Фізіологія довгастого мозку і мосту

Довгастий мозок і міст виконують рефлекторну та провід­никову функції. Остання зумовлена тим, що через довгастий мозок і міст проходять висхідні (аферентні) та низхідні (ефе­рентні) шляхи. По нервових волокнах цих шляхів імпульси передаються зі спинного мозку в головний, а з головного у спин­ний. Є також провідні шляхи, які з'єднують ядра довгастого мозку і мосту з іншими відділами ЦНС.

Ядра довгастого мозку і мосту пов'язані між собою і функ­ціонально є центрами різних рефлекторних актів. Через довгас­тий мозок здійснюються наступні рефлекси: серцево-судинні, які регулюють діяльність серця і кровоносних судин; дихан­ня; травні (ссання, ковтання, слиновиділення тощо); захисні (чхання, кашлю, блювання тощо); установчі рефлекси, які за­безпечують тонус м'язів, необхідний для підтримання пози; ла­біринтні рефлекси, які сприяють правильному розподілу м'я­зового тонусу між окремими групами м'язів.

Мозочок

Мозочок (cerebellum) розташований позаду від довгастого мозку та мосту. У ньому виділяють дві півкулі та черв'як, на по­верхні яких виявляють різні за глибиною щілини, які поділя­ють мозочок на значну кількість часток та часточок. Мозочок складається із сірої та білої речовини. На поверхні мозочка сі­ра речовина утворює суцільний шар — кору мозочка, яка має тришарову будову (молекулярний, гангліозний та зернистий шари). Під корою міститься біла речовина, а всередині — ядра (зубчасте, кульоподібне, коркоподібне, ядро вершини). Розта­шування білої речовини щодо кори мозочка нагадує розгалу­ження дерева і отримало назву "дерево життя" (ця картина виявляється на сагітальному розрізі мозочка). Мозочок за до­помогою трьох пар ніжок з'єднується зі стовбуром мозку; ниж­ні — з'єднують мозочок із довгастим мозком, середні — із мос­том, верхні — із середнім мозком.

У мозочку сконцентровані центри несвідомої координації ру­хів тіла та рівноваги, крім того, він підтримує тонус м'язів, тут знаходяться підкіркові центри вегетативної нервової системи.

При ушкодженні мозочка спостерігаються різноманітні порушення рухових функцій, які залежать від локалізації, ступеня ушкодження тощо:

• атаксія — порушення координації рухів, що характери­зується втратою узгодження між скороченням м'язів-синергі­стів та м'язів-антагоністів;

• астенія характеризується м'язовою слабкістю і швид­ким настанням утоми м'язів;

• дистонія — порушення тонусу м'язів;

• дисметрія — порушення амплітуди рухів;

• інтенційний тремор проявляється тремтінням м'язів під час виконання довільних рухів та ін.

При ушкодженні мозочка виникають також запаморочен­ня, деякі вегетативні порушення.

Шлуночок

IV шлуночок є похідним заднього мозкового пухиря. У зв'яз­ку з цим його порожнина з'єднується з центральним каналом спинного мозку і водопроводом середнього мозку. Нижня стін­ка — ромбоподібна ямка (назва походить від форми) є дном IV шлуночка, вона утворена задньою частиною мосту і довгас­того мозку та обмежена верхніми і нижніми ніжками мозочка. На ромбоподібну ямку проектуються ядра V—XII пар черепних нервів. Медіально проектуються рухові ядра, латерально — чутливі, між ними — вегетативні. Верхня стінка, або покрів­ля, утворена двома пластинками, які мають назву верхнього та нижнього мозкових парусів. Нижній мозковий парус вистеле­ний листком судинної оболони головного мозку, судини якої утворюють судинне сплетення IV шлуночка. Вважають, що судинне сплетення продукує спинномозкову рідину.

 

Л Е К Ц І Я № 13

Т е м а: “Нервова система.”

• Анатомофізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму

• Функціональна анатомія головного мозку

 

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Середній і проміжний мозок відносять до поліфункціональ­них утворень. Ці відділи центральної нервової системи здійс­нюють як сегментарний, так і надсегментарний механізми регуляції. Без знання будови та закономірностей функціону­вання основних структур середнього та проміжного мозку не можна зрозуміти механізми рефлекторних реакцій внутріш­ніх органів на різні подразники внутрішнього та зовнішнього середовища. Ушкодження цих ділянок головного мозку зумов­лює важкі ускладнення. Тому знання анатомії і фізіологи цих відділів центральної нервової системи має безпосереднє прак­тичне значення під час вивчення клінічних дисциплін.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: розташування, зовнішню та внутрішню будову, функ­ції порожнини середнього та проміжного мозку.

Уміти: визначати відділи головного мозку та пояснити по­рушення, які виникають при ушкодженні середнього та про­міжного мозку.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Середній мозок (mesencephalon) розвивається із третього мозкового пухиря і складається з ніжок мозку (pedunculi cerebri) та покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali) Порожни­ною середнього мозку є водопровід, який має довжину близько 2 см і сполучає IV шлуночок з III шлуночком.

Покрівля розміщена на задній поверхні середнього мозку. Поверхневу її частину називають пластинкою покрівлі, яка завдяки поздовжній і поперечній борозні поділяється на два верхні і два нижні горбки. Кожен із них продовжується у від­повідні пучки волокон, які мають назву ручки горбків. Ручки горбків продовжуються у проміжний мозок: верхні ручки пе­реходять у бічне, нижні — у присереднє колінчасті тіла.

Ніжки мозку представлені двома масивними валиками які розходяться під гострим кутом і занурюються у речовину півкуль великого мозку. Між ніжками знаходиться міжніжко­ва ямка, яка вкрита тонкою перетинкою з великою кількістю невеликих отворів для кровоносних судин. Ця перетинка має назву міжніжкової, або задньої пронизаної, речовини.

Внутрішня будова середнього мозку

На поперечному розрізі визначають:

1) пластинку покрівлі;

2) покришка, яка є верхнім відділом ніжок мозку;

3) основу ніжок, які є переднім відділом ніжок мозку. Між основою і покришкою знаходиться чорна речовина,

клітини якої містять меланін. Вважають, що вона координує акти жування і ковтання, регулює м'язовий тонус. Основа ні­жок — це біла речовина, тут проходять низхідні провідні шля­хи. Покришка ніжок містить сіру і білу речовину. Остання представлена як висхідними, так і низхідними шляхами. Сіра речовина покришки представлена ядрами: червоним ядром (пар­не), центральною сірою речовиною, яка знаходиться навколо водопроводу мозку, де локалізуються ядра III та IV пар череп­них нервів, ядра ретикулярної формації, власні ядра покриву.

Сіра речовина покрівлі середнього мозку утворює ядро ниж­нього і ядро верхнього горбків.

Між пластинкою покрівлі і мозочком розташовані два тя­жі білого кольору — верхні ніжки мозочку, які обмежують з боків верхній відділ ромбоподібної ямки.

Фізіологія середнього мозку

Ядра ніжок мозку беруть участь у регуляції тонусу м'язів і здійсненні установчих рефлексів та рефлексів на випрямлен­ня, завдяки яким можливі стояння та ходіння.

Верхні горбки — первинні зорові центри, де знаходяться центри орієнтувальних зорових рефлексів, центри рефлексів акомодації та конвергенції очей. Нижні горбки — первинні слу­хові центри, де знаходяться центри орієнтувальних слухових рефлексів.

Проміжний мозок

Проміжний мозок (diencephalon) — відділ головного мозку, який розташований між середнім і кінцевим мозком. Цей відділ головного мозку розвивається із переднього мозкового пухиря.

у ньому виділяють: ділянку зорового мозку (thalamencephalon), яка розташована в дорзальних відділах і філогенетично є більш молодою, та підзоровогорбкову ділянку (hypothalamus), що об'єд­нує вентральні відділи проміжного мозку і є філогенетично більш старою. Порожниною проміжного мозку є III шлуночок.

До ділянки зорового мозку відносять: власне зоровий горб (thalamus), надталамічна ділянка (epithalamus), заталаміч­на ділянка (metathalamus).

Зоровий горб, таламус,— парний утвір яйцеподібної фор­ми, в якому розрізняють чотири поверхні:

. верхня — вільна, яка бере участь в утворенні дна центра­льної частини бічного шлуночка;

• присередня — вільна, яка утворює бічну стінку III шлу­ночка;

• нижня — зрощена із середнім мозком;

• бічна — зрощена з внутрішньою капсулою мозку.

У передній частині верхньої поверхні таламуса знаходить­ся передній горбок, а в задній частині — стовщення, яке нази­вається подушкою. На межі присередньої і верхньої поверхонь знаходиться мозкова смуга таламуса, що продовжується в три­кутник повідців (утвір епіталамуса).

Таламус являє собою значне скупчення сірої речовини моз­кового стовбура. На розрізах видно, що вся сіра речовина за допомогою мозкових пластинок білої речовини поділяється на групи: передню, центральну, задню, присередню, вентролате­ральну, які виконують різні функції.

Метаталамус — утворений парними утворами, які мають назву бічних і присередніх колінчастих тіл. Присереднє ко­лінчасте тіло більше від бічного і має форму витягнутого вали­ка, який розташований між верхніми горбками середнього мо­зку і подушкою таламуса і за допомогою ручок з'єднується з нижніми горбками середнього мозку. Бічне колінчасте тіло розташоване під подушкою таламуса, воно складається із ша­рів білої і сірої речовини, які чергуються між собою.

Епіталамус — складається з утворень, які розташовані над таламусом: епіфіз, або шишкоподібне тіло, повідці, трикут­ник повідців, спайка повідців, задня епіталамічна спайка.

Гіпоталамус — складається з наступних утворень: сірого горба, лійки, нейрогіпофіза, кінцевої пластинки, зорового пе­рехрестя, сосочкових тіл і власне гіпоталамічної ділянки.

Сірий горб — лежить між зоровим перехрестям та сосочко­вими тілами. Це непарне порожнисте випинання нижньої стін­ки III шлуночка, яке складається із тонкої пластинки сірого кольору, верхівка якого поступово стоншується і переходить у лійку, остання переходить у гіпофіз. Сірий горб і лійка утворе­ні пластинкою сірої речовини, яка допереду поступово перехо­дить у кінцеву (термінальну) пластинку.

Зорове перехрестя складається головним чином із волокон зорових нервів, при неповному перехресті яких утворюється пластинка чотирикутної форми. Її задні кути продовжуються в зорові шляхи, які огинають ніжки мозку і закінчуються в біч­них колінчастих тілах, подушці та верхньому горбку покриву середнього мозку. Всі ці структури належать до підкіркових зорових центрів.

Сосочкові тіла — утворення, розміщені між ніжками моз­ку, у товщі яких містяться скупчення сірої речовини: присе­редні та бічні сосочкові ядра, які вкриті шаром білої речови­ни. Відростки клітин, що входять до складу ядер, утворюють пучки, які йдуть до таламуса та до ядер середнього мозку.

У власне гіпоталамічній ділянці знаходиться скупчення понад ЗО ядер. Нервові клітини ядер гіпоталамуса здатні утво­рювати секрет (нейросекрет). Відростки цих клітин утворю­ють гіпоталамо-гіпофізарний пучок, який закінчується в зад­ній частці гіпофіза, куди транспортується секрет гіпоталамуса.

Фізіологія проміжного мозку

Гіпоталамус бере участь у регуляції обміну речовин, функ­цій органів травлення та кровообігу, підтриманні постійної тем­ператури тіла, формуванні багатьох поведінкових реакцій, при­стосуванні організму до різних умов існування тощо.

Через таламус проходять усі сенсорні сигнали, за винятком нюхових, які йдуть до кори. У таламусі завершується підкіркове оброблення висхідних аферентних сигналів, відбувається част­кова оцінка їхньої значущості для організму, завдяки чому ли­ше частина інформації звідси надходить до кори великого мозку.

III шлуночок — порожнина проміжного мозку, має вигляд вертикальної щілини і сполучається з бічними шлуночками через міжшлуночкові отвори Монро, а також з IV шлуночком через водопровід. III шлуночок має шість стінок:

• дві бічні є присередніми поверхнями обох таламусів;

• нижня стінка утворена гіпоталамусом, передніми час­тинами ніжок мозку та задньою пронизаною речовиною;

• верхня — судинним сплетенням, яке продукує спинно­мозкову рідину, склепінням мозку, мозолистим тілом;

• передня — тонкою кінцевою пластинкою та стовпцями склепіння мозку;

• задня — задньою мозковою спайкою та спайкою повідців.

Ретикулярна формація, або сітчасте утворення (formatio reticularis),— складається з нервових клітин і нервових воло­кон з численними зв'язками між клітинами і простягається від довгастого до проміжного мозку (деякі дослідники вважа­ють, що в спинному мозку також є утворення, які можуть бу­ти віднесені до ретикулярної формації). Через нервові волокна вона має зв'язок з різними відділами головного і спинного моз­ку. До ретикулярної формації підходять колатеральні волокна від аферентних (висхідних) провідних шляхів. У свою чергу від ретикулярної формації ідуть нервові волокна до низхідних і висхідних провідних шляхів. Встановлено, що ретикулярна формація впливає на різні функції організму. Свій вплив на організм вона здійснює не безпосередньо, а через інші відділи головного і спинного мозку, змінюючи їхній функціональний стан. Так, наприклад, імпульси, які надходять із ретикуляр­ної формації до кори головного мозку, підвищують її актив­ність. У свою чергу активність самої ретикулярної формації підтримується за допомогою впливу кори головного мозку й інших відділів нервової системи, а також гуморальними чин­никами (наприклад, гормон адреналін підвищує функціональ­ний стан ретикулярної формації).

 

Л Е К Ц І Я № 14

Т е м а: “Нервова система.”

· Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму

· Функціональна анатомія головного мозку (продовження)

 

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

У процесі еволюції з усіх відділів центральної нервової сис­теми найшвидше відбувався розвиток кінцевого мозку, який у людини став найбільшою частиною головного мозку. За ве­личиною кінцевий мозок перевищує всі інші разом узяті відді­ли головного мозку; зверху він повністю вкриває стовбур моз­ку і мозочок.

Кінцевий мозок є вищим відділом центральної нервової си­стеми, який здійснює регуляцію нижчерозташованих відділів головного та спинного мозку, бере участь у регуляції та коор­динації всіх функцій організму, відіграє важливу роль у психіч­ній, або вищій нервовій, діяльності.

Знання цієї теми необхідні майбутнім медичним сестрам для формування клінічного мислення стосовно уражень різних структур кінцевого мозку.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: розташування, зовнішню та внутрішню будову кін­цевого мозку, основні сенсорні, моторні й асоціативні зони но­вої кори; оболони головного мозку.

Уміти: визначати на муляжах і вологих препаратах півку­лі головного мозку, поверхні, частки, борозни, звивини; пояс­нювати шляхи відтоку спинномозкової рідини.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Кінцевий мозок (telencephalon) розвивається зі стінок першо­го мозкового пухиря і представлений великим мозком (cerebrum), який досягає найвищого розвитку у людини.

Великий мозок складається з правої та лівої півкуль. Між Півкулями знаходиться щілина великого мозку, у глибині якої знаходиться мозолисте тіло, а між півкулями великого мозку та мозочком — поперечна щілина.

Кожна півкуля головного мозку має три поверхні: присеред­ню, нижню і верхньобічну; три краї: верхній, нижній і присеред­ній, три полюси: лобовий, скроневий і потиличний.

Поверхні півкуль великого мозку поділяються борознами різної довжини та глибини, між якими знаходяться звивини та частки великого мозку. Величина і форма борозен, а також звивин схильні до значних індивідуальних коливань. Існує кіль­ка постійних, чітко виражених борозен, які з'являються рані­ше від інших у процесі розвитку зародка. Їх використовують для поділу півкуль на великі ділянки, які називають частками.

На верхньобічній поверхні півкулі найбільш глибокою бо­розною є бічна борозна, яка відділяє скроневу частку від ло­бової та тім'яної часток. Центральна борозна відділяє лобову частку від тім'яної, яка знаходиться ззаду від центральної бо­розни.

Між тім'яною і потиличною частками проходить тім'яно-потилична борозна, яка знаходиться на присередній поверхні півкуль великого мозку.

Острівцева частка розташована в глибині бічної борозни й утворює її дно. Вона являє собою виступ трикутної форми, вершина якого спрямована вниз і наперед. Острівець оточений коловою борозною. Поверхня острівця вкрита короткими зви­винами.

На кожній із часток є звивини і борозни різної величини і спрямування. Вони можуть варіювати в різних людей і навіть в однієї людини в різних півкулях, але, як правило, зберігають подібну загальну конфігурацію. Так, на лобовій частці пара­лельно до центральної борозни проходить передцентральна бо­розна, між якими знаходиться передцентральна звивина. На тім'яній частці виділяють зацентральну борозну, нижній кі­нець якої переходить у внутрішньотім'яну борозну, яка йде паралельно до верхнього краю півкулі. Ці борозни поділяють тім'яну частку на три звивини: зацентральну звивину, верх­ню та нижню тім'яну часточки.

На скроневій частці чотири борозни розділяють п'ять зви­вин: верхню, середню, нижню скроневі, потилично-скроневу бічну та звивину морського коника.

На потиличній частці виділяють острогову борозну, клин, язикову звивину та інші борозни і звивини.

Півкулі з'єднані між собою за допомогою мозолистого ті­ла, яке складається з нервових волокон, які переходять з однієї півкулі в іншу. У ньому розрізняють передню частину — коліно, яке переходить у дзьоб, а потім у термінальну (погранич­ну) пластинку. Середня частина називається тіло і задній стовщений кінець — валик. Пучки волокон мозолистого тіла продовжуються у півкулі великого мозку, вони дугоподібно зі­гнуті й утворюють променистість мозолистого тіла.

Під мозолистим тілом знаходиться склепіння, яке склада­ється з двох дугоподібно зігнутих тяжів, з'єднаних між собою в середній частині спайкою (волокнами, що йдуть у поперечно­му напрямі). Середня частина склепіння носить назву тіла, спереду і донизу воно переходить у стовпці, які закінчуються сосочковими тілами. Від тіла вниз та назад відходять ніжки.

У ході еволюції кінцевого мозку сформувалися частини півкуль великого мозку, які пов'язані з функцією нюху. По­тім з'явилися базальні ядра. Найпізніше розвинулася кора пів­куль великого мозку (за винятком відділів, які пов'язані з функ­цією нюху). Відповідно до еволюційного розвитку в півкулях ве­ликого мозку виділяють кору, базальні ядра і нюховий мозок.

Півкулі великого мозку складаються із сірої та білої речо­вини. Суцільний шар сірої речовини на поверхні півкуль має назву кори великого мозку. Кора вкриває інші утворення вели­кого мозку і тому ще називається плащем. Товщина кори ко­ливається від 1,3—4,5 мм, а в передній передцентральній зви­вині сягає 5 мм. Кору великих півкуль утворюють близько 10—14 млрд нервових клітин. Нейрони та їхні відростки у складі кори головного мозку розміщені у вигляді шарів. Кора великих півкуль має шість шарів:

• молекулярний — розміщений безпосередньо під оболоною головного мозку, він містить незначну кількість клітинних еле­ментів, тому на гістологічних препаратах має вигляд світлої смужки на поверхні кори;

• зовнішній зернистий шар — утворений клітинами круг­лої, полігональної, зірчастої та пірамідної форми;

• пірамідний шар — має найбільшу товщину;

• внутрішній зернистий шар — утворений дрібними ней­ронами зірчастої форми;

• гангліонарний шар — містить гігантські пірамідні нейро­ни, які мають назву клітин Беца (ці клітини були вперше опи­сані київським професором В.О. Бецом);

• шар поліморфних клітин.

Під сірою речовиною кори півкуль великого мозку знахо­диться біла речовина, що складається з волокон, які йдуть у Різних напрямках.

У межах білої речовини залягає значна кількість скупчень нервових клітин, що мають назву підкіркових, або базальних,ядер. Виділяють три скупчення базальних ядер: смугасте ті­ло, огорожу та мигдалеподібне тіло.

Смугасте тіло (corpus striatum) складається із хвостатого та сочевицеподібних ядер. Хвостате ядро утворює стінки бічно­го шлуночка і складається з головки, тіла та хвоста.

Латеральніше розташоване сочевицеподібне ядро, яке від­діляється від хвостатого ядра прошарком білої речовини, що має назву внутрішньої капсули. Внутрішня капсула — важ­лива частина мозку, оскільки тут проходять волокна від кори до різних утворень головного і спинного мозку. Сочевицеподіб­не ядро складається з лушпини та блідої кулі. Ядра смугастого тіла — це підкіркові рухові центри, які регулюють складні ав­томатизовані рухові акти, тонус м'язів. Підкіркові рухові центри формують стріопалідарну систему, яка складається з двох частин: стріатум включає в себе хвостате ядро, лушпи­ну та огорожу (сповільнює рухи), палідум — бліду кулю (при­скорює рухи).

Огорожа (claustrum) — пластинка сірої речовини, що роз­міщується біля острівкової частки та лушпини і відділяється від останньої зовнішньою капсулою.

Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщується в скроневій частці. Його відносять до підкіркових нюхових центрів та до лімбічної системи.

Нюховий мозок (rhinencephalon) є найстарішим утворен­ням головного мозку. Він складається з наступних утворень: нюхова цибулина, нюховий шлях, нюховий трикутник, перед­ня пронизана речовина та деякі інші структури.

Лімбічна система являє собою комплекс утворень кінцево­го, проміжного і середнього мозку, які беруть участь у регуля­ції вегетативних функцій, у гомеостазі, відповідають за емоції та інстинкти (харчовий, захисний, статевий, батьківський), а також за довготривалу пам'ять. Деякі автори лімбічну систе­му називають вісцеральним мозком.

Основну частину лімбічної системи складають структури кори великого мозку і тісно пов'язані з ними підкіркові утво­рення, а саме: мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння тощо.

Біла речовина півкуль великого мозку складається з нер­вових волокон, які здійснюють зв'язок між різними відділами мозку. За характером зв'язків вони поділяються на асоціатив­ні, комісуральні і проекційні.

Асоціативні нервові волокна зв'язують різні відділи кори однієї півкулі.

Комісуральні нервові волокна здійснюють зв'язок між ді­лянками кори двох півкуль великого мозку (прикладом може бути мозолисте тіло, склепіння).

Проекційні нервові волокна входять до складу провідних шляхів і здійснюють двобічний зв'язок між корою та іншими відділами головного мозку і сегментами спинного мозку. Одні з цих волокон проводять нервові імпульси до кори, а інші, на­впаки,— від кори.

Провідні шляхи, які служать для передачі інформації до кори півкуль великого мозку, кори мозочка і в інші центри мозку, мають назву висхідних (аферентних) провідних шля­хів. Висхідні провідні шляхи, які йдуть до кори великих пів­куль, мають трьохнейронну будову (перші нейрони знаходять­ся у спинномозкових вузлах. Другі нейрони розташовані в яд­рах задніх рогів спинного мозку або в ядрах стовбурової частини головного мозку. Треті нейрони лежать у ядрах тала­муса). Низхідні, або рухові, провідні шляхи служать для пере­дачі еферентних імпульсів із кори півкуль великого мозку або із підкіркових ядер (центрів) у рухові ядра мозкового стовбура і спинного мозку.

Бічні шлуночки, правий та лівий, розміщуються у товщі півкуль великого мозку, є залишками порожнини першого мо­зкового пухиря і являють собою вузькі щілиноподібні порож­нини. У кожному шлуночку розрізняють центральну части­ну, яка розташована в глибині тім'яної частки, від якої відхо­дять три роги: передній, або лобовий,— знаходиться у лобовій частці, нижній, або скроневий,— знаходиться у скроневій час­тці, задній, або потиличний,— у потиличній частці.

Стінками бічних шлуночків є різні утворення півкуль го­ловного мозку. Сполучаються бічні шлуночки з III шлуноч­ком. Стінки порожнини шлуночка вистелені судинним спле­тенням, що продукує спинномозкову рідину.

Залежно від функціональних особливостей у корі півкуль великого мозку виділяють пов'язані між собою різні зони. Во­ни поділяються на асоціативні (нейрони цих зон здійснюють зв'язок між різними зонами кори) і проекційні, останні в свою чергу поділяються на сенсорні (чутливі) і моторні (рухові).

Рухові зони кори локалізуються переважно у передцентраль­ній звивині і у передній частині парацентральної часточки на лобовій частці. Величина кіркової рухової зони пропорційна не масі м'язів, а точності виконуваних рухів. Особливо велика зо­на, яка керує рухами кисті, язиком, мімічними м'язами.

Сенсорні зони також займають невеликі ділянки кори пів­куль великого мозку. Наприклад, зона шкірної чутливості (больової, температурної, дотикової) знаходиться переважно у зацентральній звивині й у задньому відділі парацентральної часточки на тім'яній частці; зорова зона розташована на при­середній поверхні потиличної частки по краях острогової бо­розни та у ділянці клина.

Асоціативні, або неспецифічні, зони кори отримують інфор­мацію від рецепторів, які сприймають подразнення різної мо­дальності, і від усіх проекційних зон кори головного мозку. У людини проекційні зони займають лише невелику частину ко­ри; решту займають асоціативні зони. Нейрони цих ділянок не пов'язані ні з органами чуття, ні з м'язами. Їхня роль полягає в інтеграції всіх імпульсів, які надходять у кору, у цілісні ак­ти (мова, читання, письмо, логічне мислення тощо). При пору­шеннях асоціативних зон проявляються агнозія — нездатність впізнавати і апраксія — нездатність відтворювати вивчені рухи.

Оболони головного мозку

Головний мозок, як і спинний, оточений трьома мозкови­ми оболонами, які в ділянці великого потиличного отвору пе­реходять в оболони спинного мозку.

Тверда оболона головного мозку вистилає зсередини порож­нину черепа й одночасно утворює окістя внутрішньої поверх­ні кісток мозкового черепа. Від твердої оболони відходять від­ростки: мозковий серп (знаходиться між півкулями головного мозку), серп мозочка (розташований між півкулями мозочка), намет мозочка (знаходиться між потиличною часткою і мозо­чком) та діафрагма сідла (лежить над гіпофізарною ямкою, утворюючи її дах). Тверда оболона головного мозку в деяких місцях розщеплюється й утворює вузькі, трикутної форми по­рожнини — синуси твердої мозкової оболони (верхня сагіталь­на, нижня сагітальна, поперечна, пряма і т.д.).

Павутинна оболона головного мозку знаходиться над бо­рознами, щілинами та різними заглибинами тканини мозку й утворює підпавутинні цистерни. Між твердою і павутинною оболонами знаходиться субдуральний (підтвердооболонний) простір. Поблизу синусів твердої оболони головного мозку па­вутинна оболона утворює своєрідні вирости — павутинні зер­нистості (пахіонові грануляції), які вдаються у венозні сину­си. Вони забезпечують відтік спинномозкової рідини у венозне русло.

М'яка мозкова оболона щільно прилягає до поверхні мозку. У її товщі проходять кровоносні судини. В окремих ділянках м'яка мозкова оболона проникає у шлуночки мозку й утворює судинні сплетення, які продукують спинномозкову рідину. Між м'якою та павутинною оболонами знаходиться субарахно­їдальний (підпавутинний) простір, в якому міститься спин­номозкова рідина.

Спинномозкова рідина (ліквор) заповнює підпавутинний простір головного та спинного мозку, шлуночки мозку та цент­ральний канал спинного мозку. Постійно циркулює 150 мл спин­номозкової рідини.

Відтік спинномозкової рідини

Бічні шлуночки -> III шлуночок -> водопровід мозку -> IV шлуночок -> центральний канал і підпавутинний простір -> по міжоболонних просторах, які супроводжують корінці спин­номозкових нервів і павутинні зернистості ->венозні синуси.

 

 

 

Л Е К Ц І Я № 15

Т е м а: “Нервова система.”

• Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляцїі функцій організму

• Черепні нерви

 

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Черепні нерви входять до складу периферійної нервової си­стеми. Всі черепні нерви, за винятком І та II пар, які є афере­нтними шляхами органів чуття і розвиваються із переднього мозку, диференціюються зі спинномозкових нервів. Однак жо­ден із черепних нервів за будовою не відповідає спинномозково­му, бо не має передніх і задніх корінців, а являє собою тільки задній або передній корінець.

У черепних нервах аферентні волокна за кількістю значно переважають еферентні. Наприклад, у складі черепних нервів тільки на одному боці в головний мозок входить до 1,5 млн аферентних волокон (причому на частку зорового нерва припа­дає до 1 млн нервових волокон), а виходить із нього до 100 тис. еферентних волокон. Черепні нерви іннервують шкіру, м'язи, органи голови та шиї, а також ряд органів грудної та черевної порожнин. Порушення функції кожного черепного нерва на різ­них рівнях його ушкодження проявляється чіткою симптома­тикою, знання якої необхідні в подальшому, під час вивчення нервових захворювань.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: характеристику черепних нервів. Уміти: визначати, через які отвори черепні нерви виходять з порожнини черепа, ділянки їх іннервації.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Черепних нервів (nn. craniales) — дванадцять пар. Кожна пара має власну назву, свій порядковий номер і позначається Римськими цифрами.

Черепні нерви

Номер пари та назва нерва	Топографія ядер	Місце виходу (рухового) нерва із моз­ку або входу (чутливого) нерва у мозок	Місце виходу нерва із порожнини черепа або входу в неї	Ділянка іннервації
І. Нюхові нерви, n. olfactorius	Ядер немає	Нюхова цибулина	Решітчаста Пластинка Решітчастої кістки	Слизова оболонка нюхової ділянки порожнини носа
II. Зоровий нерв, n. opticus	Ядер немає	Зорове перехрестя	Канал зорового нерва	Сітківка ока
III. Окоруховий нерв, n.oculomotorius	Покрив ніжок середнього мозку	Міжніжкова ямка	Верхня орбітальна щілина	М'язи ока, війковий м'яз та м'яз звужувач зі ниці
IV. Блоковий нерв, n. trochlearis	Покрив ніжок середнього мозку	Дорзально, позаду від горбків покришки середнього мозку	Верхня орбітальна щілина	Верхній косий м'яз ока
V. Трійчастий нерв, n. trigeminus	Ромбоподібна ямка та покришка мосту	Спереду від середніх ніжок мозочка	Очний нерв — верхня Орбітальна щілина Верхньощелепний нерв — через круглий отвір Нижньощелепний нерв — через овальний отвір	Оболони мозку, вміст орбіти, шкіру чола і спинки носа, сльозову залозу і т.д. Оболони мозку, вилицю, верхню губу, носову та ротову порожнини, верхню щелепу і т.д. Оболони головного мозку, нижню щелепу, підборіддя, нижню губу, дно порожнини носа, кінчик та тіло (2/3) язика, жувальні м'язи і т.д.

VI. Відвід- ний нерв, n. abducens	Покришка мосту	У борозні між мостом і пірамідою	Верхня орбітальна щілина	Бічний прямий м'яз ока
VII. Лице- вий нерв, n. facialis	Покришка мосту	Ззаду від се- редньої ніж- ки мозочка	Внутрішній слуховий отвір,* канал лицевого нер- ва,* шило- соско-подіб- ний отвір	Мімічні м'язи, деякі м'язи шиї, стремінцевий м'яз
VIII. Присін- ково-завит- ковий нерв, n. vestibulo- cochlearis	Ромбоподіб- на ямка	Латераль- ніше від VII пари черепних нервів	Внутрішній слуховий отвір	Внутрішнє вухо
IX. Язико- глотковий нерв, n. glosso- pharingeus	Ромбоподіб- на ямка	Задня бічна борозна дов- гастого моз- ку	Яремний отвір	М'язи глотки, слизову оболонку кореня язика, барабанну порожнину, привушну слинну залозу
X. Блука- ючий нерв, n. vagus	Ромбоподіб- на ямка	Задня бічна борозна дов- гастого моз- ку	Яремний отвір	Внутрішні органи ділян- ки шиї, органи грудної та черевної порожнин, за винятком частини тов- стої кишки (органи ма- лого таза він не іннервує)
XI. Додатко- вий нерв, n. accessorius	Передні роги п'яти верх- ніх шийних сегментів спинного мозку та ромбоподіб- на ямка	Задня бічна борозна дов- гастого моз- ку, між пе- редніми та задніми ко- рінцями на рівні Сц— Cγ сегментів	Яремний отвір	Груднинно-ключично- соскоподібний та тра- пецієподібний м'язи
XII. Під'язи­ковий нерв, n. hуро-glossus	Ромбоподіб­на ямка	Передня ла­теральна бо­розна довга­стого мозку	Канал під'язикового нерва поти­личної кістки	М'язи язи­ка, підборід. но-під'язи-ковий м'яз

 

Черепні нерви, на відміну від спинномозкових нервів, по­діляються на чутливі (І, II, VIII), рухові (III, IV, VI, VII, XI, XII) та змішані (V, IX, X).

Деякі нерви (III, V, IX, X пара) містять парасимпатичні во­локна.

Окрім 12 пар черепних нервів, які мають порядковий номер, є нерв, який не має номера,— це проміжний нерв, n. intermedius, ядра якого містяться у покришці мосту. Нерв змішаний, має парасимпатичні волокна. Входить у внутрішній слуховий отвір, далі він приєднується до VII пари черепних нервів, проникає в канал лицевого нерва і розгалужується на два нерви: вели­кий кам'янистий нерв і барабанну струну. Іннервує: передні 2/3 язика, сльозову залозу, залози носової порожнини, всі слин­ні залози, крім привушної.

Відмінності мають І та II пара черепних нервів, які поляга­ють у тому, що вони є похідними головного мозку і утворили­ся шляхом випинання із мозкових пухирів і, на відміну від ін­ших черепних нервів, не мають ядер.

 

 

Л Е К Ц І Я № 16

Т е м а: “Нервова система.”

• Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функцій організму

• Вегетативна частина нервової системи

 

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

У ході еволюції й ускладнення будови організмів єдина нер­вова система поділилася на два відділи — анімальний (сома­тичний) і вегетативний (автономний). Останній виконує одну з найстаріших функцій — адаптаційно-трофічну, забез­печуючи адаптацію обміну речовин організму до умов навко­лишнього середовища. Нервова регуляція вегетативних функ­цій організму має ряд особливостей, що стосується будови реф­лекторних дуг, ролі різних відділів центральної нервової сис­теми тощо.

Знання цієї теми має велике значення при вивченні клініч­них дисциплін, тому що спостерігається переважно порушен­ня саме вегетативних функцій організму при різних захворю­ваннях.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: класифікацію вегетативної частини нервової системи, її відділи, впливи симпатичної і парасимпатичної частин нер­вової систе