Управління як соціальне явище

Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповідних сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми - суб’єктами управління й може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та розв’язання поставлених завдань [1, с. 5].

Враховуючи природу і субстанційну специфіку суб’єктів управління, розмежовують:

- державне управління (суб’єкт управлінського впливу - держава),

- суспільне управління (суб’єкт управлінського впливу - суспільство та його структури),

- менеджмент (суб’єкт управлінського діяння - підприємець, власник).

Серед усіх видів управління визначальна роль належить державному управлінню.

Ознаки соціального управління:

1. Соціальне управління є тільки там, де проявляється спільна діяльність людей. Сама по собі такого роду діяльність (виробнича та інша) ще не в змозі забезпечити необхідну взаємодію її учасників, безперебійне та ефективне виконання поставлених перед ними спільних завдань, досягнення спільних цілей. Управління організовує людей саме для спільної діяльності і певні колективи та організаційно їх оформляє.

2. Соціальне управління своїм головним призначенням має впорядкує дію на учасників спільної діяльності, що додає взаємодії людей організованість. При цьому забезпечується узгодженість індивідуальних дій учасників спільної діяльності, а також виконуються спільні функції, необхідні для регулювання такої діяльності і прямо випливають з її природи (наприклад, планування, координація, контроль тощо).

3. Соціальне управління має в якості головного об’єкта впливу поведінка (дії) учасників спільної діяльності, їхні взаємини. Це - критерії свідомо - вольового характеру, в яких опосередковується керівництво поведінкою людей.

4. Соціальне управління, виступаючи в ролі регулятора поведінки людей, досягає цієї мети в рамках громадських зв’язків, що є по суті управлінськими відносинами. Виникають вони, насамперед, між суб’єктом і об’єктом у зв’язку з практичною реалізацією функцій соціального управління

5. Соціальне управління базується на певній співпідпорядкованості воль людей - учасників управлінських відносин, тому що їх відносини мають свідомо - вольове опосередкування. Воля керуючих пріоритетна по відношенню до волі керованих. Звідси - владність соціального управління, означає, що суб’єкт управління формує і реалізує «панівну волю», а об’єкт підкоряється їй. Так виражається владно - вольовий момент соціального управління. Отже влада є специфічний засіб, що забезпечує проходження волі керованих волі керуючих. Так відбувається вольове регулювання поведінки людей, а в умовах державної організації суспільного життя забезпечується необхідне «втручання» державної влади в соціальні відносини.

6. Соціальне управління потребує особливому механізмі його реалізації, який уособлює суб’єкти управління. У ролі таких виступає певна група людей, організаційно оформлена у вигляді відповідних органів управління (суспільних або державних), або ж окремі, уповноважені на це особи. Їх діяльність, що має специфічне призначення і особливі форми вираження, є управлінською.

7. Управління, що розуміється в соціальному сенсі, різноманітне. У самому широкому сенсі воно може розумітися як механізм організації громадських зв’язків. У такому сенсі можна говорити про те, що його завдання і функції практично виконують усі державні органи, незалежно від їх конкретного призначення, а також громадські об’єднання. Елементом системи соціального управління є також і місцеве самоврядування. Як об’єкт управління тут виступає все суспільство в цілому, всі варіанти розвиваються в ньому громадських зв’язків [2].