Т е м а: «Серцево-судинна система.»

• Процес кровообігу та лімфообігу, їх патологія

• Загальні питання анатоми та фізіології серцево-судинної системи

• Анатомія та фізіологія серця

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Найважливішими складовими частинами кровообігу є сер­це, судини і механізми регуляції, які змінюють функціональ­ний стан судин і серця для оптимального забезпечення кров'ю органів і тканин організму.

Серце виконує функцію насоса, тому стан кровообігу в ор­ганізмі залежить від його діяльності.

Враховуючи значну поширеність захворювань з ураженням серцево-судинної системи організму, знання цієї теми є дуже важливим у підготовці майбутніх медичних сестер.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: визначення та значення процесу кровообігу, види судин; розташування й будову серця, його кровопостачання та іннервацію, провідну систему серця, електричні явища в серці, серцевий цикл, зовнішні прояви діяльності серця. Механізм ре­гуляції діяльності серця.

Уміти: визначати межі серця на скелеті; визначати місця вислуховування клапанів серця.

Володіти навичками: визначати верхівковий поштовх.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Кров та лімфа безперервно рухаються по судинах тіла, які густою сіткою обплітають його органи та тканини. Залежно від характеру рідини, яка циркулює, судинну систему можна поділити на два відділи: кровоносну та лімфатичну. Лімфатич­на система, яка в процесі ембріогенезу тісно пов'язана з крово­носною, є додатковим руслом для венозної крові. Рух лімфи по лімфатичних судинах відбувається так само, як і у венах, у на­прямку від органів до серця.

Кровообіг — це рух крові у кровоносній системі. Система кровообігу забезпечує обмін речовин між тканинами організ­му і зовнішнім середовищем та підтримує сталість внутріш­нього середовища — гомеостаз.

Кровоносна система складається із центрального органа — серця — та з'єднаних з ним замкнутих трубок різного діамет­ра — кровоносних судин: артерій, вен та капілярів.

Артерії — судини, по яких кров тече від серця до органів. За діаметром і особливостями будови артерії поділяють на три типи: м'язового (середнього та малого діаметра); мішаного (се­реднього діаметра); еластичного (великого діаметра).

Стінки артерії мішаного типу, а також інших артерій побу­довані з трьох оболонок:

• внутрішньої (tunica intima), яка складається з ендоте­лію, підендотеліального шару;

• середньої (tunica media), яка складається з клітин непос­мугованої м'язової тканини та еластичних волокон міоцитів. Їхнє співвідношення в артеріях мішаного типу становить при­близно 1:1. Між внутрішньою та середньою оболонками знахо­диться внутрішня еластична мембрана;

• зовнішньої (tunica externa), яка утворена пухкою волок­нистою неоформленою сполучною тканиною, де містяться су­дини та нерви судин. Між зовнішньою та середньою оболонка­ми знаходиться зовнішня еластична мембрана. Усі елементи об'єднані в єдиний еластичний каркас.

В артеріях еластичного типу (аорта, легеневий стовбур) у середній оболонці переважають еластичні елементи, м'язових клітин менше. Така будова цих судин зумовлена високим тис­ком і великою швидкістю течії крові в артеріях.

В артеріях м'язового типу зменшується відносний вміст еластичних волокон і відповідно збільшується кількість клі­тин непосмугованої м'язової тканини. Це зумовлено змінами гемодинамічних умов: артерії м'язового типу розташовані да­леко від серця, тиск крові в них зменшується, і потрібна дода­ткова робота, щоб його підтримати. Це досягається за рахунок скорочення м'язових елементів судин м'язового типу.

Вени — судини, які несуть кров до серця. Вони містять ве­нозну кров (окрім легеневих вен). Загальний план будови вен такий самий, як і артерій, але існують деякі відмінності:

• стінка вен тонша, ніж у відповідних артеріях;

• еластичні волокна розвинені слабко, переважають кола­генові;

• відсутня зовнішня еластична мембрана і слабко розвине­на (або відсутня) внутрішня еластична мембрана;

• наявність клапанів у деяких венах (клапани — це склад­ки внутрішньої оболонки, обернені в бік серця. Вони перешко­джають зворотній течії крові і забезпечують нормальну діяль­ність серця).

Вени за діаметром поділяють на великі, середні та малі; за­лежно від положення — поверхневі та глибокі; залежно від бу­дови — безм'язового (вени твердої і м'якої оболон головного і спинного мозку, вени сітківки, селезінки, плаценти, кісток) та м'язового типу.

Капіляри — найтонші судини, діаметром від 4,5 до 30 мкм. Стінка капіляра утворена лише одним шаром ендотелію. У ка­пілярах відбувається обмін речовин між кров'ю та тканинами, вони відіграють роль гістогематичного бар'єру, а також забез­печують мікроциркуляцію.

Мікроциркуляторне русло — система дрібних судин, до яких належать артеріоли, прекапіляри, гемокапіляри, посткапіля­ри, венули. У межах мікроциркуляторного русла розрізняють судини, в яких кров переходить з артеріол у венулу — артеріоло­венозні анастомози.

Мікроциркуляторне русло виконує такі функції: регуляція кровопостачання органів, обмін речовин, дренаж, депонуван­ня крові.

У тілі людини кровоносні судини формують ряд замкнутих систем — коло кровообігу: велике, мале, серцеве.

Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка, з якого кров потрапляє в аорту. До серця кров повертається по двох вели­ких венах — верхній та нижній порожнистих, які відкривають­ся у праве передсердя, де і закінчується велике коло кровообігу.

Мале коло кровообігу починається з правого шлуночка, з якого кров потрапляє в легеневий стовбур, який поділяється на праву та ліву легеневі артерії. У легенях кров збагачується киснем і по легеневих венах надходить у ліве передсердя, де закінчується мале коло кровообігу.

Серцеве коло кровообігу починається від висхідної частини аорти двома вінцевими артеріями, а закінчується вінцевою па­зухою, що відкривається в праве передсердя.

Серце

Серце (лат.— cor, грец.— cardia) — непарний м'язовий ор­ган, масою 250—300 г; величину серця порівнюють з розміром кулака даного індивідума. Воно має конусоподібну форму і міститься в грудній порожнині у середньому середостінні. Від­носно серединної лінії тіла серце розташоване несиметрич­но — 2/3 міститься зліва від неї і 1/3 справа.

Межі серця:

• верхня межа проходить по хрящах III ребер;

• права межа — від середини хряща III правого ребра до середини хряща V правого ребра;

• ліва межа — від середини хряща III лівого ребра до VI лі­вого ребра (місця переходу ребрового хряща в реброву кістку);

• нижня межа — від середини V правого хряща до VI ліво' го ребра (місця переходу ребрового хряща в реброву кістку).

У серці виділяють основу, яка направлена вгору і трохи на­зад, і верхівку, що повернута наперед, униз і наліво. Серце має три поверхні: передню, або груднинно-реброву, більш випуклу і обернену до груднини та ребрових хрящів, нижню, діафраг­мову, яка прилягає до діафрагми, легеневу, яка прикрита ле­генею, та два краї: правий — більш гострий та лівий — більш тупий.

Серце людини чотирикамерне — складається з двох перед­сердь та двох шлуночків. Поздовжньою перегородкою, в якій виділяють дві частини: міжпередсердну та міжшлуночкову, воно розділене на праву та ліву половини, які не сполучаються між собою. У правій половині серця тече венозна кров, а в лі­вій — артеріальна кров.

Перегородка між лівим та правим серцем суцільна, у нормі отворів немає. У свою чергу кожна з половин серця поділяєть­ся ще на дві частини: верхня має назву передсердя, а нижня — шлуночка. Між передсердями та шлуночками знаходиться пе­редсердно-шлуночкова перегородка, що побудована значно склад­ніше, ніж попередня, оскільки має отвори. Праве передсердя сполучається з правим шлуночком за допомогою правого перед­сердно-шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare dextrum), а ліве передсердя і лівий шлуночок — лівого передсердно-шлу­ночкового отвору (ostium atrioventriculare sinistrum). Зовніш­німи орієнтирами камер серця є вінцева борозна, передня між­шлуночкова борозна і задня міжшлуночкова борозна. У бороз­нах проходять судини серця та нерви.

Праве передсердя за формою нагадує куб і має додаткову порожнину — праве вушко. На міжпередсердній перегородці вирізняють овальної форми заглибину — овальну ямку. На мі­сці цієї ямки у плода знаходиться овальний отвір, завдяки якому передсердя сполучаються між собою. Після народження овальний отвір, як правило, заростає. У праве передсердя впа­дають верхня і нижня порожнисті вени, вінцева пазуха і най­менші вени серця. Внутрішня поверхня правого передсердя гла­денька, за винятком невеликої ділянки спереду і на внутрішній поверхні вушка, де виявляють вертикальні валики, утворені гребенястими м'язами. Венозна кров із правого передсердя по­трапляє в правий шлуночок через вихідний отвір — правий передньо-шлуночковий отвір, що закривається тристулковим клапаном.

Ліве передсердя має неправильну кубоподібну форму. Воно заповнене артеріальною кров'ю, яка потрапляє сюди через чо­тири отвори легеневих вен. Ліве передсердя прилягає ззаду до низхідної частини аорти та стравоходу. Воно, як і праве перед­сердя, має додаткову порожнину — ліве вушко, яке випина­ється наперед, огинаючи лівий бік стовбура аорти та легенево­го стовбура. У лівому вушці також знаходяться гребенясті м'я­зи. Артеріальна кров із лівого передсердя потрапляє в лівий шлуночок через лівий передсердно-шлуночковий отвір, який І закривається лівим передсердно-шлуночковим, або двостулко­вим (мітральним), клапаном.

Правий шлуночок має форму неправильної піраміди. У по­рожнині правого шлуночка виділяють два відділи: більш широ­кий — задній, власне порожнину шлуночка, і більш вузький — передній, артеріальний конус. Задній відділ порожнини шлу­ночка за допомогою правого передсердно-шлуночкового отвору сполучається з порожниною правого передсердя. Порожнина ар­теріального конуса переходить у легеневий стовбур, з якого починається мале коло кровообігу. Отвір легеневого стовбура закривається клапаном легеневого стовбура. На внутрішній по­верхні власне порожнини шлуночка є м'язові перекладини (трабекули) і три м'язові вирости — сосочкові м'язи, від яких відходять сухожилкові хорди (струни), які спрямовані до сту­лок правого передсердно-шлуночкового клапана.

Лівий шлуночок овальної форми, передньонижній відділ лівого шлуночка відповідає верхівці серця. У лівому шлуноч­ку міститься тільки артеріальна кров, яка потрапляє з лівого передсердя. На внутрішній поверхні локалізуються м'язові тра­бекули і два сосочкових м'язи, від яких відходять сухожилко­ві хорди. У лівому шлуночку починається велике коло крово­обігу. Артеріальна кров з лівого шлуночка потрапляє в аорту через отвір аорти, який закривається клапаном аорти.

Проекція отворів серця:

• лівий передсердно-шлуночковий отвір проектується на місце з'єднання III лівого ребра з грудниною;

• отвір аорти — медіальніше від попереднього;

• отвір легеневого стовбура — на другий міжребровий про­міжок зліва від краю груднини;

• правий передсердно-шлуночковий отвір — на середину проекції вінцевої борозни. Вінцева борозна проектується від середини хряща IIIлівого ребра до середини хряща V правого ребра.

Стінка серця складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої і зовнішньої. Внутрішня оболонка (ендокард) вкри­ває зсередини камери серця, сухожилкові нитки, сосочкові м'я­зи, а також клапани серця. Товщина ендокарда більша у лівих камерах серця, особливо на міжшлуночковій перегородці, а та­кож біля місця виходу аорти та легеневого стовбура.

Середня оболонка (міокард) — м'язова оболонка. Міокард передсердь і шлуночків розділений фіброзними (волокнисти­ми) кільцями, які розміщені навколо передсердно-шлуночко­вих отворів. У передсердях розрізняють два шари міокарда: глибокий — поздовжні волокна, які починаються від фіброзних кілець окремо для кожного передсердя, і поверхневий — цир­кулярні волокна, які охоплюють обидва передсердя. У шлуноч­ках міокард утворений трьома шарами: поверхневий — поз­довжні волокна, середній — циркулярні волокна (окремо для кожного шлуночка), глибокий — поздовжні волокна. Поздов­жні волокна, які починаються від правого фіброзного кільця, йдуть косо вниз, утворюючи міокард правого шлуночка, далі переходять у ділянці верхівки на лівий шлуночок, формуючи його глибокий шар.

Зовнішня оболонка (епікард) — це вісцеральний листок перикарда. Епікард утворений тонкою пластинкою сполучної тканини, яка зрощена з міокардом і вкрита мезотелієм.

Перикард — осердя — мішок, в якому знаходиться серце. Розрізняють зовнішній — фіброзний (волокнистий) перикард і внутрішній — серозний перикард. Серозний перикард склада­ється з двох листків: пристінкового, який зростається з фіб­розним перикардом, і нутрощевого, який утворює зовнішню оболонку серця — епікард. Біля великих судин, що почина­ються від серця або йдуть до нього, серозний перикард перехо­дить у волокнистий, який прилягає до сусідніх органів. Між листками серозного перикарда утворюється порожнина пери­карда з невеликою кількістю серозної рідини.

Клапани серця — складки ендокарда, їхнє значення — за­безпечення руху крові в одному напрямку: із передсердь У шлуночки, зі шлуночків у судини великого та малого кола кровообігу. Клапани поділяються на стулкові (правий перед­сердно-шлуночковий клапан, який складається з трьох стулок і тому має ще назву тристулкового клапана, та лівий перед­сердно-шлуночковий клапан, який має дві стулки і називаєть­ся двостулковим, або мітральним) та півмісяцеві (ці клапани утворені трьома півмісяцевими заслінками і закривають отвір легеневого стовбура та аорти).

Провідна система серця

Розрізняють два види кардіоміоцитів: скоротливі, або ти­пові, міоцити, які утворюють робочий міокард, і провідні, або атипові, міоцити, що належать до так званої провідної систе­ми серця. Провідна система завдяки генерації збудження і проведення його до скоротливих кардіоміоцитів відіграє важ­ливу роль у ритмічній роботі серця. Атипові кардіоміоцити згруповані в певних ділянках міокарда, вони менші за розмі­ром, ніж скоротливі кардіоміоцити, мають велику кількість взаємопереплетених виростів. За своїми властивостями вони подібні до ембріонального міокарда, стійкіші до гіпоксії.

У провідній системі серця виділяють вузли та пучки:

• синусно-передсердний вузол (синусовий) міститься в стін­ці правого передсердя між правим вушком і устям верхньої по­рожнистої вени. Вузол має еліпсоїдну форму. Слід зауважити, що в ньому закінчується велика кількість волокон вегетатив­ної нервової системи;

• атріовентрикулярний вузол (передсердно-шлуночковий) розташований у товщі міжпередсердної перегородки на межі передсердь і шлуночків;

• пучок Гіса починається стовбуром від атріовентрикуляр­ного вузла і, пройшовши через міжшлуночкову перегородку, поділяється на дві ніжки, що йдуть по лівому і правому боках міжшлуночкової перегородки і переходять у волокна Пуркіньє, котрі безпосередньо контактують із клітинами скоротливого міокарда.

Ділянкою, в якій автоматично зароджуються імпульси, що спричинюють скорочення серця, є синусно-пєредсердний вузол. Цей вузол має назву водія ритму, або пейсмекера (у перекладі з англійської "той, що задає темп"). Клітини синусно-перед­сердного вузла людини в стані спокою спонтанно регенерують імпульси з частотою 60—80 за хвилину, що відповідає пульсу. Це збудження охоплює обидва передсердя (при цьому вони синхронно скорочуються) і доходить до атріовентрикулярного вузла, передається на пучок Гіса, його ніжки, волокна Пуркі­ньє до міокарда шлуночків, які починають одночасно скорочу­ватись. За нормальних умов значення атріовентрикулярного вузла, пучка Гіса зводиться лише до проведення тих потенціа­лів, які виникають у синусно-передсердному вузлі. У випадку патологічного ушкодження цього вузла роль пейсмекера бере на себе наступна ланка провідної системи серця — антріовент­рикулярний вузол, регенеруючи імпульси з частотою 40—50 за хвилину. Якщо ушкоджується і він, то пучок Гіса починає ви­конувати роль водія ритму — ЗО—40 за хвилину. Остання ланка, де може виникати імпульс, волокна Пуркіньє,— з часто­тою імпульсів 20 за хвилину. Таким чином, особливістю провід­ної системи є здатність кожної з її клітин у разі необхідності самостійно генерувати імпульси збудження.

Кровопостачання та іннервація серця

Серце має своє власне коло кровообігу, що здійснюється за допомогою правої та лівої вінцевих артерій, які беруть поча­ток від висхідної частини аорти. Права вінцева артерія відхо­дить від аорти, йде вздовж правої частини вінцевої борозни і спускається по задній міжшлуночковій борозні. Завдяки їй здійснюється кровопостачання правої половини серця, міжпе­редсердної перегородки, частково лівого шлуночка, міжшлу­ночкової перегородки. Ліва вінцева артерія розгалужується на дві гілки: передню міжшлуночкову і огинальну. Ця артерія кровопостачає ліву половину серця, частково правий шлуно­чок і міжшлуночкову перегородку. Венозна кров від серця над­ходить до вен серця переважно у вінцеву венозну пазуху сер­ця. Крім цього, венозна кров із тканин серця відтікає у праве передсердя по найменших венах. Кровопостачання серця здійс­нюється під час діастоли.

Серце іннервується симпатичними нервами від вузлів сим­патичного стовбура та парасимпатичними гілками від блукаю­чого нерва (X пара черепних нервів). Волокна цих нервів утво­рюють нервові сплетення серця, у складі яких є й нервові клі­тини. Через нерви, які йдуть до серця, здійснюється нервова регуляція його роботи: імпульси, які йдуть від центральної нер­вової системи по симпатичних нервових волокнах, посилюють серцеву діяльність, а по парасимпатичних — її гальмування. У стінці серця містяться рецептори — закінчення чутливих (аферентних) нервових волокон, які йдуть разом з еферентни­ми у складі блукаючого та симпатичних нервів.

Фізіологічні властивості міокарда

Міокарду притаманні такі властивості: збудливість, провід­ність, здатність до скорочення (скоротливість), рефрактер­ність, автоматизм. Ці властивості забезпечуються наявніс­тю скоротливих кардіоміоцитів і волокон провідної системи.

Серцевий цикл — це скорочення (систола) і розслаблення (діастола) серця, які циклічно повторюються. Якщо частота серцевих скорочень за 1 хв становить 70, то тривалість всього серцевого циклу становить 0,8 с.

Систола передсердь триває 0,1 с, починається зі скорочен­ня циркулярного міокарда, який оточує устя вен, що впадають у серце. Утворюється своєрідна замкнута порожнина, при цьо­му тиск у передсердях підвищується до 3—8 мм рт. ст. і кров че­рез відкриті атріовентрикулярні отвори надходить у шлуночки. Після цього починається діастола передсердь, яка триває про­тягом усієї систоли шлуночків.

Систола шлуночків, яка триває близько 0,3 с, складається з двох періодів: період напруження триває доти, доки не від­криються півмісяцеві клапани. Для їхнього відкриття тиск у шлуночках має піднятися до рівня вищого, ніж у судинах (аор­ті та легеневому стовбурі). Триває цей період 0,05 с. У цей пе­ріод закриваються атріовентрикулярні клапани.

У той момент, коли тиск крові в шлуночках буде більшим, ніж в артеріях, півмісяцеві клапани відкриваються і кров ви­кидається в аорту і легеневий стовбур. У цей період тиск у лі­вому шлуночку підвищується до 120—130 мм рт. ст., а в пра­вому — до 20—25 мм рт. ст. і починається другий період — пе­ріод виштовхування крові, який триває 0,25 с

Далі настає діастола шлуночків, яка триває близько 0,4 с У той момент, коли тиск в аорті і легеневому стовбурі стає ви­щим, ніж у шлуночках, півмісяцеві клапани закриваються. У цей час передсердя також розслаблені, тому цю фазу назива­ють загальною паузою. Коли напруження стінки шлуночків зменшується, атріовентрикулярні клапани током крові відкри­ваються, кров надходить у шлуночки. Потім серцевий цикл по­вторюється.

Кількість крові, що викидається шлуночками під час кож­ного скорочення серця, називається систолічним, або ударним, об'ємом. Його величина залежить від віку, статі, функціональ­ного стану організму. Величина систолічного об'єму обох шлу­ночків приблизно однакова і дорівнює у чоловіків 65—70 мл, У жінок — 50—60 мл.

Кількість крові, що виштовхується шлуночком за 1 хв, має назву серцевого викиду, або хвилинного, об'єму серця.

У стані спокою у людини хвилинний об'єм серця дорівнює 5 л, а під час виконання фізичної роботи може підвищуватися ДО 20—30 л.

Тони серця

Під час роботи серця виникають звуки, які мають назву тонів серця.

Перший (систолічний) тон збігається з періодом початку систоли шлуночків. Основним компонентом у його виникнен­ні є коливання і закриття стулок антріовентрикулярних кла­панів. Окрім цього, в його утворенні має значення коливання сухожилкових хорд, які утримують стулки атріовентрикуляр­них клапанів, коливання великих судин (аорти та легеневої артерії) тощо. Він низький і тривалий.

Другий (діастолічний) тон зумовлений ударом стулок півмісяцевих клапанів одна об одну під час їхнього закриття на початку діастоли (основний компонент), а також турбулент­ним рухом крові, яка б'ється об закриті стулки клапанів, і ко­ливанням стінок великих артерій. Він високий і короткий.

На грудній стінці виявлені місця (точки), де тони вислухо­вуються найкраще. Так, звуки, що походять з мітрального клапана, найкраще вислуховуються в ділянці верхівки сер­ця — у п'ятому міжребровому проміжку; тристулкового — у місці з'єднання мечоподібного відростка з тілом груднини; з аортальних — у другому міжребровому проміжку справа біля краю груднини; з легеневої артерії — у другому міжребровому проміжку зліва біля краю груднини. У так званій п'ятій точці (точка Боткіна), у місці прикріплення III—IV ребер до лівого краю груднини, вислуховуються звуки з аортальних клапанів.

У деяких випадках під час вислуховування (аускультації) серця, крім тонів, вислуховуються звукові явища, які назива­ють шумами.

Верхівковий поштовх

У момент систоли шлуночків змінюються форма і об'єм се­рця. Воно переміщується зліва направо, його верхівка підні­мається і надавлює на грудну клітку в ділянці V міжребрового проміжку по серединноключичній лінії. Встановити верхівко­вий поштовх можна методом пальпації.

Електрокардіографія

Під час роботи серця виникає різниця потенціалів, яку мо­жна зареєструвати за допомогою електрокардіографа (прилад для запису біострумів серця). Крива запису біострумів серця називається електрокардіограмою (ЕКГ). Нормальна ЕКГ скла­дається із зубців Р, Q, R, S, Т і інтервалів між ними, причому три зубці спрямовані вгору (позитивні) — Р, R, Т, а два — Q і S (негативні) спрямовані вниз.

Зубець Р відповідає періоду збудження передсердь.

Комплекс зубців Q, R, S, Т — збудженню шлуночків, при­чому зубці Q, R, S характеризують початок збудження, а зу­бець Т — кінець збудження.

Зубець Т відображає процеси реполяризації (припинення збудження) шлуночка.

Інтервал Т — Р характеризується відсутністю різниці по­тенціалів у серці (загальна пауза).

Таким чином, зубець Р відображає передсердну частину ЕКГ, а комплекс зубців Q, R, S, Т — шлуночкову.

Клінічне значення електрокардіографії дуже велике; цей метод є одним з найважливіших для обстеження хворих з ура­женням серцево-судинної системи.

Регуляція діяльності серця

У цілісному організмі сила й частота серцевих скорочень змінюються залежно від стану організму й умов, у яких пере­буває організм. Ці зміни забезпечуються регуляторними меха­нізмами, а саме:

• міогенними, які пов'язані з фізіологічними властивостя­ми власне структур серця, тобто чим сильніше розтягнуте м'я­зове волокно в період діастоли, тим сильніше воно скорочуєть­ся, а серце в цілому скорочується тим інтенсивніше, чим більше крові надійшло в період діастоли. Ця закономірність отримала назву закону Франка—Старлінга;

• нервовими, які здійснюються за допомогою інтра- та екс­тракардіальної нервових систем. Ці дві системи беруть участь у рефлекторній регуляції роботи серця. Так, екстракардіальна нервова система представлена блукаючим та симпатичними нервами, які належать до вегетативної нервової системи. Блу­каючі нерви йдуть до серця від ядер, які розташовані в довгас­тому мозку на дні IV шлуночка. Симпатичні нерви підходять до серця від ядер, які знаходяться в п'яти верхніх грудних сег­ментах спинного мозку. Волокна симпатичних та парасимпа­тичних нервів закінчуються в синоатріальному й атріовентри­кулярному вузлах, а також у міокарді. У результаті збуджен­ня цих нервів спостерігаються зміни автоматизму синоатріаль­ного вузла, швидкості проведення збудження по провідній си­стемі серця й інтенсивності його скорочення. Встановлено, що імпульси, які надходять по волокнах симпатичних нервів, при­скорюють частоту серцевих скорочень, збільшують силу сер­цевих скорочень, підвищують збудливість, а також швидкість провідності збудження. У вивченні впливу симпатичних нер­вів І.П. Павловим було доведено, що існують симпатичні волок­на, які посилюють серцеві скорочення без зміни ритму. Вони були названі підсилювачами серцевої діяльності, їхнє значен­ня, на думку І.П. Павлова, полягає у виконанні трофічної функ­ції в серці шляхом стимуляції процесів обміну речовин. Вплив блукаючих нервів проявляється наступними змінами у функ­ції серця: зниженням збудливості, сповільненням частоти серцевих скорочень, зменшенням сили серцевих скорочень, погір­шенням провідності збудження серцем. Вплив нервових імпу­льсів здійснюється за допомогою медіаторів: ацетилхоліну (па­расимпатичні), норадреналіну (симпатичні). Через ядра блука­ючого і симпатичних нервів реалізується рефлекторний вплив на серце, який виникає внаслідок подразнення різних рефлек­согенних зон. Так, наприклад, больові подразнення шкіри спричинюють рефлекторне прискорення серцевих скорочень, подразнення механорецепторів шлунка й очеревини — їхнє сповільнення, а при сильному ударі в живіт може виникнути рефлекторна зупинка серця (рефлекс Гольца). Окрім довгасто­го мозку узгодженість діяльності серця забезпечують гіпотала­мус, структури лімбічної системи, кори великого мозку (свід­ченням впливу кори головного мозку на серце є зміна серцевої діяльності при емоціях — страх, гнів, радість, хвилювання то­що). Взаємодія різних рівнів регуляторних систем утворює ці­лісну ієрархічну систему механізмів регуляції діяльності сер­ця і забезпечує її адекватність до потреб організму в кровопос­тачанні;

• гуморальними — вплив різних біологічно активних речо­вин, що виробляються безпосередньо в серці та інших тканинах організму. У серці утворюються біологічно активні сполуки і гормони, які беруть участь у регуляції скоротливої активності міокарда. Гуморальна регуляція здійснюється й іонами. Так, наприклад, зміна концентрації К⁺ та Са2⁺ має досить значний вплив на автоматизм, збудливість і скоротливість серцевого м'яза. У разі підвищення вмісту К⁺ у крові пригнічується дія­льність серця, а надлишок Са2⁺ (у певному діапазоні концентра­ції) спричинює протилежні ефекти.

 

Л Е К Ц І Я № 22

Т е м а: “Серцево-судинна система.”

• Процес кровообігу та лімфообігу

• Судини малого кола кровообігу

• Артерії великого кола кровообігу

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Кровоносна система складається з центрального орга­на — серця — і з'єднаних з ним замкнутих трубок різного діаметра — кровоносних судин, що утворюють велике, мале та вінцеве коло кровообігу.

По судинах постійно здійснюється доставка і видалення різних речовин, що є необхідною умовою існування живого ор­ганізму.

Вивчення даної теми необхідне для розуміння тих змін, які виникають унаслідок порушення кровопостачання того чи іншого органа, для розуміння причин змін артеріального пуль­су, для надання медичної допомоги при кровотечах.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: судини малого кола кровообігу, артерії великого ко­ла кровообігу.

Уміти: промацувати пульс на променевій артерії, визнача­ти артеріальний тиск.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Починається мале коло кровообігу у правому шлуночку, з якого виходить легеневий стовбур, спрямований вгору і вліво, його початковий відділ перетинає спереду висхідну частину аорти. Під дугою аорти легеневий стовбур на рівні IV—V груд­них хребців поділяється на дві гілки — праву та ліву легеневі артерії. Кожна легенева артерія йде до воріт відповідної леге­ні, у тканині якої відбувається численний поділ до капілярів, де відбувається газообмін. Далі кров потрапляє в посткапіляри, венули, вени. Останні в ділянці воріт утворюють по два стовбу­ри (дві легеневі вени), які впадають у ліве передсердя.

Артерії великого кола кровообігу

Аорта — головна магістральна судина великого кола кро­вообігу, починається в лівому шлуночку. В аорті виділяють три частини: висхідну, дугу та низхідну.

Висхідна частина починається розширенням у вигляді ци­булини. Довжина висхідного відділу біля 6 см, позаду від руч­ки груднини висхідна аорта без видимої межі переходить у ду­гу аорти. Висхідна частина аорти дає дві гілки: праву та ліву вінцеві артерії, які кровопостачають серце.

Від дуги аорти відходять три гілки: плечо-головний стовбур, ліва спільна сонна артерія, ліва підключична артерія.

Плечо-головний стовбур на рівні правого груднинно-клю­чичного суглоба розгалужується на дві гілки: праву спільну сонну артерію і праву підключичну артерію.

Ліва спільна сонна артерія починається безпосередньо від дуги аорти.

Права спільна сонна артерія починається від плечо-голов­ного стовбура.

Кожна спільна сонна артерія лежить у сонному трикутни­ку і на рівні верхнього краю щитоподібного хряща розгалужу­ється на дві гілки: зовнішню і внутрішню сонні артерії.

Зовнішня сонна артерія має чотири групи гілок.

Передня група:

• верхня щитоподібна артерія кровопостачає щитоподіб­ну залозу і гортань;

• язикова артерія — язик і під'язикову слинну залозу;

• лицева артерія — піднебіння, мигдалики, підщелепну слинну залозу, підборіддя, нижню губу, верхню губу, медіаль­ний кут ока.

Задня група:

• груднинно-ключично-соскоподібна артерія кровопостачає одноіменний м'яз;

• потилична артерія — потиличну ділянку;

• задня вушна артерія — зовнішнє та середнє вухо. Медіальна група:

• висхідна глоткова артерія кровопостачає глотку, серед­нє вухо, оболони головного мозку.

Кінцеві гілки:

• поверхнева скронева артерія лежить у скроневій ямці і кровопостачає лобову, тім'яну ділянки, обличчя, орбіту, скро­неву ділянку, привушну слинну залозу, зовнішнє вухо;

• верхньощелепна артерія — зовнішнє вухо, барабанну порожнину, оболони головного мозку, нижню щелепу, нижні зуби, жувальні м'язи, щічний м'яз, верхню щелепу, верхні зу­би з пародонтом, носову порожнину, піднебіння. Внутрішня сонна артерія віддає наступні гілки:

• очну артерію — проходить через зоровий канал в орбіту кровопостачає: кон'юнктиву, повіки, сльозову залозу, м'язи ока' сітківку, очне яблуко, носову порожнину та оболони головного мозку, спинку носа;

• передню артерію мозку, що кровопостачає головний мо­зок, бере участь у формуванні артеріального кола головного мозку (кола Віллізія);

• середню артерію мозку — мозок;

• задню сполучну артерію — це анастомоз — сполучає внутрішню сонну артерію із задньою артерією мозку;

• передню артерію судинного сплетення — спускається в шлуночки мозку.

Підключична артерія — парна. Ліва підключична артерія починається від дуги аорти, права підключична артерія — від плечо-головного стовбура.

Підключична артерія віддає наступні гілки:

• хребтову артерію — проходить через отвори попереч­них відростків шийних хребців, через великий потиличний отвір у порожнину черепа, кровопостачає спинний мозок, мо­зочок. На межі довгастого мозку з мостом права і ліва хребтові артерії зливаються й утворюють основну артерію, яка лежить на передній поверхні мосту і кровопостачає: мозочок, праве і ліве внутрішнє вухо, міст. На межі мосту із середнім мозком основна артерія розгалужується на задні артерії мозку, які кровопостачають мозок і беруть участь у формуванні артеріа­льного кола мозку (кола Віллізія). Артеріальне коло мозку утворене артеріями з басейну двох внутрішніх сонних артерій та двох підключичних артерій, зокрема його утворюють де­в'ять артерій: передня артерія мозку (парна), передня сполуч­на артерія — анастомоз між передніми артеріями мозку (непа­рна), середня артерія (парна), задня сполучна артерія (парна), задня артерія мозку (парна);

• щитошийний стовбур кровопостачає щитоподібну зало­зу, трахею, гортань, глибокі м'язи шиї, м'язи плечового по­яса, бічний трикутник шиї;

• внутрішня грудна артерія по передній стінці грудної клітки спускається в грудну порожнину і кровопостачає: пе­редні частини міжребрових проміжків, молочну залозу, тра­хею, тимус, перикард, плевру, діафрагму, піхву прямого м'яза живота;

• реброво-шийний стовбур — глибокі м'язи спини в ділян­ці шиї, задні частини І та II міжребрових проміжків;

• поперечна артерія шиї, яка огинає шию, кровопостачає: ромбоподібний м'яз, м'яз-підіймач лопатки, м'язи плечового

Підключична артерія продовжується у пахвову артерію.

Пахвова артерія лежить в одноіменній порожнині, проек­тується по передньому краю волосяного покриву пахвової ям­ки, кровопостачає поверхневі грудні м'язи, м'язи спини, м'я­зи плечового пояса, плечовий суглоб. Пахвова артерія віддає наступні гілки: найвищу грудну артерію, грудонадплечову (грудоакроміальну) артерію, бічну грудну артерію, передню огинаючу артерію плеча, задню огинаючу артерію плеча, під­лопаткову артерію.

Пахвова артерія продовжується в плечову артерію.

Плечова артерія лежить у медіальній двоголовій борозні (в нижній третині якої її можна перетиснути); проектується від переднього краю волосяного покриву пахвової ямки до середи­ни ліктьової складки. Вона кровопостачає м'язи плеча, ліктьо­вий суглоб.

Гілки плечової артерії: глибока артерія плеча, м'язові гіл­ки, верхня ліктьова колатеральна артерія, нижня ліктьова колатеральна артерія, ліктьова і променева артерії.

Ліктьова артерія лежить в одноіменній борозні перед­пліччя, проектується від середини ліктьової складки до горо­хоподібної кістки, кровопостачає м'язи передпліччя, ліктьо­вий та променево-зап'ясткові суглоби, кисть.