Фізіологічні особливості м'язової тканини

Поперечнопосмугованій (скелетній) м'язовій тканині влас­тивий так званий тетанічний тип скорочення, який характе­ризується сильними, швидкими, нетривалими скороченнями. Поперечнопосмуговані м'язи швидше втомлюються і перебу­вають у стані скорочення не так довго, як гладенькі, їхня функ­ція контролюється свідомістю. Гладенька м'язова тканина ско­рочується ритмічно, повільно, здатна довго перебувати в стані скорочення. Тип скорочення, властивий гладеньким м'язам, має назву тонічного. Скорочення гладенької м'язової тканини не контролюється свідомістю.

Нервова тканина

Нервова тканина утворюється в ембріогенезі з ектодерми, вона є основним компонентом, з якого побудована нервова сис­тема. Її елементи здатні сприймати подразнення, трансформу­вати його в нервовий імпульс, швидко передавати, зберігати інформацію, синтезувати біологічно активні речовини, завдя­ки чому забезпечується узгоджена діяльність органів і систем організму та його адаптація до змін умов зовнішнього середо­вища.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейроци-тів, або нейронів) та клітин нейроглії.

Нейрони мають тіло та відростки, які забезпечують прове­дення нервового збудження. Серед відростків нервових клітин розрізняють аксони й дендрити. Аксон (нейрит) — це довгий відросток, довжина якого може сягати 1,5 м, він у клітині зав­жди один і проводить нервовий імпульс у напрямку від тіла клітини.

Дендрити — це відростки з деревоподібним розгалуженням, які передають нервовий імпульс у напрямку до тіла клітини.

Класифікація нейронів

Морфологічна класифікація (залежно від кількості відрост­ків). Згідно з цією ознакою нервові клітини поділяють на:

• уніполярні (мають єдиний відросток — аксон; таку будо­ву мають лише нейробласти);

• біполярні (мають два відростки, такі нейрони містяться у сітківці ока та спіральному органі завитки);

• псевдоуніполярні (мають один відросток, який поділяється на аксон і дендрит; такі нейрони містяться у спинномоз­кових вузлах);

• мультиполярні (мають один аксон і декілька дендритів;
в організмі людини переважна більшість нейронів є мультиполярними).

Функціональна класифікація. Згідно з цією класифікацією розрізняють:

• рецепторні нейрони (чутливі, або аферентні), які сприймають подразнення і трансформують його у нервовий імпульс);

• асоціативні (вставні), які передають нервовий імпульс між нейронами;

• еферентні (моторні, рухові), які забезпечують передачу нервового імпульсу на робочу структуру.

Нейроглія виконує опорну, трофічну, розмежувальну, сек­реторну та захисну функції. До її складу входять клітини, які поділяють на два генетичні види: гліоцити (макроглія) і гліаль-ні макрофаги (мікроглія).

Відростки нервових клітин, які вкриті оболонками, утво­рюють нервові волокна. Залежно від будови їх поділяють на мієлінові та безмієлінові.

Усі нервові волокна закінчуються кінцевими апаратами, котрі отримали назву нервових закінчень.

Залежно від функції нервові закінчення поділяють на три групи: ефекторні (або ефектори), рецепторні (чутливі) та кін­цеві апарати, що утворюють міжнейронні синапси, які здійс­нюють зв'язок нейронів між собою.

 

 

Л Е К Ц І Я № 2

Т е м а: “Кісткова система.”

• Процес руху

• Скелет тулуба

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Вивчення скелета людини можна вважати найдавнішим розділом медицини. Первісні знаряддя праці були зроблені з кісток. Кістка стала одним із перших найбільш доступних об'єктів для анатомічного дослідження.

Складний шлях розвитку пройшов разом із всією анатомі­єю і розділ, який присвячений вивченню системи органів опори та руху. Опорно-руховий апарат — це комплекс, складові час­тини якого морфологічно і функціонально взаємопов'язані та взаємозумовлені.

У зв'язку з поширеністю захворювань хребта, грудної кліт­ки всебічні знання з будови та функцій скелета тулуба як кісткової основи грудної клітки й таза, опори тіла, місткос­ті для спинного мозку, місця прикріплення м'язів будуть ба­зовими для подальшого засвоєння питань з анатомії і фізіоло­гії з основами патології, а також клінічних дисциплін.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: відділи хребтового стовпа, характерні особливості будови шийних, грудних, поперекових хребців, крижової кіс­тки та куприка у взаємозв'язку із функцією; фізіологічні ви­гини хребтового стовпа, форми грудної клітки.

Уміти: розрізняти хребці різних відділів хребтового стов­па, праве ребро від лівого.

Володіти навичками: промацувати остисті відростки хреб­ців, яремну вирізку груднини, мечоподібний відросток, ребро­ву дугу, міжреброві проміжки.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Опорно-руховий апарат складається з кісток, їхніх з'єднань та скелетних м'язів. Він забезпечує рух у просторі та опору людському організму. Кістки та їхні з'єднання утворюють пасивну частину опорно-рухового апарату, вони виконують функ­цію важелів. А м'язи — це активна частина опорно-рухового апарату, під час скорочення яких здійснюються рухи тіла.

Скелет тулуба

Скелет тулуба включає кістки, які утворюють хребтовий стовп, грудну клітку та їхні з'єднання.

Хребтовий стовп (columna vertebralis) складається з окре­мих хребців, у ньому розрізняють п'ять відділів: шийний (7 хребців), грудний (12 хребців), поперековий (5 хребців), кри­жовий (5 хребців), куприковий (4—5 хребців). Крижові та куп­рикові хребці зростаються між собою і утворюють відповідно крижову та куприкові кістки. Частіше загальна кількість хреб­ців, що утворює хребтовий стовп, становить 33—34 хребця, але можуть зустрічатися й інші варіанти (ЗО—35 хребців).

Структура, форма і ступінь розвитку хребтового стовпа та окремих хребців дуже різні, але вони мають специфічні ознаки:

• опорну частину, яка розташована попереду, називають тілом хребця, воно має форму низької колони;

• ззаду до тіла хребця приєднується дуга хребця, яка ра­зом із тілом утворює хребцевий отвір. Отвори всіх хребців утво­рюють хребтовий канал, де міститься спинний мозок. Таким чином, дуга хребця виконує переважно функцію захисту;

• від дуги відходять 7 відростків: 3 — парні (поперечні, верхні та нижні суглобові), 1 — непарний (остистий);

• між тілом хребця, його дугою та суглобовими відростка­ми розміщені верхня і нижня хребцеві вирізки (верхня — мен­ша, нижня — глибша). Нижня хребцева вирізка верхнього хребця разом з верхньою хребцевою вирізкою нижнього хреб­ця обмежують міжхребцевий отвір, де проходять спинномоз­ковий нерв та судини.

Окремі хребці різних відділів хребтового стовпа мають спе­цифічні особливості залежно від функціонального наванта­ження та ступеня розвитку м'язів.

Для шийних хребців (vertebrae cervicales) характерно:

• невелике тіло, окрім І хребця;

• хребцева дуга — тонка;

• поперечні відростки мають отвір, де проходять хребтові артерія та вена;

• поперечний відросток закінчується двома горбками: пе­реднім і заднім;

• довжина остистих відростків від II до VII хребців збільшу­ється, причому до VI хребця ці відростки розщеплені на кінці.

I та II шийні хребці мають особливу форму, зумовлену їх­ньою участю в рухомому з'єднанні з черепом.

У І шийного хребця, атланта (atlas), немає тіла та остис­того відростка. Він являє собою кільце, утворене двома дуга­ми, передньою та задньою, з'єднаними між собою бічними час­тинами.

II шийний хребець, або осьовий (axis), отримав назву відпо­відно до функції, яку виконує, оскільки навколо нього, як на­вколо осі, обертається І шийний хребець разом з черепом. Від його тіла вгору відходить невеликий товстий відросток — зуб, який слід розглядати як частину І хребця, що приєдналася в процесі філогенезу до тіла II хребця.

Важливе практичне значення має передній горбок попереч­ного відростка VI шийного хребця, який називається сонним, оскільки він розвинений трохи більше, ніж в інших хребцях, і до нього притискають спільну сонну артерію з метою тимчасо­вої зупинки кровотечі з неї.

VII шийний хребець (vertebra prominens) відрізняється ве­ликим остистим відростком, який нахилений донизу і нероз-щеплений, тому його можна легко пропальпувати на шиї крізь шкіру, чим і користуються для підрахунку хребців з діагнос­тичною метою.

Грудні хребці (vertebrae thoracicae) порівняно з шийни­ми — товщі. Поперечний розмір тіл хребців від І до V зменшу­ється, а від VI до XII — збільшується. Особливістю грудних хребців є наявність на бічних поверхнях тіла суглобових пів'ямок, верхньої та нижньої, які на хребтовому стовпі фор­мують повну ямку, з якою зчленовується головка ребра. Крім того, І грудний хребець має повну верхню ямку та нижню пів'ямку; X грудний хребець — тільки верхню пів'ямку, а XI—XII хребці — по повній ямці.

На поперечних відростках грудних хребців є реброві сугло­бові ямки для зчленування з горбком ребра. Остисті відростки значно довші, ніж у шийних хребців, і більше нахилені дони­зу, внаслідок чого налягають один на одного подібно до чере­пиці (переважно в середній частині грудного відділу).

Поперекові хребці (vertebrae lumbales) мають тіло бобоподібної форми, висота та діаметр якого донизу збільшуються. Поперечні відростки тонкі та плоскі, біля основи кожного з них є додаткові відростки, які більшість анатомів розглядають як рудиментарні ребра. Остисті відростки мають вигляд широ­кої пластинки, спрямованої горизонтально. Суглобові відрост­ки лежать у сагітальній площині.

Крижові хребці зростаються в одну кістку, яка має назву крижової кістки (os sacrum). У ній розрізняють дві поверх­ні — передню та задню, основу та верхівку. Передня поверхня гладенька, ввігнута; задня — шорстка, випукла. На ній видно п'ять сагітально розміщених гребенів: серединний, два проміж­них та два бічних, які сформувалися внаслідок зрощення від­ростків хребців. На передній та задній поверхнях знаходяться отвори, крізь які проходять нерви та судини.

Верхівка крижової кістки закінчується крижовими ріжка­ми, між якими знаходиться крижовий розтвір. Бічні частини крижів широкі і у верхніх відділах випуклі наперед. На їхніх бічних поверхнях знаходяться вушкоподібні поверхні, що зчле­новуються з клубовими кістками й утворюють крижово-клубо­ві суглоби. Позаду цих поверхонь знаходяться крижові горбис-тості, до яких прикріплюються зв'язки. Крижовий канал, що міститься в крижах, є продовженням хребтового каналу.

Куприкова кістка, куприк (оа coccygis), має форму плоскої піраміди, два підвищення та два бічні відростки.

У хребтовому стовпі виділяють такі види з'єднання кісток.

Неперервні з'єднання:

1) синдесмози

• передня та задня поздовжні зв'язки, які розташовують­ся на передній та задній поверхнях тіл хребців;

• жовті зв'язки — розташовані між дугами хребців;

• міжостьові зв'язки — розташовані між остистими відро­стками хребців;

• надостьові зв'язки — тягнуться по верхівках остистих відростків; у шийному відділі вони мають назву каркової зв'язки;

• міжпоперечні зв'язки — знаходяться між поперечними відростками хребців;

2) міжхребцевий симфіз — з'єднання тіл хребців за допо­могою дисків, які складаються із зовнішнього волокнистого кільця та внутрішнього драглистого ядра;

3) синостози — з'єднання крижових та куприкових хреб­ців за допомогою кісткової тканини.

Перервні з'єднання

• атланто-потиличний суглоб, утворений суглобовою по­верхнею виростків потиличної кістки та верхніми суглобови­ми поверхнями атланта.

Тип суглоба — комбінований.

За формою — виростковий.

За функцією — двохосьовий (відбувається згинання і роз­гинання навколо фронтальної осі, нахили голови вправо та вліво навколо сагітальної);

• суглоби між І та II шийними хребцями. Представлений трьома суглобами: двома бічними атланто-осьовими, які утво­рені нижніми суглобовими поверхнями атланта та верхніми суглобовими поверхнями осьового хребця, з плоскими поверх­нями.

Тип суглоба — комбінований.

За формою — плоский.

За функцією — трьохосьовий, але рухи обмежені й відбу­ваються за типом ковзання у всіх напрямках, вони синхронні з рухами серединного атланто-осьового та атланто-потилич-них суглобів;

• серединний атланто-осьовий суглоб утворений передньою дугою атланта та зубом осьового хребця.

Тип суглоба — комбінований.

За формою — циліндричний.

За функцією — одноосьовий, відбуваються повороти голо­ви праворуч та ліворуч навколо вертикальної осі. Всі вищезга­дані суглоби укріплені зв'язками;

• суглоби між суглобовими відростками хребців плоскі, малорухомі, комбіновані;

• з'єднання тіла V крижового хребця з куприком здійсню­ється за рахунок крижово-куприкового суглоба, що дає змогу куприку відхилятися назад під час пологів, оскільки дещо збі­льшується передньозадній розмір виходу таза.

У бічній проекції хребтовий стовп утворює чотири вигини: шийний, грудний, поперековий та крижовий. Грудний та кри­жовий вигини спрямовані випуклістю назад і отримали назву кіфозу, у шийному та поперековому відділах випуклість спря­мована вперед і називається лордозом. Вигин убік визначають як сколіоз. Вигини хребтового стовпа формуються з віком: у новонародженого вигинів немає, коли дитина починає трима­ти голову, утворюється шийний лордоз; коли починає сидіти — формується грудний кіфоз. Поперековий лордоз з'являється тоді, коли дитина починає стояти та ходити, що пов'язано з утриманням рівноваги у вертикальному положенні тіла. Вигну­тий таким чином хребтовий стовп завдяки своїй еластичності витримує навантаження важкості голови, верхніх кінцівок та тулуба з пружною протидією: у разі збільшення навантажень вигини хребтового стовпа посилюються, при зменшенні — во­ни стають меншими. Вигини також пом'якшують поштовхи і струс уздовж хребтового стовпа, що відбуваються під час стриб­ків і навіть ходіння; сила поштовху спрямовується на поси­лення кривизни вигинів, не досягаючи черепа. З часом у лю­дей похилого віку вигини хребтового стовпа стають менш вираженими завдяки зменшенню товщини міжхребцевих дисків і самих хребців, унаслідок втрати ними еластичності, тому він згинається допереду, утворюючи один великий грудний вигин (старечий горб), причому довжина хребтового стовпа значно зменшується.

Грудна клітка (compages thoracis) утворена 12 парами ре­бер, грудниною та 12 грудними хребцями.

Груднина (sternum) складається з рукоятки, тіла та мечо­подібного відростка. На верхньому краї груднини є яремна ви­різка, по обидва боки від якої визначаються ключичні вирізки, а нижче від зазначених утворень знаходиться вирізка І ребра. Тіло груднини значно довше від рукоятки. У місці з'єднання тіла та рукоятки визначають кут груднини. Уздовж бічних країв груднини розташовуються реброві вирізки, з них — чоти­ри повні та дві неповні. Мечоподібний відросток має різну фор­му, але частіше він донизу загострений.

Ребра (costae) розміщуються по обидва боки від грудного відділу хребтового стовпа. Вони мають кісткову та хрящову частини й поділяються на справжні (верхні сім ребер) та не­справжні (нижні п'ять ребер); VIII, IX та X ребра не доходять безпосередньо до груднини, а зростаються між собою та хря­щовою частиною VII ребра, утворюючи реброву дугу; XI та XII ребра не зростаються, а закінчуються вільно у м'язах, це коливні ребра. У кожному ребрі розрізняють тіло та два кін­ці — передній та задній. Тіло ребра дугоподібно вигнуте. На ньому виділяють кут ребра, зовнішню та внутрішню поверх­ні, верхній та нижній краї. Вздовж нижнього краю ребра про­ходить борозна, де розміщуються міжреброві артерія, вена та нерв. Задній кінець ребра має головку, шийку та горбок (у 10 пар верхніх ребер).

Реброві хрящі є продовженням кісткових частин ребер.

Деякі особливості мають дві перші та дві останні пари ребер.

Г ребро має верхню та нижню поверхні, які розміщені май­же горизонтально. На його верхній поверхні знаходиться гор­бик переднього драбинчастого м'яза, спереду та ззаду від яко­го знаходяться борозни (спереду борозна підключичної вени, а ззаду — підключичної артерії).

II ребро на бічній поверхні має горбистість заднього дра­бинчастого м'яза.

XI та XII ребра не мають кутів ребер та горбика.

У грудній клітці розрізняють передню, задню та бічні по­верхні, а також верхній та нижній отвори (апертури). Верхня апертура обмежена І грудним хребцем, першою парою ребер та Рукояткою груднини; через неї проходять стравохід, трахея, судини, нерви та деякі інші органи. Нижня апертура обмеже­на XII грудним хребцем, дванадцятою парою ребер, ребровими дугами, мечоподібним відростком груднини. Вона затягнута діафрагмою — м'язово-сухожилковою перегородкою, крізь яку проходять стравохід, великі судини і нерви. Внутрішню частину грудної клітки розглядають як грудну порожнину, во­на має форму злегка зрізаного конуса. Проміжки між двома сусідніми ребрами визначаються як міжреброві, в яких міс­тяться міжреброві м'язи, а також зв'язки та перегородки.

Права і ліва хрящові реброві дуги утворюють підгруднин ний кут, розміри якого залежать від форми грудної клітки. Форма та величина його зазнають значних індивідуальних змін, що зумовлено ступенем розвитку м'язів та легенів, що у свою чергу пов'язане зі способом життя та професією даної лю­дини. У зв'язку з тим що в грудній клітці знаходяться жит­тєво важливі органи — серце та легені, варіанти її змін мають велике значення для оцінки фізичного розвитку та діагнос­тики внутрішніх захворювань. Як правило, розрізняють три форми грудної клітки: плоску, циліндричну та конічну. У лю­дей з добре розвинутими м'язами та легенями грудна кліт­ка стає широкою, але короткою і набуває конічної форми, тоб­то нижня її частина ширша, ніж верхня, підгруднинний кут — тупий. І навпаки, коли у людини слабко розвинуті м'я­зи та легені, грудна клітка сплощена в передньозадньому роз­мірі, вона вузька та довга, підгруднинний кут гострий, така грудна клітка має назву плоскої. Циліндрична форма займає проміжне положення між вищезазначеними формами грудної клітки.

Л Е К Ц І Я № 3

Т е м а: “Кісткова система.”

• Процес руху

• Скелет верхніх кінцівок

 

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

У процесі тривалої трудової діяльності верхня кінцівка у людини пристосувалася до виконання різноманітних рухів, необхідних під час виконання роботи. Кістки верхньої кінців­ки, на відміну від кісток нижньої кінцівки, більш тонкі й лег­кі, окрім того, вони з'єднуються між собою рухомими з'єднан­нями, що не обмежує обсяг рухів.

Всебічне вивчення кісток верхньої кінцівки необхідне для засвоєння початку і місця прикріплення м'язів. Окрім того, кістковий остов рук часто пошкоджується, що вимагає про­ведення лікувальних маніпуляцій. Знання будови скелета вер­хньої кінцівки необхідні для подальшого вивчення клінічних дисциплін і надання першої медичної допомоги при травмах.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: скелет плечового пояса та скелет вільної верхньої кін­цівки.

Уміти: знаходити, називати, показувати анатомічні утво­рення кісток верхньої кінцівки, відрізняти кістки правої та лівої руки.

Володіти навичками: промацувати ость і нижній кут лопат­ки, ключицю, ліктьовий відросток, кістки кисті.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Кістки верхньої кінцівки (ossa membri superioris) склада­ються з пояса верхньої кінцівки (cingulum membri superioris) та кісток (скелета) вільної верхньої кінцівки (pars libera membri superioris).

Скелет плечового пояса утворюють дві парні кістки: клю­чиця та лопатка.

Ключиця (clavicula) — єдина кістка, яка з'єднує вільну верхню кінцівку зі скелетом тулуба. Вона мас тіло та два кін­ці — груднинний і акроміальний. Стовщений присередній, або груднинний, кінець має сідлоподібну суглобову поверхню для з'єднання з грудниною, а бічний, або акроміальний,— плоску суглобову поверхню — місце зчленування з акроміоном лопат­ки. Бічна частина ключиці випуклістю спрямована назад, а присередня — вперед. На нижній поверхні ключиці є борозна підключичного м'яза.

Лопатка (scapula) має трикутну форму. У ній розрізняють три краї: верхній, бічний та присередній, три кути: верхній, нижній і бічний, дві поверхні — передню (реброву) і задню (дорзальну). На середині верхнього краю лопатки є вирізка лопатки, латеральніше — дзьобоподібний відросток (processus coracoideus). Присередній край лопатки обернений до хребто­вого стовпа, а бічний край — до пахвової ямки.

Верхній кут лопатки обернений догори та медіально, ниж­ній — вниз, бічний — значно стовщений. Цей кут відокремле­ний шийкою лопатки. У ділянці бічного кута є суглобова за­падина для з'єднання з головкою плечової кістки. Над верх­нім краєм суглобової западини визначається надсуглобовий горбик, а нижче від западини — підсуглобовий горбик. Задня поверхня лопатки поділена остю лопатки на дві ямки: надос-тьову і підостьову. Ость лопатки закінчується виступом — плечовим відростком (акроміоном), на якому знаходиться су­глобова поверхня для зчленування з ключицею. Передня пове­рхня утворює підлопаткову ямку. У вищезгаданих ямках міс­тяться однойменні м'язи.

Скелет вільної верхньої кінцівки

Скелет вільної верхньої кінцівки включає плечову кістку (плече), кістки передпліччя і кістки кисті.

Плечова кістка (humerus), довга трубчаста кістка, в якій виділяють тіло (діафіз) та два кінці (епіфізи) — верхній та нижній. Тіло плечової кістки у верхньому відділі має круглу форму, а в дистальному — тригранну, де виділяють три поверх­ні: передню присередню, передню бічну і задню. На бічній по­верхні тіла плечової кістки знаходиться дельтоподібна горбистість, до якої прикріплюється дельтоподібний м'яз і позаду від якої, на задній поверхні тіла, помітна борозна променевого нерва. Вигинаючись, ця борозна йде зверху донизу і зсередини назовні. На проксимальному (верхньому) епіфізі знаходиться головка, яка відділяється від тіла кістки анатомічною шийкою, нижче від якої на передньобічній поверхні плечової кіст­ки розташовані два підвищення: великий та малий горбики, між якими визначається міжгорбикова борозна. Від кожного горбика вниз тягнуться гребені великого і малого горбиків. Ниж­че від горбиків на тілі плечової кістки знаходиться хірургічна шийка.

Нижній кінець кістки стовщений і закінчується вирост­ком плечової кістки; у ньому розрізняють головку та блок. Ви­ще від блоку на передній поверхні знаходиться вінцева ямка, а над головкою — променева ямка. На задній поверхні плечо­вої кістки в дистальному відділі знаходиться ямка ліктьового відростка. У ділянці нижнього епіфіза виділяють також два виступи — бічний і присередній надвиростки. На задній поверх­ні присереднього надвиростка є борозна ліктьового нерва.

До складу кісток передпліччя входять променева і ліктьо­ва кістки, які також відносяться до трубчастих кісток.

Променева кістка (radius) розташована з боку великого па­льця, а відносно ліктьової кістки знаходиться назовні, трохи допереду. У цій кістці визначають тіло і два епіфізи. На тілі розрізняють три краї: передній, задній та міжкістковий, а та­кож три поверхні: передню (долонну), задню (дорзальну) та біч­ну (зовнішню). На передній поверхні є живильний отвір, який у товщі кістки переходить у живильний канал.

На проксимальному епіфізі знаходиться головка, на верх­ній поверхні якої є суглобова ямка. Бічна поверхня її гладень­ка, вона утворює суглобовий обвід променевої кістки. Нижче від головки знаходиться шийка променевої кістки, а під нею добре виражена горбистість, місце прикріплення двоголового м'яза плеча. У нижньому відділі променевої кістки помітний шилоподібний відросток. На присередній поверхні дистально­го епіфіза визначається ліктьова вирізка і зап'ясткова сугло­бова поверхня.

Ліктьова кістка (ulna) також має три краї: передній, зад­ній, міжкістковий — і три поверхні: задню, передню і присередню. На межі між тілом і верхнім епіфізом є горбистість лік­тьової кістки — місце прикріплення плечового м'яза. На верх­ньому епіфізі визначається ліктьовий відросток (olecranon), на передній поверхні якого є півмісяцева вирізка, а нижче — вінцевий відросток. На бічній поверхні вінцевого відростка роз­міщується променева вирізка. Дистальний епіфіз ліктьової кіст­ки утворює головку, від якої з присереднього боку відходить шилоподібний відросток. Головка має суглобовий обвід для з'єднання з вирізкою променевої кістки.

Кістки кисті поділяються на три відділи: зап'ясткові кіст­ки, п'ясткові кістки і кістки пальців кисті (фаланги).

Зап'ясткові кістки розташовані в два ряди. Перший ряд — човноподібна, півмісяцева, тригранна, горохоподібна; другий ряд — кістка-трапеція, трапецієподібна, головчаста та гач­кувата.

Нараховують п'ять п'ясткових кісток. У кожній з них ви­діляють: тіло, проксимальний і дистальний епіфізи. Верхній, або проксимальний, епіфіз має назву основи п'ясткової кістки, а нижній — головки.

Кістки пальців (фаланги) мають видовжену форму. При цьому великий палець складається всього з двох фаланг — проксимальної і дистальної, II—V пальці мають ще і середню фалангу. Як і в кістках п'ястка, у кожній фаланзі розрізняють тіло і два кінці — епіфізи. Верхній, проксимальний, епіфіз кожної фаланги позначають як основу, а нижній, дистальний, як головку.

З'єднання кісток верхньої кінцівки Перервні з'єднання (суглоби):

• груднинно-ключичний суглоб утворений груднинним кін­цем ключиці та ключичною вирізкою груднини. Суглоб має допоміжні елементи: зв'язки, диск.

Тип суглоба — комплексний.

За формою — сідлоподібний.

За функцією — багатоосьовий (навколо вертикальної осі відбуваються зміщення плечового пояса вперед і назад; навко­ло сагітальної осі — зміщення плечового пояса вверх і вниз; можливі також колові рухи);

• акроміально-ключичний суглоб утворений суглобовими поверхнями акроміона і латерального кінця ключиці. Має до­поміжні елементи: диск, зв'язки.