Документні потоки та масиви як системні об’єкти

Основна література

1. ДСТУ 3017-95 Видання. Основні види. Терміни та визначення.- К.: Держстандарт України, 1995.- 45 с.

2. Гельман-Виноградов К.Б. Документальная память ноосфери как новьій обьек познания (к постановке проблеми) // Международный форум по информации и документации.- 1992.- Т.17.-

3. Гордукалова Г.Ф. Документальний поток социальной тематики как обьект библиографической деятельности: Учеб. посо- Л., 1990.- С. 5-23, 43 - 70, 99 -102.

 

Розділ 4. Основні етапи еволюції документних

ПОТОКІВ ТА МАСИВІВ

Етап зародження документних потоків та масивів у

Суспільстві

Існування людської цивілізації можливо лише за умов спадкоємності соціокультурних традицій поколінь, що здійс­нюється через успадкування суспільно значущої інформації. Передавання інформації може здійснюватися двома основни­ми способами: через безпосередню діяльність; через знакове опосередкування.

При всіх перевагах першого способу він не забезпечує виконання найважливішої соціальної функції - меморіальної або функції пам'яті. Прагнення зафіксувати, зберегти та пе­редати цінні відомості, накопичені суспільною практикою, сприяло винаходу знакових систем, а також засобів та спосо­бів закріплення знаків на матеріальному носії, тобто до появи основних складових будь-якого документа.

Складний процес формування документної комунікації відбувався поступово, протягом кількох сотень тисячоліть, виникненню власно документа передував прадокумент, пе­ріод функціонування якого характеризується як етап заро­дження ДП та М в суспільстві.

Найдавніші зразки прадокументів належать до епохи палеоліту (2 мільйони років - 15 тис. років до н.е.). Тоді лю­дина фіксувала своє початкове знання про світ у виді прикрас та насічок на кістках тварин, знаряддях праці (списах, пали­цях, дрючках та ін.). Для закріплення числової інформації ви­користовувалися кістки плодів, горіхи, зуби та фалангові кіс­тки тварин. Прикладом може бути кістковий браслет із Мези-ну (пізньопалеолітичне поселення на Чернігівщині), який одночасно виконував функції лічильної бирки, календаря, при краси та музичного інструменту типу кастаньєт.

Перехід до нової стадії фіксування та передачі інформа-ції здійснюється завдяки виникненню художнього відобра-ження дійсності - живопису. Найдавніші зразки наскального печерного мистецтва знайдено в печері Ла-Феррасі (Франція де на кам'яних блоках продряпані зображення тварин та жі-ночі фігурки, які мають орнамент, покритий бурою вохрою (вік знахідки - приблизно 27 тис. років до н.е.).

Про здатність первісних людей свідомо фіксувати на матеріальному носії результати духовної діяльності свідчать також частково оброблені фігурні камені, кістки, ікла, чере-пашки, які використовували як талісмани, амулети, прикраси. Всюди, від Піренейського півострова до Сибіру, зустрічають-ся чуринги - кам'яні та кісткові пластини з зображеннями у вигляді радіальних та поперечних ліній, прямокутників, кон-центричних кіл, спіралей. Значний символічний зміст мали також жіночі статуетки - "палеолітичні Венери", що викорис­товувалися як підвіски. Всі ці предмети виконували знакову функцію, їх поява знаменує важливий період розвитку пра-документа.

За думкою В. А. Соколова, розквіт палеолітичного мис­тецтва означав значне збагачення документного комунікацій­ного каналу та ретроспективної соціальної пам'яті, що було передумовою нових досягнень матеріальної та духовної куль­тури. Так, орнамент та схематизовані зображення первісного мистецтва - це попередники писемності у вигляді піктограм та ієрогліфів.

Дійсно, в епоху мезоліту (14 - 10 тис. років тому) зо­браження людей та тварин у печерах Європи, Африки, Аме­рики, Австралії мають вже стилізований характер, поряд із ними зустрічається багато символів - стрілки, хрести, кола, овали, прямокутники, змійки, ялинки тощо. Як фарби вико­ристовуються вохра, двоокис магнезію та кольорова глина. Фарби наносилися на малюнки пальцем або пензликом, зроб­леним із шерсті тварин.

Таким чином, у процесі розвитку первісного мистецтва поступово формувалися основні компоненти документа: зна­кова система, засоби та способи фіксування інформації, мате­ріальний носій та його конструкція.

Власне писемність виникла тоді, коли малюнки та зо­браження набули свідомого інформативного характеру, коли за допомогою окремих малюнків - піктограм людина почала цілеспрямовано закріплювати й передавати соціально значи­му інформацію. Так виникла піктографія (від лат.- "намальо­ваний")- малюнкове письмо, що складалося з окремих зобра­жень, які читалися завдяки певній послідовності розміщення всіх компонентів малюнка.

У часи широкого розповсюдження піктограм існували правила написання різних видів зображень, що передавали образи богів, воїнів, міфічних персонажів, сцен релігійного характеру та ін. Велике інформативне навантаження мали ко­льори: чорний означав ніч, смерть; червоний, жовтий, оран­жевий - вогонь, сонце, тепло; блакитний - небо, світ, день, воду; зелений - рослинність, родючість та ін.

Але піктографія не є письмо у власному смислі слова, тому що вона не фіксує певної мови. Можливості піктографії обмежені, оскільки вона непридатна для передавання абстра­ктних образів та понять.

Наступна стадія розвитку прадокументів як первісних складових ДП та М пов'язана з появою у письмі окремих умовних позначень - символів, які стали основою ідеографії (іdea - ідея, образ та grapho - пишу). Ідеографічне письмо складалося з ідеограм, що передавали окремі поняття, слово­сполучення поза їх звукового значення, але ідеограми вже відповідали слову або поняттю певної мови.

Більшість дослідників датують виникнення писемності IV - III тисячоліттям до н. є. Однак, в Ірані знайдено цифрові значки та бирки, датовані 8500 роком до н. є. Поблизу міста Мелітополя на деяких печерах, гротах та плитах Кам'яної Могили знайдено письмена, що належать до 6200 р. до н. є. Фахівці припускають, що їх залишили жреці Шумеру, які відвідували ці місцевості у пошуках місць розселення навколо Чорного моря. На стінах печер красною та чорною фарбами намальовано різноманітні ритуальні сцени: полювання на Не-бесного Оленя, жіночі божества, шумерський бог Місяця ім'я якого написано на плитах. Можливо, цей своєрідний ар-хів низовин Дніпра став предтечею наступних архівів Месо-потамії.

На гончарних виробах культури Яншао (Китай) знай-шли ідеограми, що використовувалися для позначення цифр 5, 7, 8, - їх датовано V - IV тис. до н. є. Найдавніші піктогра-ми, датовані 3400 р. до н. є., знайдені на глиняних табличках із Ніппура (Південний Ірак).

Ідеографія стала основою писемності всіх широко в ідо-мих найдавніших цивілізацій - єгипетської, китайської, шу­мерської, в яких було поширене ієрогліфічне (словесне) письмо. Так, у IV тис. до н. є. виник шумерський клинопис. Знаки видавлювали на м'яких глиняних табличках де­рев'яною паличкою — стилем, після обпалювання або вису­шування таблички ставали міцними як камінь. Прямокутний стиль тримали нахилено, видавлюючи одним його кутом, у результаті верхня частина лінії клиновидно стовщувалася (звідси - "клинопис").

Поширення у IV - III тис. до н. є. словесного письма, виникнення засобів та способів фіксування інформації, а та­кож спеціально сконструйованого для цього матеріальної») носія сприяли зростанню кількості документів, їх змістовно­му розмаїттю, що зумовило початок нового етапу еволюції ДП та М.

 

Зміст

Склад бібліотечних фондів

СКЛАД БІБЛІОТЕЧНИХ ФОНДІВ

Бібліотечні фонди — поняття збірне. Вони надзвичайно різноманітні за своїм складом. Найчастіше вважають, що бібліотечні фонди складаються з книг. Дійсно, книги є їх основою. Але книга- це лише один з видів видань документів, що пройшли редакційно-видавниче опрацювання, отримані друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлені, мають встановлені вихідні відомості і призначені для розповсюдження інформації, що міститься в них. (Видання. Основні види. Терміни і визначення. ГОСТ 7.60—90. М., 1990).

Інформація може бути зафіксована на безлічі матеріальних носіїв: папері, глині, папірусі, пергаменті, бересті і ін., а зараз — фото- і кіноплівці, магнітній стрічці, грамплатівці і т.п. Вона розрізняється також способами відтворення.

Для того, щоб мати загальне поняття для будь-яких інформаційних матеріалів, що становлять бібліотечні фонди, був прийнятий термін «документ», який визначається як «соціальна інформація, зафіксована на будь-якому матеріальному носії з метою її зберігання, розповсюдження і використання». В бібліотечно-бібліографічній науці і практиці під документами розуміють головним чином видавничу продукцію, а також неопубліковані документи, кіно-фото-фонодокументи і інші джерела інформації.

Бібліотечні фонди мають складну структуру і класифікуються за різними ознаками, характерними для документів, що його утворюють.

За Гостом 7.60—90, видавнича продукція за своєю матеріальною конструкцією поділяється на книжкові, журнальні, аркушеві, газетні і інші видання.

За знаковою природою інформації твори друку можуть бути: текстовими, нотними, картографічними, ізовиданнями.

За періодичністю видання діляться на неперіодичні (книги, буклети і ін.), періодичні (журнали, газети, бюлетені, аркуші і т. д.) і серійні.

Періодичні видання виходять через певний проміжки часу окремими нумерованими випусками, мають, як правило, загальну назву і однакове оформлення.

Серійні видання випускаються протягом часу, тривалість якого наперед невстановлена. Як правило, вони виходять нумерованими і (або) датованими випусками (томами), що мають однаковий заголовок.

За структурою серед видань можна виділити серії, які включають сукупність томів, з'єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим або читацьким призначенням, що виходять в однотипному оформленні. Серія може бути неперіодичною, періодичною і продовжуваною, причому дві останні складаються з нумерованих або датованих випусків, а неперіодичні видання утворюють відкриту серію, якщо тривалість її виходу і кількість випусків наперед невідома («Життя чудових людей»), і закриту, тобто з наперед позначеною кількістю видань («Бібліотека всесвітньої літератури»).

За матеріальною конструкцією видання ділять на книжкові (видані у вигляді блоку скріплених у корінці листів з друкарським матеріалом будь-якого формату в обкладинці або палітурці), журнальні, аркушеві (у вигляді одного або декількох аркушів друкарського матеріалу будь-якого формату без скріплювача, наприклад газетне видання, плакат, буклет і ін.), які відрізняються один від одного способом складання і кріплення листів, цільовим призначенням, форматом або густиною матеріалу, з якого їх виготовляють.

Окрім названих можна виділити ще комплектні видання, які збирають разом в теки, футляри або укладають в обкладинку, а також книжки-іграшки: книжки-панорами, фігури, вироби, ігри і т.д.

За обсягом виділяють такі видання, як книги (їх обсяг завжди понад 48 сторінок), брошури — видання обсягом понад 4, але не більше 48 сторінок, і листівки — видання, що містять від 1 до 4 сторінок.

За складом основного тексту видання, що містить один твір, називається моновиданням, а те яке включає ряд творів — збіркою. Збірки можуть бути неперіодичними, періодичними і продовжу-ваними.

За цільовим призначенням розрізняють:

— офіційні видання, опубліковані від імені державних, суспільних організацій, установ і відомств, які мають законодавчий, нормативний або директивний характер;

— наукові видання, призначені для наукової роботи, що містять теоретичні і (або) експериментальні дослідження, а також підготовлені до публікації пам'ятки культури і історичні документи (монографії, збірки наукових праць, документальні наукові видання)

— науково-популярні видання, що містять відомості про теоретичні і (або) експериментальні дослідження в галузях науки, культури і прикладної діяльності, висловлені у формі доступній читачу-неспеціалісту;

— масово-політичні видання — твори суспільно- політичної тематики агітаційно-пропагандистського характеру, доступні широкому колу читачів;

— навчальні видання (навчальні програми, підручники і навчальної допомоги і ін.);

— нормативно-виробничі видання, що містять норми, правила і вимоги в різних сферах виробничої діяльності;

— виробничі видання — практичне керівництво (допомоги), що містять відомості з технології, техніки і організації виробництва, а також інших галузей суспільної практики, розраховані на фахівців різних кваліфікацій;

— довідкові видання, що містять короткі відомості наукового або прикладного характеру, розташовані в порядку, зручному для швидкого їх розшуку (енциклопедії, словники, довідники загального і спеціального призначення), і не призначених для суцільного читання;

— видання для дозвілля, які містять загальнодоступні відомості про організацію побуту, різноманітні форми самодіяльної творчості, різні види розваг;

— рекламні видання, які в привабливій формі викладають відомості про вироби, послуги, заходи з метою створення попиту на них;

— літературно-художні видання—твори художньої літератури і т.д.

За ступенем аналітико-синтетичного опрацювання інформації розрізняють:

— інформаційні видання, які містять систематизовані відомості про документи (опубліковані, неопубліковані і непубліковані) або результат аналізу і повідомлення відомостей, представлених в першоджерелах, які випускаються організацією, що здійснює науково-інформаційну діяльність, у тому числі органами НДІ;

— бібліографічні видання;

— реферативні видання, які містять впорядковану сукупність бібліографічних записів, що включають реферати;

— оглядові видання, що включають публікації одного або декількох оглядів, які містять результати аналізу і узагальнення відомостей, представлених в джерелах.

В Гості 7.60—90 також окремо і більш детально представлено види неперіодичних видань за характером інформації і види періодичних і продовжуваних видань, у тому числі газет, журналів, бюлетенів, календарів.

Окрім творів друку бібліотечні фонди містять і інші документи. У фондах представлено, наприклад, рукописні книги, історичні документи, архіви політичних діячів, письменників, вчених, композиторів. Фонди бібліотеки, крім того, включають такі неопубліковані документи, як дисертації, депоновані рукописи, звіти про науково-дослідну роботу (НДР) і ін.

Із збільшенням виходу у світ видавничої продукції перед бібліотеками постало питання про місце для її зберігання і збереження особливо цінних видань. Найбільші книгосховища почали застосовувати різні способи копіювання книг, окремих їх частин і рукописних матеріалів в звичайному або зменшеному масштабі. З цією метою використовують різноманітну розмножувальну техніку, яка відтворює текст без друкарського набору шляхом ксерокопіювання, фото- або мікро-фотокопіювання, мікро-фільмування і ін. В даний час найбільшого поширення в різних бібліотеках набувають мікрофільми і мікрофіші — відтворення книг, журналів, рукописів, газет, креслень, ілюстрацій на фото- і кіноплівках. Їх перевага— відносна дешевизна виготовлення і компактність: для мікрокопії книги в 700—800 сторінок потрібно близько 10 метрів плівки. Згорнута в рулон, вона вміщається в невеликій коробці і займає дуже мало місця при зберіганні. Читають мікрофільм за допомогою спеціальних апаратів. В них вставляють плівку і одержують збільшене зображення тексту на екрані.

Зараз великі бібліотеки мають лабораторії для виготовлення мікрофільмів і спеціальні зали, де їх можна прочитати. Апарати для читання мікрофільмів і мікрофіш мають багато ЦБС. А при сучасному розвитку техніки вони набуватимуть все більшого поширення, займуть міцне місце в читальних залах, що значно наблизить до кожного читача фонди найбільших книгосховищ.

Бібліотеки все частіше використовують такі технічні засоби, як діапроектори, магнітофони і відеомагнітофони, програвачі, що дозволяє накопичувати слайди, діа- і відеофільми, грамплатівки (диски), магнітні стрічки, а це розширює видовий склад фондів у невеликих бібліотеках.

Крім того, деякі бібліотеки купляють спеціальні книги для сліпих, надруковані особливим, так званим брайлевим шрифтом, що складається з певних поєднань опуклих крапок. Незрячі читачі «читають» їх пальцями на дотик.

Кожний з документів, що міститься в бібліотечному фонді, поєднує в собі різні видові ознаки. Так, наприклад, друкарське видання за матеріальною конструкцією може бути книжковим виданням; за знаковою природою інформації — текстовим виданням; за періодичністю і структурою — неперіодичним багатотомним; за цільовим призначенням і характером інформації —навчальним виданням у певній галузі знання і т.д.

 

 

Правильна класифікація, визначення провідних ознак надзвичайно допомагають далі в багатьох процесах і операціях роботи з бібліотечним фондом.

На відміну від окремих документів бібліотечний фонд повинен володіти ще цілим рядом специфічних ознак, таких як множинність документів, підібраних в певному порядку; організація його не тільки в цілому, але і окремих частинах за певними ознаками і способами, зручними для більшості читачів і працівників бібліотеки.

Важливими завданнями бібліотеки в роботі з фондом є вчасне його поповнення і оновлення, а також звільнення від документів, які з тих або інших причин втратили свою значущість для читачів.

Все сказане дає підставу для визначення поняття «бібліотечний фонд».

Бібліотечний фонд — впорядкована сукупність документів, сформована бібліотекою відповідно до її типу і вигляду, функцій і потреб читачів, призначена для суспільного використання і постійного або тимчасового зберігання.

 

 

ФУНКЦІЇ БІБЛІОТЕЧНИХ ФОНДІВ

В системі «бібліотека» фонд є тією активною частиною, яка з найбільшою повнотою дозволяє вирішувати соціальні завдання, що стоять перед бібліотеками, здійснюючи дію на формування наукового світогляду особи, її етичних засад, тобто набуття системи поглядів на природу і місце в ній людини, на взаємостосунки людей в суспільстві, їх ідеали. Все це має велике значення, оскільки внутрішні переконання впливають на норми поведінки, життєві прагнення, інтереси, працю і побут людей.

Разом з тим бібліотечний фонд сприяє отриманню загального і професійного утворення будь-якого рівня і його подальшому вдосконаленню. В цих і багатьох інших аспектах виявляється педагогічна функція бібліотечних фондів. Інформаційна функція припускає здійснення можливості отримання з документів, що є у фонді, відомостей про минулі і сучасні досягнення в галузі науки, техніки, сільського господарства, культури з оптимальною повнотою і оперативністю для використання їх в практичній і науковій діяльності. Ще однією функцією є сприяння організації дозвілля читачів як в плані естетичному, так і для надання допомоги в заняттях різними хобі (захоплення, улюблена справа на дозвіллі)

Все це стає можливим завдяки тому, що документи, що зберігаються у фонді, представляють знання, накопичені багатьма поколіннями, що дозволяє йому виконувати функцію «пам'яті людства» (або генетичну, родову функцію).

Як вже згадувалося раніше, на зміст, величину, розвиток фонду впливає цілий ряд обставин: завдання, що стоять перед бібліотеками, особливості промислового і сільськогосподарського виробництва регіону або підприємства, які входять в сферу обслуговування бібліотек, професійні і інші запити читачів. З цими чинниками пов'язані внутрішні закономірності процесів поповнення фондів, їх організації і використання.

Разом з тим стан фонду, його здібність до здійснення властивих йому функцій залежать від зовнішніх умов: наукової і художньої цінності виданих творів друку, стану і можливостей використання книжкового ринку (першочерговості постачання бібліотек документами, фінансування), забезпечення матеріально-технічної бази, створення мережі бібліотек різних типів і видів. Тому бібліотеки не можуть обійтися без реальної турботи і допомоги держави, установ і організацій, у віданні яких вони знаходяться.

ВИДИ КОМПЛЕКТУВАННЯ

Бібліотеки комплектують свої фонди поточними виданнями, термін виходу яких визначається теперішнім і одним-двома попередніми роками (протягом такого терміну надходить, наприклад, «Бібліотечна серія»). Крім того, фонди поповнюються виданнями, які потрібні бібліотекам, але із яких-небудь причин не надійшли своєчасно (в межах 1—3 років), утворивши у фонді пропуски (лакуни), які необхідно заповнити. Пропуски можуть утворюватися і тому що книги стали непридатними, втрачені читачами і їх необхідно списати. Нарешті, придбання видань ретроспективного характеру буває необхідне, наприклад, при створенні нової бібліотеки.

Слід пригадати також, що комплектування — процес двосторонній, що припускає, окрім первинного, вторинний відбір з метою створення фонду, найбільшою мірою відповідаючого завданням бібліотеки.

Виходячи з того, яку мету переслідує комплектування, які документи отримуються, які методи і бібліографічне забезпечення при цьому використовуються, умовно виділяють чотири види комплектування: початкове, поточне, ретроспективне і рекомплектування. В хронологічному відрізку часу, наприклад протягом року, вони здійснюються паралельно.

 

ПОЧАТКОВЕ КОМПЛЕКТУВАННЯ

Початкове комплектування здійснюється тоді, коли створюється нова бібліотека (або ЦБ ЦБС, філіал ЦБС.Створення первинного фонду необхідно починати з його прогнозування і розробки описової моделі на основі всіх зовнішніх чинників, про які мовилося раніше.

Для того, щоб первинний фонд не був схильний до випадковостей, початкове комплектування необхідно перш за все орієнтувати на створення ядра бібліотечного фонду.

Ядром фонду називають «обов'язковий мінімум найцінніших в науковому, художньому відношенні творів друку і інших матеріалів з тих галузей знань і видів видань, які відповідають профілю фонду даної бібліотеки». Таким чином, в масовій бібліотеці, профіль фонду якої універсальний, універсальним буде і склад його ядра.

Кожна культурна людина, окрім глибоких знань з вибраної ними спеціальності, повинна мати широкий світогляд з цілого ряду наук, хоча б на рівні уявлення про ті основні напрями, по яких вони розвивалися, які вузлові питання вирішують в даний час, уміти оцінити твори мистецтва, художньої літератури. А для цього бібліотека повинна містити кращі твори друку, створені видатними ученими, письменниками, в яких відображені досягнення науки і культури і які б були доступні людям з різним рівнем підготовки. Отже, з кожної галузі знань в ядрі фонду повинні бути документи різних видів: наукові праці, науково-популярні видання (в кращих зразках) і ін. Такі книги є в кожному відділі фонду. Вони є найважливішою його частиною, служать сучасному читачу, в його безперервній освіті і допомагають бібліотеці виконувати всі її функції. Саме такі книги, що мають постійну значущість, входять в ядро фонду.

Крім цінності ядро володіє ще цілим рядом властивих тільки йому особливостей. Склад ядра розрахований в основному на загальне (рідше — на особливе) на користь читачів. Так, наприклад, читачі в тій чи іншій мірі цікавляться проблемами атомної енергетики, біоніки, генетики, екології, психології і т. д., хочуть прочитати кращі твори російських і зарубіжних письменників, тому ядро фонду масових бібліотек однотипне і містить приблизно одні і ті ж видання. Основним критерієм для вимірювання величини ядра є назва. З цієї точки зору воно не залежить від кількості читачів конкретної бібліотеки, кількість яких впливає тільки на екземплярність того або іншого твору друку. Вона може бути як нижче, так і вище середнього.

Абсолютна більшість книг ядра пройшла перевірку часом. Їх читали і читатимуть люди різних поколінь, тому інтерес до книг, що входять в ядро, неадекватний, але стабільний, а отже, обертання цієї частини фонду нижче обертання фонду бібліотеки в цілому. Вона різна для кожної з галузей знань, оскільки інтерес читачів до кожної з них неоднаковий. Винятком є обертання дитячих книг і то до певного віку (4—5-х класів), коли починають активно виявлятися особисті схильності.

Для ядра фонду характерна відносна стійкість складу, хоча воно, як і весь фонд, поповнюється новими назвами документів, а частина раніше представлених в ньому книг з нього виключають, з різних причин у зв'язку з втратою читачами, заміною кращими виданнями. В досить великій мірі на зміну складу впливає кон'юнктура (атмосфера, здатна впливати на оцінку творчості того або іншого автора або твору друку).

В бібліотеках республік, національних округів ядро фонду може складатися з двох, істотно відмінних одна від одної частин, одна з яких відображає загальнолюдські цінності, а інша пов'язана з історичними, культурними, соціально-економічними національними особливостями. Тут представлені кращі документи, що пройшли перевірку часом.

Ядро фонду виявляють перш за все за рекомендаційними бібліографічними покажчиками. Для вивчення необхідно підбирати бібліографічні покажчики (списки, огляди), по-перше, присвячені одній науці, галузі або темі (хімії, фізиці, математиці, ботаніці і т. д.), а по-друге, відображають масив документів за певний період у минулому (тобто ретроспективні). Кількість відібраних для аналізу покажчиків повинна бути достатньо репрезентативною. При дотриманні цих умов до ядра фонду увійдуть книги, які згадуються в 50 % відібраних рекомендаційних покажчиків.

До певної міри меті відбору можуть служити науково-допоміжні бібліографічні покажчики, головним чином для визначення ядра фондів наукових бібліотек (воно значною мірою відрізняється за своїм складом від ядра масових бібліотек цілим рядом ознак: за змістом, видами і мовою документів). Дуже важливим джерелом отримання достовірних відомостей про те, які книги повинні входити в ядро, є вивчення запитів читачів і даних про відмови на ті або інші конкретні видання. Ранжування авторів, окремих творів друку за частотою попиту виявляє найбільші показники, що є, наприклад, підставою для включення книг в «Бібліотечну серію».

Як критерії для відбору можуть виступати експертні оцінки, дані порівняння змісту і списків літератури в підручниках, програмах для вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, списків обов'язкового і позакласного читання для школярів, творів (або уривків з них), включених в книги для читання, антології, хрестоматії і інші джерела подібної інформації.

В ЦБС можуть існувати обидві частини ядра фонду, причому перша з них приблизно однакова як для ЦБ, так і для бібліотек-філіалів, а друга, що включає книги з історії і культури республіки, має відмінності в різних бібліотеках. При початковому комплектуванні ядру надається найпильніша увага, оскільки воно забезпечує послідовне і різностороннє читання.

Абсолютно ясно, що первинний фонд в 5000 прим.., а тим більше — в 2000 прим. не дозволяє створити повноцінне ядро, оскільки разом з ним у фонді повинні бути представлені і книги, що вперше виходять. Проте можливе його прогнозування за допомогою перерахованих методів, особливо вивчення ретроспективних бібліографічних покажчиків, списків «Бібліотечної серії», книг з позакласного читання і інших джерел інформації, ознайомлення з ядром фонду аналогічних бібліотек і на основі отриманих відомостей складання бібліографічної моделі ядра фонду бібліотеки, що знов відкривається. Це перелік тих книг ядра, які необхідно буде придбати в ході подальшого поточного і ретроспективного комплектування. Відомості про комплектування сільського філіалу ЦБ, що відкривається, повинні бути оформлені у вигляді моделі майбутнього фонду і включені в зведені плани комплектування ЦБС.

Книги, що знов виходять, отримуються для організовуваної бібліотеки відповідно до картотеки поточного комплектування до відкриття бібліотеки і, зрозуміло, після того, як вона почне діяти відповідно до визначеного для неї профілю.

Формування фонду бібліотеки, що знов відкривається, здійснюється шляхом поточного і ретроспективного комплектування через бібліотечний колектор, який зобов'язаний надавати допомогу організовуваній бібліотеці, через книгарні, обмінно-резервні фонди і інші джерела комплектування. Лише після того, як фонд буде кількісно і якісно відповідати необхідним умовам функціонування, а також за наявності приміщення і устаткування, бібліотека може бути відкритим для читачів.

ПОТОЧНЕ КОМПЛЕКТУВАННЯ

Поточне комплектування — це поповнення фонду творами друку і іншими документами, а також виданими протягом двох попередніх років.

Поточне комплектування надзвичайно важливе, оскільки забезпечує надходження нових актуальних документів: книг, періодичних видань і т. д., які відповідають підвищеному інтересу до них читачів і користуються активним попитом.

У зв'язку з цим визначаються і вимоги до поточного комплектування. Перш за все це оптимальна повнота відбору, коли до фонду поступають такі книги, які активно використовуються і дозволяють відносно швидко задовольняти запити читачів — не тільки загальні, але і групові. Отже, бібліотека повинна придбати достатньо широкий репертуар видань як за кількістю назв, так і за екземплярністю, уникаючи, проте, можливих надлишків, оскільки в перспективі, коли книга перестає бути бестселером, вона виявиться дублетним примірником, від якого потрібно буде позбавити фонд.

Дуже важливою є також своєчасність придбання видання. Вона забезпечується попередніми замовленнями в бібліотечному колекторі і видавничих організаціях і установах. Попередні замовлення практично виключають з поточного комплектування елемент випадковості.

Для гарантії отримання інформації про документи, що виходять або підготовлюваних до видання, існує розширене довідково-бібліографічне забезпечення, яке бібліотеки одержують в колекторі або безпосередньо від видавничих організацій. До них відносяться перш за все «Тематичні плани видавництв», що містять номер (позицію), під яким є твір, що готується до випуску, його бібліографічний опис і проектований рік випуску, куди бібліотека вносить дані про кількість примірників, які вона планує придбати («замовлення —...прим.»). До планів додаються «Бланки-замовлення, які, заповнені і завірені підписом керівника бібліотеки і друком, направляють через колектор у видавництво, що дозволить йому уточнити тиражі книг, або безпосередньо у видавничу установу або організацію.

Самі тематичні плани з копіями зведених замовлень залишаються в бібліотеці. Їх розставляють в алфавіті найменувань видавництв і зберігають в ОКіО протягом двох років

Аналіз відмов читачам, крім того, дає відомості про якість комплектування (його відповідності профілю фонду, інформативності і ін.), правильності організації фонду (коли, наприклад, книга відображена в каталогах, нікому не видана, а на місці її нема, «заставлена») і обслуговування, про ступінь збереження фонду, задоволення запитів читачів.

Для ретроспективного комплектування необхідний постійний і настирливий пошук недостатніх документів в букіністичних і інших магазинах, обмінно-резервних фондах, а разом з тим репродукування і мікрофільмування.

Вельми надійним джерелом ліквідації пропусків у фонді є «Бібліотечна серія», а також нові видання і перевидання книг (доповнені, виправлені, перероблені або близькі за змістом і вигляду відсутнім у фонді). При цьому виді комплектування також потрібно керуватися моделлю фонду і оперативними планами комплектування, маючи на увазі ті розділи фонду, в яких є пропуски.

РЕКОМПЛЕКТУВАННЯ

Рекомплектування— планомірне і систематичне звільнення бібліотечного фонду від видань, що втратили свою цінність для фонду конкретної бібліотеки, що не дають можливості зробити об'єктивні висновки про якість роботи бібліотеки з всіх напрямів і, нарешті, тих, щоне дозволяють правильно розмістити фонд, що активно використовується.

Рекомплектування — це результат вторинного відбору зайвих примірників книг однієї назви, документів, застарілих за змістом, непрофільних видань. Підставою для їх виключення служить аналіз всіх даних вивчення фонду, які дозволяють судити не тільки про ступінь цінності книги для читачів даної бібліотеки, але і про її подальшу долю.

З бібліотеки виключають і інші книги, але причини, по яких вони вибувають, не пов'язані з рекомплектуванням. Загальний порядок виключення визначають інструкції.

БІБЛІОТЕЧНИЙ КОЛЕКТОР

Особливе значення для комплектування бібліотек має можливість придбання книг через бібліотечні колектори – спеціалізовані книготоргові організації, призначені для планомірного постачання бібліотечних фондів творами друку відповідно до їх профілю. По суті, для ЦБС і багатьох інших бібліотек бібліотечний колектор є основним джерелом комплектування.

Мережа бібліотечних колекторів складається з обласних і міських колекторів, які забезпечують книгами масові і наукові бібліотеки з універсальними за профілем фондами, а також обслуговують бібліотеки інших типів і видів; спеціалізованих бібліотечних колекторів для технічних, дитячих і шкільних бібліотек; ЦКНБ, який не тільки розсилає платний обов'язковий примірник, але і забезпечує видавничою продукцією бібліотеки за їх попередніми замовленнями.

Функції обласних (міських) бібліотечних колекторів, їх структура, взаємостосунки з бібліотеками визначені «Інструкцією по комплектуванню книжкових фондів бібліотек в бібліотечних колекторах» і «Типовим положенням про бібліотечний колектор».

В обов'язок бібліотечних колекторів входить забезпечення бібліотек видавничою і книготорговою інформацією — тематичними планами видавництв, «Книготорговими бюлетенями», «Бланками-замовленнями і іншими матеріалами (в достатній кількості); висновок договорів, збір замовлень бібліотек на книги; комплектування наявних і формування фондів знову організовуваних бібліотек; надання консультаційно-бібліографічної допомоги; широка пропаганда книги; технічна і наукова обробка документів; постачання бібліотек предметами бібліотечної техніки; доставка книг транспортом за рахунок бібліотеки (коли бібліотека є з колектором в одному місті) або поштою (в цьому випадку упаковка і пересилка здійснюється за рахунок колектора).

Відповідно до завдань, які вирішують бібліотечні колектори, визначається їх структура. Вони мають в своєму складі декілька відділів.

В обов'язки консультаційно-бібліографічного відділу входить вивчення замовлень бібліотек, аналіз їх з точки зору відповідності культурно -економічному профілю обслуговуваного ними регіону або підприємства, складу читачів; вивчення видавничої і книготоргової інформації; складання зведеного замовлення для книготоргівлі; аналіз попиту і формування пропозицій з покращення постачання колектора творами друку для повноцінного комплектування бібліотек; створення фонду колектора; ведення різних картотек, облік замовленої, поступленої і проданої літератури.

Інший напрям діяльності відділу — проведення оглядів нових книг для груп бібліотекарів і індивідуальних консультацій з метою надання допомоги у виборі потрібних документів, визначення їх цільового призначення і методів роботи з ними серед читачів; організація семінарів, лекцій і інших масових заходів (усних і письмових) щодо пропаганди книг.