Вивчення бібліотечного фонду

Методи вивчення фонду різноманітні. Кожний бібліотекар — одночасно і читач, який має найрізноманітніші інтереси і читає художню літературу, видання, пов'язані з професією, володіє своїми вподобаннями в галузях мистецтва, природних наук, історії або інших галузей знань, отже, про деяке коло творів друку у нього складається певна думка. Звичка професійного читання — проглядання книг, вибіркове читання, швидкочитання, ознайомлення із списками літератури, критичними статтями в періодичних виданнях і іншими джерелами дозволяє йому судити про необхідність придбання окремого видання твору, раніше опублікованого в журналі, про потрібну кількість екземплярів або оцінити видання критично, визнати непотрібним у фонді даної бібліотеки. Повсякденне ознайомлення з фондом відбувається і при виконанні бібліотекарем своїх функціональних обов'язків: проглядання нових надходжень в ОКіО ЦБ, в процесі підготовки до видачі і розміщення документів на абонементі, читання оглядів і рецензій в періодичних виданнях, огляди нових надходжень, тематичні і ін. в колективі бібліотеки, організація відкритих переглядів, виставок, оглядів для читачів.

Більш об'єктивну картину можуть дати спеціальні методи вивчення: кількісні, бібліографічні, соціологічні. Найпоширенішим серед кількісних методів є аналіз даних статистичної звітності бібліотек. Він дозволяє встановити загальну кількість документів у фонді, їх розподіл по галузях знань в абсолютних і відносних величинах книгозабезпечення в цілому і в галузевих відділах. Розрахунки ці дуже нескладні і доступні будь-якому бібліотечному працівнику. В документації бібліотеки — «Книзі обліку бібліотечного фонду...», «Щоденнику роботи...» загальна кількість документів і загальна книговидача, як відомо, розподіляються по галузях знаннь, тому легко обчислити процентний склад кожної з частин по відношенню до всього фонду і книговидачу по галузях співвіднести із загальною книговидачею.

Аналізуючи дані «Книги...», можна побачити, наприклад, що в бібліотеці достатньо видань по сільському господарству, а в щоденнику відсоток видачі цих видань низький, тому відразу виникає думка про те, що одна з причин — недостатня робота з фондом (відділ погано скомплектований, в ньому багато застарілих документів), отже, він вимагає до себе пильної уваги при первинному і вторинному відборі. Якщо відсоток галузевих видань низький, а книговидача значно перевищує середню цифру, це теж тривожний сигнал: необхідне поповнення фонду відділу.

Розділивши кількість документів, які має в розпорядженні бібліотека, на кількість читачів, отримаємо показник загального книгозабезпечення. Якщо в чисельнику узяти фонд галузевого відділу, отримаємо книгозабезпечення у даній галузі. Показник говорить про достатність (або навпаки) фонду для обслуговування читачів. Можна обчислити книгозабезпечення жителів району (міста). Отримані дані порівнюють з середнім показником книгозабезпечення. Якщо по регіону книгозабезпечення значно нижче, значить, фонд не має достатнього запасу міцності, реальним, а тим більше потенційним читачам нічого читати, треба вживати заходів для поповнення фонду, покращення його якісного складу.

Читаність визначають кількістю документів, виданих одному читачу за певний відрізок часу. Показник одержують шляхом розподілу кількості книговидачі на кількість читачів. Якщо цей показник невеликий, можливо, в бібліотеці мало цікавих і потрібних читачам книг.

Показник обертання фонду в цілому і в галузях знань обчислюється шляхом розподілу кількості виданих книг на кількість документів у фонді (відділі). Низьке обертання також тривожний сигнал для ОКіО, що показує скрутне становище, яке викликане або тим, що фонд не відповідає завданням бібліотеки, або має зайву дублетність або містить багато застарілих документів.

Для того, щоб визначити, наскільки високі або низькі статистичні показники роботи в конкретній бібліотеці, їх треба порівняти з середньостатистичними показниками, розробленими РГБ. Умовно вони є оптимальними. Можна розрахувати обертання кожної книги в будь-якому галузевому відділі, тобто конкретне обертання, яке обчислюється шляхом розподілу кількості видачі книги (відомості про це беруть з книжкового формуляру або листка термінів повернення) на час її перебування у фонді. Якщо отримані дані збігаються з середньостатистичним оптимальним показником, використання видання вважають активним. Відповідно підвищення цього показника дає підставу говорити про неадекватне користування виданням, а пониження — віднести до рідковикористовуваних. Якщо книга не видавалася жодного разу, її зараховують до невживаних творів друку, а це є даними для вторинного відбору.

Більш узагальнені відомості містять висновки, отримані на підставі досліджень закономірностей старіння наукових публікацій. Вони говорять про те, що книги з фізики старіють через 4,6 роки, фізіології — 7,2, хімії — 8,1, ботаніки—10, математики—10,5, геології—11,8. Ці відомості служать підтвердженням даних, отриманих в результаті більш глибокого статистичного аналізу про можливість виключення документів з фонду.

Існують додаткові статистичні методи, які коректують висновки, зроблені на підставі аналізу раніше отриманих даних.

Дані про повноту фондів (надмірної, недостатньої або оптимальної) можна отримати шляхом ранжування змісту запитів і тематичного профілю фондів. Проте цей і ряд інших статистичних методів трудомісткі і можливі практично лише в бібліотеках, оснащених ЕОМ.

Кількісні показники якості всього фонду можуть бути отримані за допомогою різних методів вищої математики, якими, на жаль, працівники бібліотек володіють рідко, а залучення фахівця-математика, якщо він не знайомий з бібліотечною справою, ефекту не дає. Тому використовують ці методи у великих бібліотеках, де серед працівників є математики, що пройшли спеціальну річну бібліотечну підготовку.

Кількісні методи вивчення фонду при всьому їх значенні не представляють, проте, можливості визначити, які конкретні документи слід придбати для бібліотеки, а які — списати.

Істотну допомогу в рішенні цього завдання можуть надати бібліографічні методи — аналіз каталогів бібліотеки і звірення їх з бібліографічними допомогами (рекомендаційними, інформаційними, науково-допоміжними і іншими покажчиками, як галузевими, так і універсальними).

Вивчаючи склад фонду по каталогах, слід враховувати, що вони відображають фонд (або єдиний фонд регіону), тобто можуть дати повні відомості про те, що в ньому є, і обмежені дані про те, чого у фонді немає. Так, наприклад, наповнення систематичного каталога дає підставу судити, достатньо чи ні книг по тій або іншій галузі знання, наприклад по сімейному вихованню, а по роках видання ймовірно визначити, наскільки вони актуальні, кому призначені. По алфавітному каталогу можна з'ясувати, яка кількість екземплярів того або іншого видання. Тому, тільки звіряючи каталоги з бібліографічними покажчиками, можна виявити конкретні видання, які необхідні бібліотеці. Як підсумок цієї роботи, в покажчику повинні з'явитися відмітки або про ті книги, які є в бібліотеці, або, навпаки, про відсутні в ній, що і буде основою для подальшого аналізу і ухвалення рішення про придбання видання при первинному відборі.

Соціологічні методи дають уявлення про оцінку фонду і окремих творів друку всіма читачами і фахівцями.

Ставлення читачів до окремих книг бібліотекарі з'ясовують щодня в процесі прийому книг, спілкуючись з ними про прочитаний твір. Накопичені вислови, спостереження за реакцією читачів на певну книгу, твори того або іншого автора дозволяють скласти про них об'єктивну думку.

Читачі висловлюють думку про книги під час проведення читацьких конференцій, диспутів і інших масових заходів в бібліотеках. Можуть бути і письмові джерела такої інформації: відгуки і будь-який інший матеріал, який читачі можуть надати на прохання бібліотеки.

Все більше місце в роботі не тільки технічних, наукових бібліотек, але і ЦБС займає ВРІ (виборче розповсюдження інформації) — систематичне забезпечення інформацією органів управління, фахівців різних галузей народного господарства, культури. Особливість ВРІ — зворотний зв'язок, вимога споживачем інформації потрібної йому книги і оцінка решти документів, включених в список. Вона дається по п'ятибальній системі. Якщо оцінка одного і того ж видання повторюється багато разів, бібліотека вирішує питання про додаткове придбання або виключення його з фонду.

Метод експертних оцінок — це виявлення думки фахівців про окремі видання або групу книг. Його широко використовують великі книгосховища, залучаючи учених до дослідження старовинних документів з метою встановлення їх автентичності, цінності, значущості. Невеликі бібліотеки, зокрема ЦБС, частіше користуються послугами фахівців різних галузей знань (вчителів, ветлікарів, агрономів і ін.), для того, щоб отримати допомогу при відборі застарілих або непрофільних творів друку. Таку допомогу може бути надано індивідуально, але краще, якщо в бібліотеці буде створена постійна комісія, яка могла б залучати до роботи членів активу. Експертною оцінкою вважаються і критичні статті фахівців в періодичному друці.

При вивченні фонду можна аналізувати картотеки, які веде бібліотека: картотека відмов, картотека читацьких інтересів, що відображає відомості про читача (стать, вік, рід занять, коло інтересів і ін.); провести аналіз читацьких формулярів — стосовно певної групи читачів або фронтальний, а в великих бібліотеках — аналіз читацьких вимог і інших документів бібліотек.

Все це також дозволяє якоюсь мірою уточнювати тематику комплектування на основі виявлення читацького смаку, інтересу і потреб в документах певного змісту і вигляду.

Вивчаючи фонд, а головне, ухвалюючи рішення про долю того або іншого видання, треба враховувати і інші чинники, наприклад, те, що книга, віднесена до розряду рідковикористовуваних або невживаних, може бути просто незаслужено забутою, або працівники абонемента не ведуть достатньо поглибленої роботи з виданнями тих або інших галузей знання, не допомагають знайти «кожному читачу його книгу, кожній книзі — її читача», книга може бути просто «заставлена» у фонд.

Вивчення фонду різними методами дозволяє зробити об'єктивні висновки про його стан, правильно спланувати комплектування і професійно грамотно, без шкоди для фонду провести вторинний відбір, якщо отримані дані будуть використані в комплексі, проаналізовані, зіставлені і синтезовані.

Із сказаного видно, що частково вивчення фонду проводиться в процесі поточної роботи, наприклад при записі даних про нові надходження в обліковій документації; але вже для її аналізу, як і для цілого ряду інших методів (підготовка до огляду, звірення каталогів з бібліографічними покажчиками і т. д.), потрібен спеціально виділений час. Отже, вивчення фонду необхідно планувати в річних, квартальних і місячних планах бібліотеки і її підрозділів. В плані роботи бібліотеки встановлюють послідовність, терміни проведення роботи, відповідальних осіб. Після закінчення роботи підсумки аналізу зводять воєдино, обговорюють на нараді при директорі, вирішують, які заходи слід провести для вдосконалення первинного вторинного відбору, для покращення розміщення і зберігання фундацій, а далі слідує реалізація.