Т е м а: «Системи виділення.» 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Т е м а: «Системи виділення.»



Процес виділення

Загальні питання анатомії та фізіологи процесу виділення й видільної системи людини

Анатомія та фізіологія сечової системи

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Сталість внутрішнього середовищаумова нормальної діяльності всіх органів та тканин організму. Це значною мі­рою залежить від функціонування системи виділення, яка здійснює виведення продуктів обміну, а також інших речо­вин, непотрібних або шкідливих для організму. У виведенні продуктів метаболізму, окрім нирок, беруть участь багато інших органів: шкіра, легені, органи травлення. Головна роль належить ниркам тому, що 80% усіх шлаків виводиться саме із сечею.

Відомо, що розлади процесів виділення швидше призво­дять до загибелі організму, ніж порушення нормального над­ходження поживних речовин. Тому дане заняття повинно створити правильне уявлення про будову, топографію та фу­нкції нирок і сечовивідних органів, що необхідно д ля розуміння змін, які виникають унаслідок порушення діяльності систе­ми виділення й особливо нирок.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: будову, функції та роль системи виділення, основні механізми регуляторної діяльності нирок, регуляцію сечови­ділення та механізм акту сечовипускання.

Уміти: визначати проекцію нирок на передню черевну сті­нку, на муляжах та вологих препаратах визначати основні структурні утворення нирок, сечового міхура; описувати про­цеси, які відбуваються в різних частинах нефрона.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Органи виділення складаються з двох залоз (нирок), екс­кретом яких є сеча, та органів, які служать для накопичення і виведення сечі (сечоводи, сечовий міхур, сечівник).

Нирка (ren, s. nephros — грец.) — парний, бобоподібної форми орган, масою 120—200 г. Знаходиться нирка в попере­ковій ділянці, з боків від хребтового стовпа, поза очеревиною на рівні XI—XII грудних і І—II поперекових хребців, причому права нирка лежить на 1—1,5 см нижче від лівої (вказані ме-жі положення нирок індивідуально варіюють).

У нирці розрізняють дві поверхні: випуклу, передню, і пло­ску, задню; два кінці (полюси): заокруглений, верхній, і гост­рий, нижній; два краї: вигнутий бічний і вгнутий присередній. На останньому розташовуються ворота нирки, в яких розмі­щена ниркова ніжка, до складу якої входять: сечовід, ниркова артерія, ниркова вена, нерви й лімфатичні судини.

Нирка оточена фіброзною капсулою, яка має вигляд тонкої гладенької пластинки і нещільно прилягає до речовини нирки (легко відділяється), назовні від неї знаходиться жирова кап­сула й ниркова фасція.

На зрізі нирки розрізняють:

ниркову пазуху, або синус, в якій розташовані ниркова миска, великі та малі чашечки, нерви, кровоносні та лімфати­чні судини, жирова клітковина. Ниркова миска має форму лійки, яка основою обернена до великих чашечок, а своєю вер­хівкою переходить у сечовід;

кіркова речовина, яка розташовується на периферії, за­втовшки близько 4—8 мм, віддає в мозкову речовину відрост­ки — ниркові стовпи;

мозкова речовина — складається з пірамід, основа яких прилягає до кіркової речовини, а верхівки спрямовані в пазу­ху. Верхівки 2—3 пірамід, з'єднуючись між собою, утворюють нирковий сосочок, який виступає в маленьку ниркову чашеч­ку. Отже, в нирці нараховують приблизно 16—20 пірамід (со­сочків 8—12), вони своїми верхівками обернені в маленькі ни­ркові чашечки (8—12 чашечок), які, з'єднуючись між собою, утворюють 2—3 великі ниркові чашечки. Мозкова речовина нирки, в свою чергу, вростає в кіркову речовину у вигляді тон­ких пучків, які називаються мозковими променями.

Нирка — паренхіматозний орган. Строму утворює пухка волокниста сполучна тканина, багата на ретикулярні клітини й ретикулярні волокна. Паренхіма утворена нирковими тіль­цями й епітеліальними нирковими канальцями, серед яких розрізняють звивисті й прямі.

Структурною та функціональною одиницею нирки є неф­рон. Довжина одного нефрона — від 18 до 50 мм, а всіх нефро­нів — близько 100 км. Кількість нефронів в обох нирках дорів­нює 2—2,5 млн.

Відділи нефрона:

ниркове (мальпігієве) тільце, що складається з капсули ШумлянськогоБоумена, має форму двостінної чаші та су­динного клубочка, в якому нараховують 50—160 капілярних петель, які є розгалуженнями приносної артеріоли. Капіляри, зливаючись між собою, утворюють виносну артеріолу;

• проксимальний, або звивистий каналець І порядку;

петля Генле, яка складається з низхідного і висхідного відділів ниркового канальця;

дистальний, або звивистий каналець II порядку. Дистальні канальці переходять у збірні ниркові трубочки, які утворюють короткі вивідні протоки, які своїми отворами відкриваються на верхівці сосочка ниркової піраміди.

Нефрони залежно від локалізації і особливостей будови по­діляють на кіркові (80%) і юкстамедулярні (20%). Серед кір­кових нефронів 1% становлять короткі кіркові нефрони, усі відділи яких розташовуються в кірковій речовині, і проміжні, петлі яких спускаються в мозкову речовину. У юкстамедуляр­них нефронів тільця, проксимальні та дистальні канальці міс­тяться в кірковій речовині на межі з мозковою, а петлі глибо­ко проникають у мозкову речовину.

Кровопостачання нирки характеризується тим, що кров, яка тече через неї, використовується не тільки для забезпечен­ня трофіки органа, але й для сечоутворення. Артеріальна кров у нирку надходить по нирковій артерії, яка в нирковому сину­сі й речовині її послідовно розгалужується на гілки меншого діаметру. Найменші гілки мають назву приносної артеріоли, яка в капсулі Шумлянського—Боумена розпадається на капі­ляри судинного клубочка. Капіляри, зливаючись між собою, утворюють виносну артеріолу, яка має менший діаметр, ніж приносна, чим забезпечується високий тиск (65—70 мм рт. ст.) У капілярах клубочка. Це є необхідною умовою для здійснен­ня першої фази сечоутворення. Ця капілярна сітка має назву чудесної артеріальної сітки, тому що капіляри тут розташова­ні між двома артеріями, а також первинної капілярної сітки. Її призначенням є фільтрація плазми крові й утворення пер­винної сечі. Виносна артеріола після виходу з ниркового тіль­ця знову розпадається на сітку капілярів, яка обплітає каналь­ці нефрона й отримала назву вторинної (тиск 10—12 мм рт. ст.), або перитубулярної капілярної сітки. Її функція — трофіка нефрона й участь у другій фазі сечоутворення. Від вторинної капілярної сітки починається венозна система нирки. Таким чином, нирки мають дві сітки капілярів.

У юкстамедулярних нефронах приносні і виносні артеріо­ли судинних клубочків мають однаковий діаметр або виносна артеріола дещо ширша. Тому кров'яний тиск у капілярах цих клубочків не такий високий, як у кіркових нефронах. Виносна артеріола, виходячи з ниркового тільця, не поділяється на но­ву сітку капілярів, і кров відтікає прямо в дрібні вени. Внаслі­док цих особливостей юкстамедулярні нефрони беруть не таку активну участь в утворенні сечі. Судини цих нефронів викону­ють роль шунта, тобто кров може легко й швидко пройти через нирки в умовах інтенсивного кровообігу, наприклад, під час ви­конання важкої фізичної праці.

Функції нирок:

• екскреція кінцевих метаболітів азотного обміну, чужорід­них речовин, надлишку органічних та неорганічних речовин, які потрапляють з їжею або утворюються в процесі метаболізму;

• підтримка осмотичного тиску крові;

• підтримка іонного балансу організму;

• підтримка кислотно-основного стану організму;

• участь у регуляції кровообігу;

• утворення біологічно активних речовин (наприклад, ре­ніну, брадикініну, еритропоетинів тощо);

• участь у регуляції об'єму циркулюючої крові.

Процес сечоутворення

Процес сечоутворення відбувається при взаємодії усіх струк­тур нефрона й капілярів. Виділяють три основні фізіологічні процеси, які забезпечують утворення кінцевої сечі: клубочкова фільтрація, канальцева реабсорбція й канальцева секреція.

Клубочкова фільтрація

У капілярах клубочків мальпігієвого тільця відбувається фільтрація з плазми крові в капсулу Шумлянського—Боумена води з усіма розчиненими в ній органічними й неорганічними речовинами, що мають низьку молекулярну масу. Фільтрація відбувається завдяки тому, що гідростатичний тиск у клубоч­ках, як зазначалося вище, становить 65—70 мм рт. ст., йому протидіють онкотичний тиск крові (25—30 мм рт. ст.) і гідро­статичний тиск рідини, яка міститься в порожнині капсули ниркового клубочка (15—20 мм рт. ст.). Тому тиск, який за­безпечує фільтрацію, становить у середньому 25 мм рт. ст. З кап­сули клубочка ця рідина — ультрафільтрат, або первинна се­ча, — потрапляє в канальці нирок.

У нормі в первинній сечі можна виявити майже всі речови­ни, що містяться в плазмі крові, за винятком білків, які ма­ють високу молекулярну масу. Фільтрація відбувається без витрат енергії, це пасивний вид транспорту речовин. За добу в людини утворюється 150—180 л первинної сечі.

Канальцева реабсорбція

Первинна сеча з капсули потрапляє в ниркові канальці, в яких починається процес зворотного всмоктування — реабсорб­ція, внаслідок чого вона зазнає значних змін: зі 150—180 л пер­винної сечі залишається 1—1,5 л вторинної, або кінцевої, сечі, яка виводиться з організму. Хімічний склад вторинної сечі відрізняється від складу первинної сечі. Разом з водою в кров усмоктуються всі необхідні для життєдіяльності речовини, які містились у первинній сечі,— це амінокислоти, глюкоза, віта­міни, мікроелементи, більша частина іонів натрію, калію, каль­цію та інші речовини. І навпаки, всі непотрібні або шкідливі для організму речовини не всмоктуються або майже не всмок­туються. До них належать: сечовина, сечова кислота, аміак, креатинін як кінцеві продукти білкового обміну, деякі солі, наприклад сульфати, фосфати, та інші речовини. Процеси ре­абсорбції можуть бути активними й пасивними. Для здійс­нення активної реабсорбції необхідно, щоб були специфічні транспортні системи та енергія (наприклад, реабсорбція на­трію, глюкози, амінокислот та інших речовин). Пасивні про­цеси відбуваються, як правило, без витрат енергії завдяки процесам осмосу та дифузії (наприклад, всмоктування води, хлоридів).

У канальцях відбувається і секреція. Секреція — це про­цес, спрямований на активний перехід речовин з крові через клітини ниркових канальців у сечу (наприклад, деякі барвни­ки, лікарські речовини: сульфаніламіди, фуросемід тощо). Во­на може бути активною, за допомогою транспортних систем та енергії АТФ, і пасивною.

Регуляція діяльності нирок

Регуляція діяльності нирок здійснюється нервово-гумораль­ним шляхом.

Нервова регуляція забезпечується вегетативною нервовою системою, яка регулює не тільки процеси клубочкової фільт­рації, але й канальцеву реабсорбцію. Так, подразнення симпа­тичних нервів, які іннервують нирку, сприяє зменшенню ви­ведення води й збільшенню виведення натрію із сечею. Парасимпатичні нерви діють на нирку двома шляхами: регулюю просвіт судин нирок, змінюють роботу серця, знижуючи арте-ріальний тиск. Таким чином, симпатична нервова система сприяє зменшенню діурезу, а парасимпатична нервова систе­ма навпаки — його збільшенню.

Гуморальна регуляція здійснюється головним чином за ра­хунок антидіуретичного гормону (вазопресину) та альдостерону

Антидіуретичний гормон сприяє реабсорбції води, що при­зводить до зменшення діурезу й збільшення осмотичної концент­рації сечі. Вазопресин — гормон, який зберігає в організмі во­ду. Альдостерон та натрійуретичний гормон передсердя сприя­ють реабсорбції натрію. Якщо натрій не буде реабсорбуватися, то буде утруднена й реабсорбція води.

В організмі є й інші гормони, які впливають на всмокту­вання іонів, наприклад: паратгормон, тиреокальцитонін (спри­яють реабсорбції Са2+) тощо. Слід зауважити, що процес утво­рення гормонів, які регулюють реабсорбцію води й іонів, зале­жить від об'єму циркулюючої крові, концентрації іонів натрію в крові та її осмотичного тиску.

Інкреторна функція нирок пов'язана з утворенням біологіч­но активних речовин: реніну, який контролює судинний тонус, брадикініну, який сприяє розширенню кровоносних судин, еритропоетину, який сприяє утворенню червоних кров'яних ті­лець (еритроцитів) тощо.

Сеча та її властивості

Колір. Сеча — прозора рідина світло-жовтого кольору. При відстоюванні випадає осад, який складається із солей, слизу, лейкоцитів — 1—2 в полі зору.

Реакція. Реакція сечі здорової людини переважно слабко-кисла, може змінюватися залежно від складу вживаної їжі (рН її коливається від 4,7 до 6,5). Так, наприклад, при вжи­ванні переважно м'ясної їжі реакція стає кислою.

Відносна густина. Відносна густина дорівнює в середньо­му 1,010—1,020 г/см3. Так, наприклад, чим менше виділяєть­ся сечі, тим більші її концентрація й відносна густина.

Склад. Сеча містить 95% води і 5% сухого залишку, до складу якого входить сечовина (2%), сечова кислота (0,05%), креатинін (0,75%), солі калію, натрію тощо.

Сечовід

Сечовід (ureter) має форму трубки, завдовжки 30—35 см, діаметром 4—7 мм. Він розташований у черевній та тазових порожнинах. Просвіт сечоводу має звуження у місцях переходу миски в сечовід, переходу черевної частини сечоводу в тазо­ву (вся тазова частина вужча, ніж черевна), входу сечоводу в сечовий міхур.

Стінка сечоводу утворена:

• внутрішньою — слизовою — оболонкою, яка вкрита пере­хідним епітелієм, добре виражена підслизова основа, поздовж­ні складки, лімфоїдна тканина утворює поодинокі лімфатичні вузлики;

• середньою — м'язовою — оболонкою, яка складається з внутрішнього — поздовжнього і зовнішнього — циркулярного шару (тазова частина має три м'язових шари: поздовжній, цир­кулярний, поздовжній);

• зовнішньою оболонкою — адвентицією. Функція сечоводу — проведення сечі.

Сечовий міхур

Сечовий міхур (vesica urinaria) — непарний порожнистий ор­ган. Наповнений сечовий міхур має яйцеподібну форму, порож­ній — трикутну. Об'єм сечового міхура — 500—700 мл. Напов­нений сечовий міхур міститься в порожнині малого таза і в чере­вній порожнині; порожній — тільки в порожнині малого таза.

Розрізняють наступні частини сечового міхура: верхівка, тіло, дно, шийка. Сечовий міхур має парний вхідний отвір — отвір сечовода і непарний вихідний отвір — внутрішній отвір сечівника.

Стінка складається з:

• внутрішньої — слизової — оболонки, яка вкрита перехі­дним епітелієм, виражена підслизова основа, має складки (ви­няток — трикутник сечового міхура, в основі якого є отвори сечоводів, а на верхівці — внутрішній отвір сечівника), лімфо­їдна тканина утворює поодинокі лімфатичні вузлики;

• середньої — м'язової — оболонки, яка складається з трьох шарів: внутрішнього — переважно поздовжні волокна, середнього — переважно поперечні волокна, зовнішнього — переважно поздовжні волокна;

• зовнішньої оболонки — адвентиції, а також серозної оболонки (очеревини), яка вкриває верхньозадню і частково бі­чні поверхні сечового міхура.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-24; просмотров: 96; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.251.99 (0.029 с.)