Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Функція сечового міхура — накопичення та виведення сечі.
Сечівник Сечівник (urethra) — непарний орган у формі трубки. Довжина жіночого сечівника становить 3—3,5 см, чоловічого — 18—20 см. Жіночий сечівник розташовується в порожнині малого таза, чоловічий — у порожнині малого таза та в губчастій речовині статевого члена. Сечівник має два отвори — внутрішній та зовнішній. Останній у жінок відкривається в присінок піхви, а в чоловіків — на головці статевого члена. У чоловічому сечівнику виділяють три частини: • простатичну (передміхурову) — найширша частина завдовжки 2,5 см. Вона починається від внутрішнього отвору сечівника, проходить у товщі передміхурової залози; • перетинчасту — найкоротша і найвужча (1—2 см), проходить через промежину, охоплена поперечнопосмугованим м'язом промежини — м'язом-стискачем сечівника; • губчасту — найдовша (15 см), проходить у губчастій речовині статевого члена й закінчується зовнішнім отвором сечівника. Стінка сечівника складається зі слизової, м'язової та адвентиціальної оболонок. Функція сечівника — виведення сечі. Сечовиділення та сечовипускання Під час наповнення сечового міхура сечею відбувається розтягування його стінок, що призводить до подразнення механорецепторів сечового міхура. При цьому імпульси по доцентрових нервах надходять у спинний мозок, до центру сечовипускання, який знаходиться в крижовому відділі спинного мозку. Від центру сечовипускання надходять імпульси, які спричинюють рефлекторне скорочення м'язів сечового міхура і розслаблення сфінктера сечівника. Спінальний центр регулюється вищерозташованими відділами центральної нервової системи: кора великих півкуль і середній мозок гальмують, а задній відділ гіпоталамуса й передня частина мосту стимулюють його активність. У дітей раннього віку кірковий контроль затримки сечовипускання відсутній, він формується в кінці 2-го року життя, хоча умовні рефлекси починають формуватися в кінці 1-го року життя.
Л Е К Ц І Я № 31 Т е м а: “Статева система.” • Процес репродукції • Анатомія й фізіологія чоловічої та жіночої статевих систем
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ Розмноження є однією з основних властивостей всіх живих організмів. Людині притаманне статеве розмноження. Здійснюється воно за участі спеціалізованих статевих клітин — яйцеклітини, яка утворюється в жіночих статевих залозах, і сперматозоїда, який утворюється в чоловічих статевих залозах. Тільки після злиття цих клітин, тобто після запліднення, відбувається розвиток нового організму.
На цьому занятті необхідно вивчити анатомію й фізіологію внутрішніх і зовнішніх статевих органів для розуміння дисгормональних, запальних, пухлинних процесів, а також вад розвитку, з якими медичні сестри зустрінуться під час вивчення клінічних дисциплін. НАВЧАЛЬНА МЕТА Знати: будову зовнішніх та внутрішніх статевих органів, промежини. Уміти: знаходити на таблицях та муляжах зовнішні та внутрішні жіночі й чоловічі статеві органи, розрізняти їхню топографію та будову. ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ Статеві органи представлені внутрішніми та зовнішніми чоловічими та жіночими статевими органами, які визначають ознаки статі. Жіночі статеві органи (organa genitalia femenina) Жіноча статева система забезпечує: утворення статевих клітин та статевих гормонів, які створюють умови для розмноження. Окрім цього, вона забезпечує внутрішньоутробний розвиток плода і секрецію молока. До органів жіночої статевої системи належать внутрішні й зовнішні статеві органи та молочні залози. Внутрішні статеві органи Яєчник (ovarium) — це жіноча статева залоза, парний орган, аналогічний чоловічому яєчку. Він має овальну форму, завдовжки 2,5 см, завширшки 1,5 см і завтовшки 1 см і міститься в порожнині малого таза на задній поверхні широкої зв'язки матки. У яєчнику розрізняють дві поверхні: присередню та бічну; два краї: вільний (задній) та брижовий (передній), який називають воротами яєчника, через які входять судини та нерви; два кінці: трубний та матковий. Яєчник має брижу, завдяки якій він по передньому краю прикріплюється до заднього листка широкої зв'язки матки, та дві зв'язки: власну зв'язку яєчника, яка йде від маткового кінця до дна матки, і зв'язку-підвішувач яєчника. Зовні яєчник вкритий кубічним епітелієм, під яким міститься білкова оболонка. Вона складається в основному з колагенових та еластичних волокон. Під нею розташовується кіркова речовина, яка оточує мозкову речовину у вигляді підкови. У ділянці воріт яєчника вона відсутня. Кіркова речовина складається зі строми (вона утворена сполучною тканиною, де відбувається утворення статевих гормонів) та паренхіми (у ній містяться фолікули, жовті та білуваті тіла тощо). Мозкова речовина складається з пухкої сполучної тканини, у якій містяться судини та нерви.
Яєчник виконує такі функції: • синтез жіночих статевих гормонів; • у яєчниках відбувається процес дозрівання фолікулів і продукція яйцеклітин; • упродовж перших місяців вагітності в яєчнику функціонує жовте тіло, що забезпечує нормальний перебіг І триместру вагітності. Матка (uterus, s. metra — грец.) — непарний порожнистий орган, що за формою нагадує грушу, дещо сплощену у передньозадньому напрямку. Маса матки становить 50—100 г, вона розташована в порожнині малого таза, спереду міститься сечовий міхур, позаду — пряма кишка. Тіло матки відносно її шийки розміщене під кутом, який відкривається наперед, що позначається терміном anteflexio (вигин наперед). У ній розрізняють дві поверхні: міхурову й кишкову; два краї: правий і лівий; три частини: дно, тіло і шийку. Наймасивніша частина матки називається тілом, яке має порожнину. На поздовжньому розрізі у фронтальній площині порожнина матки має форму трикутника. У верхніх кутах цього трикутника розміщені маткові отвори, а в нижньому маткова порожнина переходить у канал шийки матки. Шийка матки має дві частини: піхвову та надпіхвову (піхвова частина шийки матки виступає в просвіт піхви, а надпіхвова — знаходиться вище від місця прикріплення шийки до стінок піхви). Посередині шийки матки проходить канал шийки матки (цервікальний канал), довжина якого становить 2,5—3 см. Він закінчується зовнішнім отвором, який відкривається в піхву, отвір спереду та ззаду обмежений передньою та задньою губами. У жінок, що не народжували, отвір круглої форми, а в тих, що народжували,— у вигляді поперечної щілини. Між тілом матки і шийкою міститься перешийок, завдовжки близько 1 см. Стінка матки складається з трьох оболонок: • внутрішньої — слизової (endometrium) — складається з двох шарів: функціонального, в якому відбуваються циклічні зміни, пов'язані з менструальним циклом, і базального, що безпосередньо прилягає до середньої оболонки, за рахунок якого відновлюється функціональний шар. Поверхня слизової оболонки порожнини матки гладенька; у каналі шийки матки є одна поздовжня складка та більш дрібні пальмоподібні складки, які відходять під гострим кутом від поздовжньої; • середньої — м'язової (myometrium) — складається з трьох шарів непосмугованої м'язової тканини: поздовжнього, циркулярного і внутрішнього поздовжнього; • зовнішньої — серозної (perimetrium) — утворена очеревиною, має брижу, між листками якої міститься жирова тканина. Рухомість матки є однією з умов нормального перебігу вагітності, фізіологічного пологового акту, функціонування сечового міхура та прямої кишки, що зумовлено наявністю зв'язкового апарату матки: • широкі зв'язки матки — це подвійні листки очеревини, між якими міститься навколоматкова клітковина, де проходять кровоносні та лімфатичні судини й нерви;
• круглі зв'язки матки завдовжки 10—15 см, діаметром З—5 мм ідуть від кутів матки до внутрішніх отворів пахвинних каналів; • основні, або поперечні, зв'язки матки йдуть від нижнього відділу матки до стінок малого таза; • крижово-маткові зв'язки йдуть від задньої поверхні шийки матки, охоплюють з боків пряму кишку і прикріплюються до передньої поверхні крижів. М'язи тазового дна утворюють опорний апарат матки. Функції матки: • упродовж вагітності є плодовмістилищем і створює оптимальні умови для розвитку плода; • у пологах виконує функцію зганяння плода; • протягом періоду статевої зрілості виконує менструальну функцію. Менструальний цикл Функції жіночих статевих органів забезпечують сукупність ритмічних змін в організмі жінки, які мають назву менструального циклу. Упродовж менструального циклу відбуваються зміни в усьому організмі жінки, проте найбільш виражені вони в яєчниках і матці. Яєчниковий цикл Під впливом гонадотропних гормонів гіпофіза в яєчниках ритмічно,через 28 днів (допустимі межі відхилень від 21 до 35 днів), якщо не настала вагітність, відбувається ряд змін, які можна виділити в дві фази: I фаза (фолікулярна), протягом якої відбувається ріст і розвиток фолікула, його дозрівання. Цей період зазвичай триває 14 діб (при 28-денному циклі), 15 діб (при 30-денному). У процесі дозрівання фолікул росте, серед скупчення зернистих клітин з'являються порожнини, заповнені рідиною, що містить естрогени. Діаметр дозрілого фолікула становить 10—12 мм. Дозрілий фолікул лопається, яйцеклітина виходить у черевну порожнину, і цей етап фолікулярної фази називається овуляцією. II фаза (лютеїнова) — на місці фолікула, що розірвався, утворюється жовте тіло менструації, яке функціонує 14 днів за умов, якщо запліднення не відбулося і не настала вагітність. У жовтому тілі менструації відбувається ряд змін, воно атрофується і через 2—3 тиж перетворюється на біле тіло. Якщо вагітність настала, утворюється жовте тіло вагітності, яке функціонує 10—12 тиж і забезпечує нормальний перебіг вагітності. Жовте тіло виділяє гормон — прогестерон. На певній стадії вагітності функцію жовтого тіла на себе бере плацента. Матковий цикл У слизовій оболонці матки відповідно до яєчникового циклу відбуваються циклічні зміни, які проходять фази: 1. Фаза десквамації — триває з 1-го до 2—5-го дня циклу. У цій фазі відбувається відшарування функціонального шару — ендометрія, слизова оболонка разом із вмістом маткових залоз і кров'ю виходить назовні. Це явище носить назву менструації.
2. Фаза регенерації — характеризується відновленням слизової оболонки, яке закінчується до 6—7-го дня циклу. 3. Фаза проліферації — триває з 7-го до 14-го дня циклу, відбувається розростання строми та ріст залоз слизової оболонки. 4. Фаза секреції — під впливом гормонів жовтого тіла залози слизової оболонки матки збільшуються, їхня порожнина розширюється і вони починають виділяти секрет. Маткова труба (tuвa uterina) Вона парна, має форму трубки завдовжки 10—12 см, ширина труб у різних місцях неоднакова. Маткові труби містяться в порожнині малого таза, у них розрізняють наступні частини: маткову, що проходить крізь товщу матки; перешийок — найвужча (2—3 мм) частина труби; ампулу — найширша частина, на яку припадає майже половина довжини всієї маткової труби; лійку, яка має численні тонкі вирости, що називаються торочками. Одна з торочок найдовша і прикріплюється до трубного кінця яєчника. Маткова труба має два отвори: черевний (відкривається в порожнину очеревини) та матковий (відкривається в матку отвором діаметром 1 мм). Стінка маткової труби має три оболонки: • внутрішню — слизову, для якої характерна наявність поздовжніх складок, добре виражена підслизова основа, де містяться залози, вистелена війчастим епітелієм; • середню — м'язову — складається з двох шарів м'язових волокон (внутрішнього, циркулярного, та зовнішнього, поздовжнього); • зовнішню — серозну, яка утворена очеревиною і має брижу. Функції маткових труб: • проведення яйцеклітини в матку; • місце запліднення. Піхва (vagina, s. colpos — грец.) має форму трубки завдовжки 8—10 см, розташовується в порожнині малого таза; позаду від неї міститься пряма кишка, спереду — сечівник. Піхва має дві стінки: передню та задню, які легко розтягу ються у довжину та ширину; два кінці: верхній, який відкривається отвором, що сполучає піхву з каналом шийки матки та нижній, який відкривається у присінок піхви. У дівчат v цьому місці по краях розміщена складка слизової оболонки здебільшого півмісяцевої форми — дівоча перетинка (hymen) При першому зляганні ця перетинка надривається, що супроводжується незначною кровотечею, після цього утворюються невеличкі, короткі рубцеві сосочки дівочої перетинки. Піхвова частина шийки матки дещо виступає у просвіт піхви, внаслідок цього між ними утворюється заглибина — склепіння піхви: переднє, заднє і бічне. Стінка піхви має наступні оболонки: • внутрішню — слизову — утворена багатошаровим плоским епітелієм, вона не містить залоз, вміст піхви утворюється за рахунок пропотівання рідини з лімфатичних та кровоносних судин, а також слизу залоз шийки матки. У здорової жінки в піхві міститься невелика кількість вмісту білуватого кольору. На стінках піхви, особливо в нижньому відділі розміщені досить високі поперечні складки слизової оболонки — піхвові зморшки, які в жінок, що багато народжували, згладжуються. По серединній лінії передньої та задньої стінок піхви містяться поздовжні валики — стовпи зморшок;
• середню — м'язову — складається з двох шарів: внутрішнього циркулярного, та зовнішнього, поздовжнього; • зовнішню — серозну оболонку, вкриває лише верхній відділ задньої стінки піхви, а далі піхва покрита адвентицією. Функції піхви: • участь у здійсненні статевої функції жінки та процесі запліднення; • починаючи з періоду статевого дозрівання через неї назовні виводиться менструальна кров; • під час пологів утворює пологовий канал; • бар'єрна функція: процес самоочищення піхви перешкоджає потраплянню в матку патогенних мікроорганізмів. Зовнішні жіночі статеві органи 1. Лобковий горб — це підвищення, утворене жировою клітковиною, міститься спереду від лобкового симфізу, у дорослих вкрите волоссям. 2. Великі статеві (соромітні) губи — дві поздовжні складки шкіри, що оточують з боків статеву щілину, вони містять багату на жир сполучну тканину. У товщі задньої третини статевих губ містяться великі присінкові (бартолінові) залози, які виділяють секрет при статевому збудженні, зволожуючи вхід у піхву. 3.Малі статеві (соромітні) губи — поздовжні складки шкіри, розміщені паралельно до великих, дуже подібні до слизової оболонки, містять сальні малі присінкові залози. Малі статеві губи обмежують присінок піхви, де відкриваються отвір піхви, протоки присінкових залоз та зовнішній отвір сечівника. 4.Клітор — невелике конусоподібне випинання, що утворене двома печеристими тілами (аналог печеристих тіл статевого члена), має довжину 2,5—3 см і складається з головки,тіла, ніжок. Завдяки великій кількості нервових закінчень, які містяться в кліторі й статевих губах, вони є у жінки органами статевого чуття. Жіноча молочна залоза (mamma). За своїм походженням це видозмінена потова залоза, але у функціональному відношенні тісно пов'язана із статевою системою жінки. Це парний орган, який нагадує за формою півкулю, розташований на рівні III—VI ребер. На молочній залозі є невеликий виступ — грудний сосок, навколо якого знаходиться ділянка пігментованої шкіри — ореола. Залоза складається з 15—20 розташованих по радіусу залозистих часточок, між ними розташовані прошарки сполучної тканини, яка містить жир. Кожна часточка в свою чергу складається із численних часточок меншого розміру з їхніми вивідними протоками, які мають назву молочних проток, що спрямовані до грудного соска, утворюючи розширення (молочні пазухи), 1 відкриваються 8—15 отворами на його вершиш. Форма та величина залози індивідуально варіюють і змінюються з віком та під час вагітності. Найбільшого розміру молочна залоза досягає в період вагітності та годування дитини. У молочній залозі відбуваються періодичні зміни (розростання залозистого епітелію), що пов'язано з овуляцією в яєчниках. Чоловічі статеві органи (organa genitalia masculina) Чоловіча статева система також включає зовнішні й внутрішні статеві органи, основною функцією яких є генеративна, щ о полягає в утворенні чоловічих статевих клітин, та ендокринна. Внутрішні статеві органи Яєчко, сім'яник (testis, s. orchis — грец.) — парна чоловіча статева залоза еліпсоподібної форми, масою 25—30 г, завдовжки 4—6 см. Яєчко міститься в мошонці і має дві поверхні: присередню та бічну, два краї: передній та задній, два кінці: верхній та нижній (на задньому краї яєчка розташований його придаток). Зовні яєчко оточене сполучнотканинною (білковою) оболонкою, яка по його задньому краю утворює стовщення — середостіння. Від білкової оболонки всередину органа відходять сполучнотканинні перегородки, які поділяють паренхіму яєчка на часточки, яких нараховується 250—300. Кожна часточка містить від одного до чотирьох тісно укладених покручених трубок, які мають назву звивистих сім'яних канальців, один кінець звивистого сім'яного канальця закінчується сліпо, а другий, вирівнюючись у напрямку середостіння яєчка, переходить у прямий сім'яний каналець. У товщі середостіння прямі сім'яні канальці зливаються й утворюють сітку яєчка, з якої виходять 10—15 виносних канальців, які впадають у протоку придатка яєчка. Стінка покручених сім'яних канальців складається з опорно-трофічних клітин та сперматогенного епітелію, з якого в процесі сперматогенезу утворюються сперматозоїди. Придаток яєчка (epididymis) — невеликий видовжений орган, масою близько 3 г, який прилягає до заднього краю яєчка. У ньому виділяють головку, тіло і хвіст. Головка утворена виносними канальцями, які, зливаючись, формують протоку придатка, яка розміщена в його тілі й хвості. Прошарки сполучної тканини поділяють паренхіму придатка на часточки. Протока придатка яєчка забезпечує виведення сперми, в її просвіті завершується диференціація сперматозоїдів. Сім'яні міхурці (vesiculae seminales) — це сукупність кулястих утворень. Сім'яний міхурець — парний орган завдовжки 4—5 см та до 2 см завширшки. Сім'яні міхурці містяться в порожнині малого таза, розміщені позаду від дна сечового міхура та перед ампулою прямої кишки. Сім'яний міхурець має вивідну протоку, яка відкривається у сім'явипорскувальну протоку. Функція: продукція прозорої, безбарвної або дещо жовтуватої рідкої частини сперми. Передміхурова залоза (prostata) — непарний м'язово-залозистий орган, який за формою нагадує каштан, завдовжки до 3 см, масою близько 20 г. Вона міститься в порожнині малого таза, під сечовим міхуром, охоплює початкову частину сечівника та кінцеві відділи сім'явипорскувальних проток. У передміхуровій залозі виділяють: основу, яка прилягає до дна сечового міхура, та загострену верхівку, спрямовану наперед та донизу. Розрізняють чотири поверхні: передню, задню та дві нижньобічні; дві частки: праву та ліву і перешийок, який лежить між частками. Передміхурова залоза оточена сполучнотканинною капсулою. Паренхіму органа складають окремі слизові альвеолярні залозки, вивідні протоки яких впадають у простатичну частину сечівника. Між залозками і навколо них у сполучнотканинних перегородках проходять пучки непосмугованих м'язів, які в сукупності формують м'язову речовину передміхурової залози, що складає значну частину її речовини. Скорочення м'язових клітин сприяє одночасному виділенню секрету із залозистих часточок, вони також виконують роль мимовільного стискача сечівника. Функції: • залозиста частина передміхурової залози виділяє в кров біологічно активні речовини — простагландини; продукує слизовий секрет, який розріджує сперму, підвищує рухливість, активність, життєздатність сперматозоїдів; • м'язова частина виконує функцію стискача чоловічого сечівника (регулює роздільне виділення сечі і сперми). Цибулинно-сечівникова залоза (glandula bubourethralis) — парний орган, за величиною та формою нагадує горошину (до 1 см у діаметрі), знаходиться в товщі сечостатевої діафрагми. Протока залози відкривається в перетинчасту частину сечівника. Функція: продукує тягучу слизову рідину, яка входить до складу сперми. Сім'явиносна протока (ductus deferens spermaticus) має форму трубки, завдовжки 40—50 см, завширшки понад 2 мм. Вона є безпосереднім продовженням протоки придатка яєчка. Сім'явиносна протока — парний орган, міститься в мошонці та порожнині малого таза. У ній розрізняють наступні частини: яєчкову, канатикову (проходить у складі канатика в пахвинному каналі), тазову. Починаючись від хвоста придатка яєчка, сім'явиносна протока піднімається вгору в складі сім'яного канатика і входить у пахвинний канал через його поверхневе кільце. Залишає пахвинний канал через глибоке пахвинне кільце і йде до сечового міхура. Підійшовши до сечового міхура та передміхурової залози, утворює розширення — ампулу. Стінка сім'явиносної протоки складається з трьох оболонок: слизової, м'язової та адвентиціальної. Функція: виведення сім'яної рідини у сім'явипорскувальну протоку. Сім'явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius) має форму трубки завдовжки 1,5 см. Це парний орган, міститься в порожнині малого таза. Утворюється шляхом злиття ампули сім'явиносної протоки та протоки сім'яного міхурця. Сім'явипорскувальна протока відкривається в передміхурову частину сечівника. Функція: виведення сперми в сечівник. Сім'яний канатик (funiculus spermaticus) — за формою нагадує шнур завдовжки 18—20 см. Він починається від верхнього кінця яєчка, йде догори і через поверхневе пахвинне кільце потрапляє в пахвинний канал. Утворюється сім'яний канатик тільки після опускання яєчка в мошонку. Сім'яний канатик утворений сім'явиносною протокою, яєчковими артеріями та венами, артеріями та венами сім'явиносної протоки, лімфатичними судинами яєчка, нервами. Біля глибокого пахвинного кільця елементи сім'яного канатика розходяться. Так, сім'явиносна протока йде донизу та присередньо до сечівника, нерви та судини — догори. Зовнішні чоловічі статеві органи Статевий член (penis) — циліндричної форми орган, у якому виділяють корінь, тіло і головку, на якій розташоване зовнішнє вічко сечівника. Тіло статевого члена має верхню, або передню, поверхню — спинку та нижню, або задню,— сечівникову поверхню. Між тілом та головкою розміщена неглибока борозна — шийка головки. Корінь статевого члена прикріплюється до лобкових кісток. Основу будови статевого члена складають губчасте та два печеристі тіла, які розміщені поздовжньо. Печеристі тіла утворені густим сплетенням перегородок, між якими розміщені проміжки (печери), вистелені ендотелієм і заповнені кров'ю. Губчасте тіло тонше і коротше за печеристі тіла, розміщене вздовж серединної лінії статевого члена, під печеристими тілами. У його товщі проходить більша частина сечівника. Задня частина губчастого тіла стовщена й утворює цибулину сечівника, а передня розширена й утворює головку статевого члена, яка вкриває загострені кінці печеристих тіл. Печеристі та губчасте тіла оточені білковою оболонкою, а зовні вкриті загальною фасцією й шкірою. Шкіра в ділянці головки статевого члена називається передньою шкірочкою. Передня шкірочка багата на сальні залози, які виробляють секрет — смегму, і з'єднана вуздечкою з нижньою поверхнею головки. Мошонка (scrotum) — шкірно-м'язове утворення, де містяться яєчки з придатком та нижні відділи сім'яних канатиків. Вона займає передній відділ ділянки промежини і складається із шкірного покриву та декількох шарів оболонок (шари мошонки утворилися шляхом випинання передньої стінки живота). Шкіра мошонки пігментована, вкрита товстим, рідким волоссям і містить велику кількість потових та сальних залоз. Мошонка поділена перегородкою на дві половини. Під шкірою розміщується шар гладеньких м'язових клітин, який утворює м'ясисту оболонку, далі лежить зовнішня сім'яна фасція, підвішуючий м'яз яєчка, покритий одноіменною фасцією, внутрішня сім'яна фасція, піхвова фасція, яка має дві пластинки: нутрощеву (зрощену з білковою оболонкою яєчка) та пристінкову (зрощену з внутрішньою сім'яною фасцією). Між пластинками піхвової фасції міститься порожнина, заповнена невеликою кількістю серозної рідини. Промежина — це комплекс м'язів і фасцій, які закривають вихід з малого таза. Спереду вона обмежена лобковою дугою, з боків — сідничими горбами, а ззаду — куприком. У вузькому розумінні промежина — це ділянка, розміщена між заднім краєм статевої щілини в жінок або заднім краєм мошонки в чоловіків спереду і переднім краєм відхідника ззаду. Пo серединній лінії промежини на шкірі визначають шво промежини, яке поділяє її на праву та ліву половини. Лінія, проведена через обидва сідничих горби, поділяє промежинну ділянку на сечостатеву (меншу) і відхідникову (більшу). У сечостатевій ділянці розташовані зовнішні статеві органи, сечівник та сечостатева діафрагма (сечостатевий трикутник), через яку в чоловіків проходить сечівник, а в жінок — сечівник та піхва. У відхідниковій ділянці розміщений кінцевий відрізок прямої кишки, м'яз-замикач відхідника і діафрагма таза. М'язи промежини та фасції, які її вкривають, утворюють дві діафрагми: тазову та сечостатеву. Тазова діафрагма утворює більшу частину тазового дна. Основною складовою частиною тазової та сечостатевої діафрагм є м'язи та фасції, які їх вкривають. Жіноча промежина має деякі особливості. Так, сечостатева діафрагма в жінок має більші розміри в ширину, через неї проходить не тільки сечівник, але й піхва. М'язи цієї ділянки виражені слабше, ніж однойменні м'язи в чоловіків. Поверхневий поперечний м'яз промежини іноді відсутній, слабко розвинутий і глибокий поперечний м'яз промежини. Л Е К Ц І Я № 32 Т е м а: “Загальна патологія.” • Основи загальної патології • Пухлини • Пошкодження • Порушення крово- та лімфообігу АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ Пошкодження, порушення крово- та лімфообігу, пухлинний ріст виникають при різноманітних захворюваннях. А тому знання цієї теми дасть можливість зрозуміти розвиток мор-фологічних змін у внутрішніх органах, розширить уявлення про характер змін, що лежать в основі патологічних процесів. Знання розділів "Пошкодження", "Порушення крово- та лімфообігу", "Пухлини" також необхідні для більш поглибленого засвоєння наступних розділів загальної патології. НАВЧАЛЬНА МЕТА Знати: види дистрофій, прояви порушень білкового, жирового, вуглеводного, мінерального, водного обміну; причини, ознаки, клінічні прояви та наслідки некрозу; порушення кровообігу, причини його виникнення, ознаки, клінічне значення; причини виникнення пухлин, види росту пухлин, будову пухлин, метастазування. Уміти: визначати морфологічні ознаки дистрофій, некрозу; пояснювати суть клінічних проявів при розладах кровообігу; давати порівняльну характеристику доброякісних і злоякісних пухлин. ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ Пошкодження, або альтерація,— це порушення структури клітин, а також міжклітинної речовини, тканин і органів, що супроводжується порушенням їхніх функцій. Етіологічні чинники, що спричинюють ушкодження, найрізноманітніші: фізичні, хімічні, біологічні та інші. Ушкоджувальний чинник може діяти на клітину безпосередньо й опосередковано (внаслідок порушення діяльності ендокринної, судинної, нервової систем). Характер і ступінь ушкодження залежать від сили і природи патогенного чинника, а також від функціональних особливостей органів і тканин. Альтерація частіше виникає в серці, печінці, нирках, головному мозку. Розрізняють такі види ушкодження: дистрофію й некроз, які здебільшого є послідовними стадіями пошкодження. Дистрофія Дистрофія — патологічний процес, в основі якого лежить порушення тканинного (клітинного) метаболізму, що призводить до структурних і функціональних змін. Дистрофію слід розглядати як прояв універсального процесу пристосування. В основі її розвитку лежать порушення процесів регуляції та саморегуляції живих систем на різних рівнях їхньої структурної організації. Класифікації дистрофії Залежно від виду порушення обміну речовин: білкова (дис-протеїноз), жирова (ліпідоз), вуглеводна, мінеральна. Залежно від локалізації патологічного процесу: паренхіматозна, мезенхімальна, змішана. Залежно від поширення патологічного процесу: загальна, місцева. Залежно від походження: спадкова, набута. Розрізняють кілька морфогенетичних механізмів виникнення дистрофії: • інфільтрація — це проникнення в клітину або міжклітинне середовище з крові та лімфи різноманітних речовин, що накопичуються в них у зв'язку з порушенням ферментативних систем, які не здатні забезпечити їхню утилізацію (наприклад, ліпоїдоз аорти при атеросклерозі); • спотворений синтез — синтез у клітинах та міжклітинному середовищі речовин, які не зустрічаються в нормі (на • декомпозиція (фанероз) — розпад ультраструктур клітин та міжклітинної речовини, що супроводжується накопиченням у них продуктів розпаду (наприклад, руйнування ліпо- • трансформація — це утворення речовин одного виду з продуктів проміжного розщеплення речовин іншого виду (наприклад, трансформація компонентів білків у жири і вуглеводи). Білкова дистрофія (диспротеїноз) характеризується порушенням білкового обміну, що призводить до змін у структурі їхніх тканин та клітин. Існує декілька видів білкової дистрофії, виникнення яких залежить від різних розладів білкового обміну. Одні з них проявляються зміною структури білка в середині клітин, інші — зміною позаклітинних білків тканин. Паренхіматозний (клітинний) диспротеїноз частіше розвивається при гіпоксії, різних інфекційних захворюваннях, інтоксикаціях. В основі білкової паренхіматозної дистрофії лежать зміни фізико-хімічних і морфологічних властивостей білків клітини, які можуть спричиняти денатурацію й коагуляцію білків або, навпаки, їхнє розчинення, що призводить до порушення осмотичних або дифузійних співвідношень між клітиною та навколишнім середовищем і, нарешті, до накопичення аномальних продуктів білкового обміну. До паренхіматозних білкових дистрофій відносять зернисту, гіаліново-крапельну, гідропічну і рогову. Ці дистрофії нерідко являють собою послідовні етапи порушення метаболізму білків цитоплазми. Зерниста дистрофія. Характеризується появою в цитоплазмі великої кількості зерен білкової природи. Найчастіше вона виникає в міокарді, нирках та печінці. Макроскопічна картина: органи мають тьмяний відтінок, збільшені в розмірах та масі, консистенція їх в'яла, на розрізі паренхіма нагадує м'ясо, занурене в окріп. Мікроскопічна картина: клітини збільшені в розмірах, цитоплазма їх стає непрозорою, накопичується велика кількість зерен білкової природи. Наслідки можуть бути різними. Найчастіше зерниста дистрофія має зворотний характер, але можливий перехід у гіаліново-крапельну, гідропічну або жирову дистрофію. Функціональне значення полягає в ослабленні функції ушкоджених органів. Гіаліново-крапельна дистрофія. Характеризується утворенням у цитоплазмі великих гіаліноподібних білкових крапель, які зливаються між собою, заповнюючи цитоплазму клітини. Найчастіше зустрічається в нирках. Макроскопічна картина: ззовні органи, як правило, без змін. Мікроскопічна картина: накопичення гіалінових крапель у цитоплазмі клітин, при цьому відбувається деструкція органоїдів. Наслідки несприятливі, це незворотний процес, який часто призводить до некрозу клітини. Функціональне значення (наприклад, у нирках цей вид дистрофії пов'язаний з появою в сечі білків, циліндрів, порушенням водно-електролітного балансу тощо) дуже велике, цей вид дистрофії є морфологічною основою порушення функцій організму. Гідропічна дистрофія. Цей вид дистрофії називається ще водянковою, або вакуольною. Найчастіше спостерігається в епітелії шкіри й ниркових канальців, клітинах печінки, м'язових і нервових клітинах тощо. Макроскопічна картина: органи не змінені. Мікроскопічна картина: цитоплазма просвітлена, містить вакуолі, заповнені прозорою рідиною. Наслідок, як правило, несприятливий, що пов'язано з руйнуванням життєво важливих структур клітини. Функціональне значення — різко порушується функція органа. Рогова дистрофія, або патологічне зроговіння. При цьому виді дистрофії спостерігається надлишкове утворення рогової речовини в клітинах, в яких вона утворюється і в нормі (наприклад, іхтіоз, гіперкератоз), або там, де в нормі утворення рогової речовини відсутнє (наприклад, зроговіння слизової оболонки — лейкоплакія). Наслідок: має оборотний та необоротний характер, що призводить до загибелі клітин. Значення визначається ступенем, поширеністю та тривалістю. Так, наприклад, поширений природжений іхтіоз, як правило, не сумісний із життям, а існування лейкоплакії тривалий час може призвести до розвитку пухлини. Жирова паренхіматозна дистрофія (ліпідоз). Найчастіше розвивається в серці, печінці, нирках. Однією з основних причин є гіпоксія. Макроскопічна картина (печінки): збільшення розмірів, орган набуває тістуватої консистенції з глинистим або жовтуватим відтінком на розрізі. Мікроскопічна картина (печінки): відкладання жиру в клітинах печінки має нерівномірний характер з переважним накопиченням у центральних відділах часток або тільки на периферії. Процес може бути вогнищевим або поширеним. Наслідок залежить від ступеня ушкодження, може мати оборотний і необоротний характер. Функціональне значення — зниження функціонування органів. Паренхіматозні вуглеводні дистрофії. Цей вид дистрофії має деякі особливості, що залежить від виду порушення обміну вуглеводів. Розрізняють: • дистрофії, пов'язані з порушенням обміну глікогену; • дистрофії, пов'язані з порушенням обміну глікопротеїдів (слизова дистрофія). Морфологічними проявами порушень обміну глікогену є збільшення або зменшення його кількості в тих місцях, де він виявляється в нормі (печінка), або поява в тих місцях, де він не відкладається (нирки). Найбільше значення має порушення обміну глікогену при цукровому діабеті.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 192; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.168.18.209 (0.126 с.) |