Регуляція секреторної функції шлунка

Розрізняють три фази секреції (перша, друга, третя). Перша фаза, або головна, — здійснюється на основі умов­них та безумовних рефлексів (умовнорефлекторне виділення шлункового соку спричинюється виглядом, запахом їжі або навіть уявленням про неї; безумовнорефлекторні реакції по­в'язані з подразненням рецепторів слизової оболонки язика та інших рецепторів слизової оболонки порожнини рота). Ця фа­за секреції характеризується коротким латентним періодом, вона триває ЗО—40 хв та має велике значення для травлення. Сік, що виділяється в цей період, має значну кислотність та високу перетравлювальну здатність. Завдяки соку шлунок за­здалегідь готується до приймання їжі.

На першу фазу секреції накладається друга — шлункова, яка триває декілька годин і залежить від нервових та гумора­льних впливів. Унаслідок подразнення їжею механорецепто­рів слизової оболонки шлунка відбувається безумовнорефлек­торне виділення шлункового соку. Тривалість його виділення буде визначатися відповідними імпульсами з рецепторів шлун­ка (у людини виділення соку при подразненні цих рецепторів відбувається через 5 хв). Під час шлункової фази до нервових приєднуються гуморальні механізми виділення шлункового соку. До хімічних речовин, які здатні впливати на секрецію залоз слизової оболонки шлунка, належать екстрактивні речо­вини м'яса, капустяний сік, алкоголь, продукти гідролізу біл­ків тощо. Великий вплив на шлункову секрецію мають гіста­мін, ацетилхолін та гастрин, які взаємопосилюють свою дію. Третя фаза шлункової секреції — кишкова — залежить та­кож від нервових та гуморальних впливів, але переважають останні; починається з моменту потрапляння їжі в кишки, триває від 1 до 3 год.

У стимуляції шлункової секреції беруть участь продукти гідролізу поживних речовин, особливо білків, які всмоктались у кров. У дванадцятипалій кишці утворюється гормон ентеро­гастрин, який, всмоктавшись у кров, сприяє виділенню шлун­кового соку.

Гальмівний вплив на секрецію шлункового соку мають гор­мони гастрон, ентерогастрон, жирний хімус, місцеві тканинні фактори — кініни та простагландини. Гальмування секретор­ної функції шлунка спостерігається також під час фізичної ро­боти, при негативних емоціях, дії больових подразників; у цих випадках механізм дії реалізується через симпатичну час­тину вегетативної нервової системи.

Таким чином, шлунковий сік виділяється завдяки впливу нервово-рефлекторних, гормональних подразників та дії екс­трактивних речовин.

Моторна функція шлунка

Депонування в шлунку прийнятої їжі, перемішування її зі шлунковим соком, переміщення в напрямку до тонкої кишки і порціонна евакуація у дванадцятипалу кишку здійснюються завдяки скороченню м'язів шлунка.

Порожній шлунок має певний тонус, завдяки якому під­тримується постійний внутрішньопорожнинний тиск. Під час їди відбувається релаксація (розслаблення) непосмугованих м'язів стінки шлунка. Потім, через деякий час після їди, зале­жно від характеру прийнятої їжі, скорочення помітно посилю­ється, причому з найменшою силою скорочується кардіальна частина і з найбільшою — пілорична. Хвиля скорочення заро­джується в ділянці кардіального водія ритму (деяким м'язо­вим волокнам внутрішнього шару притаманна пейсмекерна активність), звідси скорочення поширюються, посилюючись у напрямку до воротаря. Причому передусім до воротаря надхо­дить та частина їжі, яка знаходилася біля стінки шлунка і про­сякнута шлунковим соком значно краще, ніж решта хімусу. Якщо до Шлунка надійшла велика кількість хімусу, то внут­рішні шари його протягом 4—6 год можуть залишатися не об­робленими шлунковим соком і підлягають евакуації в останню чергу.

Ритм активності місцевого пейсмекерного водія регулю­ється нейрогуморальними механізмами. Подразнення рецеп­торів порожнини рота, стравоходу, шлунка, кишок та ряду інших органів супроводжуються відповідними рефлексами. Че­рез периферійні та центральні ланки вегетативної нервовової системи імпульси по парасимпатичних і симпатичних нервах досягають м'язової оболонки шлунка (парасимпатичний нерв стимулює моторну функцію шлунка, а симпатичний — галь­мує). У регуляції моторної функції беруть участь гастроінтес­тинальні гормони, продукти гідролізу органічних речовин та інші біологічно активні речовини.

Посилення моторної функції після їди розпочинається за участю n. vagus, а вже потім приєднуються гормональні чин­ники. У порожньому шлунку припиняється подразнення нер­вових закінчень, зменшується гуморальний вплив — виникає харчова релаксація.