Конкурентоспроможність регіонів, стратегії її підвищення.

Досвід країн із розвиненою економікою засвідчує значну роль регіонів у досягненні міжнародної конкурентоспроможності країни та її виробничників, адже розвиток регіонів забезпечує можливості стійкого розвитку економіки в цілому. Якщо країна намагається здобути глобальні конкурентні переваги, то тут необхідна відповідна стратегія як на загальнонаціональному, так і на регіональних рівнях.

Конкурентоспроможність регіону визначається такими групами чинників:

♦ конкурентоспроможність країни, до якої входить регіон;

♦ природно-кліматичні, географічні, екологічні й соціально-економічні параметри регіону;

♦ підприємницька активність та інноваційна діяльність у регіоні;

♦ рівень відповідності параметрів інфраструктури регіону міжнародним нормативам;

♦ рівень міжнародної інтеграції й кооперування регіону тощо.

Міжнародну конкурентоспроможність країни зумовлює насамперед інноваційне регіональне середовище. За оцінками Всесвітнього Економічного Форуму, найбільш конкурентоспроможною країною світу в 2002 році були США, хоча в цій державі половина НДДКР здійснюється в шести із п'ятдесяти штатів, а на двадцять штатів припадають лише 5% усіх наукових досліджень та розробок. Проте уряди штатів менш розвинених регіонів теж намагаються долучитися до інноваційних процесів і створити належні умови для промислових досліджень, а фінансування НДДКР розглядаються ними як стратегічне інвестування.

Усі штати США намагаються реалізувати програми з організації й підтримки інноваційної діяльності, хоча мають різні можливості і отримують, відповідно, неоднакові результати. Ще з 1979 року федеральний уряд здійснює програму стимулювання конкурентних досліджень, за допомогою якої надається підтримка в розбудові інфраструктури та розробці регіональних програм для всебічної участі місцевих компаній в "новій економіці". Найуспішнішими є програми штатів Оклахома, Канзасу та Мен, де було створено "квазіурядові" організації зі сприяння розвитку науки і технологій. За їх допомогою з'являлися фонди венчурного капіталу та забезпечувались фінансовими засобами інноваційні проекти високотехнологічних компаній та малого бізнесу на ранніх етапах впровадження. Крім того, всі п'ятдесят штатів беруть участь в програмі Асоціації сприянню розвитку науки і Державного науково-технологічного інституту.

Для підтримання економічного зростання розробляються інноваційні системи та відповідні стратегії у більшості регіонів Європи. Із середини 90-х років Європейська Комісія стимулює й підтримує розробку регіональних інноваційних стратегій за допомогою спеціальних програм RITTS та RIS, завдяки яким більш як 120 європейських регіонів отримали підтримку досвідчених консультантів із аналізу інноваційного потенціалу та розробок регіональних інноваційних стратегій. З допомогою регулярних європейських конкурсів фінансувались регіональні інноваційні проекти, причому депресивні території отримували 75% фінансових ресурсів. Крім того, ЄЄ докладає значних зусиль по створенню мереж для обміну інформацією між регіонами. Прикладом цього може бути мережа Innovative Region in Europe (IRE), в яку входять різні регіони ЄЄ.

Світовий досвід показує, що регіональні інноваційні стратегії успішно впроваджуються й у депресивних регіонах - для подолання кризи за допомогою нових технологічних рішень. Приклад - Угорщина, більшість високотехнологічних компаній якої зосереджено в декількох західних промислових регіонах. Ці регіони ще в 1998 році були депресивними, а створення умов для залучення в них іноземних інвестицій зумовило зменшення розриву в рівні розвитку регіонів цієї країни.

Структурні зміни як в розвинутих країнах, так і в державах із перехідною економікою, супроводжуються територіальною концентрацією економічної діяльності. Досвід цих країн заперечує гіпотезу про скорочення регіональних диспропорцій внаслідок економічного зростання. Особливо це стосується інноваційних процесів. Виникає регіональний "інноваційний парадокс", який полягає у необхідності збільшення витрат на інноваційну діяльність у депресивних регіонах і відносно меншій можливості залучати бюджетні та приватні джерела фінансування у порівнянні з економічно розвиненими регіонами. В таких регіонах для підтримання конкурентної позиції суб'єктів господарювання на міжнародних та внутрішніх ринках необхідні великі обсяги наукомісткої конкурентоспроможної продукції, проте в них і менше об'єктів для ефективного інвестування.

Фахівці зазначають, що основна причина цього парадоксу, полягає не тільки в меншій доступності джерел фінансування, а й у характері національних і регіональних інноваційних систем, що зумовлюють інноваційну конкурентоспроможність країни та її регіонів. Під інноваційною конкурентоспроможністю регіону розуміють спроможність суб'єктів регіону проводити активну інноваційну діяльність і підвищувати якість життя населення.

Зростання конкурентоспроможності української економіки залежатиме від того, наскільки регіони провадитимуть активну інноваційну політику та стимулюватимуть інноваційну активність суб'єктів господарювання.

Інноваційний потенціал регіону відображає можливість і готовність регіону здійснювати ефективну інноваційну діяльність, охоплюючи кадровий склад, матеріально-технічну базу, фінанси, наукову інформацію, сучасні форми організації й управління інноваційною діяльністю, наукові школи, інтелектуальну власність. Під такою можливістю розуміють наявність і збалансованість структури потенціалу, а під готовністю - достатність рівня розвитку потенціалу і наявних ресурсів для ефективної інноваційної діяльності. Ефективна реалізація потенціалу залежить від стану кожної із його підсистем та їх взаємодії.

Усі регіони згруповано щодо результативності інноваційної діяльності так:

1-а група - регіони, в яких спостерігається перевищення темпів зростання питомої ваги інноваційної продукції в загальному обсязі відвантаженої продукції над темпами інноваційних витрат на НДДКР: Автономна Республіка Крим, Волинська, Миколаївська, Харківська області;

2-га група - регіони, в яких темпи зростання питомої ваги витрат на НДДКР вищі, ніж темпи зростання питомої ваги інноваційної продукції в загальному обсязі відвантаженої продукції: Вінницька, Кіровоградська, Тернопільська, Чернівецька області;

3-я група - регіони, в яких спостерігаються високі темпи зростання питомої ваги відвантаженої інноваційної продукції у загальному обсязі продукції та зменшення витрат на дослідження й розробки: Дніпропетровська, Івано-Франківська, Львівська, Одеська, Хмельницька, Чернігівська області;

4-та група - регіони, в яких зросли витрати на дослідження і розробки та знизилися темпи зростання питомої ваги відвантаженої інноваційної продукції: Донецька, Полтавська, Рівненська, Сумська, Херсонська області, міста Київ та Севастополь;

5-та група - регіони, в яких відбувся спад обох показників.