Перехід хімусу в дванадцятипалу кишку 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Перехід хімусу в дванадцятипалу кишку



Хімус зі шлунка евакуюється окремими порціями, причому їжа, багата на вуглеводи, евакуюється швидше, ніж білкова їжа, а їжа, багата на жири,— найповільніше. Евакуація хіму­су зі шлунка зумовлена не стільки відкриванням пілоричного сфінктера, як скороченням м'язів усього шлунка і особливо воротаря, де створюється більш високий градієнт тиску між шлунком і дванадцятипалою кишкою. Суттєве значення у змі­ні швидкості евакуації має величина тиску в дванадцятипалій кишці та її моторна активність (при порожній дванадцятипа­лій кишці прискорюється евакуація шлункового вмісту). Розви­ток цих механізмів зумовлений узгодженим впливом механоре­цепторів шлунка (прискорення евакуації шлункового вмісту) і дванадцятипалої кишки (сповільнення евакуації шлунков­ого вмісту). Важлива роль у регуляції евакуації належить дії хімічних складових їжі (продуктам гідролізу жирів, хлористо­водневій кислоті — за їхньої наявності у дванадцятипалій киш­ці гальмується евакуація хімусу зі шлунка) та гастроінтести­нальних гормонів (секретин, холецистокінін-панкреозимін — ХЦК-ПЗ — сповільнюють евакуацію шлункового вмісту, а мо­тилін — прискорює).

Гастроінтестинальні гормони

У травному каналі утворюються гастроінтестинальні гор­мони, а також інші біологічно активні сполуки (кініни, прос­тагландини), які беруть участь у регуляції процесів травлен­ня. Вони впливають на кровотік, моторну та секреторну функ­ції, процеси всмоктування.

Деякі гормони травного каналу, наприклад гастрин, вияв­лено і в клітинах центральної нервової системи. У них, а також у структурах серцево-судинної системи знаходяться рецептори о гастроінтестинальних гормонів. У нейронних ланцюгах ці гормони виконують функцію допоміжних медіаторів, модулю­ючи їхню дію.

Гастрин — утворюється в ділянці воротаря, посилює мо­торну функцію, чинить трофічний вплив на слизову оболонку шлунка, тонкої кишки, підшлункової залози.

Секретин — утворюється у дванадцятипалій кишці, а та­кож у проксимальному відділі порожньої кишки. Під впливом цього гормону стимулюється секреція жовчі, кишкового соку; пригнічується секреція соляної кислоти в шлунку; стимулю­ється секреція бікарбонатів підшлунковою залозою.

Холецистокінін-панкреозимін — утворюється також у два­надцятипалій кишці і проксимальному відділі порожньої киш­ки. Впливає на моторну функцію жовчного міхура, стимулює жовчоутворення, секрецію ферментів підшлункової залози.

Мотилін — утворюється в дванадцятипалій та порожній кишках. Стимулює евакуаторну функцію шлунка, перисталь­тику кишок.

Тонка кишка

Тонка кишка (intestinum tenue) починається від воротаря шлунка на рівні тіл XII грудного і І поперекового хребців, за­повнює всю центральну частину черевної порожнини. У живої людини довжина тонкої кишки не перевищує 2,7 м (довжина залежить від статі, віку, фізичного розвитку індивідума, а та­кож від тонусу м'язів кишки, величини внутрішньочеревного тиску тощо), у трупів довжина тонкої кишки становить у серед­ньому 5—7 м.

У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу кишку (duodenum), порожню кишку (jejunum), клубову кишку (ileum). Чіткої анатомічної межі між порожньою і клубовою кишками не існує, умовно 2/5 довжини становить порожня кишка і 3/5 — клубова.

Дванадцятипала кишка завдовжки 25—ЗО см, має форму підкови, де розміщена головка підшлункової залози. У ній ви­діляють чотири частини: верхню горизонтальну (найрухоміша частина), яка йде від воротаря шлунка, на рівні І поперекового хребця — вправо і назад і, утворюючи верхній згин дванадця­типалої кишки, переходить у низхідну частину, яка спуска­ється вниз до III поперекового хребця праворуч від хребтового стовпа, тут вона утворює нижній згин дванадцятипалої киш­ки, переходячи в нижню горизонтальну частину. Остання іде поперечно спереду від нижньої порожнистої вени й аорти, далі переходить у висхідну частину, яка підіймається до рівня І—II поперекових хребців зліва і спереду.

Порожня і клубова кишки об'єднуються під загальною на­звою брижовий відділ тонкої кишки, оскільки весь цей відділ вкритий очеревиною повністю і прикріплюється до задньої че­ревної стінки за допомогою кореня брижі.

Будова стінки тонкої кишки

1. Внутрішня — слизова — оболонка має бархатистий ви­гляд за рахунок наявності кишкових ворсинок, кишкових крипт та циркулярних складок. Кишкові ворсинки — це пальцеподіб­ні вирости слизової оболонки висотою 0,5—1,5 мм, які висту­пають у просвіт тонкої кишки, їх нараховується до 4—5 млн. У дванадцятипалій та порожній кишках кількість ворсинок становить від 30 до 40 на 1 мм2, причому у дванадцятипалій кишці ворсинки короткі та широкі (заввишки до 0,5 мм). По­верхня ворсинок вкрита циліндричним епітелієм, який є основ­ним функціональним елементом процесів травлення і всмок­тування у тонкій кишці. У ворсинках містяться нервові волок­на, кровоносні та лімфатичні судини, які утворюють капілярні сітки. Циркулярні складки утворені слизовою оболонкою і підслизовою основою. Під час розтягування кишки у зв'язку з її наповненням складки не розправляються. Їх нараховується до 650—700. У дванадцятипалій кишці, окрім кругових скла­док, у низхідній її частині є поздовжня складка, у якій міс­титься великий сосочок дванадцятипалої кишки, де відкрива­ються одним загальним отвором спільна жовчна протока і ви­відна протока підшлункової залози. Над великим сосочком знаходиться малий сосочок дванадцятипалої кишки, де від­кривається додаткова протока підшлункової залози. Кишкові крипти — це трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки кишки. Глибина крипт — 0,3—0,5 мм, діа­метр близько 0,07 мм, кількість їх становить до 100 на 1 мм2, причому їх більше у дванадцятипалій та порожній кишках. Вхід у крипту відкривається між основами сусідніх ворсинок. Ворсинки, складки та крипти значно збільшують функціона­льно активну площу тонкої кишки. У слизовій оболонці тон­кої кишки знаходиться також скупчення лімфоїдної тканини, якіформують поодинокі лімфатичні вузлики (фолікули), кіль­кість яких збільшується від дванадцятипалої до порожньої кишок, та згруповані лімфатичні фолікули — "пеєрові бляш­ки ", які, як правило, знаходяться в слизовій оболонці клубо­вої кишки.

Підслизова основа стінки тонкої кишки утворена пухкою сполучною тканиною, у якій міститься значна кількість кро­воносних та лімфатичних судин, нервових сплетень, кишко­вих з алоз, які продукують кишковий сік.

2. Середня — м'язова — оболонка утворена двома шарами непосмугованих м'язових клітин: внутрішнім — циркуляр­ним та зовнішнім — поздовжнім. У ділянці ілеоцекального кута внутрішній шар стовщується й утворює ілеоцекальний м'яз-замикач (сфінктер). Між обома шарами м'язової тканини містяться прошарки сполучної тканини, судини, нервові спле­тення.

3. Зовнішня — серозна — оболонка вкриває порожню й клубову кишки з усіх боків і, переходячи в парієтальний лис­ток, утворює брижу кишки. Дванадцятипала кишка лише з од­ного боку має серозну оболонку, а з інших трьох боків — адвен-

тиціальну.

Функції тонкої кишки: хімічне оброблення їжі, проведення їжі в товсту кишку, всмоктування речовин, екскреторна функція.

Травлення в тонкій кишці

У тонкій кишці завершується етап механічного та хімічно­го оброблення їжі, а також відбувається всмоктування речо­вин. Кишкові залози, які містяться в слизовій оболонці, про­дукують кишковий сік, який являє собою мутну рідину слаб­колужної реакції. За добу утворюється близько 1,8 л соку. Під час центрифугування сік розділяється на дві частини: надоса­дову рідину, яка майже не містить ферментів, і осад, в який випадає велика кількість злущених з поверхні кишки епітелі­альних клітин, слиз, лейкоцити й значна кількість різних фе­рментів (близько 20), які беруть участь у завершальних стаді­ях гідролізу білків, жирів та вуглеводів. Найважливіші з них:

пептидази (катепсин, амінопептидаза тощо), які діють на проміжні продукти розщеплення білків (поліпептиди), пе­ретворюючи їх на амінокислоти;

амілаза, мальтаза, сахараза, лактаза — ферменти, які Розщеплюють полі- і дисахариди до моносахаридів;

ліпаза, яка діє на нейтральні жири, розщеплюючи їх до гліцерину та жирних кислот;

ентерокіназа, яка перетворює неактивний трипсиноген (фермент підшлункового соку) на трипсин.

Сік також містить ряд неорганічних сполук (хлориди, бі­карбонати й фосфати натрію, калію, кальцію) та органічних речовин (слиз, білки, амінокислоти, сечовину та інші продук-ти обміну речовин). рН соку сягає 7,5—8,0.

Крім секреторної функції, кишковий сік забезпечує рід-кий стан хімусу, формує лужну реакцію кишкового вмісту, за-хищає слизову оболонку тонкої кишки від дії на неї агресив­них чинників шлункового вмісту.

Регуляція секреторної функції тонкої кишки здійснюється за рахунок місцевих рефлексів. Залози тонкої кишки почина­ють виділяти кишковий сік під впливом механічних та хіміч­них подразників, які діють безпосередньо на слизову оболон­ку. Хімічними стимуляторами є продукти перетравлювання жирів або білків, кислоти, підшлунковий сік. Наявність у хі­мусі продуктів гідролізу білків та жирів стимулює секрецію багатого на ферменти кишкового соку. Таким чином, секреція стимулюється тоді, коли є хімус. Секрецію соку тонкої кишки посилюють деякі гормони, зокрема секретин, мотилін, які утворюються у слизовій оболонці тонкої кишки.

Процес гідролізу органічних речовин відбувається як у по­рожнині тонкої кишки, так і на мембрані епітеліальних клі­тин тонкої кишки. Травлення, яке відбувається за рахунок ферментів, фіксованих на клітинній мембрані, тобто на межі внутрішнього й позаклітинного середовищ, має назву пристін­кового травлення (його ще називають мембранним, або кон­тактним).

Як відомо, стовпчасті епітеліальні клітини ворсинок на апікальній поверхні містять мікроворсинки, кількість яких на кожній клітині сягає 3000, що збільшує всмоктувальну по­верхню кишки в 14—39 разів. Мікроворсинки утворюють щіт­кову облямівку, де фіксуються ферменти, які утворюються власне епітеліоцитами, а також надходять сюди із соком під­шлункової залози. Серед них є ферменти, які остаточно гідро­лізують вуглеводи, білки та жири. На мембранах кишкових епітеліоцитів розташовані і ферментні транспортні системи, які забезпечують процеси всмоктування.

Таким чином, порожнинне та пристінкове травлення існу­ють не ізольовано, вони взаємопов'язані. Порожнинне травлен­ня забезпечує початковий гідроліз поживних речовин, а мем­бранне — заключний етап і початок всмоктування.

У тонкій кишці поряд з хімічним обробленням їжі здійс­нюється перемішування і переміщення хімусу, що зумовлено перистальтикою тонкої кишки. Виділяють такі види периста­льтики:

ритмічна сегментація, яка полягає у скороченні цирку­ляроного шару м'язів на ділянках завширшки 1—1,5 см, відда­них одна від одної на 15—20 см;

маятникоподібні рухи, які відбуваються внаслідок ско­рочення невеликої ділянки поздовжнього м'язового шару, за­вдяки чому стінка кишки зміщується щодо хімусу. Такі фізіологічні скорочення сприяють переміщуванню хімусу вперед-наза, ретельному його перемішуванню;

перистальтичні рухи, які виникають завдяки узгодже­ному скороченню циркулярного і поздовжнього м'язових ша­рів. При цьому над хімусом утворюється своєрідне звуження, а нижче від нього — розширення порожнини кишки, що зумо­влює його просування в напрямку до відхідника.

У регуляції моторної функції тонкої кишки беруть участь нервові та гуморальні механізми, які об'єднано в єдину регу­ляторну систему, за рахунок діяльності якої посилюється або ослаблюється моторна активність тонкої кишки.

Непосмугованим м'язам тонкої кишки властивий автома­тизм, зумовлений спонтанною деполяризацією клітинних мем­бран міоцитів.

Рефлекторна регуляція моторної функції здійснюється го­ловним чином міжм'язовим (ауербахівським) сплетенням у відповідь на розтягування стінки кишки хімусом. Автоматизм і місцеві рефлекси коригуються вищерозташованими центра­ми вегетативної нервової системи, наприклад, парасимпатичні нервові імпульси переважно посилюють скорочення тонкої кишки, а симпатичні — гальмують.

Моторна функція тонкої кишки стимулюється рефлектор­но в разі збудження рецепторів різних відділів травної систе­ми. Вплив кори великого мозку на моторику кишок здійсню­ється в основному через гіпоталамус та лімбічну систему. Важ­лива роль кори великого мозку і другої сигнальної системи в регуляції моторики тонкої кишки може бути доведена тим, що під час розмови або навіть думки про їжу моторика кишок по­силюється, а при негативному ставленні до їжі моторика галь­мується.

Серед гуморальних чинників, які впливають на моторну Функцію тонкої кишки, виділяють гормони травної системи (гастрин, мотилін, субстанція Р та інші) і гормони залоз внут­рішньої секреції (інсулін, вазопресин, окситоцин — посилю­ють, а адреналін — гальмує).

Суттєву роль у регуляції моторної функції тонкої кишки відіграють фізико-хімічні властивості їжі (груба їжа, яка міс­тить велику кількість клітковини, овочі стимулюють перистальтичну активність кишок). Перистальтику посилюють і шлу-нковий сік, слабкі розчини кислот та основ, концентровані розчини солей, деякі з них (англійську та глауберову сіль) ви­користовують як проносний засіб.

Рух (скорочення та розслаблення) ворсинок регулюється підслизовим (мейснеровським) нервовим сплетенням, а також гормоном вікініном, який утворюється в слизовій оболонці ки­шки під впливом кислого хімусу. Таким чином, моторна функ-ція тонкої кишки сприяє перемішуванню й просуванню їжі, а також кращому контакту хімусу з кишковими ворсинками та мікроворсинками, що полегшує всмоктування поживних ре­човин.

Всмоктування

Всмоктування — перехід поживних речовин із травного ка­налу в кров та лімфу. Всмоктування відбувається у різних від­ділах травного каналу. Так, наприклад, у порожнині рота пе­реважно всмоктуються деякі лікарські препарати (валідол, ніт­рогліцерин), у шлунку — алкоголь та невелика кількість ін­ших речовин, у товстій кишці — вода і невелика кількість про­дуктів гідролізу білків, жирів та вуглеводів. У людини всмок­тування відбувається переважно в тонкій кишці, а саме — у по­рожній.

Загальна поверхня складок, ворсинок і мікроворсинок, криптів, на якій відбувається всмоктування, становить близь­ко 200 м2. Структурною основою всмоктування є ворсинка.

Механізм всмоктування відбувається завдяки пасивному транспорту без витрат енергії (дифузія, осмос, фільтрація) і здійснюється за концентраційним, осмотичним та електрохі­мічним градієнтами речовин, які транспортуються, та актив­ному з витратами енергії, коли транспорт речовин здійснюється через мембрани проти концентраційного, осмотичного і елект­рохімічного градієнтів за допомогою спеціальних ферментатив­них транспортних систем.

Вуглеводи всмоктуються в кров у вигляді глюкози та моно­сахаридів (галактози, фруктози). Білки всмоктуються в кров у вигляді амінокислот та простих пептидів (дипептидів та три­пептидів). Нейтральні жири — у вигляді гліцерину та жирних кислот — у лімфу (70%) і кров (3%), причому гліцерин розчи­няється у воді, тому він легко всмоктується, а жирні кисло­ти — тільки після взаємодії з жовчними кислотами, з якими вони утворюють комплексні сполуки. Вода та мінеральні солі, вітаміни всмоктуються в кров уздовж всієї тонкої та товстої кишок.

Товста кишка

Товста кишка (intestinum crassum) — кінцевий відділ трав­ного каналу, вона знаходиться у черевній порожнині і порож­нині малого таза, її довжина становить 1,5—2 м, діаметр її коли­вається в різних відділах від 8 до 4 см, поступово зменшуючись у напрямку до прямої кишки. У товстій кишці розрізняють та­кі відділи: сліпу, ободову та пряму кишку. Сліпа кишка (caecum) лежить у правій клубовій ямці і має форму мішка. Вона є найширшою ділянкою товстої кишки, її довжина становить 6—8 см, ширина 4—7 см. У цій ділянці розташовується червоподібний відросток, довжина якого в се­редньому становить 7—8 см. Положення червоподібного відро­стка може бути різним, що ускладнює встановлення діагнозу апендициту. Сліпа кишка розташована нижче від місця впа­дання клубової кишки в товсту кишку.

Ободову кишку поділяють на частини: висхідну ободову, поперечну ободову, низхідну ободову, сигмоподібну ободову. У місці переходу тонкої кишки в сліпу знаходиться ілеоце-кальний клапан, який складається з розташованих майже в горизонтальній площині двох складок слизової оболонки. Склад­ки утворені двома губами — верхньою та нижньою. Ілеоце­кальний клапан перешкоджає переходу вмісту товстої кишки в тонку.

Висхідна ободова кишка починається від сліпої в правій клубовій ямці, іде вздовж правого краю задньої черевної стін­ки вгору до нижньої поверхні печінки, де утворює правий згин і переходить у поперечну ободову кишку.

Поперечна ободова кишка розташовується поперечно, утво­рюючи випуклу донизу і допереду пологу дугу, в ділянці IX реб­рового хряща або восьмого міжребрового проміжку утворює лівий згин ободової кишки.

Низхідна ободова кишка йде по лівому краю задньої черев­ної стінки до гребеня клубової кістки, на рівні якого перехо­дить у сигмоподібну ободову кишку.

Сигмоподібна ободова кишка — відділ ободової кишки, який тягнеться від гребеня клубової кістки до III крижового хребця, де починається пряма кишка.

Пряма кишка (rectum) знаходиться в порожнині малого таза і поділяється на дві частини: тазову й анальну (відхідни­кову). Вона утворює два згини: крижовий та промежинний. Довжина прямої кишки у дорослих коливається від 14 до 18 см. Тазова частина розташована над тазовим дном (діафрагмою) і поділяється на надампулярний відділ та ампулу прямої кишки. Закінчується відхідникова частина відхідником (ану-сом), який має два сфінктери: внутрішній м'яз — замикач від­хідника, який утворений непосмугованою м'язовою тканиною, та зовнішній м'яз — замикач відхідника, який належить до поперечнопосмугованих м'язів промежини. Будова стінки товстої кишки.

1. Внутрішня оболонка — слизова — утворена одношаро­вим циліндричним епітелієм, власною сполучнотканинною пластинкою. Особливістю рельєфу слизової оболонки є відсут­ність ворсинок, наявність великої кількості крипт, півмісяце­вих складок, які в ділянці прямої кишки — поперечні (у верхній частині) і поздовжні (у нижній частині). Переважну більшість клітин епітеліального пласта слизової оболонки становлять келихоподібні клітини, які продукують велику кількість сли­зу, що обволікає поверхню слизової оболонки і, змішуючись з неперетравленими частинками їжі, сприяє проходженню ка­лових мас. У слизовій оболонці містяться значні скупчення лімфоцитів, які утворюють великі поодинокі фолікули, особ­ливо їх багато в стінці червоподібного відростка, який через велику кількістю лімфоїдних елементів інколи називають "кишковим мигдаликом". Між слизовою та м'язовою оболон­ками знаходиться підслизова основа, де містяться добре роз­винені артеріальні, венозні та лімфатичні сітки, нервові спле­тення.

2. Середня оболонка — м'язова — утворена двома шарами непосмугованих м'язових клітин: внутрішнім, циркулярним, і зовнішнім, поздовжнім, між якими є прошарки пухкої спо­лучної тканини. У ділянці анального отвору (відхідника) внут­рішній циркулярний шар стовщується й утворює внутрішній м'яз-стискач відхідника. Зовнішній шар непосмугованих міо­цитів не суцільний, а утворює три поздовжні стрічки: вільну, брижову, сальникову. Виняток становить пряма кишка, де по­здовжній м'язовий шар — суцільний.

3. Зовнішня оболонка — переважно серозна, а в тих ділян­ках, де відсутня очеревина, вона утворена адвентицією. Се­розна оболонка окремих ділянок товстої кишки утворює паль­цеподібні вирости, заповнені жировою клітковиною, які мають назву сальникові привіски.

Функції товстої кишки: формування і виведення калових мас, екскреція продуктів метаболізму, солей важких металів, всмоктування води й залишків поживних речовин, утворення вітамінів групи В і К, перетравлення клітковини. 428

Травлення в товстій кишці

Із тонкої кишки порції хімусу через ілеоцекальний сфінк­тер переходять у товсту кишку. Сфінктер виконує роль клапа­на, який забезпечує рух кишкового вмісту в одному напрямку. Через 1—4 хв після приймання їжі кожні 1/2—1 хв клапан відкривається і хімус невеликими порціями (15 мл) перехо­дить із клубової кишки в сліпу.

Сік товстої кишки за відсутності дії механічного подраз­нення виділяється в незначній кількості. Він містить слиз та епітеліальні клітини, невелику кількість пептидаз, ліпаз, амі­лаз і нуклеаз, які не мають суттєвого значення в гідролізі ор­ганічних речовин. При подразненні утворення соку збільшу­ється у 8—10 разів. Перетравлювальна функція соку полягає і в захисті слизової оболонки від хімічних, механічних подраз­нень та підтриманні лужної реакції кишкового вмісту.

Моторна функція товстої кишки забезпечує депонування калу. Харчовий хімус проходить увесь травний канал за 2—3 до­би, більшу частину він перебуває у товстій кишці.

Рентгенологічно виявлено декілька видів перистальтич­них рухів товстої кишки: малі та великі маятникоподібні, пе­ристальтичні та антиперистальтичні. Три-чотири рази на добу виникає сильна пропульсивна перистальтична хвиля, яка про­штовхує вміст у напрямку до відхідника, при цьому хвиля скорочення охоплює велику частину товстої кишки і забезпе­чує швидке випорожнення значних її ділянок.

Механічні та хімічні подразники підвищують перисталь­тичну активність і прискорюють проходження хімусу, тому клітковина, яка погано перетравлюється, стимулює перисталь­тику товстої кишки.

Регуляція моторної функції товстої кишки здійснюється головним чином інтрамуральними нервовими сплетеннями, а корекція місцевих рефлексів здійснюється вищерозташовани­ми центрами вегетативної нервової системи. Парасимпатична частина вегетативної нервової системи стимулює, а симпатич­на — гальмує моторну функцію товстої кишки.

Мікрофлора

Істотну роль у процесах травлення в товстій кишці відіграє мікрофлора, яка бере участь у синтезі вітамінів (групи В і К). Під дією мікроорганізмів неперетравлені вуглеводи розщеплюються з утворенням кислот (оцтової та молочної), алкоголю, вуглекислого газу й води, відбувається гниття білків з утво­ренням токсичних речовин (скатолу, індолу, фенолу) і біологічно активних речовин (гістаміну). Мікрофлора товстої кишки бере також участь в обміні білків, жовчних і жирних кислот, холестерину. При збалансованому харчуванні процеси гниття та бродіння врівноважені. Так, наприклад, під час бродіння кислі продукти перешкоджають гниттю, а одноманітне харчу-вання призводить до розладу рівноваги цих процесів.

До складу калу входять 75—80% води та непереварені за­лишки їжі, слиз, клітини епітелію і велика кількість бакте­рій, останні становлять близько 1/3 загальної маси калу (за добу утворюється 100—200 г). Колір калу зумовлений продук­тами розкладу пігментів жовчі, кількість — від об'єму і скла­ду їжі, яку людина вживає, запах обумовлений сірководневи­ми органічними продуктами. Калові маси накопичуються у прямій кишці.

Акт дефекації

Акт дефекації регулюється нервовою системою і відбува­ється рефлекторно у відповідь на подразнення калом рецепто­рів нижніх відділів товстої кишки. Дефекація зазвичай на­стає, коли тиск калових мас на стінки прямої кишки досягає 20—40 мм рт. ст. При цьому відбувається подразнення рецеп­торів, які знаходяться у слизовій оболонці кишки, рефлектор­но скорочується її м'язова оболонка, розслаблюються сфінкте­ри, і кал виходить назовні. Цей процес посилюється завдяки скороченню м'язів черевного преса та діафрагми, внаслідок чого внутрішньочеревний тиск значно підвищується. Центри цього рефлексу залишаються в крижовому відділі спинного мозку. Цей рефлекс мимовільний, але на нього впливають центри вищерозташованих відділів центральної нервової сис­теми — довгастий мозок, гіпоталамус, кора головного мозку. Таким чином рефлекс затримується. У дорослої людини дефе­кація відбувається 1—2 рази на добу, у дітей грудного та молод­шого віку частіше.

 

Л Е К Ц І Я № 28

Т е м а: “Система органів травлення.”

Процес живлення

Анатомія і фізіологія великих травних залоз

 

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Печінка, підшлункова залоза та слинні залози є органами травної системи, які лежать поза травною системою, але свої секрети (жовч, підшлунковий сік, слину) вони виділяють у просвіт травного каналу й беруть активну участь у проце­сах травлення. Про їхнє значення, наприклад, свідчить той факт, що перев'язка протоки підшлункової залози знижує процеси гідролізу білків та жирів (до перев'язки засвоюється 94% жирів та 92% білків, а післявідповідно 40 та 50%).

Патологія цих залоз лежить в основі ряду захворювань. Знання цієї теми необхідне при вивченні клінічних дисциплін, для розуміння морфологічного субстату клінічної симптома­тики захворювань печінки, підшлункової залози та слинних залоз.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: розташування, будову та функції слинних залоз, печінки, підшлункової залози; склад та механізм виділення жовчі та підшлункового соку.

Уміти: визначати проекцію на скелет, топографію травних залоз; знаходити на муляжах та вологих препаратах основні анатомічні утворення травних залоз; давати характеристику травним сокам (підшлунковому соку та жовчі).

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

У слизовій оболонці порожнини рота є велика кількість Дрібних слинних залоз, ці залози мають назву залежно від міс­це розташування: щічні, піднебінні, губні тощо. Окрім цих за­лоз є три пари великих слинних залоз, вивідні протоки яких відкриваються в порожнину рота:

привушна залоза, парний орган, найбільша з усіх залоз, розташовується біля вушної раковини, у позащелепній ямці, вона вкрита щільною фасцією, яка утворює капсулу, що поді­ляє паренхіму залози на часточки. Вивідна протока залози й вздовж зовнішньої поверхні жувального м'яза, проходить че­рез нього і відкривається в присінок порожнини рота на внут­рініній поверхні щоки на рівні другого верхнього великого кут­нього зуба;

підщелепна залоза — парний орган, розташована у під щелепній ямці. Це друга за величиною слинна залоза, її прото­ка відкривається у власне ротовій порожнині у під'язиковому м'ясці;

під'язикова залоза — парний орган, лежить під язиком, вкрита складкою слизової оболонки — під'язиковою склад­кою — на верхній поверхні щелепно-під'язикового м'яза. Ви­відна протока відкривається у під'язиковому м'ясці, а малі протоки — безпосередньо у під'язиковій складці.

Печінка

Печінка (hepar) — це найбільша залоза організму (у дорос­лої людини її маса становить близько 1,5—2 кг). Вона розта­шована в черевній порожнині, займає праву підреброву ділян­ку, частково надчеревну та ліву підреброву ділянки. Печінка має дві поверхні та два краї:

діафрагмову поверхню, яка прилягає до діафрагми;

вісцеральну (нутрощеву) поверхню, на якій виділяють втиснення від органів, до яких вона прилягає;

нижній край, гострий, який відділяє одну поверхню від другої і спрямований вперед і вниз;

верхньозадній край, тупий, його іноді розглядають як задню поверхню печінки. Діафрагмова поверхня завдяки сер­поподібній зв'язці поділяється на більшу, праву, та меншу, лі­ву, частки.

На вісцеральній поверхні є дві поздовжні (права та ліва) і одна поперечна борозни, вони поділяють знизу печінку на чо­тири частки: праву, ліву, квадратну і хвостату. Поперечна борозна має назву воріт печінки. У ворота печінки входять власна печінкова артерія й ворітна вена, нерви, а виходять -спільна печінкова протока, лімфатичні судини. Передній від­діл правої поздовжньої борозни називається ямкою жовчно­го міхура, а задній — борозною нижньої порожнистої вени, у них лежать однойменні органи. Передній відділ лівої поз­довжньої борозни називається щілиною круглої зв'язки, а задній — щілиною венозної зв'язки, у них знаходяться відповід­ні зв'язки.

Очеревина вкриває більшу частину печінки. Невкритою залишається тільки задня частина печінки, яка зрощена з діа­фрагмою, а також вісцеральні ділянки, до яких прилягає жов­чний міхур та нижня порожниста вена. Тому печінку відно­сять до мезоперитонеальних органів, тобто органів, які вкриті очеревиною з трьох боків.

Під серозною оболонкою міститься тонка фіброзна оболон­ка (глісонова капсула), яка щільно прилягає до паренхіми і в ділянці воріт печінки разом із судинами проникає в паренхі­му, де утворює сполучнотканинні прошарки між часточками печінки, які побудовані з печінкових балок та часточкових синусоїдних гемокапілярів. Печінкові балки, як і розташова­ні між ними капіляри, йдуть у радіальному напрямку — від периферії до центру часточки, де міститься центральна вена. У стінці капілярів є численні зірчасті макрофаги (клітини Куп­фера), завдяки яким печінка здатна знешкоджувати мікроор­ганізми та інші сторонні часточки. Печінкові клітини, або ге­патоцити, становлять 60% усіх клітинних елементів печінки і беруть участь у реалізації майже всіх її функцій. Печінкові бал­ки складаються з двох рядів гепатоцитів, між якими розташова­ні жовчні капіляри, вони не мають власної стінки, їхня стінка утворена поверхнею двох сусідніх клітин печінки. При захво­рюваннях, пов'язаних з ушкодженням і загибеллю частини печінкових клітин, жовч надходить у кровоносні капіляри, розноситься кров'ю по всьому організму і забарвлює тканини у жовтий колір — виникає жовтяниця.

Отже, жовчні капіляри розташовані всередині печінкових балок, а кровоносні капіляри проходять між балками; кров те­че від периферії до центру, а жовч — у зворотному напрямку, тобто від центру до периферії. Вищеописана будова структур­но-функціональної одиниці печінки є класичною. Останнім часом з'явились інші наукові уявлення про структурно-функ­ціональну одиницю печінки. На відміну від класичних, ці оди­ниці мають назви портальної печінкової часточки та печінкових ацинусів. Портальна часточка — це частина печінкової парен­хіми, що має форму трикутника. В її центрі розташовується тріада (портальний тракт) судин, а в кутах — центральні вени трьох сусідніх класичних часточок. Печінковий ацинус має фор­му ромба, у тупих кутах якого розташовані портальні тракти, а в гострих — центральні вени двох сусідніх класичних часто­чок. В ацинусі, як і в портальній часточці, кров тече від цент­ру до периферії.

Кровопостачання печінки

На відміну від інших органів, печінка отримує артеріальну кров із власне печінкової артерії, а венозну — з ворітної вени, які входять у ворота печінки. У печінці вони багаторазово по­діляються на більш дрібні судини: часткові, сегментарні, між­часточкові, навколочасточкові артерії й вени. Від навколочас-точкових артерій та вен починаються кровоносні капіляри, які входять у печінкову часточку, зливаються й утворюють внут­рішньочасточкові синусоїдні капіляри, по яких тече змішана кров. Вени йдуть між печінковими балками, радіально схо­дяться до центральних вен, куди вони впадають. Потім зміша­на кров потрапляє в збиральні або підчасточкові вени, останні утворюють гілки печінкових вен, які в кількості 3—4 виходять із печінки і впадають у нижню порожнисту вену, тобто в печін­ці утворюється чудесна венозна капілярна сітка.

Функції печінки:

• секреторна (продукує жовч), бере участь в обміні речовин (білковому, вуглеводному, жировому, в обміні вітамінів тощо);

• захисна функція (знешкодження шкідливих речовин);

• імунна функція (знешкодження чужорідних тіл);

• відіграє важливу роль у підтримці гомеостазу, забезпе­чує функції крові;

• депо крові тощо.

Жовчний міхур

Жовчний міхур (vesica fellea — лат., s. cholecystis — грец.) має грушоподібну форму і розташовується на вісцеральній по­верхні печінки. Жовчний міхур має довжину 7—8 см, а його об'єм становить 40—60 см3. У ньому виділяють дно, тіло і шийку. Шийка жовчного міхура спрямована назад і переходить у міхурову протоку завдовжки до 3,5 см.

Жовчний міхур — порожнистий орган, його стінка утворе­на слизовою оболонкою, яка містить численні складки; через епітелій слизової оболонки із жовчі можуть усмоктуватися во­да та деякі інші речовини, тому міхурова жовч має густішу консистенцію і темніший колір (порівняно з печінковою). М'я­зова оболонка складається з гладкої м'язової тканини, міоци­ти якої розташовані у вигляді сітки з переважно циркулярним напрямком. У ділянці шийки жовчного міхура м'язові елемен­ти утворюють сфінктери.

Серозна оболонка вкриває жовчний міхур з трьох боків (орган розташований мезоперитонеально), а стінка, яка прилягає до печінки, вкрита адвентиційною оболонкою, побудова­ною із щільної сполучної тканини. Функція жовчного міхура — накопичення жовчі (резервуар для жовчі).

Жовчні протоки (позапечшкові шляхи):. спільна печінкова протока, яка утворюється шляхом з'єднання правої та лівої печінкових проток у воротах печінки;

міхурова протока, яка є продовженням шийки жовчно­го міхура;

спільна жовчна протока завдовжки 7—8 см (іноді до 12 см), утворюється шляхом злиття спільної печінкової й міхурової проток.

Далі спільна жовчна протока прямує вниз і вліво, об'єд­нується з протокою підшлункової залози і впадає в печінково-підшлункову ампулу (розширення), яка відкривається у вели­кий сосочок дванадцятипалої кишки. Циркулярний шар м'я­зових волокон стінки жовчної протоки стовщується й утворює сфінктер (м'яз-стискач), який регулює надходження жовчі в кишку. У ділянці ампули є ще один м'яз-стискач ампули (сфінк­тер Одді), який перешкоджає затіканню вмісту кишки в про­току підшлункової залози та спільну жовчну протоку.

Склад жовчі та її значення в травленні

Кількість жовчі коливається в межах 0,6—1,2 л за добу — залежно від кількості та якості їжі. Жовч утворюється в печін­ці безперервно, а надходить у дванадцятипалу кишку тільки під час процесу травлення. Коли травлення припиняється, жовч накопичується в жовчному міхурі. Тому виділяють жовч печінкову, яка безпосередньо поступає із печінки в просвіт ки­шок, і жовч міхурову. Остання більш концентрована, більш темна та густа, тому що в жовчному міхурі відбувається част­кове всмоктування води із жовчі. До складу жовчі входить во­да (90%), органічні та неорганічні речовини. До органічних речовин належать жовчні кислоти, які утворюються в печінці з холестерину; жовчні пігменти — білірубін та білівердин — утворюються з гемоглобіну при гемолізі еритроцитів холесте­рин; муцин та інші речовини. У кислому середовищі білірубін окислюється в білівердин, надаючи жовчі зеленуватого кольо­ру. Неорганічні речовини представлені мінеральними солями. рН жовчі становить 7,3—8,0.

У жовчному міхурі завдяки концентрації жовчі кількість солей жовчних пігментів і кислот, холестерину збільшується приблизно в 5 разів порівняно із свіжою жовчю, яка утворю­ється в печінці.

У жовчному міхурі та жовчних протоках до жовчі додаєть-ся слиз.

Фізіологічне значення жовчі:

підвищує активність усіх ферментів, а особливо ліпаз емульгує жири;

• посилює виділення панкреатичного соку;

• посилює моторну функцію кишок;



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 461; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.143.240 (0.084 с.)