Сучасні моделі конкурентоспроможності національних економік.

4.1. Поняття "міжнародна конкурентоспроможність країни".

У роботах багатьох учених-економістів та авторитетних міжнародних організацій зустрічаються різні трактування конкурентоспроможності національної економіки і конкурентоспроможності країни. Так, американські вчені П.Рапкін і Дж.Странд стверджують, що конкурентоспроможність країни є політико-економічною концепцією, яка впливає на військовий, політичний і науковий потенціал країни та становить невід'ємний фактор відносних позицій країни в міжнародній політичній економіці [17]. П. Кругман вважає, що конкурують на світовому ринку не компанії, а країни, тоді як міжнародна конкурентоспроможність - це "гра з нульовою сумою". Екс-президент США Білл Клінтон стверджував, що кожна держава є великою корпорацією, яка в умовах глобалізації веде суперництво на міжнародній арені.

Дж.Сакс називає конкурентоспроможними ті держави, які вибирають інститути і політику, що сприяють довгостроковому зростанню. А економіка конкурентоспроможна, якщо економічні інститути і політика країни забезпечують стійке та швидке економічне зростання. Він вводить і таке поняття як "конкурентоспроможність нації", що відповідає економічним структурам та інститутам держави для економічного зростання в межах структури світової економіки в цілому.

Лозанський Інститут менеджменту і розвитку в Щорічнику світової конкурентоспроможності визначає конкурентоспроможність країни як її здатність створювати додану вартість і таким чином збільшувати національне багатство шляхом управління активами і процесами, привабливістю і агресивністю, глобальністю і наближеністю - за рахунок інтегрування цих відносин в економічну і соціальну модель.

У щорічному звіті Європейської Комісії з конкурентоспроможності зазначається, що під конкурентоспроможністю розуміють досягнення високих і зростаючих стандартів життя нації з максимально можливим рівнем зайнятості на стабільній основі.

Передбачається, що конкурентоспроможність залежить від здатності держави створювати економіко-правове середовище, яке сприяє стійкому процесу створення доданої вартості. "Стійкий процес" підкреслює стабільність конкурентоспроможності на перспективу. Тому й оцінка конкурентоспроможності країни передбачає не тільки міжнародний успіх вітчизняних фірм, а й характер інвестиційних процесів, розвиток науково-технічного потенціалу країни.

Комісія з промислової конкурентоспроможності при президентові США визначає конкурентоспроможність національної економіки як "міру можливості країни за умов вільного і справедливого ринку продукувати товари та послуги, що відповідають вимогам світових ринків, при одночасному збереженні або підвищенні реальних доходів своїх громадян".

Деякі вітчизняні економісти зосереджують увагу на КСП із позиції участі національної економіки в міжнародній торгівлі за такими показниками, як питома вага країни на світових ринках, імпортні квоти тощо, аргументуючи це тим, що завоювання країною значної частини ринку певного товару підвищує її конкурентні переваги. Але ні позитивне чи негативне сальдо, ні обсяг експортного ринку чи курс обміну національної валюти самі по собі не можуть дати вичерпної інформації стосовно динаміки конкурентоспроможності. Такий висновок підтверджують і дослідження М.Портера.

Г. Куликов підкреслює необхідність розрізняти реальну і номінальну конкурентоспроможність. Реальна конкурентоспроможність потребує відкритості та справедливості ринків партнерів торговельних країн, високої якості й нововведення товарів і послуг країни-виробника та постійного зростання рівня життя її громадян. Тому, на його думку, реальна конкурентоспроможність являє собою ступінь можливості національних галузей економіки за вільного і справедливого ринку продукувати товари та послуги, що відповідають вимогам як внутрішнього, так і зовнішніх ринків при одночасному зростанні реальних прибутків найманої праці. Номінальної конкурентоспроможності можна досягти завдяки певній політиці уряду, що створює макроекономічне середовище для вітчизняних товаровиробників через прямі державні субсидії та стримування заробітної плати. Отже, реальна конкурентоспроможність можлива лише тоді, коли національні компанії спроможні ефективно проектувати, виробляти товари і реалізовувати їх за цінами та якістю, що задовольняє як зовнішніх, так і внутрішніх споживачів - без прямих субсидій, стримування заробітної плати та безробіття.

Російські економісти М.Гальвановський, І.Трофімова і В.Жуковська під конкурентоспроможністю розуміють "володіння властивостями", що створює переваги для господарюючого суб'єкта отримати перемогу в економічному змаганні. Ці властивості, на їхню думку, можуть відноситися до різних за своєю природою об'єктів, видів продукції. Вони належать підприємствам, організаціям, які здійснюють комерційну діяльність (мікрорівень), їх групам, що утворюють галузеві чи конгломеративні об'єднання (мезорівень), і окремим країнам (макрорівень). Дане визначення характеризує об'єктивно-суб'єктивний складник конкурентоспроможності, а також її складний багаторівневий характер. Але таке трактування розглядає конкурентоспроможність поза простором, не вказуючи на основну мету її досягнення.

Українська економічна енциклопедія (К.Штайльманн, М.Дряхлов, В.Хартман) конкурентоспроможність країни трактує як здатність економіки однієї країни конкурувати з економіками інших держав - за рівнем ефективного використання національних ресурсів, підвищення продуктивності народного господарства і забезпечення на цій основі високого та дедалі вищого рівня життя населення. Б.Кваснюк вважає, що поняття конкурентоспроможності залишається складним, багатоаспектним, таким, що не має універсального формулювання. Проте насамперед воно відображає сприятливі позиції національної економіки, головним чином у сфері міжнародної торгівлі, а водночас - її здатність зміцнювати ці позиції. Але вчений трактує конкурентоспроможність національної економіки і як концентрований вираз економічних, науково-технічних, виробничих, організаційно-управлінських, маркетингових та інших можливостей, котрі реалізуються в товарах і послугах, що успішно протистоять зарубіжним товарам та послугам - конкурентам на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Л.Антонюк визначає міжнародну конкурентоспроможність країни, як її здатність займати й утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку при наявності таких чинників: потужного економічного потенціалу, який забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі; розвинутої системи ринкових інститутів; володіння значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; здатність гнучко реагувати на зміни світової кон'юнктури і диверсифікувати своє виробництво, максимально забезпечуючи реалізацію національних інтересів заради економічної безпеки та високих стандартів життя населення.

О.Шнипко подає визначення конкурентоспроможності країни як сукупності притаманних конкретній національній економіці факторів, здатних забезпечити пропозицію товарів і послуг, вироблених за умов застосування новітніх технологій, вільного і справедливого ринку та зрослих доходів населення.