ТОП 10:

Виникнення українських політичних партій в Російській імперії на початку ХХ ст. та місце української державності в їхніх програмних документах.



 

Перші українські ліберально-демократичні партії виникли на базі Всеукраїнської загальної безпартійної демократичної організації (ВЗБДО), яка була заснована у вересні 1897 р. в Києві. Це була спроба різних поколінь українців вийти поза рамки старих громад, об'єднати ширші кола національно свідомих українців без огляду на їхні соціальні і політичні уподобання [28, с. 86]. У 1904 р. з ініціативи Є. Чикаленка було утворено УДП. Ця організація стояла на ліберальних позиціях і обстоювала встановлення конституційної монархії, проведення широких соціальних реформ та надання Україні автономних прав у межах федеративної Росії. Певні розходження в поглядах на принципові програмні положення призвели до розколу в УДП та утворення частиною демократів на чолі з Б. Грінченком, в Єфремовим, Ф. Матушевським УРП. Згодом розкол удалося подолати. У 1905 р. УДП та УРП об'єдналися в одну організацію - УРДП, яка у своїх програмних засадах виступала за федерацію рівноправних автономних національно-територіальних одиниць.

Формування українських ліберально-демократичних партій в Російській імперії на початку XX ст. історично підготовлено розвитком українського національного відродження. В результаті згуртування національно свідомої інтелігенції у 1897 р. у Києві було засновано ВЗБДО, на базі якої виникли партії ліберально-демократичного напрямку. Однак в дореволюційній історіографії цей процес отримав неоднозначне трактування. Якщо Є. Єфремов прямо вказував, що витоки уіфаїнські ліберал-демократичні сили беруть від ВЗБДО, то К. Залевський був дещо іншої думки. Останній вважав, що саме РУП стала джерелом для заснування трьох впливових політичних партій - «Спілки», УСДРП та УДРП [23, с. 299-ЗО I]. В певній мірі компромісною була думка В. Дорошенка, який відзначив, що українські ліберально-демократичні партії зародились незалежно від РУП, хоча й не без її впливу [16, с, 40-41]. У цілому в працях дореволюційних дослідників щодо зародження та становлення українських партій ліберал-демократичного напрямку, досить часто зустрічаються неточності та суперечності, а в окремих розвідках діяльність ВЗБДО навіть не згадується. Утім, у деяких з цих праць робиться переконлива спроба неупереджено викласти і проаналізувати події. У працях дореволюційних дослідників з даної проблематики, міститься важливий фактичний матеріал про зародження, організаційне становлення, ідеологію, практичну діяльність українських ліберально-демократичних партій. У цілому досліджувана література допомагає відчути характер епохи, відкриває для дослідників нові аспекти піднятих проблем, хоча і вимагає критичного ставлення до себе. Heзважаючи на фрагментарний, дещо заідеологізований і полемічний характер, дореволюційна публіцистика дає змогу зрозуміти основні напрями діяльності українських лібералів у Російській імперії на початку ХХ ст. В певній мірі дореволюційна література створила підґрунтя для досліджень з історії українських ліберально-демократичних партій на наступних етапах розвитку історіографії.

62.Українці та «українське питання» в роки революції 1905 – 1907 рр. в Російській імперії. Діяльність українських фракцій у російській Державній Думі І – ІV скликання.

Причини революції:
1. невирішеність аграрного питання;
2. самодержавство, відсутність демократичних свобод;
3. колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.

Події "Кривавої неділі" викликали зливу протесту по всій території Російської імперії, у тому числі й Україні. Почалися масові страйки робітників і селянські повстання, що потрясали імперію всю весну й літо 1905 р. Робітники вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, покращення умов життя, повалення самодержавства, селяни боролися за конфіскацію і перерозподіл поміщицької землі. Це була перша і справді народна революція в Росії.

В Україні у жовтні — грудні 1905 р. відбулося понад 1800 селянських виступів у 64 повітах (з 94). Всього за 1905 р. в Україні відбулося близь­ко 4 тис. селянських виступів, якими було охоплено 6884 села з населенням понад 5 млн. чол. Виступи відбувалися в основному на Лівобережжі і на Півдні України.

У листопаді 1905 p. y Києві повстав батальйон саперів, керований Борисом Жаданівським. Українські політичні партії були в гущі революційної боротьби. Особливих успіхів досягла Українська соціал-демократична спілка, котра працювала серед селян, залучивши багатьох з них у свої лави, спрямувавши до організованої боротьби. УСДРП теж вела активну боротьбу серед студентів, робітників та інтелігенції, зміцнившись за роки революції.

Останнім спалахом революції стало грудневе збройне повстання робітників, що розпочалось у Москві. В Україні особливо запеклі збройні бої відбулись у середині грудня 1905 р. в Донбасі, головним чином, у Горлівці. Але донські козаки, жорстоко розправившись з робітниками, придушили його.Революція поступово пішла на спад, хоча країну потрясали виступи селян і страйки робітників ще до весни 1907 р.

Зрештою, восени 1905 р. урядом було ліквідовано заборону української мови. I хоча ввозити українські книги з-за кордону і далі не дозволялося, у підросійській Україні розгорнувся широкий видавничий рух, число видавництв сягнуло 17. Серед них найактивнішими стали «Вік», «Час», «Криниця», «Ранок» та ін.Протягом 1905-1907 pp. на Наддніпрянщині виходила 21 українська газета і ще 4 по російських губерніях. Першою ластівкою стала газета «Хлібороб», видана в кінці 1905 p. y Лубнах.

 

Українське питання у вузькім розумінні - це питання про місце й ролі українського фактора у внутрішньому житті держави, до складу яких входять українські землі, у широкому - це питання про умови й механізмі возз'єднання українських земель і створення власної української державності. Суть українського питання для українців: побудова незалежної української держави, для чого необхідно було досягтися соборності земель, тобто зібрати воєдино Україну, що перебуває в складі 2х. імперії. Для Німеччини й Австро-Угорщині: засіб ослаблення військово-політичної сили Росії. Для Росії: перешкода для приєднання Галичини до споконвіку російських земель.

 

 

І Державна Дума працювала в Петербурзі 27 квітня — 8 липня 1906 р. Вибори до Думи ліві партії бойкотували. Здобули перемогу кадети. У виборах брали участь Українська радикально-демократична партія, Українська народна партія. Серед 102 депутатів від 9 українських губерній налічувалось 24 поміщики, 42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик. За партійною ознакою 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 — трудовиками. Трудова партія становила не політичну партію, а парламентську фракцію, яка об'єднувала, в основному, безпартійних селянських членів Думи. Громада вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції - аграрного — в громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків - конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі. Для висвітлення своєї діяльності в Думі громада заснувала друкований орган - журнал "Украинский вестник", в якому співробітничали М. Грушевський, І. Франко, М. Туган-Барановський. I Дума була розпущена трохи більше як через 2 місяці її роботи.

 

На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної Думи. Вибори до II Думи не бойкотувалися, а тому її склад значно "полівішав": з 518 депутатів 65 були соціал-демократами (у І Думі - 18), 157 - трудовиками (разом з есерами) порівняно з 94 у І Думі. Серед 102 депутатів від українських губерній налічувалося 40 трудовиків, 34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів (в т. ч. 6 членів Спілки, 3 меншовики, 1 більшовик, 1 представник УСДРП). За соціальним станом українські губернії були представлені 16 поміщиками, 4 священиками, 17 інтелігентами, 59 селянами і 6 робітниками. Знову, як і в І Думі, тон задавали селянські депутати.
II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р.

II Державну Думу було розігнано. З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. Цей крок правлячих кіл став можливим у результаті спаду революції і вважається її кінцем. Юридично його можна охарактеризувати як державний переворот, оскільки він не відповідав положенню маніфесту 17 жовтня 1905 р. про те, що жодний законодавчий акт не повинен прийматися без згоди Думи.
Ключові дати
27 квітня - 8 липня 1906 р. - діяльність І Державної Думи
20 лютого - 3 червня 1907 р. - діяльність II Державної Думи







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.208.153 (0.008 с.)