З'єднання кісток вільної нижньої кінцівки

Перервні з'єднання:

• кульшовий суглоб утворений кульшовою западиною та головкою стегнової кістки. Суглоб має допоміжні елементи: суглобову губу, зв'язки.

Тип суглоба — простий.

За формою — чашоподібний.

За функцією — трьохосьовий (навколо фронтальної осі від­бувається згинання і розгинання; навколо сагітальної осі — приведення і відведення, навколо вертикальної — пронація і супінація, а також обертання);

• колінний суглоб утворений виростками стегнової кістки, верхньою суглобовою поверхнею великогомілкової кістки і су­глобовою поверхнею надколінка. Суглоб має допоміжні елеме­нти: присередній меніск, бічний меніск, зв'язки.

Тип суглоба — комплексний.

За формою — виростковий.

За функцією — двохосьовий (навколо фронтальної осі від­бувається згинання і розгинання, навколо вертикальної осі — обертання при зігненому коліні);

• велико-малогомілковий суглоб утворений малогомілко­вою суглобовою поверхнею великогомілкової кістки і голов­кою малогомілкової кістки.

Тип суглоба — простий. За формою — плоский. За функцією — майже нерухомий;

• гомілково-стопний суглоб утворений нижньою суглобо­вою поверхнею великогомілкової кістки, присередньою і біч­ною кісточками і блоком надп'яткової кістки.

Суглоб має додаткові елементи — зв'язки. Тип суглоба — складний. За формою — блокоподібний.

За функцією — одноосьовий (навколо фронтальної осі від­бувається згинання і розгинання);

• поперечний суглоб заплесна (суглоб Шопара) складаєть­ся з двох суглобів: п'ятково-кубоподібного і надп'ятково-чов­ноподібного. Вони утворені суглобовими поверхнями вищезга­даних кісток.

Тип суглоба — комбінований.

За формою п'ятково-кубоподібний суглоб — плоский, а надп'ятково-човноподібний — кулястий.

За функцією — одноосьовий (навколо сагітальної осі відбу­вається приведення і відведення);

• заплесно-плеснові суглоби (суглоби Лісфранка) утворені суглобовими поверхнями кубоподібної, клиноподібних кісток і основами плеснових кісток.

Тип суглобів — комбіновані суглоби.

За формою — плоскі.

За функцією — рухи обмежені;

• міжплеснові суглоби утворені бічними суглобовими по­верхнями суміжних плеснових кісток. Суглоби фіксують тиль­ні та підошовні плеснові зв'язки.

Тип суглобів — комбіновані.

За формою — плоскі.

За функцією — рухи обмежені;

• плесно-фалангові суглоби утворені головками плеснових кісток і основами проксимальних фаланг.

Тип суглобів — прості. За формою — кулясті. За функцією — трьохосьові;

• міжфалангові суглоби утворені суглобовими поверхнями проксимальних і середніх фаланг та середніх і дистальних фаланг.

Тип суглобів — прості. За формою — блокоподібні.

За функцією — одноосьові (навколо фронтальної осі відбу­вається згинання і розгинання). Неперервні з'єднання:

• міжкісткова мембрана гомілки;

• велико-малогомілковий синдесмоз, який складається з передньої і задньої велико-малогомілкових зв'язок.

Л Е К Ц І Я № 5

Т е м а: «Кісткова система.»

 

• Процес руху

• Кістки черепа

 

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

У ході еволюції хребтових найбільш виражених змін зазна­ла ділянка голови. Різноманітні чинники в процесі філогенезу вплинули на зміну форми та структуру кісток лицевого че­репа і зумовили складність будови кісток черепа сучасної лю­дини. Череп виконує функцію захисту головного мозку й орга­нів чуття, містить початкові відділи дихального й травного шляхів, через його отвори проходять судини й нерви, до нього прикріплюються жувальні, мімічні м'язи, які здійснюють арти­куляцію мовлення.

Засвоєння даної теми необхідне для подальшого вивчення анатомії головного мозку, органів чуття, травної і дихальної систем, топографії судин і нервів.

Розділ має практичне значення під час вивчення очних, дитячих, нервових хвороб, хірургії, отоларингології.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: відділи черепа, особливості будови кісток черепа; з'єднання й вікові особливості черепа.

Уміти: розпізнавати, до якого відділу черепа належить та чи інша кістка, називати й показувати основні анатомічні утворення кісток черепа.

Володіти навичками: промацувати надбрівні дуги, лобові й тім'яні горби, виличні виступи, коміркові відростки та кут ниж­ньої щелепи.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Череп (cranium) поділяється на два відділи: мозковий і лицевий. Топографічно до кісток мозкового черепа відносять не­парні кістки: потилична, клиноподібна, лобова, решітчаста — та парні: скронева, тім'яна.

До кісток лицевого черепа відносяться парні кістки: верх­ньощелепна, вилична, піднебінна, сльозова, носова, нижня но­сова раковина — та непарні кістки: леміш, нижньощелепна, під'язикова кістки.

Потилична кістка (os occipitale) має чотири частини: осно­вну, луску й дві парні бічні, великий потиличний отвір, який обмежений частинами цієї кістки. Основна, або базилярна, час­тина обмежує спереду великий потиличний отвір і має форму клина. На верхній внутрішній поверхні визначається схил, на середині нижньої (зовнішньої) поверхні міститься глотковий горбок. Основна частина спереду з'єднується з тілом клинопо­дібної кістки. Потилична луска — найбільша частина поти­личної кістки. Вона має опуклу зовнішню й вгнуту внутрішню поверхні. У середньому відділі зовнішньої поверхні луски ви­значається зовнішній потиличний виступ, в обидва боки від якого відходять верхні каркові лінії. Униз від зовнішнього по­тиличного виступу до потиличного отвору розміщується зовніш­ній потиличний гребінь, від середини якого в обидва боки від­ходять нижні каркові лінії.

На внутрішній поверхні луски знаходиться хрестоподібне підвищення, середина якого визначається як внутрішній потиличний виступ. Униз від хрестоподібного підвищення від­ходить внутрішній потиличний гребінь, в обидва боки і вгору відходять борозни, де залягають венозні пазухи: борозни попе­речної пазухи, борозна верхньої сагітальної пазухи. Перерахо­вані борозни поділяють внутрішню поверхню луски на чотири ямки, до яких прилягають потиличні частки великого мозку та півкулі мозочка. Потилична луска з'єднується з тім'яними кістками. Бічні частини мають дещо видовжену форму, на ниж­ній поверхні розміщені потиличні виростки, які зчленовують­ся з І шийним хребцем. Позаду від виростка визначається ви­росткова ямка, а в глибині її є непостійний отвір, де проходить вена, що відводить кров із вен порожнини черепа. Крізь товщу потиличних виростків, приблизно посередині, проходить канал під'язикового нерва, в якому проходить однойменний нерв. На зовнішній поверхні бічної частини є яремна вирізка, яка ра­зом з однойменною вирізкою кам'янистої частини скроневої кістки утворює яремний отвір. На внутрішній поверхні, ззаду від яремного відростка, розміщується борозна сигмоподібної пазухи. На мозкових поверхнях бічної частини з кожного бо­ку є борозна нижньої кам'янистої пазухи. Бічні частини з'єд­нуються зі скроневими кістками.

Лобова кістка (os frontale) утворює передні відділи скле­піння черепа. У ній розрізняють чотири частини: дві орбіталь­ні, носову, лобову луску.

Найбільша частина — лобова луска, яка на зовнішній опук­лій поверхні має два лобових горби. Спереду луска переходить у надочноямковий (надорбітальний) край, який латеральніше продовжується у виличний відросток і з'єднується з одноймен­ною кісткою. Вище і зовні від виличного відростка помітна скронева лінія. Вище від надочноямкового краю визначаються надбрівні дуги. Поміж ними розміщується ділянка надпереніс­ся. На надорбітальному краї, у його внутрішній третині є над­орбітальна вирізка, рідше тут визначається надорбітальний отвір. Носова частина має форму дуги. У середньому відділі цієї частини виступає вниз і вгору носова ость. Носова части­на з'єднується з носовими кістками й лобовим відростком верх­ньощелепної кістки.

Орбітальна (очноямкова) частина кістки обернена в по­рожнину орбіти й утворює її стінку. У її бічному відділі, біля основи виличного відростка, розміщена ямка сльозової залози. Між очноямковими частинами є глибока вирізка, яку заповнює решітчаста пластинка решітчастої кістки. Внутрішня поверх­ня лобової кістки вгнута, на ній визначаються артеріальні бо­розни, пальцеподібні втиснення.

У товщі лобової кістки розміщується лобова пазуха, яка може бути розділена кістковою перегородкою на дві (або біль­ше) різні за розміром частини. За допомогою отвору, який від­кривається у середній носовий хід, пазуха сполучається з по­рожниною носа.

Клиноподібна кістка (os sphenoidale) розміщується у цент­ральному відділі черепа. У цій кістці розрізняють: тіло, вели­кі крила, малі крила і крилоподібні відростки.

Тіло має форму куба з шістьома поверхнями. На верхній поверхні, яка обернена в порожнину черепа, знаходиться ту­рецьке сідло, у його середній частині є заглибина — гіпофізарна ямка, де міститься гіпофіз. Попереду від турецького сідла міститься горбок сідла, позаду воно обмежене кістковою плас­тинкою, яка має назву спинки. На бічних поверхнях тіла з ко­жного боку є сонні борозни. Задня поверхня тіла переходить у схил. У тілі клиноподібної кістки є клиноподібна пазуха, яка містить повітря і за допомогою двох отворів сполучається з но­совою порожниною, відкриваючись у верхній носовий хід. Від верхньої поверхні тіла клиноподібної кістки відходять малі крила, в основі яких є зоровий канал. Верхня поверхня малих крил обернена в порожнину черепа, а нижня — в очну ямку. Великі крила клиноподібної кістки відходять від бічних повер­хонь тіла. У них розрізняють чотири поверхні і три краї. Верх­ня, мозкова, поверхня утворює передній відділ середньої черепної ямки, на ній помітні пальцеподібні втиснення та артері­альні борозни. Крім мозкової поверхні на великих крилах розрізняють скроневу поверхню, яка бере участь в утворенні скроневої ямки, очноямкову (орбітальну) поверхню, яка утво­рює більшу частину зовнішньої стінки орбіти. Верхньощелеп­на поверхня бере участь у формуванні крилоподібної ямки. В основі крил виділяють три отвори: круглий, овальний і остистий. У великих крилах розрізняють такі краї: лобовий, тім'яний, виличний і лускоподібний. Між малими й великими крилами розташована верхня очноямкова щілина, яка з'єднує порожнину черепа з порожниною орбіти. Крилоподібні відрост­ки клиноподібної кістки відходять від місця з'єднання вели­ких крил із тілом клиноподібної кістки, вони спрямовані вниз. Кожний відросток утворений бічною і присередньою пластин­ками, а між ними знаходиться крилоподібна ямка. В основі крилоподібного відростка спереду назад проходить крилоподі­бний канал. Крізь усі отвори, щілини й канали клиноподібної кістки проходять судинно-нервові пучки.

Решітчаста кістка (os ethmoidale) розміщується у верхніх відділах порожнини носа і за формою нагадує неправильний куб. У кістці виділяють решітчасту і перпендикулярну плас­тинки та решітчастий лабіринт. Решітчаста пластинка за­лягає в горизонтальній площині в ділянці решітчастої вирізки лобової кістки й утворює верхню стінку носової порожнини, яка нараховує до ЗО—40 невеликих отворів, через які прохо­дять волокна нюхових нервів і судини. Перпендикулярна плас­тинка має дві частини — верхню і нижню. Верхня частина утво­рює півнячий гребінь, а нижня — передньоверхню частину пе­регородки носа. З обох боків від перпендикулярної пластинки розміщується решітчастий лабіринт, який складається з ре­шітчастих комірок, що містять повітря. Решітчасті комірки поділяють на передні та середні, які відкриваються у середній носовий хід, задні — у верхній носовий хід. Бічна стінка решіт­частого лабіринту представлена тонкою, гладенькою очноям­ковою пластинкою, яка утворює більшу частину присередньої стінки орбіти. На присередній стінці решітчастого лабіринту є два відростки, які звисають у носову порожнину: верхня і серед­ня носові раковини.

Тім'яна кістка (os parietale) утворює верхньобічний і верх­ній відділи склепіння черепа. Кістка має форму чотирикутни­ка, у ній розрізняють дві поверхні: зовнішню і внутрішню; чо­тири краї: потиличний, стріловий, лобовий і лускоподібний; чотири кути: потиличний, соскоподібний, лобовий і клинопо­дібний.

Паралельно стріловому (сагітальному) краю, на внутрішній поверхні тім'яної кістки знаходиться борозна верхньої стріло­вої пазухи. На соскоподібному задньонижньому куті — глибо­ка борозна сигмоподібної пазухи. Біля потиличного кута є ті­м'яний отвір, крізь який проходить венозний тім'яний випуск­ник. На внутрішній поверхні можна визначити пальцеподібні втиснення — відбитки рельєфу мозку і розміщених тут артері­альних борозенок. Зовнішня поверхня опукла, на ній визнача­ється тім'яний горб, нижче від якого є дві скроневі лінії. Ті­м'яні кістки за допомогою швів з'єднуються зі скроневою, ло­бовою, потиличною кістками.

Скронева кістка (os temporale) бере участь в утворенні ос­нови черепа і латеральної стінки його склепіння. У скроневій кістці знаходиться орган слуху і рівноваги. На зовнішній по­верхні кістки є зовнішній слуховий отвір, навколо якого роз­ташовані три частини кістки: лускова, кам'яниста, або піра­міда, і барабанна.

Лускова частина має форму пластинки із заокругленим краєм, який накладається на відповідний край тім'яної кістки у вигляді луски риби, звідки й пішла назва. Вона бере участь в утворенні бічних стінок черепа. На її внутрішній, мозковій, поверхні, яка трохи вгнута, визначаються артеріальна борозна і пальцеподібні втиснення. Зовнішня (скронева) поверхня гла­денька, і від неї відходить у горизонтальному напрямку вилич­ний відросток, який з'єднується з виличною кісткою й утво­рює виличну дугу. На нижній поверхні виличного відростка є нижньощелепна ямка, в яку заходять головка суглобового від­ростка нижньощелепної кістки, а попереду від ямки — сугло­бовий горбок, який запобігає вивиху головки нижньої щелепи наперед у разі значного відкривання рота. Барабанна частина має форму зігнутого кільця й утворює передню, нижню та част­ково задню стінки зовнішнього слухового ходу, що веде в серед­нє вухо, яке розміщене в товщі кам'янистої частини. Слід за­уважити, що в новонародженого зовнішній слуховий хід ще відсутній, і барабанна частина має форму барабанного кільця. Кам'яниста частина має форму трикутної піраміди, верхівка якої спрямована вперед і досередини, а основа зрощена з лус­коподібною і барабанною частинами. Вона має три поверхні: передню, задню і нижню, між якими розрізняють верхній, пе­редній і задній краї. Передня поверхня широка й гладенька, на середині цієї поверхні визначається дугоподібне підвищен­ня, поруч знаходиться невелика плоска ділянка — покрівля барабанної порожнини, під нею у глибині кістки знаходиться барабанна порожнина.

Біля верхівки кам'янистої частини розміщене добре вира­жене втиснення трійчастого нерва, де міститься трійчастий вузол. На задній поверхні кам'янистої частини є внутрішній слуховий отвір, який веде у внутрішній слуховий хід, де про­ходить присінково-завитковий і лицевий нерви. На нижній поверхні кам'янистої частини розміщується яремна ямка, в якій знаходиться верхня цибулина внутрішньої яремної вени. На задньому краї яремної ямки є яремна вирізка, яка разом з однойменною вирізкою потиличної кістки утворює яремний отвір. Спереду від яремної ямки є отвір, який веде у сонний канал, де проходить внутрішня сонна артерія. Назовні від яремної ямки міститься шилоподібний відросток. Назад і на­зовні від нього знаходиться масивний соскоподібний відрос­ток, до якого прикріплюється груднинно-ключично-соскоподібний м'яз. У соскоподібному відростку є повітроносні порож­нини, соскоподібні комірки. Найбільша з них — соскоподібна печера, яка сполучається з барабанною порожниною. Між ши­лоподібним і соскоподібним відростками розміщений шило-сос­коподібний отвір, через який із порожнини черепа виходить лицевий нерв. У товщі кам'янистої частини знаходиться бара­банна порожнина зі слуховими кісточками і лабіринт (присін­ково-завитковий орган). Між передньою і задньою поверхнями кам'янистої частини визначається верхній край, по якому проходить борозна верхньої кам'янистої пазухи.

Уздовж заднього краю кам'янистої частини проходить бо­розна нижньої кам'янистої пазухи. Передній край утворює го­стрий кут з лускоподібною частиною, в якому знаходиться отвір м'язово-трубного каналу, що веде в барабанну порожни­ну. У цьому каналі розміщена хрящова частина слухової труби.

Верхня щелепа (maxilla) розміщується у верхньо-передньо­му відділі лицевого черепа. У ній розрізняють тіло і чотири відростки. Тіло кістки має чотири поверхні: передню, носову, підскроневу, очноямкову (орбітальну). На передній поверхні визначається підочноямковий отвір, нижче від якого знахо­диться іклова ямка. Передня поверхня переходить у загостре­ний край у вигляді носової вирізки, нижче від якої помітна передня носова ость.

Носова поверхня має верхньощелепний розтвір, який веде у верхньощелепну (гайморову) пазуху і сполучає носову порожни­ну з вищезгаданою пазухою. Спереду на носовій поверхні є сльо­зова борозна, яка бере участь в утворенні нососльозового каналу.

Латеральніше і трохи назад від передньої поверхні знахо­диться підскронева поверхня, на якій розміщений верхньоще­лепний горб і кілька коміркових отворів.

Очноямкова поверхня утворює нижню стінку орбіти. Пе­редній край цієї поверхні позначається як підочноямковий край, який медіально переходить у лобовий відросток. На оч­ноямковій поверхні є підочноямкова борозна, яка переходить у підочноямковий канал, що відкривається на передній поверх­ні тіла підочноямковим отвором, через який проходять одно­йменні судини і нерв. Від зовнішнього кута тіла верхньої ще­лепи відходить виличний відросток, який з'єднується за допо­могою шва з виличною кісткою.

Альвеолярний, або комірковий, відросток відходить униз у формі дуги від нижнього краю тіла кістки, спрямованої опук­лістю вперед і назовні. Цей відросток відзначається значною мінливістю, що пов'язано з розвитком зубів. Нижня поверхня має зубні комірки, які віддалені одна від одної міжкомірковими перегородками.

Лобовий відросток, спрямований догори, доходить до лобо­вої кістки і бере участь в утворенні присередньої стінки орбіти і грушоподібного отвору носа.

Піднебінний відросток має вигляд товстої короткої плас­тинки, яка відходить медіально, з'єднуючись з однойменним відростком другої верхньої щелепи, утворюючи більшу части­ну твердого піднебіння. Між обома піднебінними відростками, близько від їхнього переднього краю, є різцевий отвір, що ве­де до різцевого каналу.

Піднебінна кістка (os palatinum) розміщена назад від верх­ньої щелепи і разом з нею бере участь в утворенні носової та ротової порожнин. У ній розрізняють горизонтальну й перпен­дикулярну пластинки. На обох пластинках піднебінної кістки є кілька відростків, отворів, борозен і гребенів.

Вилична кістка (os zygomaticus) за формою нагадує чоти­рикутник. На ній розрізняють: три поверхні — бічну, скроневу й очноямкову та два відростки — лобовий і скроневий. Кіст­ка заповнює простір між виличними відростками верхньої ще­лепи, лобової і скроневої кісток і разом з останньою утворює виличну дугу.

Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) має три відростки: верхньощелепний, сльозовий і решітчастий. Ця кіст­ка бере участь в утворенні латеральної стінки порожнини носа.

Носова кістка (os nasale) має чотирикутну форму, в якій ви­діляють передню та задню поверхні. Вгорі носова кістка з'єд­нується з лобовою кісткою, а з боків — з лобовими відростками верхньої щелепи. Нижні краї беруть участь в утворенні грушо­подібного отвору.

Сльозова кістка (os lacrimale) має вигляд тонкої пластин­ки, яка розміщена в передній частині медіальної стінки орбіти і зчленовується з лобовою і решітчастою кістками та з верх­ньощелепною кісткою. На передній частині зовнішньої поверх­ні кістки є сльозова борозна, яка з однойменною борозною верх­ньощелепної кістки утворює нососльозовий канал, який від­кривається у нижній носовий хід.

Леміш (vomer) утворює задній відділ носової перегородки і має вигляд чотирикутної пластинки. Зверху вона товща і роз­ділена на дві частини — крила, які з'єднуються з тілом основ­ної кістки. Задній край леміша гладенький, вільний і відокрем­лює один від одного задні носові отвори — хоани.

Під'язикова кістка (os hyoideum) розміщена між нижньо­щелепною кісткою та щитоподібним хрящем гортані і має ті­ло, великі та малі роги, до яких прикріплюються над- і під-під'язикові м'язи.

Нижня щелепа (os mandibula) має форму підкови, у ній розрізняють тіло і дві гілки. На тілі виділяють основу і комір­кову частину. На середині зовнішньої поверхні міститься під­борідний виступ, зовні від якої є підборідний горбок, а трохи вище і латеральніше — підборідний отвір, крізь який прохо­дять однойменні судини і нерви. Поруч і трохи ззаду від отво­ру розміщується коса лінія. Посередині внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи знаходиться виступ — підборідна ость, трохи нижче і латеральніше від неї розміщена двочерєвцева ямка. На бічних частинах внутрішньої поверхні тіла нижньо­щелепної кістки проходить щелепно-під'язикова лінія.

Коміркова частина має форму дуги. У ній містяться зубні комірки, в яких розміщуються корені зубів. На зовнішній по­верхні коміркової частини розрізняють коміркові підвищення. Гілка нижньої щелепи утворює разом з тілом кут, із зовніш­нього боку якого є добре виражена жувальна горбистість, а на внутрішній поверхні — крилоподібна. Гілка нижньої щеле­пи у верхньому відділі має два відростки: передній, вінцевий, і задній, виростковий. Між ними є глибока вирізка нижньої щелепи. Виростковий відросток закінчується головкою ниж­ньої щелепи, яка зчленовується з відповідною ямкою скроне­вої кістки, утворюючи скронево-нижньощелепний суглоб. Ниж­че від головки знаходиться шийка нижньої щелепи. На середи­ні внутрішньої поверхні гілки нижньощелепної кістки є отвір нижньої щелепи, який прикривається язичком цієї кістки і ве­де в канал нижньої щелепи, в якому містяться судини і нерви, які іннервують ясна і зуби нижньої щелепи.

Череп (cranium) поділяють на два відділи: верхній — скле­піння і нижній — основу.

Склепіння утворене тім'яними кістками, потиличною і ло­бовою лусками, лускоподібною частиною скроневих кісток і ділянкою великих крил клиноподібної кістки. Кістки й части­ни кісток, які утворюють склепіння черепа, відносяться до плоских кісток і складаються із двох пластинок компактної кісткової речовини, між якими розташований невеликий про­шарок губчастої речовини. Внутрішня пластинка, яка оберне­на до речовини головного мозку, внаслідок крихкості назива­ється склоподібною. При забитті голови можуть спостерігати­ся осколкові переломи тільки цієї пластинки без порушення зовнішньої.

В основі виділяють зовнішню і внутрішню поверхні. На зо­внішній поверхні визначаються крилоподібні відростки кли­ноподібної кістки, які обмежують хоани. Між скроневою і клиноподібною кістками є рваний отвір. На зовнішній поверх­ні основи на великих крилах клиноподібної кістки визнача­ються круглий, овальний, остистий отвори. На нижній по­верхні піраміди скроневої кістки відкривається зовнішній отвір сонного каналу. Латеральніше від нього й трохи позаду знахо­диться яремна ямка, яка веде у яремний отвір. Латеральніше від цього отвору визначаються шилоподібний і соскоподібний відростки, а поміж ними — шило-соскоподібний отвір. На по­тиличній кістці визначається великий (потиличний) отвір, по обидва боки від якого знаходяться потиличні виростки. На лус­ці потиличної кістки помітні зовнішній потиличний виступ, зовнішній потиличний гребінь. У передній частині зовнішньої поверхні розташоване кісткове піднебіння, по середній лінії якого проходить шов і починається різцевий канал. У його зад­ньому відділі є поперечний піднебінний шов і великі й малі під­небінні отвори, які продовжуються в однойменні канали.

Внутрішня поверхня основи має три заглибини: передню, середню і задню черепні ямки.

Основні анатомічні утворення внутрішньої основи черепа:

1. Передня черепна ямка: решітчаста пластинка решіт­частої кістки, сліпий отвір, півнячий гребінь.

2. Середня черепна ямка: зоровий канал, верхня очноямко­ва щілина, круглий отвір, овальний отвір, остистий отвір, турецьке сідло та ін.

3. Задня черепна ямка: великий потиличний отвір, схил, яремний отвір, внутрішній слуховий отвір та ін.

Крім вищеназваних утворів на черепі виділяють носову по­рожнину, очні, скроневу, підскроневу і крилопіднебінні ямки.

Носова порожнина — початковий відділ дихальної систе­ми, у ній знаходиться аферентна частина органа нюху.

Носова порожнина має вхідний отвір — грушоподібний і два вихідні отвори — хоани.

Порожнина носа має чотири стінки, які утворені:

1. Верхня стінка — носовими кістками, носовою частиною лобової кістки, решітчастою пластинкою решітчастої кістки, тілом клиноподібної кістки.

2. Кісткова носова перегородка — перпендикулярною пла­стинкою решітчастої кістки і лемішем.

3. Нижня стінка — горизонтальними пластинками підне­бінних кісток і піднебінними відростками верхніх щелеп.

4. Бічна стінка — носовою кісткою, сльозовою кісткою, носовою поверхнею і лобовим відростком верхньої щелепи, ла­біринтом решітчастої кістки, перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки, присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки, нижньою носовою раковиною.

Очні ямки (орбіти) — парні заглибини, які розміщуються з обох боків від носової порожнини і мають вигляд неправиль­них чотирикутних пірамід, верхівки яких обернені назад і ме­діально.

Розрізняють чотири стінки орбіти, які утворені:

1. Верхня стінка — очноямковою частиною лобової кістки і малим крилом клиноподібної кістки.

2. Нижня стінка — очноямковою поверхнею верхньої ще­лепи, виличною кісткою, відростком піднебінної кістки.

3. Присередня стінка — сльозовою кісткою, лобовим від­ростком верхньої щелепи, очноямковою пластинкою решітча­стої кістки і тілом клиноподібної кістки.

4. Бічна стінка — виличною кісткою і великим крилом клиноподібної кістки.

Орбіта з'єднується з носовою порожниною, з передньою і середньою черепною ямкою, із скроневою, підскроневою і кри-лопіднебінними ямками.

Скронева ямка утворена тім'яною, скроневою, клиноподі­бною, лобовою і виличною кістками. її порожнина заповнена скроневим м'язом і жировою тканиною.

Підскронева ямка утворена клиноподібною кісткою, верх­ньою щелепою, виличною дугою, гілкою нижньої щелепи. Під­скронева ямка з'єднується з крилопіднебінною ямкою, з орбі­тою, із середньою черепною ямкою.

Крилопіднебінна ямка утворена верхньою щелепою, перпен­дикулярною пластинкою піднебінної кістки, клиноподібною кісткою. Крилопіднебінна ямка сполучається з носовою порож­ниною, середньою черепною ямкою, орбітою, з підскроневою ямкою.

З'єднання кісток черепа

Неперервне з'єднання за допомогою швів:

• зубчасте шво: вінцеве — між лобовою і тім'яними кіст­ками, стрілове — між тім'яними кістками і лямбдоподібне — МІЖ потиличною і тім'яними кістками;

• гладке шво — між кістками обличчя;

• лускоподібне шво — між скроневою і тім'яною кістками.

Перервне з'єднання за допомогою скронево-нижньощелеп­ного суглоба, який утворений головкою нижньощелепної кіст­ки і нижньощелепною ямкою скроневої кістки. Він має допо­міжні елементи — диск, зв'язки.

Тип суглоба — комбінований.

За формою — виростковий.

За функцією — рухи відбуваються у фронтальній площи­ні — опускання й піднімання; у сагітальній площині — змі­щення вперед і назад; у горизонтальній площині — зміщення вправо і вліво.

Череп новонародженого значно відрізняється від черепа дорослої людини розмірами, пропорціями, формою, будовою кісткової тканини і характером з'єднань між кістками. Особ­ливістю черепа новонародженого є тім'ячка: переднє, заднє, клиноподібне, соскоподібне (останні два — парні). Переднє ті­м'ячко має форму ромба і розташоване між тім'яними кістка­ми та лускою лобової кістки. Воно існує до двох років. Заднє тім'ячко розташоване між тім'яними кістками та лускою по­тиличної кістки і має форму трикутника, зкостеніння відбува­ється на початку першого року життя. У зв'язку з наявністю тім'ячок череп новонародженого дуже еластичний, що сприяє проходженню плода крізь пологові шляхи жінки, а в перші місяці життя — нормальному розвитку головного мозку.

У людей похилого віку поступово зменшується товщина кісток, і вони стають більш крихкими.

 

Л Е К Ц І Я № 6

Т е м а: “М’язева система.”

• Процес руху

• Загальні питання анатоми та фізіологи м'язової системи людини

• М'язи голови та шиї

 

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Основною відмінністю тварин від рослин є пристосуван­ня до навколишнього середовища за допомогою переміщення. "Главнейшее проявление высшей нервной деятельности живот­ного, т.е. его видимая реакция на внешний мир, есть движе­ние — результат деятельности его скелетно-мышечной сис­темы" (ИЛ. Павлов "Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) живот­ных", 1951 — С. 313).

Після вивчення пасивної частини опорно-рухового апара­ту важливе значення має вивчення активної частини, яку складають м'язи, у результаті скорочення яких відбувають­ся різноманітні рухи.

Знання м'язів голови та шиї, їхньої морфології та функцій важливо не тільки д ля вивчення наступних розділів анато­мії (васкуляризації та іннервації м'язів), але і для клінічних дисциплін (терапії, хірургії, лікувальної фізкультури).

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: будову м'яза як органа, види м'язів, допоміжний апарат м'язів, основні фізіологічні властивості м'язів, види м'язових скорочень, м'язи голови та шиї, топографічні утво­рення шиї.

Уміти: визначати за місцем розташування основні групи м'язів; промацувати скроневий і жувальний м'язи, вирішува­ти практичні завдання щодо функції м'язів голови та шиї.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

У людському організмі понад 400 скелетних м'язів, загаль­на їхня маса у дорослого становить більше ніж 40% від загаль­ної маси тіла. Як і кожен орган, м'яз побудований із багатьох тканин, основною з яких є посмугована м'язова тканина. До складу м'яза входить також сполучна тканина, яка утворює тонкі прошарки між м'язовими волокнами, які мають назву е ндомізію. Кожне м'язове волокно має самостійну іннервацію й оточене сіткою кровоносних капілярів. Комплекс волокна з елементами пухкої сполучної тканини, що його оточують, є структурною і функціональною одиницею скелетного м'яза і має назву міон.

М'язові волокна об'єднуються в пучки, між якими розта­шовуються більш товсті прошарки пухкої сполучної ткани­ни — перимізій. У ньому містяться також і еластичні волок­на. Сполучна тканина, що оточує м'яз у цілому, має назву епі- мізію.

У м'язі виділяють активну скоротливу частину — черевце і пасивну частину, за допомогою якої м'яз прикріплюється до кісток,— сухожилок. Сухожилок складається зі щільної спо­лучної тканини і має блискучий, світло-золотистий колір.

За формою м'язи поділяють на довгі, короткі і широкі. До­вгі м'язи знаходяться переважно на кінцівках, вони мають ве­ретеноподібну форму і за формою нагадують хатню мишу (лат. mus — миша, звідси і назва всіх м'язів — musculus). Короткі м'язи розташовуються між окремими ребрами і хребцями. Широкі м'язи локалізуються переважно на тулубі у вигляді пласта різної товщини, сухожилки таких м'язів мають форму широкої пластинки і називаються апоневрозами.

Зустрічаються також й інші форми м'язів: квадратна, три­кутна, пірамідальна, кругла, дельтоподібна тощо.

За направленням волокон виділяють м'язи з прямими па­ралельними волокнами, косими, поперечними і коловими. Останні утворюють сфінктери, які оточують отвори. Якщо косі волокна приєднуються до сухожилка з одного боку, то мають назву одноперих, а якщо з двох боків — двоперих.

За функціями м'язи поділяють на згиначі та розгиначі, відвідні й привідні, привертаючі і відвертаючі, а також м'язи-замикачі (сфінктери).

За відношенням до суглобів, через які перекидаються м'я­зи, вони отримали назву одно-, дво- або багатосуглобових.

За положенням виділяють поверхневі і глибокі, зовнішні та внутрішні, медіальні та латеральні.

Окрім головних частин м'яза — його тіла та сухожилка — існують ще й допоміжні утворення, які певною мірою полег­шують роботу м'язів. Група м'язів (або всі м'язи певної части­ни тіла) оточується оболонками із волокнистої сполучної тка­нини — фасції, які поділяються на поверхневу, або підшкірну, та глибоку, або власну. Там, де м'язи розміщуються кількома дарами, глибока фасція розщеплюється на кілька пластинок і утворює фасціальні піхви. Розрізняють волокнисті піхви, утво­рені тільки фасцією, і волокнисто-кісткові, сформовані фас­цією та кістками.

Фасції утворюють також піхви для судин, нервів та деяких внутрішніх органів. Якщо цілість фасції порушується і в цьо­му місці випинається м'яз чи інший орган, утворюється м'язо­ва грижа. У тих місцях, де сухожилки прилягають до кісток, а також між близько розташованим сухожилком та шкірою зна­ходяться синовіальні сумки, заповнені синовіальною рідиною, яка полегшує процес ковзання сухожилків.

У сухожилках деяких м'язів, біля місць їхнього прикріплення до кісток, іноді знаходяться невеликі, кулястої форми сесамоподібні кістки, які збільшують кут прикріплення сухо­жилків до кісток і тим самим посилюють дію м'яза на кістку.

Основними фізіологічними властивостями м'язової ткани­ни є збудливість, провідність, скоротливість, рефрактерність, лабільність. Порівняно з нервовою тканиною збудливість, про­ведення збудження і лабільність значно нижчі, а рефрактерний період у м'язової тканини більш тривалий.

Види м'язового скорочення

Залежно від частоти подразнення виділяють: одиночне скорочення м'яза, що складається з трьох періодів: латент­ного (від моменту подразнення до початку скорочення), скоро­чення — триває від початку скорочення до його максимуму, розслаблення — від максимуму до вихідного рівня. Тривалість одиночного скорочення неоднакова у різних м'язах людини. Наприклад, у м'язі, який рухає очне яблуко, воно становить 0,01 с, у гомілковому — 0,05 с. У ціліснім організмі мають міс­це не одиночні скорочення,