Семестр 1. Практичне заняття 16.

Семестр 1. Практичне заняття 16.

ХАРЧУВАННЯ ТА ГОДУВАННЯ ХВОРИХ ПАЦІЄНТІВ

 

ПЛАН

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ХАРЧУВАННЯ.. 1

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАЦІОНАЛЬНОГО ТА ЛІКУВАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ.. 4

ЛІКУВАЛЬНІ СТОЛИ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА.. 6

ОРГАНІЗАЦІЯ ХАРЧУВАННЯ У СТАЦІОНАРІ. 12

ГОДУВАННЯ ТЯЖКОХВОРИХ.. 14

ВИДИ ШТУЧНОГО ХАРЧУВАННЯ.. 16

ХАРЧУВАННЯ ВАГІТНИХ.. 25

ХАРЧУВАННЯ РОДІЛЬ І ПОРОДІЛЬ.. 26

БУДОВА І ОБЛАДНАННЯ ХАРЧОБЛОКУ, ОРГАНІЗАЦІЯ ЙОГО РОБОТИ.. 27

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ І ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ВИМОГИ ДО БУФЕТНИХ ВІДДІЛІВ.. 29

ДОДАТКИ.. 35

Терміни і поняття, які необхідно запам’ятати. 35

Показання до призначення дієтичних столів. 35

Рекомендовані і заборонені продукти та страви для пацієнтів з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки. 36

Рекомендовані і заборонені продукти та страви для пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю.. 36

ПОРЦІОННІ ВИМОГИ.. 37

ПОРЦІОННИК ПОСТА.. 37

Показання до штучного харчування. 37

Можливі проблеми пацієнтів та їх вирішення. 38

Картка водного балансу. 39

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ХАРЧУВАННЯ

Будь-який живий організм у процесі життєдіяльності витрачає енергію і безупинно втрачає речовини, які входять до складу його клітин і тканин. Для нормальної життєдіяльності необхідно, щоб усі ці витрати поповнювались за рахунок харчування. Харчові продукти постачають організму пластичні речовини, енергію, сприяють правильному обміну речовин і збереженню сталості внутрішнього середовища. Як недоїдання, так і переїдання можуть призвести до клінічно вираженої патології. Порушення харчування, які перебігають латентно, створюють основу для виникнення різноманітних захворювань.

Організацію контролю й оцінки служби харчування в ліку вальному закладі здійснює головна медична сестра.

Харчування людини, як одна з основних фізіологічних потреб живого організму, відіграє важливу роль у збереженні здоров'я. З продуктами харчування людина отримує речовини, необхідні для нормальної життєдіяльності, — білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, воду, вітаміни. Всі вони беруть участь у складних процесах обміну речовин, розпадаються та виводяться з організму. Окислюючись та згораючи, білки, жири, вуглеводи виділяють енергію, яка вимірюється калоріями (кілокалоріями).

1 г білка виділяє 4,1 ккал, 1 г жиру — 9,3 ккал, 1 г вуглеводів— 4,1 ккал. Енергетичну цінність продуктів визначають за спеціальними таблицями. Здорова людина в раціоні харчування при різноманітній їжі одержує в середньому 3000 ккал за добу, тобто 40 ккал на 1 кг маси тіла. Але ця величина змінюється залежно від умов життя та інтенсивності праці. У стані спокою достатньо 25—28 ккал, при легкій роботі — 35, при роботі середньої інтенсивності — 45—50 і при важкій — 60—70 ккал на 1 кг маси тіла. Є спеціальні таблиці енергетичної цінності продуктів, в яких показано, скільки кілокалорій виділяється в організмі при згоранні 100 г різних продуктів. За допомогою таких таблиць підраховують, яка кількість і яких продуктів має бути в добовому раціоні людини. Орієнтуючись на отримані дані, готують так звані лікувальні столи. Для підвищення маси тіла призначають їжу з більшою кількістю калорій, для зменшення — продукти невеликої енергетичної цінності.

Основні компоненти їжі – білки, жири і вуглеводи.

Білки є однією з найважливіших складових частин харчового раціону. Без білків неможлива життєдіяльність організму і обмін речовин. Вони є складовою частиною всіх тканин організму і складаються з амінокислот. Розрізняють замінні амінокислоти, що можуть бути замінені іншими або синтезовані в організмі з інших. амінокислот, та незамінні, при відсутності яких порушується білковий обмін в організмі. Основними джерелами білків є продукти тваринного походження (м'ясо, риба, сир, яйця). В рослинних продуктах білки містяться в меншій кількості, порівняно більше їх у бобових та горіхах. Добова потреба у білках — 100—120 г (з них 30-65 г тваринного походження). При фізичному навантаженні добова потреба у білках збільшується до 160 г. Недостатність білкової їжі спричиняє глибокі дегенеративні зміни в організмі. Білкові препарати, що поступають в організм, повинні містити в достатній кількості та в оптимальному співвідношенні замінні та незамінні амінокислоти, які необхідні для синтезу протеїнів.

Жири є складними органічними сполуками і важливим джерелом енергії. З харчових речовин жири в процесі обміну виділяють найбільше енергії. Вони дають велике почуття насичення. Будучи необхідною складовою частиною їжі, жири покращують її смак, підвищують засвоєння, а завдяки своїй високій калорійності дають можливість зменшити об'єм їжі. Частина з них іде на енергетичні витрати клітин, а частина відкладається у вигляді запасів у жирових депо (підшкірна основа, чепець та ін.) і витрачається в міру потреби. Вони служать опорою для багатьох внутрішніх органів. Накопичення жиру в підшкірній основі має важливе значення для процесу терморегуляції та захисту організму від охолодження. З жирами в організм людини вводяться жиророзчинні вітаміни А, D, Е, К. Людина споживає тваринні та рослинні жири. До перших належать яловичина, баранина, молочний та риб'ячий жир. Особливо багаті на рослинні жири соняшникова, кукурудзяна і лляна олії, а також грецькі горіхи. Середня потреба дорослої людини у жирах становить 80—100 г на добу, в тому числі 20—25 г рослинних жирів. Вживання великої кількості жирів може призвести до порушення жирового обміну і ожиріння.

Вуглеводи — головне джерело покриття енергетичних витрат організму. Вони містяться в цукрі, муці, мучних виробах, овочах, фруктах, крохмалю, картоплі, злаках. Вуглеводна їжа багата на рослинну клітковину, яка не засвоюється організмом, але необхідна для збудження кишкової перистальтики і секреції. При надлишковому надходженні в організм з їжею вуглеводів вони частково перетворюються в жири, які відкладаються в жирових депо і сприяють розвитку ожиріння. На добу людина повинна отримувати 400— 500 г вуглеводів. Згідно з фізіологічними нормами харчування, найбільш сприятливим є таке співвідношення білків, жирів і вуглеводів: 1:1:4, тобто на 1 г білка рекомендується 1 г жиру та 4 г вуглеводів.

Вода складає 2/3 маси тіла людини. Всі рідини організму — кров, секрети залоз — є водними розчинами. Велика кількість води міститься і в протоплазмі клітин. Добова потреба організму людини у воді — близько 2,5 л.

Необхідними складовими харчового раціону є мінеральні солі. Людині постійно необхідні натрій, кальцій, магній, залізо, фосфор, сірка, йод, хлор та ін. Найбільш багата на мінеральні солі рослинна їжа та молочні продукти.

Велику роль у житті людського організму відіграють вітаміни. Вони не є джерелом енергії і матеріалом для будови клітин. Але ці органічні речовини вкрай важливі для життєдіяльності організму. При недостатності вітамінів (гіповітамінозі) або їх відсутності (авітамінозі) виникають різні захворювання. Вітаміни незамінні, тому що не синтезуються або майже не синтезуються клітинами організму. Вони входять до складу біологічних каталізаторів - ферментів або гормонів, що є потужними регуляторами обмінних процесів в організмі.

На підставі фізико-хімічних властивостей і характеру їх поширення в природних продуктах вітаміни прийнято поділяти на водорозчинні і жиророзчинні. До першої групи належить вітамін С (аскорбінова кислота) і вітаміни групи В, РР, фолієва і пантотенова кислоти, піридоксин і інші). До другої групи належать вітаміни A, D, Е і К.

Вітамін В₁ (тіаміну бромід) впливає на нервову систему. Недостатнє надходження його в організм призводить до зниження пам'яті, головного болю, подразливості, порушення сну, поліневритів. При тривалій відсутності вітаміну В₁ виникає захворювання Бері-Бері, характерними проявами якого є паралічі та виснаження організму. Джерело вітаміну В₁: хліб з мука грубого помелу, бобові, дріжджі. Добова потреба — 2—2,5 мг.

Вітамін В₂ (рибофлавін) бере участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, у синтезі гемоглобіну, підтриманні нормального зору. При гіповітамінозі виникають тріщини в кутиках рота, змінюється його слизова оболонка, виникає сльозотеча, світлобоязнь. Джерело вітаміну В₂: м'ясні (печінка, нирки, яйця) і молочні (молоко, сир) продукти. Добова потреба — 2,5—3 мг.

Вітамін РР (нікотинова кислота) міститься в крупах, хлібі з муки грубого помолу, бобових, печінці, нирках, серці, м'ясі, рибі, деяких овочах, дріжджах, сушених грибах. Добова потреба - 20-25 мг.

Вітамін В₆ бере участь у білковому та жировому обміні, впливає на стан нервової системи та кровотворення. Гіповітаміноз спричиняє м'язову слабкість, подразливість, ураження шкіри, випадіння волосся та анемію. Міститься вітамін В₆ у печінці, нирках, м'ясі, рибі, яєчних жовтках, бобових і дріжджах. Добова потреба — 2—3 мг.

Вітамін В₁₂ (ціанокобаламін) необхідний для дозрівання еритроцитів. При недостатньому надходженні його з продуктами виникає злоякісна анемія. Міститься в білках тваринного походження (м'ясо, яйця). Добова потреба — 15—20 мкг.

Фолієва кислота міститься в борошні грубого помолу і хлібобулочних виробах із цього борошна, крупах (гречаних, вівсяних, пшеничних), квасолі, цвітній капусті, грибах, печінці, сирі, ікрі. При тепловій обробціі губиться 80-90 % вихідного вітаміну в продукті. Добова потреба - 50 мкг.

Вітамін С (аскорбінова кислота) бере участь в окисних процесах, підвищує опірність організму, зміцнює стінки судин. Прояви гіповітамінозу С спостерігаються навесні — слабкість зниження апетиту, швидка втомлюваність, сонливість, кровоточивість ясен. Авітаміноз С призводить до важкого захворювання — цинги. На вітамін С багата шипшина, цитрини, апельсини, чорна смородина, зелені овочі (капуста, цибуля, петрушка), дещо менше його у жовтку, печінці, маслі. Добова потреба — 70—120 мг.

Вітамін А (ретинол) необхідний для підтримання нормального стану слизових оболонок та шкіри, для збереження гостроти зору в темряві. Ранньою ознакою гіповітамінозу є сухість слизових оболонок і шкіри, нічна (куряча) сліпота. Вітамін А міститься в молоці, вершках, сметані, вершковому маслі, яєчних жовтках, печінці, нирках. Найкращим джерелом вітаміну А є риб'ячий жир, який одержують з печінки тріски або морського окуня. Провітамін А (каротин), який у травному каналі перетворюється у вітамін А, міститься в моркві, помідорах, зеленому салаті, цибулі, капусті, горошку. Добова потреба — 1,5 мг.

Вітамін D (ергокальциферол) сприяє засвоєнню кальцію і форфору в кістковій тканині. При гіповітамінозі виникає рахіт. Міститься в печінці, яєчних жовтках, риб'ячому жирі. Під впливом ультрафіолетових променів вітамін D утворюється в шкірі людини. Добова потреба у дітей - 2,5-10 мг на добу. Потреба дорослих у вітаміні D точно не встановлена.

Вітамін Е (токоферол). Основні харчові джерела - рослинні олії (в основному нерафіновані), печінка, яйця, злакові і бобові. Добова потреба - 20-30 мг суміші природних токоферолів.

Вітамін К. Харчові джерела — білокачанна і цвітна капуста, шпинат, гарбуз, помідори, свинна печінка. Крім того, він міститься в буряках, картоплі, моркві, злакових, бобових. Добова потреба — 0,2-0,3 мг.

Позитивну роль у формуванні організму і перебігу в ньому численних біохімічних процесів відіграють мінеральні речовини - макроелементи і мікроелементи. До макроелементів належать калій, натрій, кальцій, фосфор, магній, сірка, хлор. Значення цих речовин різноманітне.

Деякі з них (кальцій, фосфор) виконують пластичну функцію, зокрема, при формуванні кісткових структур.

Натрій і калій беруть участь у регуляції водно-сольового обміну, підтриманні кислотно-основного балансу організму.

Магній відіграє важливу роль у формуванні численних нервових процесів.

Хлор потрібний для утворення соляної кислоти, важливої для процесів травлення у шлунку.

Збалансоване харчування враховує кількісні потреби організму в окремих макроелементах, а також конкретні продукти, які містять їх у своєму складі. Наприклад, добова потреба кальцію становить в середньому 0,8 г (у вагітних та годувальниць до 2 г). Багаті на кальцій молочні продукти.

Добова доза калію 2-4 г. Він міститься у сухофруктах, картоплі, персиках, фініках, абрикосах, вівсяних крупах.

Харчові джерела магнію - круп'яні вироби, хліб, боби. Щоденна потреба в ньому становить 0,4-0,5 г.

Фосфор міститься переважно в продуктах тваринного походження - сирі, яйцях, м'ясі, рибі, ікрі. Його добова потреба - 1,6 г.

Натрій і хлор поступають в організм переважно у формі хлориду натрію (кухонної солі), добова потреба в якому дорослої людини становить 10-15 г.

Добова потреба у сірці становить близько 1 г, основними її харчовими джерелами є м'ясо, риба, сир, яйця, боби, хліб.

Важливими і необхідними складовими частинами харчового раціону людини є мікроелементи - біологічно активні речовини, які відіграють позитивну роль у різноманітних процесах обміну речовин, зокрема, білків, жирів, вуглеводів; беруть участь у процесах кровотворення, утворення енергії, нервово-рефлекторній діяльності. Мікроелементи, до яких належать залізо, мідь, марганець, цинк, кобальт, йод, фтор, стронцій, хром, ванадій, нікель, олово, кремній, молібден, селен та деякі інші, асимілюються організмом у мікродозах. Дефіцит або гіперконцентрація в організмі мікроелементів можуть призвести до функціональних і навіть органічних розладів здоров'я. Наприклад, при дефіциті заліза може розвинутись недокрів'я (анемія). При недостатньому поступленні в організм міді, марганцю, кобальту, цинку, нікелю порушуються процеси кровотворення. Нестача в організмі йоду може призвести до порушення функції щитовидної залози. Підвищення концентрації у крові цинку може спричинити розвиток гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, а нікелю - інфаркту міокарда. Дефіцит літію притаманний численним психічним захворюванням, зокрема, зустрічається при шизофренії, маніакально-депресивному психозі.

 

ГОДУВАННЯ ТЯЖКОХВОРИХ

Харчування хворих, яким дозволено ходити, організують у їдальні. Роздає їжу буфетниця та палатна медична сестра відповідно до складеного палатного порційника. У ньому зазначають номер палати, прізвище, ім'я та по-батькові хворого, номер дієти, а в разі потреби — індивідуальну дієту.

За столами хворих групують по дієтах, що полегшує обслуговування.

Хворі, яким призначено постільний та палатний режим, приймають їжу в палаті. Їжу в палати приносять буфетниці, але роздають їжу обов'язково під контролем палатних сестер, які зобов'язані знати номер дієтичного стола кожного хворого.

Лежачі хворі приймають їжу в ліжку. Для цього ставлять поперек ліжка низьку лавочку або спеціальний столик. Важкохворих сестра годує сама. Якщо хворий не може сидіти в ліжку, йому надають напівсидячого положення, трохи піднявши підголовник або підклавши під спину декілька подушок Через 20— 30 хв після роздачі їжі брудний посуд збирають.

Годування хворого з ложки чи за допомогою поїльника

Послідовність дій:

1)протріть спеціальний столик;

2)розкажіть пацієнту про страву, яка приготовлена для нього;

3) вимийте руки (буде краще, якщо пацієнт зможе бачити це);

4)поставте на спеціальний столик підготовлену їжу;

5)сервіруйте столик столовими приборами, серветками;

6)поверніть пацієнта на бік (або допоможіть прийняти напівсидяче положення, якщо дозволяє його стан);

7)шию і груди пацієнта накрийте серветкою;

8)годуйте пацієнта з ложечки маленькими порціями або з поїльника маленькими ковтками;

Запам'ятайте! Протягом усієї процедури годування їжа повинна бути теплою і виглядати апетитно. Не залишайте на столику недоїджену пацієнтом їжу.

9) дайте пацієнту невеличкий ковток води і попросіть його прополоскати рот;

10)приберіть серветку, якою ви накривали груди пацієнта;

11)допоможіть пацієнту зручно лягти.

Послідовність дій під час годування хворого

1. До моменту приймання їжі скінчіть усі необхідні лікувальні процедури й запропонуйте хворим здійснити фізіологічні відправлення, допоможіть вимити руки.

2. Простежте, щоб санітарка спорожнила всі судна та сечоприймачі, встигла прибрати та провітрити палати.

3. Якщо тяжкохворий не може сидіти в ліжку, надайте йому положення напівсидячи, трохи піднявши підголівник або підклавши під спину кілька подушок.

4. Шию та груди прикрийте серветкою чи рушником.

5. Установіть перед хворим на потрібному рівні надліжковий столик.

Годування тяжкохворого

1. Вимийте руки проточною водою з милом і висушіть їх руш ником.

2. Лівою рукою трохи підніміть голову хворого разом з подушкою, а правою підносьте йому до рота ложку з їжею.

3. Годуйте хворого невеликими порціями з достатніми паузами, щоб хворий мав можливість добре прожувати їжу і не захлинувся.

4. Не вливайте в рот їжу насильно, якщо хворий не ковтає, оскільки потрапляння їжі в дихальні шляхи може спричинити тяжкі ускладнення.

5. За відсутності апетиту у хворого проявіть до нього індиві дуальний підхід. На одного хворого подійте ласкою, переконан ням, на іншого — строгістю, третьому дозвольте вибрати самому якесь з дозволених блюд, які в цей день є на кухні.

6. Якщо тяжкохворому важко жувати, дайте йому рідку або протерту їжу.

7. Не давайте хворому гарячу їжу. Щоб остудити її, ні в якому разі не можна дмухати в тарілку чи склянку, бо з повітрям з рота виділяються дрібні краплинки слини. Куштувати їжу потрібно окремою ложечкою, а не тією, якою хворий буде їсти.

8. Не дозволяйте хворому розмовляти під час годування, щоб їжа не потрапляла в дихальні шляхи.

9. Не наполягайте на тому, щоб хворий з'їв усю їжу зразу: після невеликої перерви підігрійте їжу і за можливості продовжіть годування тяжкохворого.

10.Не залишайте їжу на тумбочці біля хворого.

11.Невикористану їжу та брудний посуд віднесіть у їдальню.

12.Протріть тумбочку дезінфекційним розчином.

13.Вимийте руки після годування.

Як напоїти тяжкохворого

1.Рідку їжу (протертий суп, молоко, кисіль, соки, чай) дайте хворому з напувалки або невеликого звичайного чайника.

2.Для пиття можете використати поліхлорвінілові трубочки завдовжки 20—25 см і звичайну чашку або склянку.

Знежирення, дезінфекція та миття посуду

1.Використаний посуд спочатку вимийте в спеціально виготовлених металевих ваннах з використанням знежирювальних речовин (порошок гірчиці).

2.Ополосніть посуд гарячою водою.

3.Продезінфікуйте в 1% розчині хлораміну протягом 30 хв.

4.Ретельно ополосніть посуд проточною водою і, не протираючи, просушіть у вертикальних вічках сушилки.

Умовно-рефлекторні подразники для збудження апетиту у хворих. Збудженню апетиту сприяє низка умовних рефлексів, пов'язаних із часом приймання, запахом їжі, її зовнішнім виглядом, сервіруванням, з усіма обставинами, які передують прийманню їжі.

Усілякі подразники больового характеру чи негативні емоції можуть позбавити хворого апетиту. Під час роздачі їжі персонал повинен дотримуватися чистоти рук, одягу. Посуд, столові при бори, підноси, засоби транспортування їжі мають бути бездоганними, їжа повинна бути теплою, свіжоприготовленою, смачною, мати привабливий вигляд.

 

ВИДИ ШТУЧНОГО ХАРЧУВАННЯ

Штучне харчування використовують у тих випадках, коли хворий не може самостійно їсти перорально або коли харчування природнім шляхом у силу тих чи інших причин (післяопераційний період, тяжке виснажувальне захворювання) є недостатнім.

При відмові хворого від їжі, або якщо хворий без свідомості, чи при порушеному акті ковтання застосовують штучне харчування. Розрізняють декілька видів штучного харчування: ентеральне (через зонд, який вводять у шлунок; через гастростому або єюностому (отвір накладений хірургічним шляхом у шлунку або в порожнисту кишку), або за допомогою поживної клізми), парентеральне (інфузійне) і комбіноване.

Головними показниками для застосування штучного харчування є: широкі травматичні пошкодження та набряки язика, глотки, гортані, стравоходу; утруднення ковтання, звуження або непрохідність стравоходу, стеноз воротаря, стан після операції на стравоході чи травному каналі, блювання, велика втрата рідини, хворий без свідомості, психози з відмовою від прийому їжі, міастенія, бульбарний параліч (захворювання довгастого мозку з розладом ковтання і мови), стани, що супроводжуються підвищеним катаболізмом (сепсис, опіки), відмова від їжі в разі психічних захворювань та ін.

Для проведення штучного харчування через шлунковий зонд готують тонкий стерильний зонд, вазелін або гліцерин, лійку або шприц Жане, рідку їжу в кількості 600—800 мл, підігріту до температури 40 °С. Кінець зонда змащують вазеліном і вводять хворому через носові ходи в шлунок. Щоб під час введення зонд не потрапив у трахею, необхідно вказівним пальцем лівої руки, введеним у рот хворого, притискати зонд до задньої стінки глотки, а правою рукою в цей час просувати його. При попаданні зонда в дихальні шляхи у хворого виникає різкий кашель. Якщо неможливо ввести зонд через носові ходи, його вводять через рот.

До вільного кінця зонда приєднують лійку або шприц Жане і вливають рідку, без грубих частинок їжу. Це роблять повільно, не поспішаючи. Фракційно вводять по 50—150 мл суміші. Після введення харчових продуктів у зонд вливають, чисту воду або чай, щоб його промити від залишків їжі, після чого зонд затискають на 1 год. В проміжках між ентеральним харчуванням для декомпресії шлунка зонд має бути відкритим. Повторюють процедуру декілька разів на день. При необхідності зонд залишають на кілька днів, зовнішній кінець фіксують пластирем до шкіри щоки.

Годування хворого через зонд

Штучне годування можна здійснити за допомогою зонда, введеного в шлунок через ніс або рот, або через гастростому.

Медична сестра повинна добре володіти методикою годування пацієнта через зонд. Для цієї процедури потрібно приготувати:

- стерильний тонкий гумовий зонд діаметром 0,5-0,8 см;

- вазелін або гліцерин;

- лійку або шприц Жане;

- рідку їжу (солодкий чай, морс, сире яйце, масло, бульйон, мінеральна вода без газу, молоко та ін.) у кількості 600- 800 мл;

- склянку із водою (30-50 мл) і трубочкою для пиття;

- фонендоскоп, лейкопластир, безпечну шпильку, корок для зонда, шприц.

Крім того, для годування виготовляють спеціальні препарати (енпіти), які є гомогенізованими емульсіями, в яких збалансований вміст білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінераль них солей.

Перелік сумішей, які використовують для годування хворих через зонд. Найчастіше використовують суміші:

1) приготовлені перед уживанням з рідких компонентів (молока, вершків, сметани, яєць, бульйону) з додаванням сухого молока, цукру, дрібно протертого м'яса, риби;

2) продуктів дитячого харчування ("Малютка", "Мальті", "Здоровье");

3) різні "Енпіти" (білковий, знежирений, безлактозний);

4) гомогенізовані консервовані суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, молочно-круп'яні, молочно-фруктові);

5) промислові швидкорозчинні суміші, що виготовлені на основі білків, жирів та вуглеводів рослинного походження;

6) харчові дієтичні продукти, які складаються з суміші синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин з низьким вмістом жирів.

Введення харчових речовин можна робити фракційним шляхом, наприклад, 5-6 разів в день або крапельно - повільно протягом тривалого часу.

Послідовність дій Підготовка до процедури:

1) покладіть зонд, який знаходиться в упаковці, в морозильну камеру за 1,5 год до годування;

2)вимийте руки;

3)поясніть пацієнтові хід процедури і покладіть на столик перед ним усе необхідне;

4) визначте, на яку відстань повинен бути введений зонд (ріст у сантиметрах мінус 100);

5)обробіть кінець зонда вазеліном (гліцерином);

6)допоможіть пацієнту прийняти положення "напівсидячи";

7)накрийте груди пацієнта серветкою;

8) через нижній носовий хід уведіть зонд на глибину 15-18 см (голова пацієнта при цьому закинута назад;

9) допоможіть пацієнту зайняти положення "сидячи";

10) попросіть пацієнта продовжувати заковтувати зонд у шлунок, "запиваючи" його водою; можна додати у воду шматочок льоду, щоб зменшити нудоту, яка викликана заковтуванням зонда;

11) наберіть у шприц повітря;

12)приєднайте шприц до зонда;

13)поставте головку фонендоскопа над ділянкою шлунка;

14) вводьте повітря через зонд у шлунок під контролем фонендоскопа: ви почуєте звуки, які свідчать про наявність по вітря в шлунку;

Запам'ятайте! Не починайте годування, не переконавшись, що зонд знаходиться в шлунку!

15) закріпіть зонд лейкопластирем на спинці носа;

якщо ви не будете годувати пацієнта відразу ж після введення зонда, закрийте вільний кінець зонда корком і прикріпіть його до одягу пацієнта шпилькою; у дітей зонд закріплюють ще й провівши його за вухом;

 

Годування пацієнта через зонд за допомогою шприца Жане.

1)приготуйте все необхідне для годування і контролю за місцезнаходженням зонда;

2)допоможіть пацієнту зайняти зручне положення (напівсидячи);

3) розмістіть фонендоскоп над ділянкою шлунка і введіть через зонд 30-40 мл повітря; ви повинні почути характерні звуки, які свідчать про те, що зонд зна ходиться в шлунку;

Виконання процедури

4) перетисніть зонд затискачем, помістивши вільний кінець зонда в лоток;

5) наберіть у шприц Жане рідку їжу;

6) з'єднайте шприц з шлунковим зондом; тримайте шприц лівою рукою, якщо ви "правша", за конус, ручка поршня при цьому спрямована доверху;

7)зніміть затискач, який затискає зонд;

8)перекладіть шприц в положення, при якому ручка поршня спрямована донизу;

9)продовжуйте підтримувати лівою рукою місце з'єднання зонда з конусом шприца, а правою рукою повільно вводьте підготовлену їжу;

10)промийте зонд водою (з іншого шприца);

11)від'єднайте шприц;

Запам'ятайте! Перед черговим годуванням слід переконатися, що зонд знаходиться на місці. Для цього треба знову ввести повітря через зонд і почути звуки, характерні для проход ження повітря через рідину.

12) закрийте корком вільний кінець зонда;

13)прикріпіть зонд до одягу;

14)переконайтеся, що пацієнт почуває себе комфортно;

15)допоможіть пацієнту зручно лягти;

16)приберіть все зайве.

Годування за допомогою лійки

Для годування пацієнта через зонд можна використовувати і лійку.

Послідовність дії

Підготування до процедури таке ж і як при годуванні за допомогою шприца Жане (пункти 1-19);

Виконання процедури

1)опустіть лійку на рівень шлунка;

2)злегка нахиліть лійку і налийте в неї підготовлену їжу;

3)тримайте лійку прямо і зніміть затискач із зонда; рідина повинна дійти до гирла лійки: швидкість надходження їжі буде тим більша, чим вище знаходиться лійка;

4)опустіть лійку на рівень шлунка;

5)налийте ще одну порцію їжі;

6)див. пункти 2-5;

7)промийте зонд невеличкою кількістю води;

8)від'єднайте лійку від зонда;

9)закрийте зонд корком;

10)прикріпіть зонд шпилькою до одягу пацієнта;

11)переконайтеся, що пацієнт почуває себе комфортно;

12)приберіть усе зайве.

Запам'ятайте! При годуванні пацієнта молочною їжею потрібно промивати зонд кожні 2 год, інакше в зонді можливий розвиток патогенної мікрофлори.

Годування пацієнта через зонд можна здійснювати і за до помогою крапельниці (спосіб годування визначає лікар).

Підготовка до краплинного годування пацієнта через зонд

Послідовність дій:

1)вимийте руки;

2)підготуйте поживний розчин, систему для крапельного введення, штатив, затискачі;

3) закріпіть флакон на штативі;

4)введіть у флакон через корок повітровод і закріпіть флакон на штативі так, щоб вільний кінець повітровода знаходився вище голки;

5)поставте гвинтовий затискач, який знаходиться нижче крапельниці, в положення, яке перешкоджає руху рідини;

6) введіть у флакон через корок голку разом з системою;

7) відновіть прохідність системи гвинтовим затискачем;

8) заповніть резервуар крапельниці, перевернувши її "до гори дном";

9)витісніть повітря із системи: живильний розчин повинен заповнити трубку нижче резервуару крапельниці;

10)перекрийте систему затискачем;

11)закріпіть вільний кінець трубки на штативі;

12)поясніть пацієнту суть майбутньої процедури;

13)уведіть зонд пацієнту;

14) перекрийте затискачем дистальний кінець зонда, введеного пацієнту;

15) перекрийте затискачем дистальний кінець системи для годування;

16) з'єднайте зонд і систему;

17) зніміть затискачі;

18) відрегулюйте швидкість поступлення живильного розчину за допомогою гвинтового затискача;

20)перекрийте затискачем зонд і систему;

21)від'єднайте систему;

22)промийте зонд водою за допомогою шприца Жане;

23)закрийте корком отвір на вільному кінці зонда;

24) закріпіть зонд на одязі пацієнта;

25) переконайтеся, що пацієнт почуває себе комфортно;

26) приберіть усе зайве;

27) помийте руки.

Правила, яких треба дотримуватися під час годування хворих через зонд

1. Організм хворого має поступово звикнути до приймання їжі через зонд, тому в перший день дають близько 50% добової норми енергетичної цінності.

2. У наступні 2—3 доби кількість суміші поступово збільшують, а з 4-ї доби дають увесь об'єм харчування.

Послідовність дій під час виконання процедур

Уведення шлункового зонда хворому, котрий перебуває в непритомному стані

1. Чисто вимитими руками в гумових стерильних рукавичках візьміть тонкий стерильний зонд, закруглений кінець змажте гліцерином, на другий кінець накладіть затискувач.

2. Зонд уведіть через носовий хід, просовуючи його поступово вздовж внутрішньої стінки, нахиляючи при цьому трохи назад голову хворого.

4. Коли 15—17 см зонда ввійде в носову частину глотки, голову хворого нахиліть трохи вперед.

4. Вказівний палець однієї руки обмотайте бинтом або сервет кою, уведіть у рот, намацайте кінець зонда, злегка притисніть його до задньої стінки глотки, а другою рукою проведіть зонд далі.

5. Перевірте, чи не потрапив зонд у трахею. До зовнішнього краю зонда піднесіть пушинку вати, подивіться, чи не коливаєть ся вона під час дихання.

6. Проведіть зонд у шлунок до позначки 55 см.

Якщо неможливо ввести зонд через носові ходи, уведіть його через рот, використовуючи ларингоскоп.

Уведення харчових сумішей через зонд

1. Зніміть затискувач. До зовнішнього кінця зонда приєднайте лійку або циліндр шприца Жане.

2. Поступово невеликими порціями (не більше ковтка) вилийте в лійку чи в циліндр шприца підігріту підготовлену суміш.

3. Потім влийте туди ж чисту воду, тобто промийте зонд і від'єднайте лійку. Годування хворих через зонд можна здійснювати за допомогою системи для введення інфузійних розчинів. Кількість крапель 60—80 за 1 хв.

4. Зовнішній кінець зонда перекрийте затискувачем.

5. Смужками лейкопластиру прикріпіть зонд до щоки.

6. Повторіть процедуру за призначенням лікаря декілька разів на добу.

7. Зонд залиште у шлунку на весь період штучного харчування — близько 2—3 тиж. У випадку, коли хворий довгий час перебуває в непритомному стані, зонд фіксують до шкіри обличчя або до крила носа лігатурою за допомогою голки та голкоутримувача з тим, щоб хворий не витягнув його.

8. Зробіть запис про виконану процедуру.

Організація промислового випуску збалансованих за хімічним складом висококалорійних (в 1 мл продукту 1,5—2 ккал) легкозасвоюваних харчових сумішей, а також зондів з нових інертних пластмас дозволили значно розширити показання до ентерального харчування. Більшість готових сумішей містить у 1500—3500 мл повний комплекс харчових речовин, вітамінів та мінеральних солей.

Для харчування через зонд використовують такі суміші:

1)приготовані перед вживанням з рідких компонентів — молока, вершків, сметани, яєць, бульйонів, фруктових соків — з додаванням легкорозчинних (сухе молоко, цукор, крохмаль) або дрібнопротертих (м'ясо, риба, сир) продуктів;

2)з продуктів дитячого харчування («Малютка», «Малыш», «Здоровье» та ін.);

3)різні ЕНПІТи (білковий, знежирений, безлактозний та ін);

4)гомогенізовані консервовані суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, молочно-круп'яні, молочно-фруктові, фруктово-овочеві та ін);

5)промислові швидкорозчинні суміші, які виготовлені на основі білків, жирів та вуглеводів рослинного походження;

6) «елементи» дієти, які складаються з суміші синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин з низьким вмістом жирів.

При харчуванні через зонд необхідно дотримуватись таких правил:

1) хворий має звикнути до нового шляху поступлення їжі, тому в перший день дають близько 50 % добової норми енергетичної цінності;

2) у наступні 2—3 дні кількість суміші поступово збільшують, а з 4-го дня дають увесь об'єм харчування;

3) при використанні гравітаційно-крапельного методу подачі суміші всю денну порцію ділять на 5—6, а в окремих випадках навіть на 8 годувань.

Примусове харчування за допомогою спеціальних насосів забезпечує цілодобову рівномірну подачу їжі, що запобігає розвитку нудоти, блювання, діареї, і демпінг-синдрому — головних ускладнень при харчуванні через зонд.

Дотримуючись правил асептики та санітарно-протиепідемічного режиму, через ніс у шлунок вводять частково змазаний стерильним гліцерином еластичний пластмасовий, гумовий або силіконовий шлунковий зонд діаметром 3—5 мм до позначки 45—50 см (відстань від різців до пупка). Слід пам'ятати: якщо зонд потрапив замість стравоходу в трахею, то у непритомного хворого це може проявитись появою ціанозу і задишки, при свідомості — появою кашлю. Місце знаходження проксимального кінця зонда можна перевірити піднесеною до дистального кінця зонда пушинкою вати. При попаданні в трахею вона буде колихатись у такт дихальним рухам грудної клітини. У такому разі зонд витягують, обережно вводять через ніс 12— 15 см, потім уводять вказівний палець лівої руки, обмотаний бинтом або серветкою в декілька шарів (щоб пацієнт не прикусив палець) в рот, притискують зонд до задньої стінки глотки, а правою рукою в цей час просувають його в стравохід, потім шлунок. При тривалому харчуванні зонд фіксують до крила носа або шкіри обличчя (якщо зонд уведено через рот за допомогою ларингоскопа) хірургічною лігатурою з тим, щоб хворий не витягнув його.

Поживні речовини через зонд можна вводити фракційним ме тодом, тобто окремими порціями 5—6 разів на день за допомогою шприца Жане; крапельним шляхом протягом тривалого часу за до помогою спеціальних дозаторів, які автоматично регулюють поступання харчових сумішей. Рівномірна подача їжі запобігає розвитку нудоти, блювання, діареї.