Класифікація державного контролю.

Суттєве значення для практичної організації та правового регулювання державного контролю має класифікація його видів.

Різні види контролю мають свою специфіку, характерні відмінності, що визначаються у завданнях, способах, формах здійснення контролю. Усі види державного контролю тісно пов’язані між собою, можуть взаємно накладатися, доповнювати один одного, здійснюватися у різному обсязі, з різних позицій та у різних формах.

Види контролю можуть збігатися і перетинатися, але повною мірою вони не замінюють один одного, діють кожен у своїх межах, що визнача­ються завданнями різних видів контролю. Водночас усі види державного контролю базуються на загальних принципах, зберігають основні риси єдиного родового поняття контролю.

В основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різні кри­терії - природа суб’єктів контролю, їхні завдання, зміст контрольної діяль­ності, характер і обсягом контрольних повноважень, характер відносин суб’єкта контролю з підконтрольним об’єктом, часом проведення контролю, суб’єктами, що здійснюють контроль, стадії управління, на яких здійснюється контроль, юридичні наслідки контролю.

Залежно від обсягу та характеру контрольних повноважень або залежно від призначення, виділяють загальний та спеціальний контроль.

Контроль як функція управління здійснюється майже всіма державни­ми органами та їх посадовими особами. В ході загального контролю увага приділяється не конкретним питанням, як загальному стану, виконанню управлінських рішень, їх доцільності, законності діяльності.

Спеціальний контроль має предметне спрямування і проводиться за конкретною сферою або функцією управління. На відміну від загального, під час здійснення спеціального контролю проводиться більш глибокий аналіз реального стану, детальніше проводяться спостереження і перевірки виконання поставлених завдань, застосовуються заходи попередження та припинення неправомірних дій.

Залежно від часу проведення державного контролю він може бути попе­реднім, поточним (оперативним) і наступним.

Попередній контроль має на меті як виявлення існування необхідних умов, так і обгрунтування підстав для прийняття рішень. Він проводиться до початку вироблення прогнозних висновків і наступних рішень. Попередній контроль виконує попереджувальну функцію. Прикладом цього контролю може бути діяльність уповноважених державних органів з державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Поточний (оперативний) контроль проводиться в процесі виконання управлінських рішень, поставлених завдань, взятих зобов’язань. Завдання такого контролю полягає в перевірці дотримання умов на конкретних ста­діях виконання.

Наступний контроль, або контроль за виконанням поставлених зав­дань, управлінських рішень чи доручень посадових осіб, здійснюється по закінченні діяльності, за її результатами. На відміну від розглянутих двох видів контролю, наступний контроль не може ані спрямовувати, ані зміню­вати чи втручатися у процес виконання управлінського рішення. Його зна­чення полягає у перевірці факту виконання, доцільності та законності дій загалом.

Наступний контроль, на відміну від попереднього і поточного, має на меті з’ясувати відповідність результату початковому рішенню. Основною метою такого контролю є оцінювання досягнутого та розроблення стра­тегії на майбутнє.

З точки зору організаційних взаємозв’язків контролюючого суб’єкта і підконтрольного об’єкта або залежно від спрямованості контролю виділяють можна виділити зовнішній і внутрішній (адміністративний) контроль [22, с. 456].

Внутрішній контроль та його різновиди здійснюються в межах органі­заційної підпорядкованості того, хто контролює, з тим, кого контролюють. У випадку зовнішнього контролю така організаційна підпорядкованість відсутня.

Відмінність зовнішнього і внутрішнього видів контролю також полягає і в різних правових формах реалізації контрольних повноважень та мето­дах впливу. Якщо внутрішній контроль є суто внутрішньою справою і здійснюється органами однієї системи органів чи одного відомства, може стосуватися широкого переліку питань діяльності системи, то зовнішній контроль, як правило, здійснюється за конкретною сферою чи функцією і стосується якоїсь окремої сторони діяльності управлінської системи.

За правовими наслідками зовнішній та внутрішній контроль мають відмінності: якщо при проведенні внутрішнього контролю можуть бути застосовані заходи дисциплінарної або адміністративної відповідальності, скасовані чи змінені рішення, задіяні різноманітні інші важелі владного впливу на підконтрольні об’єкти (наприклад, проведення структурних реорганізацій, кадрових змін і т. ін.), то при зовнішньому контролі органи, що його здійснюють, можуть діяти лише у межах своїх повноважень.

Як правило, вплив зовнішнього контролю обмежений можливостями надання рекомендацій, призупинення неправомірних дій чи прийнятого правового акту, зверненням з поданням до компетентного органу.

Залежно від суб’єктів, які здійснюють контроль, зокрема щодо сфери виконавчої влади, доцільно виділити такі види, як: 1) контроль з боку органів законодавчої влади (пар­ламентський контроль); 2) контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль); 3) контроль з боку Кабінету Міністрів України (урядовий контроль); 4) контроль з боку органів центральної вико­навчої влади; 5) контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади; 6) контроль з боку органів судової влади; 7) контроль з боку органів місцевого самоврядування; 8) контроль з боку громадськості (громадський контроль); специфічний різновид контролю з боку органів прокуратури - прокурорський нагляд.

У внутрішньому (або адміністративному) контролі виділення його ок­ремих підвидів зумовлюється об’єктом контролю. Так, сьогодні до них насамперед слід віднести фінансовий, митний, екологічний, санітарний контроль, контроль за використанням земель тощо.

Також розрізняють відомчий контроль - це контроль, здійснюваний центральними органами державної виконавчої влади, їх структурними підрозділами стосовно організаційно підпорядкованих їм ланок.

Так, МВС України відповідно до п. З Положення про це міністерство забезпечує законність у діяльності працівників і військовослужбовців цієї системи МВС; відповідно до п. 2 Положення у межах своїх повноважень організує виконання актів законодавства України і здійснює систе­матичний контроль за їх реалізацією.

Надвідомчий контроль - контроль, здійснюваний стосовно об’єктів, які організаційно не підпорядковані органу державної виконавчої влади. Повноваження щодо здійснення такого контролю мають такі міністерства: Міністер­ство фінансів, Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство внутрішніх справ тощо.

Так, Міністерство екології та природних ресурсів України наділене правом контролю за діяльністю підприємств щодо дотримання лімітів використання природних ресурсів, екологічних нормативів і стандартів. У разі виявлення їх порушень це відомство має право прийняти рішення про обмеження, зупинення чи заборону діяльності підприємства-порушника незалежно від його відомчої підпорядкованості.