Правила поведінки державних службовців.

 

Відповідно до наказу Головного управління державної служби від 04.08.2010 N 214 затверджені Загальні правилаповедінки державного службовця [39]

I. Загальні положення

1.1. Ці Загальні правила є узагальненням стандартів етичної поведінки, доброчесності та запобігання конфлікту інтересів у діяльності державних службовців та способів врегулювання конфлікту інтересів. Вони ґрунтуються на Конституції України, Законі України «Про правила етичної поведінки» та визначених статтею 3 Закону України «Про державну службу» принципах державної служби, спрямовані на підвищення авторитету державної служби та зміцнення репутації державних службовців, а також інформування громадян про норми поведінки, яких вони мають очікувати від державних службовців. При прийнятті на державну службу державний службовець ознайомлюється з цими Загальними правилами, про що робиться письмовий запис у його особовій справі.

1.2. Ці загальні правила встановлюють основні вимоги до етики працівників органів державної влади, що займають посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців згідно із Законом України «Про державну службу».

1.3. Суспільне призначення державної служби полягає в забезпеченні ефективного здійснення завдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконання державними службовцями покладених на них службових обов’язків.

1.4. Поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби, сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначених Конституцією України і законами України.

1.5. Державний службовець має дбати про позитивний авторитет органів державної влади і державної служби в цілому, дорожити своїм ім’ям та статусом.

1.6. Державні службовці повинні утримуватися від демонстрації власних політичних поглядів та свого ставлення до політичних сил, партій, блоків, не допускати їх впливу на виконання службових обов’язків.

1.7. Державний службовець, як і інші громадяни, має право на приватне життя і повинен поважати приватне життя інших державних службовців, зберігати з цих питань конфіденційність інформації, якщо інше не встановлено законами України.

II. Загальні обов’язки державного службовця

2.1. Державний службовець при виконанні службових обов’язків повинен діяти на підставі, в межах та у спосіб, які передбачені Конституцією України та законами України, а також чинними міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийняті на відповідній території у межах їх повноважень, що не суперечать закону, є також обов’язковими до виконання державними службовцями будь-якого органу державної влади.

2.2. Державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов’язки, проявляти ініціативу і творчі здібності, постійно підвищувати професійну кваліфікацію та удосконалювати організацію своєї роботи.

2.3. Державний службовець має виконувати свої посадові обов’язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян.

2.4. Державний службовець повинен сумлінно виконувати свої посадові обов’язки, дотримуватися високої культури спілкування, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, інших осіб, з якими у нього виникають відносини під час виконання своїх посадових обов’язків.

Державний службовець зобов’язаний не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам суспільства та держави чи негативно вплинути на його репутацію.

2.5. Державний службовець має з належною повагою ставитись до прав, обов’язків та законних інтересів громадян, їх об’єднань, а також юридичних осіб, додержуватися загальновизнаних етичних норм поведінки, культури спілкування (уникати нецензурної лексики, не допускати використання підвищеної інтонації під час спілкування), не повинен проявляти свавілля або байдужість до їхніх правомірних дій та вимог, допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманість у висловлюваннях та не вчиняти дій, що дискредитують орган державної влади або ганьблять репутацію державного службовця.

2.6. Державний службовець має виявляти толерантність і повагу до різних релігійних організацій, шанувати народні звичаї і національні традиції, при цьому не демонструвати свої релігійні переконання чи уподобання, не віддавати перевагу будь-яким об’єднанням громадян, релігійним організаціям незалежно від їх чисельності, статусу, конфесійності, напрямів діяльності тощо.

Державний службовець має дотримуватися установленого протоколу у відносинах з представниками міжнародних організацій, іноземних установ та громадян.

2.7. Одяг державного службовця повинен бути офіційно-ділового стилю і не суперечити загальноприйнятим вимогам пристойності.

2.8. При виконанні своїх повноважень державний службовець має забезпечувати, щоб матеріальні та фінансові ресурси, які йому доручені, використовувались раціонально, ефективно та економно.

2.9. Державний службовець повинен постійно поліпшувати свої уміння, знання і навички відповідно до функцій та завдань займаної посади, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень.

2.10. Державний службовець зобов’язаний своєчасно і точно виконувати рішення органів державної влади чи посадових осіб, розпорядження і вказівки своїх керівників.

2.11. Державний службовець зобов’язаний діяти в межах своїх повноважень.

У разі отримання для виконання рішення чи доручень, що суперечать законодавству України або становлять загрозу охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, держави або суспільним інтересам, державний службовець зобов’язаний негайно в письмовій формі повідомити про це керівника органу державної влади, у якому він працює.

2.12. Державні службовці не можуть брати участь у страйках і вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

2.13. Державному службовцю забороняється розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законами України «Про інформацію», «Про державну таємницю», та інформацію, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків, у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб у формі порад чи рекомендацій.

Водночас державний службовець не повинен приховувати від громадян факти й обставини, що становлять загрозу для життя, здоров’я і безпеки людей.

III. Врегулювання конфлікту інтересів

3.1. Державний службовець зобов’язаний у межах своїх повноважень вживати заходів щодо недопущення конфлікту інтересів, а саме суперечності між особистими інтересами та службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих йому службових повноважень.

3.2. Обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, повинні бути усунуті до того, як державний службовець буде призначений на посаду.

У разі коли обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, склалися після призначення на посаду, державний службовець повинен невідкладно повідомити в письмовій формі про це свого безпосереднього керівника та терміново вжити заходів щодо усунення таких обставин.

3.3. У разі виникнення конфлікту інтересів або за наявності підстав, за яких він може виникнути, державний службовець повинен дотримуватися цих Загальних правил.

3.4. Якщо державному службовцю стало відомо про наявність конфлікту інтересів у інших державних службовців, йому необхідно повідомити про це свого безпосереднього керівника.

Державний службовець, який повідомив про конфлікт інтересів свого безпосереднього керівника і вважає, що вжиті заходи є недостатніми, може повідомити про це в письмовій формі керівника органу державної влади.

3.5. Безпосередній керівник зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів, шляхом доручення виконання відповідного службового завдання іншій посадовій особі, особистого виконання службового завдання чи в інший спосіб, передбачений законодавством.

3.6. У разі виникнення конфлікту інтересів у державного службовця, який входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії, ради тощо), такий державний службовець не повинен брати участь у прийнятті рішення, якщо його неучасть не впливає на повноваження цього органу.

У разі якщо неучасть державного службовця, у якого виник конфлікт інтересів і який входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати повноважень цим органом, участь такого державного службовця у прийнятті рішень має здійснюватись під контролем.

3.7. Державному службовцю рекомендується позбутись приватного інтересу, з приводу якого може виникнути конфлікт інтересів, шляхом відчуження корпоративних прав, майна або майнових прав, передачі їх у довірче управління або в будь-який інший спосіб.

3.8. У разі неможливості усунення конфлікту інтересів шляхом заміщення державного службовця іншою особою та відсутності можливостей для його переведення на іншу посаду відповідної категорії посад державних службовців керівник органу, де працює державний службовець, або його заступник відповідно до розподілу повноважень у найкоротший строк, але не більше ніж протягом одного робочого дня, приймає рішення про здійснення контролю за рішеннями, що приймаються цим державним службовцем.

У рішенні зазначаються форма контролю, відповідальна особа та вимоги до державного службовця щодо прийняття рішень стосовно предмета конфлікту інтересів.

3.9. Державний службовець не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення про застосування контролю ознайомлюється з таким рішенням.

Якщо конфлікт інтересів виникає у зв’язку з діяльністю державного службовця у складі колегіального органу, рішення про запровадження контролю над таким державним службовцем надсилається усім членам колегіального органу.

3.10. Контроль здійснюється у такій формі:

- перевірка особою, визначеною керівником державного органу, змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються державним службовцем або відповідним колегіальним органом з питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів;

- розгляд справ та прийняття рішень державним службовцем у присутності особи, визначеної керівником державного органу.

IV. Запобігання проявам корупції

4.1. Державний службовець зобов’язаний неухильно дотримуватись обмежень і заборон, передбачених Законами України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про державну службу» та «Про правила етичної поведінки», уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відкидає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інформує керівника свого структурного підрозділу.

Державному службовцю, який має відомості про вчинення іншими державними службовцями порушень вимог, передбачених Законами України «Про державну службу», «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про правила етичної поведінки» цими Загальними правилами, слід передавати такі відомості керівнику органу державної влади.

4.2. Державний службовець має дотримуватися спеціальних обмежень, передбачених статтею 12 Закону України «Про державну службу» та Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

4.3. Державному службовцю забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати неправомірну вигоду або дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб відповідно до положень частини першої статті 8 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

У разі надходження пропозиції від юридичних або фізичних осіб щодо неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) державний службовець зобов’язаний діяти відповідно до статті 16 Закону України «Про правила етичної поведінки».

4.4. Якщо державний службовець виявив неправомірну вигоду або дарунок (пожертву) у своєму службовому приміщенні чи отримав його в інший спосіб, він зобов’язаний невідкладно письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника, але не пізніше одного робочого дня.

Про виявлення неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) складається акт у довільній формі, в якому зазначаються характеристики неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) та обставини, за яких його було виявлено. Акт підписується державним службовцем, який виявив неправомірну вигоду або дарунок (пожертву), та безпосереднім керівником.

Якщо керівник органу державної влади виявив неправомірну вигоду або дарунок (пожертву), акт про виявлення неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) підписує керівник органу державної влади та його заступник.

4.5. Керівники органів чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», в межах своєї компетенції зобов’язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення будь-який з державних органів, зазначених у частині п’ятій статті 5 цього Закону.

4.6. Державні службовці повинні дотримуватися цих Загальних правил. За порушення законодавства про державну службу державні службовці несуть відповідальність відповідно до Закону України «Про державну службу».

За порушення правил етичної поведінки державні службовці несуть відповідальність відповідно до статті 18 Закону України «Про правила етичної поведінки».

 

7. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців.

 

Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців має: забезпечувати комплектування апарату державних органів кваліфікованими та компетентними кадрами; створювати достатні соціально-економічні умови для належного виконання посадових обов’язків службовцями; стимулювати їх сумлінну працю в інтересах держави та суспільства; надавати адекватну компенсацію колишнім державним службовцям похилого віку за свідоме дотримання законодавчих обмежень, пов’язаних із попереднім проходженням державної служби, та за втрату заробітної платні і після припинення державної служби.

Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців - це сукупність державно-правових гарантій для державних службовців та соціально-економічних заходів для їх реалізації.

Системою української державної служби передбачено такі основні напрями матеріального та соціально-побутового забезпечення державних службовців: оплата праці державних службовців; заохочення за сумлінну працю (грошові винагороди, почесні звання, державні нагороди і т. ін.); щорічні відпустки державних службовців (основні та додаткові); соціально-побутове забезпечення державних службовців; пенсійне забезпечення державних службовців та деякі інші напрями [40].

Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців регулюється в розділі VII Закону України «Про державну службу».

Соціально-побутове забезпечення державних службовців передбачає, що державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку з державного житлового фонду. Державні службовці, які займають посади першої - четвертої категорій, мають право на першочергове встановлення квартирних телефонів. Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом із ними, мають право користуватися у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров’я. Ці самі заклади їх обслуговують після виходу на пенсію.

Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання службових обов’язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Оплата праці державних службовців регулюється трудовим законодавством України: Кодексом законів про працю України (ст. 94-117), Законом України «Про оплату праці» тощо [41]. Проте оплата праці державних службовців має певні особливості, які й регулюються Законом України «Про державну службу» (ст. 33) та низкою постанов Кабінету Міністрів України.

Структура оплати праці державних службовців має такі основні складові: посадовий оклад;доплата за ранг;надбавка за вислугу років на державній службі;персональна надбавка; премія.

Джерелом оплати праці державних службовців є державний бюджет та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Розміри окладів державних службовців залежно від займаної посади були визначені постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» [42].

Розміри доплат за ранги були визначені № 57 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268: «Про впорядкування оплати праці працівників апарату виконавчої влади, місцевого самовряду-вання, органів прокуратури, судів»[43],постанова КМУ «Про затвердження Положення про ранги державних службовців» від 19 червня 1996 р.[44] Доплата за ранг встановлюється одночасно з присвоєнням відповідного рангу державного службовця.

Розмір надбавки за вислугу років регулюється постановами Кабінету Міністрів України «Про надбавки за вислугу років для працівників органів виконавчої влади» від 20 грудня 1993 р. № 1049 та «Про порядок обчислення стажу державної служби» від 3 травня 1994 р. № 283.[45] Розмір надбавки встановлений у відсотках до посадового окладу залежно від стажу перебування на державній службі.

Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється загальним пенсійним законодавством, а особливості призначення пенсій державним службовцям та їх пенсійного забезпечення регулюються Законом України «Про державну службу» (ст. 37, 37-1) та постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» від 31 травня 2000 р.

На одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [46], за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Пенсія державним службовцям у частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з засудженням за умисне кримінальне правопорушення, вчинене з використанням свого посадового становища, або притягненням до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», в таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.

В указі Президента України «Про питання забезпечення діяльності членів уряду» від 16 березня 1994 р. N 89/94 зазначено текст не для друку. Даний нормативно - правовий акт не для публічного використання; важко говорити про прозорість даного органу.