Внутрішні чинники глобалізації

Навіть за відсутності зовнішніх чинників глобалізація може розпочатися завдяки стратегічним інноваціям фірми:

• Виробничі та маркетингові інновації. Із досягненням зрілості галузями і посиленням товарної стандартизації, національні риси товарів починають послаблюватися. Проте фірми можуть оновлювати товари, адаптуючи їх до багатьох ринків (як це робить "General Motors" та інші автомобілебудівні фірми). Крім того, маркетингові інновації, такі як оновлення товарного іміджу чи концепції, є іноді чинником глобальної конкуренції. Наприклад, "Honda" оновила імідж свого мотоцикла для ринку Сполучених Штатів, зробила його практичним, легким в керуванні та екологічно чистим транспортним засобом, відійшовши від характерного образу масивного, потужного, загрозливого вигляду механізму. Сукупно з обсягами продажу в Японії нові обсяги продажу в США дали змогу фірмі "Honda" отримати значну глобальну економію за рахунок масштабів у виробництві мотоциклів.

• Ідентифікація нових ринкових сегментів. На іноземних ринках можуть залишатися сегменти, не зайняті вітчизняними виробниками. Наприклад, японські та європейські фірми завоювали привілейовані позиції у Сполучених Штатах у галузі збуту малих навантажувачів і малих холодильних установок, оскільки обслуговування цих сегментів виробниками США, які зосереджувалися на основних напрямках свого бізнесу, було недостатнім. Ці сегменти вимагали чіткої технології, значних потужностей та маркетингових підходів, які підпорядковувалися законам глобальної економіки й були недосяжними для місцевих фірм. Та можуть існувати й сегменти ринку, менш чутливі до впливу глобальної конкуренції. У друкарстві, наприклад, сегмент високоякісних товарів упродовж тривалого часу обслуговують на глобальній основі, тоді як інші сегменти залишаються національними.

• Зменшення витрат на адаптацію. Будь-яка інновація, що полегшує адаптацію основних товарів до вимог місцевих ринків, або збільшує діапазон їх сумісності, відкриває нові можливості для глобальної конкуренції. До

цього приводять і зміни в технологіях, які знижують вартість виробництва окремих різновидів товару. Так, потреби в адаптації обладнання для телекомунікацій істотно відрізняються в різних країнах, але фірма "Erickson" розробляє банк модульних програмних наборів, якими можна було б користуватися для адаптації традиційного устаткування до місцевих потреб.

• Зміни в дизайні товарів. Зміни в дизайні, що формують стандартизованіші складники, можуть спричиняти зміщення в бік глобальної конкуренції.

• Дезінтеграція виробництва. У деяких галузях урядові обмеження щодо місцевого виробництва можуть виявлятися у складанні на місцях централізовано вироблених компонентів. Якщо економія за рахунок масштабів значною мірою ґрунтується на одному-двох ключових компонентах, то їх централізоване виробництво може стимулювати глобалізацію конкуренції.

• Зменшення обмежень, що породжуються ресурсами. Входження нових фірм може усувати обмеження глобальної конкуренції, що їх породжують ресурси. Новачки можуть починати з інноваційних стратегій. Наприклад, японські фірми, а останнім часом і фірми інших азійських країн, таких, як Гонконг, Сінгапур і Південна Корея, успішно трансформують у такий спосіб свої галузі.

Часто компанії вдало використовують у глобальній конкуренції досвід конкуренції на внутрішніх ринках. Наприклад, японські виробники мотоциклів тривалий час працювали на ринках, де мотоцикл вважався традиційним транспортним засобом; європейські фірми вже давно випускають малі холодильники, основною причиною чого, нарівні з іншими, є історично малі розміри європейського житла в порівнянні, скажімо, з американським.

Основні тенденції, що впливають на глобальну конкуренцію, сьогодні такі:

• Зменшення відмінностей між: країнами. Окремі автори відзначають, що економічні відмінності між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, можуть стиратися в таких сферах, як рівень доходів, вартість факторів виробництва, енергоносіїв, методи маркетингу та канали розподілу. Частково вони стираються внаслідок агресивної політики багатонаціональних компаній, які поширюють методи своєї діяльності у світі. Таке зменшення відмінностей сприяє послабленню перешкод на шляху глобальної конкуренції.

♦ Агресивніша індустріальна політика. Індустріальна політика багатьох країн ще не стабілізувалася. Від заходів захисного чи протекціоністського характеру уряди Японії, Кореї, Сінгапуру та Німеччини переходять до агресивних дій для стимулювання виробництва у спеціально відібраних ними секторах. Ця нова промислова політика підтримує агресивні дії фірм для прориву на нові ринки, тобто підтримує їх у глобальній конкуренції.

Дедалі більшу роль починають відігравати позаекономічні цілі, яким уряд надає центральне значення. Існує можливість того, що міжнародне суперництво зростатиме внаслідок дії цих чинників і бар'єрів, а це ще більше посилюватиме конкуренцію.

♦ Захист найважливіших активів із боку держави. Уряди держав усе більше приділяють увагу важливості своїх ресурсів з погляду економічної конкуренції, атому дедалі частіше схильні одержувати економічні вигоди від володіння цими активами. Природні ресурси (наприклад, нафта, мідь, олово, каучук) є прикладами активів, які контролюються або прямо через державну власність, або ж непрямо - через спільні підприємства урядів та виробників. Наявність низькооплачуваної напів- та некваліфікованої робочої сили (із Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу) є ще одним активом, який відкрито визнають у деяких країнах. Активна експлуатація урядами таких важливих активів є, як зазначалося, відображенням зміни пріоритетів у напрямі індустріальної політики.

Таке становище має фундаментальне значення для світової конкуренції в тих галузях, де подібні захищені активи відіграють важливу стратегічну роль. Іноземні фірми можуть бути позбавлені контролю за ключовими ресурсами. Наприклад, у ситуації з нафтою така переорієнтація політики уряду спричинила переорієнтацію стратегій нафтовидобувних компаній від насичення роздрібної мережі та інших видів діяльності, спрямованих на одержання прибутків на стадії виробництва, до отримання прибутків на кожній вертикальній стадії. В інших галузях це може дати певним фірмам місцевої країни-видобувника фундаментальні переваги у глобальній конкуренції.

♦ Вільне переміщення технологій. Вільне переміщення технологій дає змогу широкому колу компаній інвестувати в сучасні виробничі підприємства світового масштабу. Деякі фірми, насамперед японські, активно продають за кордон технології. А фірми, які придбали технології, можуть перепродавати їх за договірною ціною. Така діяльність, за оцінками фахівців, сприятиме розвиткові глобальної конкуренції.

♦ Виникнення нових широкомасштабних ринків. Так само, як Сполучені Штати завдяки своїм унікальним розмірам тривалий час служили стратегічним ринком для глобальної конкуренції, у майбутньому такими велетенськими ринками можуть стати Китай, Росія, Індія тощо.

♦ Конкуренція компаній нових індустріальних країн. Характерною ознакою останніх 10-15 років є посилення позицій на міжнародних ринках компаній Тайваню, Південної Кореї, Сінгапуру та Бразилії. Традиційно нові індустріальні країни конкурували на основі використання дешевої робочої сили та природних ресурсів. Однак із часом вони почали відігравати важливу роль у таких галузях з інтенсивним використанням капіталу, як кораблебудування й виробництво телевізорів, сталі, волокон тощо.

Особливості конкуренції у глобальних галузях,порівняно із внутрішньою, роблять її значно складнішою для аналізу та формування стратегії. Інформацію про іноземні фірми загалом важче одержати, ніж дані про фірми своєї країни. Крім того, необхідно аналізувати системні взаємозв'язки у глобальних галузях. Конкуренти на глобальному ринку змушені будуть додатково враховувати особливості різних країн, у яких діють, і насамперед - відмінності в рівнях виробничих витрат у різних країнах, зміни валютних курсів, вплив уряду на діяльність вітчизняних та іноземних компаній, характер міжнародної конкуренції.

Різниця в рівнях оплати праці, продуктивності праці, інфляції, податках, державного регулювання створює відмінності у виробничих витратах у різних країнах. У деяких країнах рівень виробничих витрат низький за рахунок дешевої робочої сили, сприятливого законодавства, унікальних природних ресурсів. У таких країнах розташовано багато іноземних підприємств, які вироблену продукцію вивозять за кордон. Компанії, що мають філії у країнах із низькими виробничими витратами, чи ті, що співпрацюють із виробниками таких країн, звичайно користуються конкурентними перевагами над компаніями, що позбавлені такої можливості. Така конкурентна перевага особливо очевидна у країнах із дешевою робочою силою (Тайвань, Південна Корея, Мексика, Бразилія), які досягай значних успіхів у виробництві трудомістких товарів.

Коливання обмінних курсів ускладнюють для окремих країн використання низького рівня виробничих витрат. Обмінні курси можуть змінюватися на 20-40 % щорічно. Стійкість національної валюти може бути вигідною для розташування підприємств цієї країни за кордоном. Але девальвація цієї валюти здатна ліквідувати більшість переваг для національних компаній від розміщення виробництва за кордоном і навіть стимулювати іноземні компанії розташовувати виробництво в цій країні.

Аналіз конкуренції у світових галузях неможливий без ретельного вивчення взаємовідносин між компаніями та урядами їх країн. Промислова політика урядів повинна усвідомлюватися так само чітко, як і політичні та економічні зв'язки урядів країн-виробників з урядами країн — основними ринками збуту продукції галузі.

Складні відносини компанії та урядів можуть передбачати багато форм регулятивного характеру, субсидій та інших видів допомоги. Уряди країн часто керуються такими інтересами, як зайнятість і баланс платежів, які не є суто економічними з погляду фірми. Промислова політика урядів може формувати цілі компаній, створювати фонди для дослідно-конструкторської роботи і так чи інакше впливати на їх місце у глобальній конкуренції. Уряди можуть сприяти в переговорах фірмам на світових ринках (стратегічне будівництво, авіаційна промисловість), допомагати фінансово через центральні банки (збут сільськогосподарської, оборонної продукції, кораблів) або застосовувати свої політичні важелі, щоб підтримувати інтереси фірм іншими способами. Іноді уряди країн беруть безпосередню участь у діяльності фірм через часткову або повну власність. Наслідком таких видів підтримки є можливе зростання "вхідних бар'єрів".

Часто конкуренцію у світових галузях деформують політичні мотиви, що можуть не стосуватися економіки. Придбання літаків, оборонної продукції чи комп'ютерів може однаковою мірою залежати від політичних відносин країн-виробників із країнами-покупцями та від певних переваг продукції однієї фірми над іншою. Цей чинник означає не лише те, що конкурент у глобальній галузі потребує більшого обсягу політичної інформації, а й те, що конкретні взаємовідносини фірми з урядом її країни та урядами країн-покупців набувають справді стратегічного значення. Стратегія конкуренції повинна передбачати дії, спрямовані на створення "політичного капіталу", такі, як розміщення складальних операцій на основних ринках навіть за недостатньої економічної ефективності цього.

Взаємовідносини фірми з місцевими урядами на основних ринках стають ключовим моментом у глобальній конкуренції. Місцеві уряди користуються численними механізмами, здатними перешкоджати діяльності глобальних фірм. У деяких галузях вони самі є основними покупцями, тоді як в інших їх вплив є непрямим, але потенційно таким же значним. Там, де уряди схильні користуватися своєю владою, вони можуть або

повністю блокувати глобальну конкуренцію, або створювати багато різноманітних стратегічних груп усередині галузі.

Під час здійснення глобальної виробничої стратегії компанії для досягнення необхідної економії може бути потрібний обсяг певних основних ринків. Тому її стратегічною метою повинен бути захист свого становища на тих ринках, котрі мають вплив на глобальну стратегію загалом. Така необхідність створює привілейоване становище для місцевих урядів цих країн і необхідність для фірм іти на певні поступки, щоб реалізувати свою стратегію. Наприклад, японські виробники телевізорів та автомобілів змушені частково здійснювати виробництво у Сполучених Штатах, що відповідає політичним інтересам США. Іншим прикладом є політика повної місцевої зайнятості, збалансованих переміщень товарів у межах однієї компанії на території різних країн і певного обсягу дослідно-конструкторської роботи на місцях, що здійснюється "IBM".