Моторна функція різних відділів шлунково-кишкового тракту

Після надходження в порожнину рота тверда їжа піддається пережовуванню. Процес пережовування є строго координованою діяльністю жувальних м'язів, язику, щік і м'якого неба. Рухами язику і щік їжа поміщається в простір між двома рядами зубів, розрізається і перетирається ними. Харчова грудка, що сформувалася в результаті жування, проковтується.

Ковтання – це рефлекторний акт, який виникає в результаті роздратування харчовою грудкою чутливих нервових закінчень м'якого неба, основи язика і задньої стінки глотки. У акті ковтання розрізняють три фази: ротову (довільну), глоткову (швидку мимовільну) і стравохідну (повільну мимовільну).

Перемішування і просування вмісту шлунку здійснюється перистальтичними хвилями, які виникають на великій кривизні в ділянці, що примикає до стравоходу. Спорожнення шлунку відбувається в результаті взаємодії скорочувальної активності тіла шлунку, його антрального відділу, пілоричного сфінктера і дванадцятипалої кишки. Спорожнення шлунку відбувається за експонентою (спочатку швидко, потім - повільніше). Швидкість евакуації їжі залежить від її кількості, складу, розмірів її частинок і ефективності гідролізу харчових речовин в шлунку і тонкій кишці.

У регуляції моторики тонкої і товстої кишки беруть участь активуючі рефлекси, що виникають при розтягуванні стравоходу і шлунку. В результаті сегментуючих і перистальтичних скорочень тонкої кишки химус перемішується і просувається в товсту кишку через ілеоцекальний сфінктер.

Особливістю моторики товстої кишки є наявність в ній у фізіологічних умовах антиперистальтики. Завдяки якій, а також ритмічній сегментації і повільній непропульсивній перистальтиці забезпечується перемішування вмісту товстої кишки. У інших відділах шлунково-кишкового тракту антиперистальтика виникає лише при блювоті, яка з'являється в результаті збудження центру блювотного рефлексу. При цьому химус з верхніх відділів кишківника повертається в шлунок і разом з його вмістом викидається через стравохід і порожнину рота завдяки могутнім рефлекторним скороченням діафрагми і м'язів черевного преса. Просування вмісту товстої кишки в дистальні відділи і в пряму кишку забезпечується за рахунок пропульсивної перистальтики, що проявляється хвилями сильних скорочень.

Виведення екскрементів, що сформувалися в товстій кишці, здійснюється при акті дефекації. Позив до дефекації виникає в результаті розтягування прямої кишки каловими масами. При цьому аферентні імпульси поступають в цент дефекації, розташований в крижовому відділі спинного мозку. Еферентні імпульси за допомогою парасимпатичних нервових волокон впливають на гладком'язовий внутрішній анальний сфінктер, викликаючи його розслаблення. Перистальтичними рухами кишки кал виводиться назовні.

 

Голод, апетит, насичення, спрага

Центри виникнення. Механізми усунення

Голод

Регуляція травної системи тісно пов'язана з механізмами формування цілеспрямованої харчової поведінки, в основі якої лежить відчуття голоду. Відчуття голоду розглядають як мотивацію, яка спрямована на усунення дискомфорту, пов'язаного з недоліком живильних речовин в організмі.

Інтеграційним центром вегетативних, соматичних і ендокринних функцій є гіпоталамус. У його латеральній зоні виявлені ділянки, стимуляція яких викликає відчуття голоду, а їх руйнування — викликає відмову від їжі. Це центр голоду. Крім того, у вентромедіальній зоні гіпоталамуса розташовані групи нейронів, роздратування яких обумовлює виникнення відчуття насичення, а руйнування — непереборне прагнення поїдати їжу. Це центр насичення. Вказані області гіпоталамуса є основними утвореннями харчового центру.

Гіпоталамічні центри голоду і насичення мають високу в порівнянні з іншими структурами головного мозку збуджуваністю по відношенню до специфічних гуморальних і нейрогенних подразників. Вони грають провідну роль у виникненні харчового збудження.

Таким чином, харчовий центр є комплекс функціонально взаємозв'язаних структур центральної нервової системи, які регулюють харчову поведінку та координують діяльність травного тракту.

У виникненні відчуття голоду беруть участь нервові та гуморальні механізми. У людини в стані натщесерце відбуваються сильні скорочення шлунку, що відображають прояв періодичної діяльності шлунково-кишкового тракту. Оскільки вказані скорочення співпадають з відчуттям голоду, можна зробити висновки, що в його формуванні беруть участь механорецептори шлунку. Разом з тим інтероцептивна імпульсація від шлунку не грає визначальної ролі у виникненні відчуття голоду, бо останнє зберігається і після денервації або видалення шлунку.

Переливання крові ситих тварин голодним усуває у останніх харчову мотивацію. Це свідчить про участь гуморальних чинників у формуванні відчуття голоду.

Залежно від виду речовин, з дією яких на харчовий центр зв'язують відчуття голоду, запропоновано декілька гіпотез, що пояснюють його походження.

Згідно глюкостатичної гіпотезти, відчуття голоду пов'язане з пониженням вмісту в крові глюкози, яка впливає на спеціалізовані рецептори гіпоталамуса — глюкорецептори.

Аміноацидостатична і ліпостатична гіпотези припускають в якості речовини, що обумовлює виникнення відчуття голоду, відповідно амінокислоти і проміжні продукти ліпідного обміну. Припускають також, що харчовий центр може активізуватися в результаті посилення виходу ліпідів з жирових депо і виснаження останніх.

Відповідно до метаболічної гіпотези активність харчового центру регулюється проміжними продуктами циклу Кребса, що утворюються при метаболізмі всіх видів живильних речовин.

Згідно з термостатичною гіпотезою відчуття голоду виникає в результаті зниження загальної температури, яка сприймається терморецепторами. У експериментах показано, що охолоджування або нагрівання проміжного мозку, де локалізовані центральні терморецептори, приводить до зміни харчової поведінки.

Насичення

В результаті споживання їжі виникає загальне відчуття, протилежне голоду, — насичення. Розрізняють два види насичення: передрезорбційне і післярезорбційне.

Передрезорбційне насичення наступає до того, як продукти перетравлення їжі поступлять у кров. Воно виникає в результаті стимуляції нюхових, смакових рецепторів, механорецепторів порожнини рота, глотки, стравоходу, шлунку і дванадцятипалої кишки. Передрезорбційне насичення позначають також як сенсорне, або первинне.

Післярезорбційне насичення (обмінне, вторинне) формується після надходження продуктів гідролізу харчових речовин у кров. Для його пояснення можуть бути використані все згадувані вище гіпотези: глюкостатична, аміноацидостатична, ліпостатична і термостатична. Настання насичення з позицій цих гіпотез пояснюється підвищенням вмісту в крові відповідних речовин (глюкози, амінокислот, продуктів обміну ліпідів) в протилежність пониженню їх змісту при формуванні відчуття голоду. В рамках термостатичної гіпотези роль чинника, що обумовлює зникнення відчуття голоду, грає специфічно-динамічна дія їжі, яка проявляється різким посиленням різних боків обміну в організмі.

Апетит

Емоційне відчуття, пов'язане з прагненням до споживання їжі, позначають терміном апетит. Це відчуття може бути частиною відчуття голоду, але може виникати і самостійно, незалежно від фізіологічних потреб. У останньому випадку він є проявом природженої або придбаної індивідуальної схильності до певної їжі. Слід зазначити, що прийом їжі, далеко не завжди пов'язаний з відчуттям голоду. Він може відбуватися і у відсутність дефіциту живильних речовин в організмі в зв'язку, наприклад, із звичкою приймати пищу в певний час.

Спрага

Для нормального функціонування органів шлунково-кишкового тракту, як і всього організму, необхідна наявність в цьому організмі достатньої кількості води. Втрата води (з потом, сечею, водяними парами, що видихаються), яка складає від 0,5 до 1,5 % від маси тіла, викликає відчуття спраги.

Виведення води з організму приводить до зменшення її вмісту в міжклітинному просторі та клітинах. Це спричиняє за собою підвищення осмотичного тиску внутрішньо- та позаклітинної рідини. Втрата води приводить також до зменшення секреції слини, що обумовлює відчуття сухості в роті та глотці.

Адекватними стимулами для виникнення відчуття спраги є зменшення об'єму клітин і зниження об'єму позаклітинної рідини. Ці два чинники доповнюють один одного: при одночасному зменшенні об'єму клітин і об'єму позаклітинної рідини спрага посилюється.

У фронтальній частині гіпоталамуса виявлені осморецептори — клітини, чутливі до підвищення осмотичного тиску, які беруть участь у виникненні спраги при зменшенні об'єму внутріклітинної рідини. Спрага може виникати і при термічній дії на гіпоталамус.

Певну роль у формуванні периферичного компоненту відчуття спраги грають рецепторні утворення, які закладені в слизистій оболонці рота і глотки.

Таким чином, спрага формується за участю різних типів рецепторів, розташованих на периферії і в ЦНС. Основну роль в інтеграції імпульсації, що виникає в них, грає проміжний мозок, в першу чергу гіпоталамус.

Відчуття спраги викликає відповідну поведінку, спрямовану на усунення дискомфорту, пов'язаного з цим відчуттям, тобто пошук і споживання води. Розрізняють передрезорбційне та післярезорбційне утамовування спраги.

Передрезорбційне угамовування спраги вступає в дію до того, як вода, всмоктавшись в шлунково-кишковому тракті, потрапляє у внутрішнє середовище організму.

Післярезорбційне угамовування спраги забезпечує тонку регуляцію споживання води, коли кількість випитої води досить точно відповідає реальній потребі організму у воді.

Звичайним способом задоволення потреби організму у воді є так зване вторинне пиття. Воно здійснюється у відсутність явної потреби відновити запаси води. На відміну від нього первинне пиття має місце за наявності абсолютної або відносної недостатності води в організмі.

Тема № 9