Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Т е м а: «Системи виділення.»
• Процес виділення • Загальні питання анатомії та фізіологи процесу виділення й видільної системи людини • Анатомія та фізіологія сечової системи АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ Сталість внутрішнього середовища — умова нормальної діяльності всіх органів та тканин організму. Це значною мірою залежить від функціонування системи виділення, яка здійснює виведення продуктів обміну, а також інших речовин, непотрібних або шкідливих для організму. У виведенні продуктів метаболізму, окрім нирок, беруть участь багато інших органів: шкіра, легені, органи травлення. Головна роль належить ниркам тому, що 80% усіх шлаків виводиться саме із сечею. Відомо, що розлади процесів виділення швидше призводять до загибелі організму, ніж порушення нормального надходження поживних речовин. Тому дане заняття повинно створити правильне уявлення про будову, топографію та функції нирок і сечовивідних органів, що необхідно д ля розуміння змін, які виникають унаслідок порушення діяльності системи виділення й особливо нирок. НАВЧАЛЬНА МЕТА Знати: будову, функції та роль системи виділення, основні механізми регуляторної діяльності нирок, регуляцію сечовиділення та механізм акту сечовипускання. Уміти: визначати проекцію нирок на передню черевну стінку, на муляжах та вологих препаратах визначати основні структурні утворення нирок, сечового міхура; описувати процеси, які відбуваються в різних частинах нефрона. ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ Органи виділення складаються з двох залоз (нирок), екскретом яких є сеча, та органів, які служать для накопичення і виведення сечі (сечоводи, сечовий міхур, сечівник). Нирка (ren, s. nephros — грец.) — парний, бобоподібної форми орган, масою 120—200 г. Знаходиться нирка в поперековій ділянці, з боків від хребтового стовпа, поза очеревиною на рівні XI—XII грудних і І—II поперекових хребців, причому права нирка лежить на 1—1,5 см нижче від лівої (вказані ме-жі положення нирок індивідуально варіюють). У нирці розрізняють дві поверхні: випуклу, передню, і плоску, задню; два кінці (полюси): заокруглений, верхній, і гострий, нижній; два краї: вигнутий бічний і вгнутий присередній. На останньому розташовуються ворота нирки, в яких розміщена ниркова ніжка, до складу якої входять: сечовід, ниркова артерія, ниркова вена, нерви й лімфатичні судини.
Нирка оточена фіброзною капсулою, яка має вигляд тонкої гладенької пластинки і нещільно прилягає до речовини нирки (легко відділяється), назовні від неї знаходиться жирова капсула й ниркова фасція. На зрізі нирки розрізняють: • ниркову пазуху, або синус, в якій розташовані ниркова миска, великі та малі чашечки, нерви, кровоносні та лімфатичні судини, жирова клітковина. Ниркова миска має форму лійки, яка основою обернена до великих чашечок, а своєю верхівкою переходить у сечовід; • кіркова речовина, яка розташовується на периферії, завтовшки близько 4—8 мм, віддає в мозкову речовину відростки — ниркові стовпи; • мозкова речовина — складається з пірамід, основа яких прилягає до кіркової речовини, а верхівки спрямовані в пазуху. Верхівки 2—3 пірамід, з'єднуючись між собою, утворюють нирковий сосочок, який виступає в маленьку ниркову чашечку. Отже, в нирці нараховують приблизно 16—20 пірамід (сосочків 8—12), вони своїми верхівками обернені в маленькі ниркові чашечки (8—12 чашечок), які, з'єднуючись між собою, утворюють 2—3 великі ниркові чашечки. Мозкова речовина нирки, в свою чергу, вростає в кіркову речовину у вигляді тонких пучків, які називаються мозковими променями. Нирка — паренхіматозний орган. Строму утворює пухка волокниста сполучна тканина, багата на ретикулярні клітини й ретикулярні волокна. Паренхіма утворена нирковими тільцями й епітеліальними нирковими канальцями, серед яких розрізняють звивисті й прямі. Структурною та функціональною одиницею нирки є нефрон. Довжина одного нефрона — від 18 до 50 мм, а всіх нефронів — близько 100 км. Кількість нефронів в обох нирках дорівнює 2—2,5 млн. Відділи нефрона: • ниркове (мальпігієве) тільце, що складається з капсули Шумлянського — Боумена, має форму двостінної чаші та судинного клубочка, в якому нараховують 50—160 капілярних петель, які є розгалуженнями приносної артеріоли. Капіляри, зливаючись між собою, утворюють виносну артеріолу; • проксимальний, або звивистий каналець І порядку; • петля Генле, яка складається з низхідного і висхідного відділів ниркового канальця;
• дистальний, або звивистий каналець II порядку. Дистальні канальці переходять у збірні ниркові трубочки, які утворюють короткі вивідні протоки, які своїми отворами відкриваються на верхівці сосочка ниркової піраміди. Нефрони залежно від локалізації і особливостей будови поділяють на кіркові (80%) і юкстамедулярні (20%). Серед кіркових нефронів 1% становлять короткі кіркові нефрони, усі відділи яких розташовуються в кірковій речовині, і проміжні, петлі яких спускаються в мозкову речовину. У юкстамедулярних нефронів тільця, проксимальні та дистальні канальці містяться в кірковій речовині на межі з мозковою, а петлі глибоко проникають у мозкову речовину. Кровопостачання нирки характеризується тим, що кров, яка тече через неї, використовується не тільки для забезпечення трофіки органа, але й для сечоутворення. Артеріальна кров у нирку надходить по нирковій артерії, яка в нирковому синусі й речовині її послідовно розгалужується на гілки меншого діаметру. Найменші гілки мають назву приносної артеріоли, яка в капсулі Шумлянського—Боумена розпадається на капіляри судинного клубочка. Капіляри, зливаючись між собою, утворюють виносну артеріолу, яка має менший діаметр, ніж приносна, чим забезпечується високий тиск (65—70 мм рт. ст.) У капілярах клубочка. Це є необхідною умовою для здійснення першої фази сечоутворення. Ця капілярна сітка має назву чудесної артеріальної сітки, тому що капіляри тут розташовані між двома артеріями, а також первинної капілярної сітки. Її призначенням є фільтрація плазми крові й утворення первинної сечі. Виносна артеріола після виходу з ниркового тільця знову розпадається на сітку капілярів, яка обплітає канальці нефрона й отримала назву вторинної (тиск 10—12 мм рт. ст.), або перитубулярної капілярної сітки. Її функція — трофіка нефрона й участь у другій фазі сечоутворення. Від вторинної капілярної сітки починається венозна система нирки. Таким чином, нирки мають дві сітки капілярів. У юкстамедулярних нефронах приносні і виносні артеріоли судинних клубочків мають однаковий діаметр або виносна артеріола дещо ширша. Тому кров'яний тиск у капілярах цих клубочків не такий високий, як у кіркових нефронах. Виносна артеріола, виходячи з ниркового тільця, не поділяється на нову сітку капілярів, і кров відтікає прямо в дрібні вени. Внаслідок цих особливостей юкстамедулярні нефрони беруть не таку активну участь в утворенні сечі. Судини цих нефронів виконують роль шунта, тобто кров може легко й швидко пройти через нирки в умовах інтенсивного кровообігу, наприклад, під час виконання важкої фізичної праці. Функції нирок: • екскреція кінцевих метаболітів азотного обміну, чужорідних речовин, надлишку органічних та неорганічних речовин, які потрапляють з їжею або утворюються в процесі метаболізму; • підтримка осмотичного тиску крові; • підтримка іонного балансу організму; • підтримка кислотно-основного стану організму; • участь у регуляції кровообігу; • утворення біологічно активних речовин (наприклад, реніну, брадикініну, еритропоетинів тощо); • участь у регуляції об'єму циркулюючої крові. Процес сечоутворення
Процес сечоутворення відбувається при взаємодії усіх структур нефрона й капілярів. Виділяють три основні фізіологічні процеси, які забезпечують утворення кінцевої сечі: клубочкова фільтрація, канальцева реабсорбція й канальцева секреція. Клубочкова фільтрація У капілярах клубочків мальпігієвого тільця відбувається фільтрація з плазми крові в капсулу Шумлянського—Боумена води з усіма розчиненими в ній органічними й неорганічними речовинами, що мають низьку молекулярну масу. Фільтрація відбувається завдяки тому, що гідростатичний тиск у клубочках, як зазначалося вище, становить 65—70 мм рт. ст., йому протидіють онкотичний тиск крові (25—30 мм рт. ст.) і гідростатичний тиск рідини, яка міститься в порожнині капсули ниркового клубочка (15—20 мм рт. ст.). Тому тиск, який забезпечує фільтрацію, становить у середньому 25 мм рт. ст. З капсули клубочка ця рідина — ультрафільтрат, або первинна сеча, — потрапляє в канальці нирок. У нормі в первинній сечі можна виявити майже всі речовини, що містяться в плазмі крові, за винятком білків, які мають високу молекулярну масу. Фільтрація відбувається без витрат енергії, це пасивний вид транспорту речовин. За добу в людини утворюється 150—180 л первинної сечі. Канальцева реабсорбція Первинна сеча з капсули потрапляє в ниркові канальці, в яких починається процес зворотного всмоктування — реабсорбція, внаслідок чого вона зазнає значних змін: зі 150—180 л первинної сечі залишається 1—1,5 л вторинної, або кінцевої, сечі, яка виводиться з організму. Хімічний склад вторинної сечі відрізняється від складу первинної сечі. Разом з водою в кров усмоктуються всі необхідні для життєдіяльності речовини, які містились у первинній сечі,— це амінокислоти, глюкоза, вітаміни, мікроелементи, більша частина іонів натрію, калію, кальцію та інші речовини. І навпаки, всі непотрібні або шкідливі для організму речовини не всмоктуються або майже не всмоктуються. До них належать: сечовина, сечова кислота, аміак, креатинін як кінцеві продукти білкового обміну, деякі солі, наприклад сульфати, фосфати, та інші речовини. Процеси реабсорбції можуть бути активними й пасивними. Для здійснення активної реабсорбції необхідно, щоб були специфічні транспортні системи та енергія (наприклад, реабсорбція натрію, глюкози, амінокислот та інших речовин). Пасивні процеси відбуваються, як правило, без витрат енергії завдяки процесам осмосу та дифузії (наприклад, всмоктування води, хлоридів).
У канальцях відбувається і секреція. Секреція — це процес, спрямований на активний перехід речовин з крові через клітини ниркових канальців у сечу (наприклад, деякі барвники, лікарські речовини: сульфаніламіди, фуросемід тощо). Вона може бути активною, за допомогою транспортних систем та енергії АТФ, і пасивною. Регуляція діяльності нирок Регуляція діяльності нирок здійснюється нервово-гуморальним шляхом. Нервова регуляція забезпечується вегетативною нервовою системою, яка регулює не тільки процеси клубочкової фільтрації, але й канальцеву реабсорбцію. Так, подразнення симпатичних нервів, які іннервують нирку, сприяє зменшенню виведення води й збільшенню виведення натрію із сечею. Парасимпатичні нерви діють на нирку двома шляхами: регулюю просвіт судин нирок, змінюють роботу серця, знижуючи арте-ріальний тиск. Таким чином, симпатична нервова система сприяє зменшенню діурезу, а парасимпатична нервова система навпаки — його збільшенню. Гуморальна регуляція здійснюється головним чином за рахунок антидіуретичного гормону (вазопресину) та альдостерону Антидіуретичний гормон сприяє реабсорбції води, що призводить до зменшення діурезу й збільшення осмотичної концентрації сечі. Вазопресин — гормон, який зберігає в організмі воду. Альдостерон та натрійуретичний гормон передсердя сприяють реабсорбції натрію. Якщо натрій не буде реабсорбуватися, то буде утруднена й реабсорбція води. В організмі є й інші гормони, які впливають на всмоктування іонів, наприклад: паратгормон, тиреокальцитонін (сприяють реабсорбції Са2+) тощо. Слід зауважити, що процес утворення гормонів, які регулюють реабсорбцію води й іонів, залежить від об'єму циркулюючої крові, концентрації іонів натрію в крові та її осмотичного тиску. Інкреторна функція нирок пов'язана з утворенням біологічно активних речовин: реніну, який контролює судинний тонус, брадикініну, який сприяє розширенню кровоносних судин, еритропоетину, який сприяє утворенню червоних кров'яних тілець (еритроцитів) тощо. Сеча та її властивості Колір. Сеча — прозора рідина світло-жовтого кольору. При відстоюванні випадає осад, який складається із солей, слизу, лейкоцитів — 1—2 в полі зору. Реакція. Реакція сечі здорової людини переважно слабко-кисла, може змінюватися залежно від складу вживаної їжі (рН її коливається від 4,7 до 6,5). Так, наприклад, при вживанні переважно м'ясної їжі реакція стає кислою. Відносна густина. Відносна густина дорівнює в середньому 1,010—1,020 г/см3. Так, наприклад, чим менше виділяється сечі, тим більші її концентрація й відносна густина. Склад. Сеча містить 95% води і 5% сухого залишку, до складу якого входить сечовина (2%), сечова кислота (0,05%), креатинін (0,75%), солі калію, натрію тощо. Сечовід Сечовід (ureter) має форму трубки, завдовжки 30—35 см, діаметром 4—7 мм. Він розташований у черевній та тазових порожнинах. Просвіт сечоводу має звуження у місцях переходу миски в сечовід, переходу черевної частини сечоводу в тазову (вся тазова частина вужча, ніж черевна), входу сечоводу в сечовий міхур.
Стінка сечоводу утворена: • внутрішньою — слизовою — оболонкою, яка вкрита перехідним епітелієм, добре виражена підслизова основа, поздовжні складки, лімфоїдна тканина утворює поодинокі лімфатичні вузлики; • середньою — м'язовою — оболонкою, яка складається з внутрішнього — поздовжнього і зовнішнього — циркулярного шару (тазова частина має три м'язових шари: поздовжній, циркулярний, поздовжній); • зовнішньою оболонкою — адвентицією. Функція сечоводу — проведення сечі. Сечовий міхур Сечовий міхур (vesica urinaria) — непарний порожнистий орган. Наповнений сечовий міхур має яйцеподібну форму, порожній — трикутну. Об'єм сечового міхура — 500—700 мл. Наповнений сечовий міхур міститься в порожнині малого таза і в черевній порожнині; порожній — тільки в порожнині малого таза. Розрізняють наступні частини сечового міхура: верхівка, тіло, дно, шийка. Сечовий міхур має парний вхідний отвір — отвір сечовода і непарний вихідний отвір — внутрішній отвір сечівника. Стінка складається з: • внутрішньої — слизової — оболонки, яка вкрита перехідним епітелієм, виражена підслизова основа, має складки (виняток — трикутник сечового міхура, в основі якого є отвори сечоводів, а на верхівці — внутрішній отвір сечівника), лімфоїдна тканина утворює поодинокі лімфатичні вузлики; • середньої — м'язової — оболонки, яка складається з трьох шарів: внутрішнього — переважно поздовжні волокна, середнього — переважно поперечні волокна, зовнішнього — переважно поздовжні волокна; • зовнішньої оболонки — адвентиції, а також серозної оболонки (очеревини), яка вкриває верхньозадню і частково бічні поверхні сечового міхура.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 96; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.251.99 (0.029 с.) |