Тема 21. Конкурентна політика підприємства.

Тема 21. Конкурентна політика підприємства.

Методологічні основи визначення конкурентоспроможності підприємства.

План лекції:

1. Система управління конкурентоспроможністю підприємства на світовому ринку.

2. Конкурентоспроможність галузей у світовому господарстві.

3. Міжнародна конкурентоспроможність регіонів.

4. Сучасні моделі конкурентоспроможності національних економік.

5. Регулювання конкуренції на національному і міжнародному рівнях.

6. Конкурентоспроможність в умовах глобалізації.

Рекомендована література:

Основна література:

1. Закон України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового iмпорту" від 28.12.1998 №330-Х1.

2. Закон України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" від 22.12.1998 №331-Х1.

3. Послання Президента України до ВРУ. Європейський Bибip. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Урядовий кур'єр, 04.06.2002.

4. Указ Президента "Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки" від 19.11.2001 №1097/2001.

5. Державна програма демонополізації економіки i розвитку конкуренції. Затверджена постановою ВРУ від 21.12.1993 №3757-ХІІ.

7. Базилюк Я.Б. Конкурентоспроможність національної економіки: сутнicть та умови забезпечення: Монографія. - К.: НІСД, 2002. -132 с.

8. Кузьмін О.Є., Горбаль Н.І Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства: Підручник. – Львів: Компакт-ЛВ, 2005. – 304 с.

9. Довбуш Р.А., Зозуля А.Л. Управління конкурентоспроможністю підприємств: Підручник. - X.: Основа, 2003. - 250 с.

 

Допоміжна література:

1. Глобалізація i безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук'яненко та ін. - К.: КНЕУ, 2001. - 734 с.

2. Губський Б. Конкурентоспроможність української економіки: oрieнтири макрополітики в кризових умовах // Економіка України. - 2000, №9.

 

 

Система управління конкурентоспроможністю підприємства на світовому ринку.

Конкурентоспроможність галузей у світовому господарстві.

Конкуренція та конкурентоспроможність у різних галузях.

Конкурентоспроможність галузей є важливим чинником конкурентоспроможності окремих підприємств і країни в цілому.

Умови конкуренції відрізняються в різних галузях, відповідно до чого виникають і різні конкурентні переваги підприємств у них (табл. 1).

Таблиця 1

Міжнародна конкурентоспроможність регіонів.

Стадії формування конкурентоспроможності країни.

Виділяють чотири стадії конкурентоспроможності національної економіки, які відповідають чотирьом основним рушійним силам, або стимулам, котрі визначають її розвиток в окремі періоди, - чинники виробництва, інвестиції, нововведення й багатство [90]. На перших трьох стадіях зростає конкурентоспроможність національної економіки, що, як правило, поєднується із зростанням добробуту суспільства. Четверта стадія означає поступове сповільнення зростання і в остаточному підсумку спад. Розглянемо особливості кожної стадії:

Розвиток конкуренції на основі нововведень.

Ця стадія характеризується дією й тісними взаємозв'язками всіх складових частин конкурентного "ромба" в широкому колі галузей (рис. 16).

Сукупність галузей, у яких національні фірми можуть успішно конкурувати, значно розширюється. В усіх крупних кластерах розвиваються галузі обслуговування світового класу. На цій стадії національні фірми не тільки застосовують і поліпшують іноземну техніку та технології, а й створюють нові. Коло сегментів, у яких національні фірми успішно конкурують на міжнародному ринку, увесь час розширюється.

Конкуренцію на основі нововведень можна відзначити у країнах, які перебувають на різних рівнях розвитку економіки. Так, Великобританія досягла стадії нововведень у першій половині XIX ст., США, Німеччина і Швеція - на рубежі XX ст., Італія і Японія - у 70-х роках XX ст.

 

Регулювання конкуренції на національному і міжнародному рівнях.

Регулювання конкуренції.

Сьогодні не існує єдиного погляду на необхідність державного регулювання конкуренції. Прихильники регулювання висувають проти монополізації ринку такі аргументи:

• Неефективність розподілу ресурсів. Монополісти й олігополісти мають змогу обмежувати випуск продукції та встановлювати вищі ціни порівняно з тими, які існували б у висококонкурентній галузі. Внаслідок цього загальний добробут суспільства менший, аніж при конкуренції.

• Непрогресивність. Монополізація ринку не сприяє науково-технічному прогресу. Захищений стан підприємства-монополіста породжує неефективність і бездіяльність, адже в нього відсутній конкурентний стимул для виробничої ефективності. Мало того, монополісти схильні гальмувати технічні удосконалення, котрі можуть викликати моральне старіння їхнього обладнання.

• Нерівність доходів. Внаслідок існування бар'єрів для вступу в галузь монополіст може призначати ціну, що істотно перевищує середні витрати, й отримувати надприбутки.

• Політична небезпека. Як вважають, що великі корпорації мають значний вплив на уряд, що відображається на законодавстві й урядовій політиці, які сприяють не суспільним інтересам, а процвітанню цих корпорацій.

Водночас існують і аргументи на користь монополізації:

• Вища якість товарів. Стверджують, що монополісти й олігополісти часто стають лідерами на ринку саме завдяки виробництву товарів вищої якості. Виробники не змушують споживачів купувати саме їхні товари, покупці самі вибирають їх серед інших.

• Недооцінка конкуренції. Існує думка, що економісти розглядають конкуренцію надто вузько. Так навіть, якщо компаній, що виробляють певний товар, лише декілька, вони можуть стикатися із сильною міжгалузевою конкуренцією, тобто конкуренцією з товарами-замінниками. Істотною може бути й конкуренція з боку іноземних компаній. Крім того, значні прибутки, котрі отримують монополіст чи олігополісти, є істотним стимулом для вступу в галузь нових конкурентів. Тобто потенційна конкуренція діє на компанії, які на сьогодні застосовують ринкову владу як чинник стримування у прийнятті ними рішення про ціни й обсяги виробництва. ♦ Ефект масштабу. Лише крупні виробники можуть досягти низьких витрат на одиницю продукції й тому продавати її споживачам за порівняно низькими цінами. Особливо це стосується галузей, де використовують високопрогресивні технології. Традиційно вважають, що монополізація передбачає менші обсяги випуску, вищі ціни і неефективний розподіл ресурсів, а ефект масштабу не враховують. Та часто ефект масштабу може бути досягнутий лише за відсутності сильної конкуренції.

♦ Науково-технічний прогрес. Стверджують, що саме олігополісти мають і фінансові ресурси, і стимули для досліджень та введення інновацій.

У літературі виділено два підходи щодо впливу антитрестівського законодавства: структурний та біхевіористичний, які пов'язані із проблемою визначення того, що треба забороняти законодавством, а що дозволяти; звертати увагу на структуру підприємства чи його поведінку. Представники структурного підходу вважають, що галузь, яка має монопольну структуру, буде вести себе як монополіст, тому потрібно забороняти утворення великих, потужних підприємств. Представники ж біхевіористичного напряму вважають, що зв'язок між структурою й діями тонкий та неявний; монопольна галузь може бути технологічно прогресивною й мати позитивний імідж, виробляючи товар, якість якого зростає разом із прийнятними цінами.

Головне завдання держави при демонополізації ринків полягає в регулюванні бар'єрів входу на них (табл. 22).

 

 

Таблиця 22

Тема 21. Конкурентна політика підприємства.