Індивідуальне додаткове харчування

 

Назва палат (відділення)	Прізвища хворих	Продукти харчування
Палата 5	Пилипчук І.М.	Молочний день

Зав. відділенням

Старша медична сестра Дієтична сестра

Старша медична сестра приймального відділення

На основі зданих порційних вимог дієтична сестра лікарні складає меню. При цьому вона повинна підрахувати загальну калорійність, а також кількість білків, жирів і вуглеводів на всі страви, що входять до складу певного стола на день.

Кількість білків, жирів, вуглеводів і калорій має відповідати нормам для кожного стола. Розроблено спеціальні таблиці з зазначенням складу кожної страви або кожного окремого продукту (кількість білків, жирів і вуглеводів, що входять до нього), а також енергетичної цінності даного продукту.

Складання меню потребує певних знань і навичок. Основним принципом при його складанні є різноманітність страв. Навіть при суворій дієті, коли кількість дозволених страв значно обмежена, слід прагнути до їх різноманітності. Якщо хворому дозволено каші, треба їх міняти щодня: в перший день дати манну кашу, на другий — вівсяну, на третій — рисову і т. д. Киселі слід варити з різних фруктів і ягід. М'ясо можна приготувати в найрізноманітнішому вигляді: битки, котлети, рулет, тушковане м'ясо тощо.

Однак складати меню треба так, щоб асортимент продуктів на один день не був надто великим, оскільки це здорожує вартість страви.

Майстерність дієтичної сестри полягає в тому, щоб, користуючись певним асортиментом продуктів, дати найбільшу кількість різноманітних страв. Немає потреби готувати страви для кожного дієтичного стола окремо. Основними лікувальними столами є № 1,2,4,5,7,10 і 15. Для цих столів багато страв можуть бути спільними, лише з деякими видозмінами. Так, вегетаріанський суп, приготований для стола № 5, у протертому вигляді може бути використаний для стола № 1, а якщо його не солити, — то для стола № 7. Молочна каша придатна для стола № 10, а приготована на воді — для стола № 4.

Для лікувальних закладів встановлено як мінімум 4-разове харчування, а для деяких груп хворих (захворювання серця, виразкова хвороба) — 5—6-разове. Необхідно рівномірно розподіляти денний раціон, пам'ятаючи, що на вечерю має припадати 25—30 % калорійності добового раціону. Між окремими прийомами їжі не можна допускати перерву більше ніж 4 год, а між вечерею та сніданком перерва не повинна перевищувати 10—11 год. При 5-разовому харчуванні вводять другий сніданок, а при 6-разовому.— полуденок. Прийом їжі в один і той самий час виробляє у хворих умовний рефлекс та сприяє поліпшенню апетиту. Призначати хворому на тривалий час один і той самий дієтичний стіл не можна, оскільки строге лікувальне харчування є до певної міри обмеженим і неповноцінним. Необхідно періодично змінювати харчовий режим, а іноді допускати деякі відхилення від строгого режиму.

Харчові продукти для хворих приймають від відвідувачів під контролем медичної сестри відділення, яка має список хворих із зазначенням номера дієтичного стола. В приймальному відділенні або в місцях прийому передач вивішують інструкції з назвою продуктів, які забороняється і які дозволяється передавати хворим. Дозволяється передавати невелику кількість продуктів: 300 г свіжого сиру, 0,5 л кефіру, 1 склянку вершків, 100 г вершкового масла, яйця сирі — 5 штук, варені — 2 штуки, соки, компоти зі свіжих овочів і фруктів. Категорично забороняється передавати торти, креми, алкоголь та деякі інші продукти.

У кожному відділенні необхідно організувати належні умови для зберігання продуктів, особливо тих, що швидко псуються. Для цього в палатах встановлюють холодильники. Категорично забороняється зберігати продукти, що швидко псуються, в тумбочках, на підвіконнях. Медична сестра повинна систематично перевіряти тумбочки і холодильники, в яких зберігаються продукти хворих, а також здійснювати контроль за їх асортиментом, кількістю та терміном зберігання. Полички тумбочок витирають щодня вологою ганчіркою, щоб не було залишків харчових продуктів. На верхній полиці повинні зберігатись мило, зубна щітка, зубна паста, гребінець, носова хустинка. На нижній полиці — невелика кількість продуктів, які не псуються (мінеральна вода, сухе печиво).

В організації харчування хворих, які перебувають на стаціонарному лікуванні, беруть участь як медичні працівники, так і працівники харчоблоку. У стаціонарах доцільніше організовувати 5-разове харчування пацієнтів. О 8.00 год. п'ють чай з бутербродом (батон і масло) для того, щоб натще не вживати всередину ліки; о 9.00 год. сніданок; о 13.00 год. — обід; о 18.00. год — вечеря. На ніч пацієнтам дають склянку кефіру.

Загальне щоденне керівництво харчуванням хворих у великих стаціонарах здійснює лікар-дієтолог, який відповідає за правильне складання і застосування лікувальних дієт. Лікар-дієтолог, крім того, надає консультативну допомогу лікарям відділень, яка стосується найбільш оптимального вибору дієти лікувального харчування. Безпосереднє керівництво роботою харчоблоку (контроль якості продуктів, закладка їх, виготовлення їжі, доправлення у відділення та ін.) покладається на дієтсестру лікарні.

Лікар, який проводить обстеження і лікування хворого, призначає дієту і записує в листок лікарняних призначень. Палатна медична сестра складає палатний порційник, де вказує загальну кількість хворих, а потім проставляє номер палати, прізвища та ініціали хворих, яким призначено відповідну дієту. На основі палатного порційника старша медична сестра відділення складає порційну вимогу, в якій вказує назву відділення, дату, загальну кількість хворих та кількість хворих відповідно до кожної дієти. Порційну вимогу подають на харчоблок попередньо за добу, а в разі наступних вихідних чи святкових днів — попередньо за 2 чи за 3 доби. Лікар-ординатор перед вихідними чи святковими днями попередньо проставляє відповідну дієту хворим. Підписує порційну вимогу завідувач відділення, старша медична сестра відділення та старша медична сестра приймаль ного відділення, яка фіксує кількість поданих хворих на харчоблок і в разі госпіталізації пацієнтів у відділення стаціонару у вечірній та нічний час вранці наступного дня подає додаткову порційну вимогу на харчоблок лікарні. Медична дієтсестра (лікар-дієтолог) складає меню-порційник для всієї лікарні, де вказує: номер дієти, назву при готованої страви, кількість пацієнтів кожного відділення, які отримують дану страву, витрату необхідних інгредієнтів для виготовлення однієї порції і всіх порцій відповідної страви, вихід готової страви (у грамах чи мілілітрах) на одну порцію.

При складанні меню-порційника дієтсестра керується запропонованими картками-меню для весняно-літнього і осінньо-зимового періодів. Після приготування страв відповідно до дієт лікар-дієтолог або черговий лікар стаціонару знімає пробу, записує дані в бракеражний журнал, дає письмовий дозвіл на видачу у відділення готових страв. Доправляють приготовану їжу у промаркованому емальованому посуді (1-а страва, 2-а страва, 3-я страва) якомога швидше і зразу ж здійснюють роздачу їжі. Буфетниця-роздатчиця надягає спецодяг Для роздачі їжі. Їжу видає хворим згідно з призначеною їм дієтою, відпрацьований посуд звільняє від залишків їжі, знежирює, дезінфікує, ретельно промиває чистою водою і висушує. За наявності використовують також посудомийні машини.

Прибирання приміщень (роздавальні, їдальні) буфетниця-роздатчиця здійснює у спеціально виділеному для цього спецодязі. Для доправлення їжі також повинен бути виділений спецодяг. Роздавати їжу, мити використаний посуд санітаркам не дозволяється, тому що вони мають пряме відношення до подачі суден, прибирання при міщень, у тому числі й туалетів.

Згідно з планом санітарно-протиепідемічних заходів лікувального закладу, узгодженого з місцевою СЕС, буфетниця проходить через певний проміжок часу обстеження.

 

ГОДУВАННЯ ТЯЖКОХВОРИХ

Харчування хворих, яким дозволено ходити, організують у їдальні. Роздає їжу буфетниця та палатна медична сестра відповідно до складеного палатного порційника. У ньому зазначають номер палати, прізвище, ім'я та по-батькові хворого, номер дієти, а в разі потреби — індивідуальну дієту.

За столами хворих групують по дієтах, що полегшує обслуговування.

Хворі, яким призначено постільний та палатний режим, приймають їжу в палаті. Їжу в палати приносять буфетниці, але роздають їжу обов'язково під контролем палатних сестер, які зобов'язані знати номер дієтичного стола кожного хворого.

Лежачі хворі приймають їжу в ліжку. Для цього ставлять поперек ліжка низьку лавочку або спеціальний столик. Важкохворих сестра годує сама. Якщо хворий не може сидіти в ліжку, йому надають напівсидячого положення, трохи піднявши підголовник або підклавши під спину декілька подушок Через 20— 30 хв після роздачі їжі брудний посуд збирають.

Годування хворого з ложки чи за допомогою поїльника

Послідовність дій:

1)протріть спеціальний столик;

2)розкажіть пацієнту про страву, яка приготовлена для нього;

3) вимийте руки (буде краще, якщо пацієнт зможе бачити це);

4)поставте на спеціальний столик підготовлену їжу;

5)сервіруйте столик столовими приборами, серветками;

6)поверніть пацієнта на бік (або допоможіть прийняти напівсидяче положення, якщо дозволяє його стан);

7)шию і груди пацієнта накрийте серветкою;

8)годуйте пацієнта з ложечки маленькими порціями або з поїльника маленькими ковтками;

Запам'ятайте! Протягом усієї процедури годування їжа повинна бути теплою і виглядати апетитно. Не залишайте на столику недоїджену пацієнтом їжу.

9) дайте пацієнту невеличкий ковток води і попросіть його прополоскати рот;

10)приберіть серветку, якою ви накривали груди пацієнта;

11)допоможіть пацієнту зручно лягти.

Послідовність дій під час годування хворого

1. До моменту приймання їжі скінчіть усі необхідні лікувальні процедури й запропонуйте хворим здійснити фізіологічні відправлення, допоможіть вимити руки.

2. Простежте, щоб санітарка спорожнила всі судна та сечоприймачі, встигла прибрати та провітрити палати.

3. Якщо тяжкохворий не може сидіти в ліжку, надайте йому положення напівсидячи, трохи піднявши підголівник або підклавши під спину кілька подушок.

4. Шию та груди прикрийте серветкою чи рушником.

5. Установіть перед хворим на потрібному рівні надліжковий столик.

Годування тяжкохворого

1. Вимийте руки проточною водою з милом і висушіть їх руш ником.

2. Лівою рукою трохи підніміть голову хворого разом з подушкою, а правою підносьте йому до рота ложку з їжею.

3. Годуйте хворого невеликими порціями з достатніми паузами, щоб хворий мав можливість добре прожувати їжу і не захлинувся.

4. Не вливайте в рот їжу насильно, якщо хворий не ковтає, оскільки потрапляння їжі в дихальні шляхи може спричинити тяжкі ускладнення.

5. За відсутності апетиту у хворого проявіть до нього індиві дуальний підхід. На одного хворого подійте ласкою, переконан ням, на іншого — строгістю, третьому дозвольте вибрати самому якесь з дозволених блюд, які в цей день є на кухні.

6. Якщо тяжкохворому важко жувати, дайте йому рідку або протерту їжу.

7. Не давайте хворому гарячу їжу. Щоб остудити її, ні в якому разі не можна дмухати в тарілку чи склянку, бо з повітрям з рота виділяються дрібні краплинки слини. Куштувати їжу потрібно окремою ложечкою, а не тією, якою хворий буде їсти.

8. Не дозволяйте хворому розмовляти під час годування, щоб їжа не потрапляла в дихальні шляхи.

9. Не наполягайте на тому, щоб хворий з'їв усю їжу зразу: після невеликої перерви підігрійте їжу і за можливості продовжіть годування тяжкохворого.

10.Не залишайте їжу на тумбочці біля хворого.

11.Невикористану їжу та брудний посуд віднесіть у їдальню.

12.Протріть тумбочку дезінфекційним розчином.

13.Вимийте руки після годування.

Як напоїти тяжкохворого

1.Рідку їжу (протертий суп, молоко, кисіль, соки, чай) дайте хворому з напувалки або невеликого звичайного чайника.

2.Для пиття можете використати поліхлорвінілові трубочки завдовжки 20—25 см і звичайну чашку або склянку.

Знежирення, дезінфекція та миття посуду

1.Використаний посуд спочатку вимийте в спеціально виготовлених металевих ваннах з використанням знежирювальних речовин (порошок гірчиці).

2.Ополосніть посуд гарячою водою.

3.Продезінфікуйте в 1% розчині хлораміну протягом 30 хв.

4.Ретельно ополосніть посуд проточною водою і, не протираючи, просушіть у вертикальних вічках сушилки.

Умовно-рефлекторні подразники для збудження апетиту у хворих. Збудженню апетиту сприяє низка умовних рефлексів, пов'язаних із часом приймання, запахом їжі, її зовнішнім виглядом, сервіруванням, з усіма обставинами, які передують прийманню їжі.

Усілякі подразники больового характеру чи негативні емоції можуть позбавити хворого апетиту. Під час роздачі їжі персонал повинен дотримуватися чистоти рук, одягу. Посуд, столові при бори, підноси, засоби транспортування їжі мають бути бездоганними, їжа повинна бути теплою, свіжоприготовленою, смачною, мати привабливий вигляд.

 

ВИДИ ШТУЧНОГО ХАРЧУВАННЯ

Штучне харчування використовують у тих випадках, коли хворий не може самостійно їсти перорально або коли харчування природнім шляхом у силу тих чи інших причин (післяопераційний період, тяжке виснажувальне захворювання) є недостатнім.

При відмові хворого від їжі, або якщо хворий без свідомості, чи при порушеному акті ковтання застосовують штучне харчування. Розрізняють декілька видів штучного харчування: ентеральне (через зонд, який вводять у шлунок; через гастростому або єюностому (отвір накладений хірургічним шляхом у шлунку або в порожнисту кишку), або за допомогою поживної клізми), парентеральне (інфузійне) і комбіноване.

Головними показниками для застосування штучного харчування є: широкі травматичні пошкодження та набряки язика, глотки, гортані, стравоходу; утруднення ковтання, звуження або непрохідність стравоходу, стеноз воротаря, стан після операції на стравоході чи травному каналі, блювання, велика втрата рідини, хворий без свідомості, психози з відмовою від прийому їжі, міастенія, бульбарний параліч (захворювання довгастого мозку з розладом ковтання і мови), стани, що супроводжуються підвищеним катаболізмом (сепсис, опіки), відмова від їжі в разі психічних захворювань та ін.

Для проведення штучного харчування через шлунковий зонд готують тонкий стерильний зонд, вазелін або гліцерин, лійку або шприц Жане, рідку їжу в кількості 600—800 мл, підігріту до температури 40 °С. Кінець зонда змащують вазеліном і вводять хворому через носові ходи в шлунок. Щоб під час введення зонд не потрапив у трахею, необхідно вказівним пальцем лівої руки, введеним у рот хворого, притискати зонд до задньої стінки глотки, а правою рукою в цей час просувати його. При попаданні зонда в дихальні шляхи у хворого виникає різкий кашель. Якщо неможливо ввести зонд через носові ходи, його вводять через рот.

До вільного кінця зонда приєднують лійку або шприц Жане і вливають рідку, без грубих частинок їжу. Це роблять повільно, не поспішаючи. Фракційно вводять по 50—150 мл суміші. Після введення харчових продуктів у зонд вливають, чисту воду або чай, щоб його промити від залишків їжі, після чого зонд затискають на 1 год. В проміжках між ентеральним харчуванням для декомпресії шлунка зонд має бути відкритим. Повторюють процедуру декілька разів на день. При необхідності зонд залишають на кілька днів, зовнішній кінець фіксують пластирем до шкіри щоки.

Годування хворого через зонд

Штучне годування можна здійснити за допомогою зонда, введеного в шлунок через ніс або рот, або через гастростому.

Медична сестра повинна добре володіти методикою годування пацієнта через зонд. Для цієї процедури потрібно приготувати:

- стерильний тонкий гумовий зонд діаметром 0,5-0,8 см;

- вазелін або гліцерин;

- лійку або шприц Жане;

- рідку їжу (солодкий чай, морс, сире яйце, масло, бульйон, мінеральна вода без газу, молоко та ін.) у кількості 600- 800 мл;

- склянку із водою (30-50 мл) і трубочкою для пиття;

- фонендоскоп, лейкопластир, безпечну шпильку, корок для зонда, шприц.

Крім того, для годування виготовляють спеціальні препарати (енпіти), які є гомогенізованими емульсіями, в яких збалансований вміст білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінераль них солей.

Перелік сумішей, які використовують для годування хворих через зонд. Найчастіше використовують суміші:

1) приготовлені перед уживанням з рідких компонентів (молока, вершків, сметани, яєць, бульйону) з додаванням сухого молока, цукру, дрібно протертого м'яса, риби;

2) продуктів дитячого харчування ("Малютка", "Мальті", "Здоровье");

3) різні "Енпіти" (білковий, знежирений, безлактозний);

4) гомогенізовані консервовані суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, молочно-круп'яні, молочно-фруктові);

5) промислові швидкорозчинні суміші, що виготовлені на основі білків, жирів та вуглеводів рослинного походження;

6) харчові дієтичні продукти, які складаються з суміші синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин з низьким вмістом жирів.

Введення харчових речовин можна робити фракційним шляхом, наприклад, 5-6 разів в день або крапельно - повільно протягом тривалого часу.

Послідовність дій Підготовка до процедури:

1) покладіть зонд, який знаходиться в упаковці, в морозильну камеру за 1,5 год до годування;

2)вимийте руки;

3)поясніть пацієнтові хід процедури і покладіть на столик перед ним усе необхідне;

4) визначте, на яку відстань повинен бути введений зонд (ріст у сантиметрах мінус 100);

5)обробіть кінець зонда вазеліном (гліцерином);

6)допоможіть пацієнту прийняти положення "напівсидячи";

7)накрийте груди пацієнта серветкою;

8) через нижній носовий хід уведіть зонд на глибину 15-18 см (голова пацієнта при цьому закинута назад;

9) допоможіть пацієнту зайняти положення "сидячи";

10) попросіть пацієнта продовжувати заковтувати зонд у шлунок, "запиваючи" його водою; можна додати у воду шматочок льоду, щоб зменшити нудоту, яка викликана заковтуванням зонда;

11) наберіть у шприц повітря;

12)приєднайте шприц до зонда;

13)поставте головку фонендоскопа над ділянкою шлунка;

14) вводьте повітря через зонд у шлунок під контролем фонендоскопа: ви почуєте звуки, які свідчать про наявність по вітря в шлунку;

Запам'ятайте! Не починайте годування, не переконавшись, що зонд знаходиться в шлунку!

15) закріпіть зонд лейкопластирем на спинці носа;

якщо ви не будете годувати пацієнта відразу ж після введення зонда, закрийте вільний кінець зонда корком і прикріпіть його до одягу пацієнта шпилькою; у дітей зонд закріплюють ще й провівши його за вухом;

 

Годування пацієнта через зонд за допомогою шприца Жане.

1)приготуйте все необхідне для годування і контролю за місцезнаходженням зонда;

2)допоможіть пацієнту зайняти зручне положення (напівсидячи);

3) розмістіть фонендоскоп над ділянкою шлунка і введіть через зонд 30-40 мл повітря; ви повинні почути характерні звуки, які свідчать про те, що зонд зна ходиться в шлунку;

Виконання процедури

4) перетисніть зонд затискачем, помістивши вільний кінець зонда в лоток;

5) наберіть у шприц Жане рідку їжу;

6) з'єднайте шприц з шлунковим зондом; тримайте шприц лівою рукою, якщо ви "правша", за конус, ручка поршня при цьому спрямована доверху;

7)зніміть затискач, який затискає зонд;

8)перекладіть шприц в положення, при якому ручка поршня спрямована донизу;

9)продовжуйте підтримувати лівою рукою місце з'єднання зонда з конусом шприца, а правою рукою повільно вводьте підготовлену їжу;

10)промийте зонд водою (з іншого шприца);

11)від'єднайте шприц;

Запам'ятайте! Перед черговим годуванням слід переконатися, що зонд знаходиться на місці. Для цього треба знову ввести повітря через зонд і почути звуки, характерні для проход ження повітря через рідину.

12) закрийте корком вільний кінець зонда;

13)прикріпіть зонд до одягу;

14)переконайтеся, що пацієнт почуває себе комфортно;

15)допоможіть пацієнту зручно лягти;

16)приберіть все зайве.

Годування за допомогою лійки

Для годування пацієнта через зонд можна використовувати і лійку.

Послідовність дії

Підготування до процедури таке ж і як при годуванні за допомогою шприца Жане (пункти 1-19);

Виконання процедури

1)опустіть лійку на рівень шлунка;

2)злегка нахиліть лійку і налийте в неї підготовлену їжу;

3)тримайте лійку прямо і зніміть затискач із зонда; рідина повинна дійти до гирла лійки: швидкість надходження їжі буде тим більша, чим вище знаходиться лійка;

4)опустіть лійку на рівень шлунка;

5)налийте ще одну порцію їжі;

6)див. пункти 2-5;

7)промийте зонд невеличкою кількістю води;

8)від'єднайте лійку від зонда;

9)закрийте зонд корком;

10)прикріпіть зонд шпилькою до одягу пацієнта;

11)переконайтеся, що пацієнт почуває себе комфортно;

12)приберіть усе зайве.

Запам'ятайте! При годуванні пацієнта молочною їжею потрібно промивати зонд кожні 2 год, інакше в зонді можливий розвиток патогенної мікрофлори.

Годування пацієнта через зонд можна здійснювати і за до помогою крапельниці (спосіб годування визначає лікар).

Підготовка до краплинного годування пацієнта через зонд

Послідовність дій:

1)вимийте руки;

2)підготуйте поживний розчин, систему для крапельного введення, штатив, затискачі;

3) закріпіть флакон на штативі;

4)введіть у флакон через корок повітровод і закріпіть флакон на штативі так, щоб вільний кінець повітровода знаходився вище голки;

5)поставте гвинтовий затискач, який знаходиться нижче крапельниці, в положення, яке перешкоджає руху рідини;

6) введіть у флакон через корок голку разом з системою;

7) відновіть прохідність системи гвинтовим затискачем;

8) заповніть резервуар крапельниці, перевернувши її "до гори дном";

9)витісніть повітря із системи: живильний розчин повинен заповнити трубку нижче резервуару крапельниці;

10)перекрийте систему затискачем;

11)закріпіть вільний кінець трубки на штативі;

12)поясніть пацієнту суть майбутньої процедури;

13)уведіть зонд пацієнту;

14) перекрийте затискачем дистальний кінець зонда, введеного пацієнту;

15) перекрийте затискачем дистальний кінець системи для годування;

16) з'єднайте зонд і систему;

17) зніміть затискачі;

18) відрегулюйте швидкість поступлення живильного розчину за допомогою гвинтового затискача;

20)перекрийте затискачем зонд і систему;

21)від'єднайте систему;

22)промийте зонд водою за допомогою шприца Жане;

23)закрийте корком отвір на вільному кінці зонда;

24) закріпіть зонд на одязі пацієнта;

25) переконайтеся, що пацієнт почуває себе комфортно;

26) приберіть усе зайве;

27) помийте руки.

Правила, яких треба дотримуватися під час годування хворих через зонд

1. Організм хворого має поступово звикнути до приймання їжі через зонд, тому в перший день дають близько 50% добової норми енергетичної цінності.

2. У наступні 2—3 доби кількість суміші поступово збільшують, а з 4-ї доби дають увесь об'єм харчування.

Послідовність дій під час виконання процедур

Уведення шлункового зонда хворому, котрий перебуває в непритомному стані

1. Чисто вимитими руками в гумових стерильних рукавичках візьміть тонкий стерильний зонд, закруглений кінець змажте гліцерином, на другий кінець накладіть затискувач.

2. Зонд уведіть через носовий хід, просовуючи його поступово вздовж внутрішньої стінки, нахиляючи при цьому трохи назад голову хворого.

4. Коли 15—17 см зонда ввійде в носову частину глотки, голову хворого нахиліть трохи вперед.

4. Вказівний палець однієї руки обмотайте бинтом або сервет кою, уведіть у рот, намацайте кінець зонда, злегка притисніть його до задньої стінки глотки, а другою рукою проведіть зонд далі.

5. Перевірте, чи не потрапив зонд у трахею. До зовнішнього краю зонда піднесіть пушинку вати, подивіться, чи не коливаєть ся вона під час дихання.

6. Проведіть зонд у шлунок до позначки 55 см.

Якщо неможливо ввести зонд через носові ходи, уведіть його через рот, використовуючи ларингоскоп.

Уведення харчових сумішей через зонд

1. Зніміть затискувач. До зовнішнього кінця зонда приєднайте лійку або циліндр шприца Жане.

2. Поступово невеликими порціями (не більше ковтка) вилийте в лійку чи в циліндр шприца підігріту підготовлену суміш.

3. Потім влийте туди ж чисту воду, тобто промийте зонд і від'єднайте лійку. Годування хворих через зонд можна здійснювати за допомогою системи для введення інфузійних розчинів. Кількість крапель 60—80 за 1 хв.

4. Зовнішній кінець зонда перекрийте затискувачем.

5. Смужками лейкопластиру прикріпіть зонд до щоки.

6. Повторіть процедуру за призначенням лікаря декілька разів на добу.

7. Зонд залиште у шлунку на весь період штучного харчування — близько 2—3 тиж. У випадку, коли хворий довгий час перебуває в непритомному стані, зонд фіксують до шкіри обличчя або до крила носа лігатурою за допомогою голки та голкоутримувача з тим, щоб хворий не витягнув його.

8. Зробіть запис про виконану процедуру.

Організація промислового випуску збалансованих за хімічним складом висококалорійних (в 1 мл продукту 1,5—2 ккал) легкозасвоюваних харчових сумішей, а також зондів з нових інертних пластмас дозволили значно розширити показання до ентерального харчування. Більшість готових сумішей містить у 1500—3500 мл повний комплекс харчових речовин, вітамінів та мінеральних солей.

Для харчування через зонд використовують такі суміші:

1)приготовані перед вживанням з рідких компонентів — молока, вершків, сметани, яєць, бульйонів, фруктових соків — з додаванням легкорозчинних (сухе молоко, цукор, крохмаль) або дрібнопротертих (м'ясо, риба, сир) продуктів;

2)з продуктів дитячого харчування («Малютка», «Малыш», «Здоровье» та ін.);

3)різні ЕНПІТи (білковий, знежирений, безлактозний та ін);

4)гомогенізовані консервовані суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, молочно-круп'яні, молочно-фруктові, фруктово-овочеві та ін);

5)промислові швидкорозчинні суміші, які виготовлені на основі білків, жирів та вуглеводів рослинного походження;

6) «елементи» дієти, які складаються з суміші синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин з низьким вмістом жирів.

При харчуванні через зонд необхідно дотримуватись таких правил:

1) хворий має звикнути до нового шляху поступлення їжі, тому в перший день дають близько 50 % добової норми енергетичної цінності;

2) у наступні 2—3 дні кількість суміші поступово збільшують, а з 4-го дня дають увесь об'єм харчування;

3) при використанні гравітаційно-крапельного методу подачі суміші всю денну порцію ділять на 5—6, а в окремих випадках навіть на 8 годувань.

Примусове харчування за допомогою спеціальних насосів забезпечує цілодобову рівномірну подачу їжі, що запобігає розвитку нудоти, блювання, діареї, і демпінг-синдрому — головних ускладнень при харчуванні через зонд.

Дотримуючись правил асептики та санітарно-протиепідемічного режиму, через ніс у шлунок вводять частково змазаний стерильним гліцерином еластичний пластмасовий, гумовий або силіконовий шлунковий зонд діаметром 3—5 мм до позначки 45—50 см (відстань від різців до пупка). Слід пам'ятати: якщо зонд потрапив замість стравоходу в трахею, то у непритомного хворого це може проявитись появою ціанозу і задишки, при свідомості — появою кашлю. Місце знаходження проксимального кінця зонда можна перевірити піднесеною до дистального кінця зонда пушинкою вати. При попаданні в трахею вона буде колихатись у такт дихальним рухам грудної клітини. У такому разі зонд витягують, обережно вводять через ніс 12— 15 см, потім уводять вказівний палець лівої руки, обмотаний бинтом або серветкою в декілька шарів (щоб пацієнт не прикусив палець) в рот, притискують зонд до задньої стінки глотки, а правою рукою в цей час просувають його в стравохід, потім шлунок. При тривалому харчуванні зонд фіксують до крила носа або шкіри обличчя (якщо зонд уведено через рот за допомогою ларингоскопа) хірургічною лігатурою з тим, щоб хворий не витягнув його.

Поживні речовини через зонд можна вводити фракційним ме тодом, тобто окремими порціями 5—6 разів на день за допомогою шприца Жане; крапельним шляхом протягом тривалого часу за до помогою спеціальних дозаторів, які автоматично регулюють поступання харчових сумішей. Рівномірна подача їжі запобігає розвитку нудоти, блювання, діареї.

Після операції з приводу звуження стравоходу, при опіках або при неоперабельних пухлинах хворих харчують через операційну фістулу-гастростому. Для цього використовують спеціальну трубочку завдовжки до 20 см діаметром 5—6 мм з трохи розширеним дистальним кінцем, до якого приєднують заповнений харчовою сумішшю шприц Жане або лійку. Харчування починають з другого дня, їжу вводять невеликими порціями (150—200 мл) 5—6 разів на день у підігрітому вигляді. Кількість їжі поступово збільшують до 450-500 мл, а кількість введень зменшують до 3—4 разів. Через лійку крім перерахованих сумішей вводять подрібнені харчові продукти, розведені рідиною: протерте м'ясо, рибу, хліб, сухарі. Іноді хворі самі розжовують їжу, розводять її рідиною і вливають у лійку чи гумовий балон із м'яким наконечником, дно якого попередньо відрізають. У перші дні годують хворого через трубку, уведену під час операції через фістулу в шлунок і закріплену хірургічною лігатурою до шкіри. Потрібно уважно стежити за тим, щоб у перші дні після операції, коли ще не сформувався канал, трубка не випала. Якщо це трапилося, потрібно негайно повідомити лікареві. Самому ні в яко му разі не можна вводити трубку, тому що введення наосліп може призвести до потрапляння трубки не в шлунок, а в черевну порожнину, а це загрожує розвитком перитоніту. Коли сформувався канал (8-9 діб), трубку видаляють і щоразу використовують стерильну трубку, яку вводять перед годуванням пацієнта і видаляють після годування.

Жування, як складний рефлекторний акт, сприяє виділенню шлункового соку, що поліпшує засвоювання їжі. Не потрібно одноразово вводити у лійку велику кількість їжі, оскільки може наступити спазм м'язів шлунка і їжа буде викинута назовні через стому. Після годування просвіт трубки промивають водою і закривають затискачем.

При деяких захворюваннях верхнього відділу травного каналу, а також після операцій на стравоході і шлунку накладають єюностому (фістулу порожнистої кишки). Харчування через єюностому мало чим відрізняється від такого при гастростомі. Різниця між цими двома методами полягає в тому, що при єюностомії необхідно використовувати такі суміші, які за хімічним складом наближаються до хімусу здорової людини. При харчуванні через єюностому спочатку в кишку вводять сольовий розчин, який за електролітним складом близький до хімусу, з додаванням глюкози. Через 3—4 дні після адаптації кишок ентеральне харчування доповнюють введенням білкових розчинів (гідролізин, амінопептид та ін.). Склад білково-сольової суміші підтримують на рівні показників хімусу. Останнім етапом програми ентерального харчування є поступове додавання до суміші емульсії для задоволення енергетичних потреб організму (інтраліпід, ліпофундин).

Необхідно стежити за чистотою шкіри в ділянці стоми. Шлунковий і кишковий сік, гнійні виділення постійно подразнюють шкіру навколо стоми. Вона мацерується, виникають виразки, з'являється різкий кисло-гнилісний запах. Таким хворим систематично проводять туалет шкіри, змащують її 70 % спиртом, а потім накладають цинкову мазь або пасти Лассара, часто змінюючи стерильні пов'язки (у перші дні до видалення зафіксованої трубки — у вигляді штанців), закріпити пов'язку смужками лейкопластиру, кожний раз змінюючи ділянку його накладання, щоб не виникло подразнення шкіри.

Показання до накладання гастростоми. За допомогою хірургічного втручання накладають фістулу шлунка (гастростому) хворим з пухлинами стравоходу, глотки, опіками стравоходу. При цьому гумову трубку вводять у порожнину шлунка й фіксують її лігатурним швом до шкіри передньої черевної стінки.

Показання до накладання єюностоми. У разі пухлин верхнього відділу шлунково-кишкового тракту, а також після операцій на стравоході та шлунку в деяких випадках накладають єюностому (нориця порожньої кишки).

Годування хворого та догляд за гастростомою до формування каналу

1. Годування хворого починайте з другої доби.

2. Надягніть чисті гумові рукавички.

3. Зніміть затискувач із трубки.

4. На кінець трубки надягніть лійку і через неї вливайте рідку їжу у вигляді суміші.

5. їжу вводьте підігрітою невеликими порціями (150—200 мл) 5—6 разів на добу. Об'єм їжі поступово збільшуйте до 450—500 мл, а кількість уведень зменшуйте до 3—4 разів.

6. Після годування хворого гумову трубку перекрийте затискувачем для запобігання витіканню шлункового вмісту.

7. Шкіру навколо гастростоми просушіть стерильною серветкою, змажте цинковою маззю або пастою Лассара для запобігання подразненню шкіри й накладіть стерильну суху пов'язку.

8. Зафіксуйте пов'язку смужками лейкопластиру, місце розташування яких кожний раз змінюйте.

Запам'ятайте! Потрібно уважно стежити за тим, щоб у перші дні після операції, коли ще не сформувався канал, трубка не випала. Якщо ж це трапилося, не намагайтеся самі вводити трубку, тому що введення наосліп може призвести до потрапляння трубки не в шлунок, а в черевну порожнину, а це загрожує розвитком перитоніту. У разі випадіння трубки треба негайно повідомити про це лікаря.

Годування хворих через гастростому після формування каналу

1. При тривалому постійному використанні гастростоми гумову трубку між харчуваннями видаліть і вставляйте її у фістулу лише під час харчування хворого.

2. Запропонуйте хворому попередньо ретельно пережувати їжу, розвести її рідиною, а потім з рота вилити в лійку. Жування як складний рефлекторний акт сприяє виділенню шлункового соку, що поліпшує засвоювання їжі.

3. Не потрібно одноразово вводити в лійку велику кількість їжі, оскільки може статися спазм м'язів шлунка і їжа буде виходити назовні через стому.

4. Після харчування просвіт трубки промийте водою і видаліть її. Навчіть хворого вводити трубку самостійно і здійснювати харчування через стому.

5. Здійснюйте догляд за шкірою навколо стоми. Накладіть пов'язки.

6. Після використання трубку знежирте, продезінфікуйте, ретельно промийте водою та висушіть.

Годування пацієнта через гастростому.

При непрохідності стравоходу і кардиального відділу шлунка годування пацієнта здійснюється через гастростому. Зонд вставляется і закріплюється в гастростомі під час операції. Кількість їжі і кратність годування визначає лікар.

Послідовність дій

1)підготуйте їжу для годування;