Управління міжнародною конкурентоспроможністю

Завершальним етапом УМКСП є керівництво. Керівництво - це вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення через використання комунікацій.

Управління є об'єднувальною функцією менеджменту, оскільки пронизує усі управлінські процеси в організації.

Центральною фігурою в системі менеджменту будь-якої організації є менеджер-керівник, який керує організацією (підприємством), конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо. При цьому, щоб керувати, треба впливати, а щоб впливати - треба мати владу. Отримуючи формальні повноваження, керівник набуває необхідної влади. Та міра влади визначається не лише рівнем формальних повноважень, а й ступенем залежності підлеглих від нього.

Стиль керівництва, який характеризує даного лідера, залежить від обсягу делегованих повноважень, використовуваних форм влади, турботи про людські стосунки і виконання завдань організації тощо.

Авторитарний (автократичний) стиль керівництва базується на тому, що авторитарний керівник має достатню владу, щоб нав'язати свою волю виконавцям (орієнтація на потреби нижчого рівня). Автократ централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, відмовляє їм у свободі прийняття рішень, здійснює психологічний тиск, погрози. Якщо автократ використовує винагороди, то його називають доброзичливим автократом.

Демократичний стиль керівництва апелює до потреб вищого рівня: потреби у причетності, прагнення до високих цілей, автономії й самовираження. Демократичний стиль характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконанням завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановленням відповідності цілей організації й цілей груп працівників.

Комбінований стиль керівництва базується на поєднанні авторитарного і демократичного, тобто керівник у певних умовах проявляє себе більше автократом, а у інших - більше демократом. Це залежить від дисциплінованості працівників, налагодженості їхньої взаємодії, рівня конфліктності у групі, інформаційних обмежень тощо.

Ще один підхід до процесу управління конкурентоспроможністю наведено у праці [35]. Згідно нього цей процес здійснюється так:

■ У відповідності до цілей і стратегії виробника ведеться планування, здійснюється мотивація кадрів і організовується цілеспрямована робота підприємства і його елементів, які є об'єктами управління.

■ На наступному етапі здійснюється контроль об'єктів управління, в результаті чого оцінюється власна конкурентоспроможність. Ця "внутрішня" інформація доповнюється "зовнішньою", що дозволяє порівнювати свою конкурентоспроможність із середньою для даного продукту на певному ринку.

■ У результаті такого порівняння розробляється комплекс необхідних заходів, які вживаються після прийняття відповідного рішення керівництвом, коригуються відповідним чином плани роботи, вносяться зміни в систему мотивації кадрів.

■ Після вжиття відповідних заходів на об'єкті знову провадиться контроль, формується інформація, розробляються і вводяться нові заходи спрямовані на підвищення конкурентоспроможності. Таким чином, цикл управління конкурентоспроможністю є замкнутим і постійно, через відповідний проміжок часу, повторюється. Якщо прийняті заходи були вибрані вірно й успішно вжиті, то наступний цикл управління КСП проводитиметься вже на вищому рівні, підтверджуючи тим самим ефективність управління КСП.

■ Вплив на суб'єкт господарювання зовнішніх факторів - політичних, економічних, юридичних, соціальних, технічних - загалом можна розглядати як дію двох факторів узагальнення: загального рівня засобів виробництва, який визначає матеріальну основу підприємства, і виробничих відносин, які впливають на людський фактор, перш за все, на ставлення працівників до праці. Матеріальна основа виробництва і люди визначають та формують основні умови виробничої діяльності підприємства, і тому їх можна вважати базою конкурентоспроможності.

■ Виробництво продукції, процеси товароруху, купівлі-продажу, експлуатації й утилізації не можуть здійснюватися без чіткої регламентації вимог до ще однієї важливої техніко-економічної складової частини конкурентоспроможності продукції—якості, тобто категорії, яка визначає її споживчу цінність і вартість.

■ Гарантом необхідного рівня конкурентоспроможності продукції на всіх етапах її життєвого циклу є інформаційна база (інформаційні матеріали під загальною назвою нормативно-технічна документація) — стандарти, норми, виробничо-технічна документація, інструкції, технічні умови, вимоги проміжних і кінцевих споживачів тощо.

Стандарти формуються й регламентуються внутрішнім і зовнішнім законодавством різних країн, тому вони можуть відрізнятися між собою досить суттєво, і в зв'язку з цим продукція, що не відповідає необхідним вимогам одних стандартів і є не конкурентоздатною в одній державі може мати високий попит і рівень КСП в іншій. Необхідно постійно володіти інформацією про те, де і на якому ринку можна забезпечити максимальний рівень КСП свого продукту, таким чином реалізуючи його з одержанням максимального рівня чистого прибутку.