Державницьке життя УНР в листопаді 1917 – квітні 1918 рр.

Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складіРосійської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою.

До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції. Проводила внутрішню політику, спираючись на соціалістичну популістичну ідеологію.

Міжнародне визнання УНР

У 1917—1920 роках УНР мало дипломатичні відносини з багатьма країнами:

· Німецька імперія

Визнання і встановлення дипломатичних відносин з моменту підписання Брест-Литовського договору 9 лютого 1918 року. Підтримка України як противаги Польщі та Росії.

· Австро-Угорщина

Визнання і встановлення дипломатичних відносин з моменту підписання Брест-Литовського договору 9 лютого 1918 року. Слабка підтримка України через протегування полякам для протидії Росії та Німеччині.

· Болгарія, Османська імперія

Визнання і встановлення дипломатичних відносин з моменту підписання Брест-Литовського договору 9 лютого 1918 року.

 

· Росія (більшовики)

12.06.1918 Підписання прелімі­нарного мирного договору між Україн­ською Державою й РРФСР. В преамбулі цього договору зазначено, що він підписується двома незалежними державами.

24.12.1918 вийшла по­станова Народного Комісаріату за­кордонних справ РРФСР, в якій гово­рилося, що після анулювання Брест­ського мирного договору уряд Росій­ської Республіки не визнає України за самостійну державу

· Польща

Визнання через обмін послами після підписання Берестейського миру.

Підписання Варшавського договору 1920 року.

· Аргентина

5 лютого 1921 року уряд Аргентини прийняв рішення про визнання УНР.

· Святий Престол

Фактичне визнання через призначення апостольського візитатора в Україну в 1919 році.

 

· Азербайджан, Греція, Грузія, Данія, Іспанія, Італія, Норвегія, Персія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція

Обмін диплома­тичними представниками та заснування в Україні консульських установ у 1918—1920 роках.

· Естонія, Латвія, Литва

Фактичне визнання за­кріплене в Політичній конвенції, яка бу­ла підписана на Ризькій конференції в серпні 1920 року.

· Румунія

Визнання і встановлення дипломатичних відносин в березні 1918 року. Обмін послами. Підписання тимчасового економічного договору.

· Білорусь

Одностороннє визнання зі сторони БНР, призначення посла в Україну.

Отже, слід зробити висновок, що гіркий досвід УНР це приклад того, коли міжнародне визнання присутнє, але його не достатньо для збереження державності країни.

Берестейський мир

27 січня 1918 (9 лютого 1918) року Українська Народна Республіка з одного боку, та Німецька імперія, Австро-Угорщина, Османська імперія і Болгарське царство з другого, уклали сепаратний Брест-Литовський мирний договір. Україна визнавалася незалежною державою в кордонах окресленими ІІІ Універсалом. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодилися на приєднання до неї Холмщини і Підляшшя, а також утворення в Галичині, Буковині та Закарпатті окремого коронного краю. Країни Четверного союзу обіцяли надати уряду Української Народної Республіки військову допомогу у війні з російськими більшовиками за умови постачання продовольства Німеччині та Австро-Угорщині: 60 млн пудів хліба, 2,75 млн пудів м'яса, 400 млн яєць й іншої сільськогосподарської продукції.

Окрема таємна стаття Брестського миру була укладена між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один "коронний край". Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду.

Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла понад 450-тисячна австро-німецька армія. Це надало допомозі характер окупації.

Українські війська спільно із союзниками розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918 р. увійшли до Києва. До столиці повернулися Центральна Рада й уряд.

Через кілька тижнів в Україні не залишилося жодного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Незважаючи ні заклики влади до спокою, широкі верстви українства з недовірою зустріли нових окупантів.

Центральна Рада ліквідувала всі заходи і розпорядження радянської влади, зокрема відновила право власності на фабрики, заводи, транспорт, банки. Цим були задоволені як українські підприємці, такі німецька адміністрація. Але їх не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон про соціалізацію землі, згідно з яким селяни вже навесні мали починати ділити землю поміщиків. Проти Центральної Ради був міський пролетаріат, який підтримував більшовиків. Сільська біднота, бачачи, що її землі обсів німецький окупант, також була незадоволена. Заможне селянство неприхильне ставлення до Центральної Ради мотивувало законом про соціалізацію землі. Поміщики, інші великі землевласники, яким українська влада перешкоджала в експлуатації незаможних верств, теж не підтримували Центральну Раду.