Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Походження слов'янських народів. Стародавні слов'яни в період великого переселення народів. Анти..

Поиск

 

Слов’янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену на початку І тисячоліття нашої ери. Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов’яни фігурують під назвою венеди. Найповніше ранньослов’янська історія викладена у творах візантійського хроніста Йордана. Він сповіщає, що в 6 ст. вже існувало 3 гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і склавіни (Подунавя). Після 500 р. анти і склавіни масово переходять Дунай і вступають у володіння Візантії. Інша частина слов’ян розселилася у верхів’ях Дунаю та басейні Ельби і злилася зі слов’янами вісло-одерського межиріччя. У цей же час слов’яни Середнього Подніпров’я просувалися на північ по Дніпру і Десні. Отже у ІІ половині першого тисячоліття слов’яни зайняли половину Європейського континенту та поділилися на 3 вітки: східну, західну і південну. Східною гілкою слов’янства були Анти, які заселили територію від Дунаю до Дону та Азовського моря. Основою господарства антів було землеробство і скотарство. Розвивалися ремесла та торгівля. Суспільно-політичний устрій мав демократичний характер. На чолі племені стояли князь та старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах – вічах. Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії. До нас дійшли імена антських князів – Божа, Ардагаста, Пирагоста … Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець 4 початок 7ст.) і у 602 р. загинула під натиском аварів. Отже, важливу роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси 2 – 7 ст. Під час Великого переселення народів було інтегровано багато етносів. Згодом у Східній Європі утворюються нові союзи племен. За свідченням арабських авторів уже в 8 -9 ст. існувало 3 осередки східнослов’янської державності:Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово – Суздальська земля). Найбільшим було державне об’єднання яке літописець називає Руською землею з центром у Києві. У 7 – 9 ст. у суспільному житті слов’ян відбулися великі зміни, які сприяли процесу державотворення. Так економічний прогрес привів до підвищення продуктивності праці, до виникнення додаткового продукту. Це спричинило значні зміни у соціальній сфері. Відбувається поділ на багатих та бідних, земля переходить у власність окремих сімей, землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники на залежне населення. Збільшення території та військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада. Князівська дружина стає привілейованою групою професійних військових, яка перетворюється в орган примусу. До утворення Давньоруської держави у східних слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань (дуліби, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі, древляни, білі хорвати та інші). У 6 – 8 ст. племінні союзи еволюціонують у протидержавні утворення – племінні князівства. Значною подією в процесі консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування міста Києва.

9) Передумови виникнення держави у східних слов'ян

Давньоруська держава склалося в результаті складної взаємодії цілого комплексу як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

Виділяють такі передумови виникнення держави у східних слов'ян.

Духовні передумови.

Як і деякі інші фактори, еволюція язичницьких уявлень слов'ян тієї епохи сприяла становленню влади князя. Так, у міру зростання військової могутності князя, що приносить видобуток племені, обороняли його від зовнішніх ворогів і взяв на свої плечі проблему врегулювання внутрішніх суперечок росли його престиж і одночасно відбувалося відчуження від вільних общинників.

Таким чином, в результаті віддалення князя від звичного для общинників кола справ і турбот, найчастіше обертається створення укріпленого міжплемінного центру - резиденції князя і дружини військових успіхів, а також в результаті виконання ним складних управлінських функцій, він наділявся надприродними силами і здібностями. У князя починали бачити запорука благополуччя всього племені, а його особистість ототожнювали з племінним тотемом. Все вищезазначене призводило до сакралізації, тобто обожнюванню князівської влади, а також створювало духовні передумови для переходу від общинних відносин до державних [1].

Зовнішньополітичні передумови.

До зовнішніх передумов слід віднести "тиск", який чинили на слов'янський світ його сусіди, а саме нормани і хазари.

З одного боку, їх прагнення взяти під контроль торгові шляхи, які пов'язували Захід з Півднем і Сходом, прискорювало складання князівсько-дружинних угруповань, які втягувалися в зовнішню торгівлю. Одержуючи із своїх одноплемінників продукти сільського господарства і промислів, в першу чергу, хутро, а також міняючи їх на продукти престижного споживання і срібло в іноземних купців, продаючи їм захоплених в полон чужинців, місцева знать все більш підпорядковувала собі племінні структури, збагачувалася і ізолювалася від рядових общинників. З часом вона, об'єднавшись з варязькими воїнами-торговцями, почне здійснювати контроль за торговими шляхами і самої торгівлею, що призведе до консолідації раніше розрізнених племінних князівств, розташованих уздовж цих шляхів.

З іншого боку, взаємодія з більш розвиненими цивілізаціями призводило до запозичення деяких суспільно-політичних форм їх життя. Візантійська імперія довгий час вважалася справжнім еталоном державно-політичного устрою.

Не випадково, що довгий час великі князі на Русі називалися за прикладом могутнього державного утворення Хозарського каганату - хаканами (каганами). Слід відзначити і те, що існування в пониззі Волги Хазарського каганату захищало східних слов'ян від набігів кочівників, які в попередні епохи (гуни в 4 -5 ст., Авари в 7 ст.) Гальмували їх розвиток, заважали мирної праці і, врешті-решт, появі "зародка" державності [2].

Соціально-економічні передумови.

Розвиток землеробства. В першу чергу слід відзначити зміни, що відбувалися в господарстві східних слов'ян в 7 - 9 ст. Наприклад, розвиток землеробства, особливого орного у степовому і лісостеповому районі Середнього Подніпров'я, призводило до появи надлишкового продукту, а це створювало умови для виділення з общини князівсько-дружинної угруповання (відбувалося відділення військово-управлінської праці від продуктивного).

На Півночі Східної Європи, де з-за суворих кліматичних умов землеробство не могло отримати широкого розповсюдження, велику роль продовжували грати промисли, а виникнення надлишкового продукту стало результатом розвитку обміну і зовнішньої торгівлі.

У районі поширення орного землеробства почалася еволюція родової общини, яка, завдяки тому, що тепер окрема велика родина могла забезпечити своє існування, стала трансформуватися в землеробську або сусідську (територіальну). Як і раніше, така громада складалася в основному з родичів, але на відміну від родової громади, Пашенна земля, яка була розділена на наділи, і продукти праці перебували тут у користуванні окремих невеликих сімей, які володіли знаряддями худобою та праці.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; просмотров: 329; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.123.24 (0.009 с.)