ТОП 10:

Рушійні сили визвольної боротьби



· Козацтво - стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром української армії.

· Селянство - взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно виступало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення - проти земельної власності як польських, так і українських феодалів, проти існуючих форм експлуатації, кріпацтва. Вони вимагали особисту свободу І право володіння землею.

· Міщани - відіграли важливу, а в окремих регіонах (Західне Поділля, Волинь, Галичина) - провідну роль у національно-визвольній і соціальній боротьбі.

· Частина української шляхти - мала досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу - у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності. Але більшість панівного стану суспільства зрадила національні інтереси і придушувала визвольну боротьбу.

· Представники православного духовенства (особливо його низи) - взяли безпосередню участь у подіях революції, у державотворчій діяльності.

Отже, у визвольній боротьбі взяли участь представники всіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни і міщани.

За національним складом абсолютну більшість учасників цієї боротьби становили православні українці. Разом з тим, серед повсталих перебували представники інших національностей, які проживали в Україні, у тому числі поляки і євреї. Цілі боротьби:

· Ліквідація польського і будь-якого іншого панування.

· Звільнення від національно-релігійного гноблення.

· Ліквідація магнатського землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності селян, міщан, козаків на землю.

· Утворення незалежної соборної української держави. При цьому слід зауважити, що ідея створення національної держави визрівала поступово.

Форми боротьби

Практикувались найрізноманітніші форми боротьби - непокора, відмова від виконання обов'язків, військові дії. Та, все ж таки, переважали насильницькі, збройні форми боротьби. Досить часто траплялися такі ексцеси, як погроми мирного населення, пограбування, спустошення міст і сіл.

Зрозуміло, що вибух люті з боку українців став наслідком жорстокості польського режиму в Україні, існуючого соціального гноблення. І чим нестерпнішим ставало становище українців, тим більш непримиренною ставала їхня боротьба.

Ніким не замовчується той факт, що українці вдавалися до надзвичайно жорстоких дій, аж до масового винищення, проти євреїв, католиків (українців, литовців, білорусів та інших), уніатів. Анти-єврейська спрямованість боротьби зумовлювалася ще й соціальним становищем євреїв в Україні: вони були переважно орендарями земельних маєтків, власниками млинів, броварень, ґуралень, корчмарями, лихварями і при цьому вдавалися до досить суворих форм визиску місцевого населення.

Характер Національно-визвольної війни

Виходячи із причин, складу учасників і цілей Національно-визвольної війни, її характер визначають як:

· національно-визвольний;

· релігійний;

· соціальний.

 

(ВОПРОС 33) ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ПОДІЇ 1648-1649 РР…..

Визвольна війна 1648-1654 pp. була підготовлена всім ходом істо­ричного розвитку України.

Перша велика битва між польським військом під командуванням М. Калиновського і М. Потоцького, яке налічувало понад 20 тис. чол., і українськими козаками відбулася 5-6 травня 1648 р. під Жовтими Водами. Після штурму польського табору Б. Хмельницький дав генеральний бій, поляки змушені були відступити. Налякані звісткою про поразку і переконані підісланими козаками, що сили повстанців набагато перевищують головні сили польського війська, поляки відступили, залишивши зручні позиції під Корсунем. 26 травня поляки, провідниками яких були козаки Б. Хмельницького, за дуже несприятливих умов зустрілися з 15-тисячним загоном козаків. У цьому бою поляки знову зазнали поразки. У полон було взято близько 9 тис. Вояків, у тому числі й командувачів М. Калиновсько­го і М. Потоцького.

Перші перемоги козацьких військ сколихнули все населення Ук-раїни. До середини літа 1648 р. Були звільнені Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. Народні виступи розросталися на Волині та західноукраїнських землях. У цей час вмирає польський король Владислав IV.

Воюючі армії 23 вересня 1648 р. Зустрілися під Пилявцями, де відбулася грандіозна битва, в якій поляки зазнали нищівної поразки.

На початку листопада 1648 р. Козацьке військо підійшло до добре укріпленої польської фортеці Замостя і почало готуватися до штурму. У цей час прийшло повідомлення, що новим королем обрано Яна II Казимира, якого й хотів бачити на престолі Б. Хмельницький. Дев’ятого листопада до гетьмана прибуло офіційне посольство ново­го польського короля, який запропонував перемир’я. Б. Хмельниць-кий визнав своє підданство і віддав наказ військам повертатися в Наддніпрянщину.

Таким чином, 14 листопада 1648 р. Козаки знімають облогу Замостя і вирушають до Києва. 23 грудня Б. Хмельницький прибув до Києва, де його урочисто зустрічало населення.

До Переяслава для переговорів 19 лютого 1649 р. Прибули польські урядові представники на чолі з А. Кисілем. Наступного дня Б. Хмель-ницькому передали від нового короля гетьманську булаву і червону корогву з білим орлом. У результаті переговорів, що тривали тиж-день, було вирішено відкласти складання реєстру Війська Запорозь-кого до весни. До того часу польські та литовські війська не повинні були ступати в межі Київського воєводства, а козакам заборонялося переходити за річки Горинь і Прип’ять. Під час переговорів Б. Хмель-ницький твердо заявив, що його мета – звільнити український народ від гноблення Речі Посполитої і що майбутній кордон між Річчю По­сполитою й Україною повинен визначатися по річці Віслі. Під час пе-реговорів у Переяславі були також посли угорські, турецькі, татар-ські, волоські та московські.

У той самий час король Ян II Казимир, відклавши на кілька місяців переговори, зібрав нову армію і 28 липня вирушив у похід проти українських козаків. Він видав універсал, яким позбавляв Б. Хмельницького гетьманства, на його місце призначив С. Забуського, а за голо­ву Б. Хмельницького встановив винагороду 10 тис. Злотих.

Наприкінці липня козацькі загони оточили 15-тисячне військо Я. Вишневецького у Збаражі. На допомогу їм поспішили основні сили Казимира. У результаті несподіваного маневру Б. Хмельниць­кий напав на них під Зборовом і оточив. Поляки зрозуміли, що по­разка неминуча, і 5 серпня король Ян II Казимир звернувся з листами про перемир’я.

(ВОПРОС 34) АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ, ПРАВО, ФІНАНСОВА ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО В 1649-1654РР

Політичний устрій Української гетьманської держави
Військо Запорозьке — назва української козацької держави, створеної Б. Хмельницьким під час Національно-визвольної війни українського народу в середині XVII ст.
Особливість козацької держави — її військовий характер, зумовлений необхідністю виборювати незалежність і традиціями Війська Запорозького.
Політичний устрій — засіб організації та управління суспільством, чинник організованості й порядку.
Причини формування козацької держави:
1. Піднесення національно-визвольної війни.
2. Завдання ведення тривалої і широкомасштабної війни.
3. Необхідність управління великою масою людей.
4. Значний розмір звільненої території.
5. Міжнародні справи.
Правове оформлення козацької держави — у Зборівському (1649 р.) та Білоцерківському (1651 р.) договорах, які Б. Хмельницький уклав з Річчю Посполитою. 1.Політична влада
Військова (Генеральна) рада — загальна рада всього війська. Найвищий законодавчий орган. У ній брало участь усе козацтво.
• Розглядала питання війни і миру.
• Питання відносин з іншими державами.
• Обирала гетьмана.
• Обирала генеральну старшину.
• Обирала генеральний уряд.
Згодом її роль почала виконувати рада козацької старшини, яка вирішувала всі питання державної ваги
Рада генеральної старшини
Спочатку обиралася, а згодом її скликав гетьман.
Готувала роботу загальновійськової ради.
На її засіданні розглядали:
• кадрові,фінансові та судові справи;
• скарги на рішення генеральної військової канцелярії чи суду;
• схвалювалися рішення генерального уряду;
• розв'язувалися суперечки між генеральними старшинами й полковниками.
Гетьман Голова виконавчої влади.
Обирався військовою (Генеральною) радою безстроково.
• Очолював адміністрацію (полкову, сотенну). Територія держави
У перебігу Національно-визвольної війни формувалася територія козацької держави. Територія держави за Б. Хмельницького охоплювала Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства (відповідно до умов Зборівського мирного договору 1649 p.).
Територія держави не була стабільною.
У ході війни вона змінювалася в міру звільнення земель від польсько-шляхетського панування: деякий час входила частина Волинського і Подільського воєводств, а також частина Білорусі.
У 1650 р. територія козацької держави сягала 200 тис. кв. км, а населення 1,5 мли осіб

(ВОПРОС 35) ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ГЕТЬМАНЩИНИ ЗА ПРАВЛІННЯ Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

від перших місяців Національно-визвольної війни Богдан Хмельницький зосередив особливу увагу на дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької України, прагнув дипломатичного визнання Гетьманщини європейськими державами. Задля успішної боротьби проти Польщі, що була однією з наймогутніших країн тогочасної Європи, уряд Хмельницького мусив перешкодити польським дипломатам у створенні антиукраїнської коаліції, і навпаки створити антипольську коаліцію. З цією метою наприкінці лютого — на початку березня 1648 р. було укладено військово-політичний союз із Кримським ханством та його васалами — ногайськими ордами, хоча позитивну відповідь щодо залучення Кримського ханства на свій бік від турецького уряду він дістав ще у 1647 р. Уряд зумів уникнути загострення відносин із Московією і домовився з протестантською Трансільванією про погодження спільних воєнних дій проти Польщі. Молдавського господаря примусили відмовитися від здійснення ворожої щодо України політики. Було встановлено дружні відносини з Валахією, католицькою Венецією, розпочато пошуки способів порозуміння зі Швецією. Особливе місце посідали відносини з Туреччиною. Було укладено українсько-турецьку угоду (1648 чи 1649 p.), що надавала українським купцям право вільного плавання Чорним морем і право безмитної торгівлі в портах Османської імперії. Отже, завдяки активній зовнішній політиці гетьманський уряд спромігся зміцнити позиції України в світі. Можливо, хтось сперечатиметься з приводу того, що Хмельницький неперевершений політик, але ніхто не заперечить винятковість його дипломатичних маневрів.Жоден з українських державних діячів не може зрівнятися з Богданом Хмельницьким за кількістю створених праць про нього. Важко навіть перелічити види наукових чи то художніх творів,в яких досліджується постать Богдана Хмельницького. Його називають українським Мойсеєм, батьком вольності,героєм усієї країни.

(ВОПРОС 36) ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА ТА БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654р

Перея́славська рáда 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою.

Оцінка самої Переяславської ради, була і є предметом частих суперечок учених. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п'ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергєєвича (помер 1910), угода являла собою персональну унію між Московією та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд. Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов (помер 1919) доводив, що, погоджуючись на «особисте підкорення» цареві, українці безумовно погоджувалися на поглинення їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була «реальною унією». Такі історики, як росіянин Венедикт Мякотін та українець Михайло Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючися в її внутрішні справи; українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу і т. д. Інший український історик — Вячеслав Липинський — пропонує думку, що угода 1654 р. була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною.
Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького», «Переяслівські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщини без обмежень мало продовжувати діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину. При виборах наступних гетьманів приймалися договірні статті, в яких ряд пунктів Березневих статей скорочувався, вводилися нові статті. Угода розірвана у вересні 1658 року козацькою Україною, розчарованою у своїх надіях досягти в конфедеративному союзі з Росією возз'єднання українських етнічних земель у межах національної держави. Через істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Росією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Росії чи їх возз'єднання.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.249.234 (0.008 с.)