страхо-вика; об'єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика);

- юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).

Класифікація за економічними ознаками включає кілька варіантів.

Класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист, покладена в основу розробки видів страхових послуг і передбачає виокремлення трьох галузей:

- особистого страхування;

- майнового страхування;

- страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності і стосуються майнового страхування і страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку і включає: комерційне, взаємне і державне.

Класифікація за юридичними ознаками включає поділяє страхування на довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)та загальні види страхування.

Класифікація страхування згідно з вимогами внутрішнього законодавства України передбачає такі види страхування.

1. Життя.

2. Від нещасних випадків.

3. Медичне.

4. Здоров'я на випадок хвороби.

5. Залізничного транспорту.

6. Наземного транспорту (крім залізничного).

7. Повітряного транспорту.

8. Водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів).

9. Вантажів та багажу.

10. Від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

12.Відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13.Відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14.Відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11,12,13).

15. Кредитів.

16. Інвестицій.

17. Фінансових ризиків.

18. Судових витрат.

19. Виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

20. Майна (відмінного від того, що передбачене видами 5—10).

За формою проведення страхування поділяють на обов'язкове і добровільне.