Державне управління зовнішньою політикою.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідного періоду, суть якого - у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері - від тоталітаризму до демократії; в економічній - від командної до ринкової економіки; у соціальній - від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній - від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній - від об´єкта до суб´єкта геополітики. В цілому мало бути здійснено перехід від становища «уламка імперії» [94] до власної державності, від формальної незалежності - до реального суверенітету.

Але українське суспільство було недостатньо підготовлене до державотворчого процесу. Рішуча відмова від існуючого до серпня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави зумовили на перших порах втрату орієнтирів, розгубленість, розчарування, а внаслідок цього - тривалий «урочистий марш на місці» [95] на роздоріжжі реформ.

Швидке визнання державної незалежності України десятками країн світу певною мірою породжувало ілюзію того, що труднощі, пов’язані з перехідним періодом, будуть розв’язані безболісно й у короткий термін. Але надії на те, що західні країни допоможуть, танули на очах. Політичні партії й рухи України обстоювали різні, нерідко полярні позиції в питаннях зовнішньої політики [96].

Зовнішня політика України має спрямовуватися на її утвердження й розвиток як незалежної демократичної держави, на збереження її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, на включення національного господарства у світову економічну систему, на поширення у світі образу України як надійного й передбачуваного партнера.

Конституція України, прийнята у 1996 році, як вищий законодавчий акт

визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого

самоврядування, їх відносини і компетенцію, а також права, свободи і обов’язки громадян. Затвердження основного закону держави створило юридичну основу для ефективної і раціональної перебудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України у світове співтовариство.

З моменту проголошення незалежності України попри всі негаразди та

проблеми було досягнуто вагомих результатів. Головним з них, безумовно, є те, що Україна відбулася як незалежна держава, як загальновизнаний суб’єкт міжнародних відносин. У політичному сенсі наша держава користується авторитетом ініціативного, самодостатнього і конструктивного учасника міжнародного життя. Свідченням цього, зокрема, є членство України в таких міжнародних організаціях як ООН, СОТ, Рада Європи, ОЧЕС, ОБСЄ (де вона виступає головуючою країною у 2013 році); активна участь у Центральноєвропейській ініціативі, Раді держав Балтійського моря, а також участь у миротворчих операціях під егідою ООН.

Говорячи про проблеми та перспективи української зовнішньої політики, слід насамперед наголосити, що сприяння формуванню позитивного міжнародного іміджу України - справа й завдання не тільки зовнішньої політики. Остання не може існувати відірвано від політики внутрішньої. He лише зовнішня політика має ефективно працювати на внутрішню, але й остання має працювати на зовнішню політику. Це одна з головних передумов її ефективності, а, отже, й зміцнення міжнародного авторитету нашої держави. Прикладом цьому є прийняття Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» 2010 р., яким визначаються засади внутрішньої політики України у сферах розбудови державності, розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів, формування інститутів громадянського суспільства, національної безпеки

і оборони, в економічній, соціальній і гуманітарній сферах, в екологічній сфері та сфері техногенної безпеки, а також засади зовнішньої політики України [97].

Зокрема, серед основних засад зовнішньої політики нашої держави є

забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі [97].

Європейська інтеграція України вимагає глибокої модернізації всіх сфер життєдіяльності країни аби в повній мірі відповідати вимогам Копенгагенських критеріїв, що висуваються до країн, які прагнуть набути членства в ЄС. З цією метою Україна виступатиме як надійний та конструктивний партнер для поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва з Європейським Союзом, а також з усіма зацікавленими у взаємовигідному співробітництві членами світового співтовариства.