Зміст і структура наукової статті

Наукова стаття — один із основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне питання за темою дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції журналу, збірника в завершеному вигляді з дотриманням певних вимог.

Оптимальний обсяг наукової статті – 6–12 сторінок (0,5–0,7 друк. арк.).

Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поділяють на розділи й підрозділи.

Умовно в тексті статті можна виділити такі структурні елементи:

1. Вступ — постановка наукової проблеми, її актуальність, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (5 – 10 рядків);

2. Основні (останні за часом) дослідження й публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на проблему; труднощі в розроблянні даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, (0,5 – 2 сторінки машинописного тексту через два інтервали);

3. Формулювання мети статті (постановка завдання). Висловлюється головна ідея даної публікації, яка дещо відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми (5 – 10 рядків).

4. Виклад змісту власного дослідження — основна частина статті. У ній висвітлюються основні положення й результати наукового дослідження, особисті ідеї, отримані наукові факти, виявлені закономірності, зв'язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо (5–6 сторінок).

5. Висновок, у якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії та практики, суспільна значущість; коротко накреслюються перспективи подальших розвідок з теми (1/3 сторінки).

Жанр наукової статті потребує дотримання певних правил:

– назва статті стисло відбиває її головну ідею, містить до 5 слів;

– наукова стаття за стилем викладу не повинна нагадувати науковий звіт чи науково-популярну статтю;

– недоцільно ставити в тексті статті риторичні запитання; мають переважати розповідні речення;

– не слід перевантажувати текст цифрами (1, 2 та ін.) у переліках тих чи інших думок, положень; перелік елементів, позицій слід починати з нового рядка, відокремлюючи їх один від одного крапкою з комою;

– у тексті прийнятним є використання мовних засобів, які вказують на послідовність розвитку думки: спочатку, на початку, потім, далі, по-перше, по-друге, по-третє, на першому етапі, на другому етапі та ін.;

– цитати у статті використовують дуже рідко; після цитати в дужках указують прізвище автора;

– усі посилання на авторитети подають на початку статті, основний обсяг статті присвячують викладу власних думок; для підтвердження достовірності своїх висновків і рекомендацій не слід наводити висловлювання інших учених, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву;

– наприкінці статті подають конкретні висновки й рекомендації.

Рукопис статті підписується автором(ами) і подається до редакції. У разі необхідності до нього додається диск з матеріалами статті.

Особливо цінними є статті, опубліковані у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України. Обов’язковою вимогою до наукових публікацій здобувача є відображення в них основних наукових результатів дисертації, а також наявність в одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання) не більше однієї статті здобувача за темою дисертації.

Стаття має такі реквізити:

1. Назва.

2. Текст, що складається з таких частин:

– вступ;

– основна частина;

– висновок.

3. Підпис.

4. Місце написання (якщо потрібно).

5. Дата (при потребі).

Оформлення статті (наявність дати та місця написання, розміщення та форма підпису) залежить переважно від вимог друкованого органу, куди її подано. Так, наприклад підпис може мати такі варіанти розташування:

– перед назвою;

– після назви;

– після тексту статті.

Існують варіанти оформлення підпису:

– ім’я та прізвище;

– ініціали та прізвище.

Можуть подаватися відомості про посаду та (або) науковий ступінь автора тощо.

Зміст і структура статті мають відповідати вимогам ВАК України:

– постановка проблеми;

– актуальність дослідження;

– зв'язок авторського доробку із важливими науковими та практичними завданнями;

– аналіз останніх досліджень і публікацій;

– виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

– новизна;

– методологічне або загальнонаукове значення;

– викладення основного матеріалу;

– висновки;

– перспективи використання результатів дослідження.

Вимоги до оформлення наукової статті

1. Текст набирають на комп’ютері у редакторі Word, шрифт Times New Roman, кегель 14, міжрядковий інтервал 1,5.

2. Матеріали статті розміщують у такій послідовності:

− Індекс УДК (у верхній лівій частині аркуша). УДК (універсальна десяткова класифікація) систематизує всі людські знання в 10 розділах. Кодове позначення наукової праці полегшує її пошук як джерела інформації.

− Ініціали та прізвище автора (авторів) розміщують у верхній правій частині аркуша.

− Назву міста подають після відомостей про автора статті, з нового рядка.

− Назву статті розміщують симетрично відносно тексту. Крапку після назви не ставлять.

− Тексту статті передують анотації (українською та іноземною мовами, ключові слова). Текст анотації має бути стислим і точним (до 50 слів). Набирають текст курсивом. Назву статті в анотації (резюме) не зазначають. Уживають синтаксичні конструкції безособового речення. Досліджено… Розглянуто… Установлено…

− Текст статті друкують з нового рядка, розміщують по ширині сторінки, поділяють на абзаци.

− Бібліографічний список складають за алфавітом.

Зразок оформлення наукової статті

УДК 681.32 В. П. Семеренко, Ю. В. Степанишин, М. Л. Гаєвський

М. Вінниця

ПОТОЧНЕ ШИФРУВАННЯ НА ОСНОВІ ТЕОРІЇ

ЛІНІЙНОЇ ПОСЛІДОВНІСНОЇ МАШИНИ

У статті пропонується математичний апарат лінійної послідовнісної машини (ЛПМ) як основний теоретичний базис для поточних шифрів з використанням регістрів зсуву. Сформульовані можливі типові задачі поточного шифрування з позицій теорії ЛПМ. Розглянуто криптографічні властивості багатоканальної ЛПМ і запропоновані методи підвищення швидкості й криптостійкості шифрів на її основі.

Ключові слова: поточний шифр, лінійна послідовнісна машина, регістр зсуву, автомат, шифрування, криптостійкість, нелінійна функція.

The mathematical tool of linear finite-state machines (LFSM)as the main theoretical basis for the stream ciphers with using of the shift registers is suggested. Possible typical tasks of stream enciphering from a point of view of LFSM theory are formulated. Cryptographic properties of the multichannel LFSM are considered and methods of increase of a speed and cryptofirmness of the ciphers on its basis are offered.

Key words: stream cipher, linear finite-state machine, shift register, automation, enciphering, cryptofirmness, nonlinear function.

Текст статті…

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Завдання 1. Розмістіть структурні елементи наукової статті у правильній послідовності:

· аналіз останніх досліджень i публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми, видiлення не вирiшених ранiше складових загальної проблеми, яким присвячується стаття;

• постановка проблеми в загальному виглядi та її зв’язок з важливими науковими або практичними завданнями;
• висновки з даного дослiдження та перспективи подальших розробок у даному напрямі;
• формулювання цiлей статтi (постановка завдання);

· виклад основного матерiалу дослiдження з повним обґрунтуванням одержаних наукових результатiв.

Завдання 2. Закінчіть речення.

Вiдомостi про автора наукової статті повиннi мiстити його прiзвище, iм’я, по батьковi, науковий ступiнь i вчене звання, мiсце роботи,...

Завдання 3. Дайте відповіді на запитання.

1. Що являє собою наукова стаття?

2. Які структурні елементи містить текст наукової статті?

3. Які особливості наукового стилю характерні для тексту статті?

4. У яких виданнях оприлюднюють наукові статті?

5. Які вимоги висуває ВАК України до змісту та структури наукової статті?

6. Як правильно оформити наукову статтю?

Рецензія

Рецензія – це критичний відгук на наукову працю, літературно-художній твір перед їх оприлюдненням.

У науковій сфері пишуть рецензії на статті, реферати, монографії, звіти про науково-дослідну діяльність, навчальні посібники і підручники.

Рецензія містить такі елементи: назва виду документа, заголовок (назва рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора), текст, підпис рецензента, дата. Якщо потрібно, підпис рецензента засвідчують печаткою або спеціальним штампом.

Структура рецензії нескладна (заголовок, вступ, основна частина, висновок). У вступній частині розглядається актуальність теми дослідження. Рецензент вказує, які питання висунуті на дослідження, що являють собою об’єкти й методи дослідження. В основній частині аналізується система доказів, експериментальна перевірка здобутих результатів, можливість впровадження їх у практику. Обов’язково зазначають достовірність результатів дослідження, їх наукову новизну та практичну цінність, ефективність впровадження в практику. У рецензії також оцінюють стиль наукової праці, дотримання вимог щодо її оформлення, відзначають достоїнства наукової праці та недоліки. У висновку зазначають, чи вдалося автору досягти мети дослідження, чи доцільно продовжувати науковий пошук.

Рецензент оцінює можливості впровадження здобутих результатів у певних галузях науки, техніки, економіки. Обґрунтований висновок – необхідна умова кваліфікованої рецензії.

У рецензії не слід переповідати зміст наукової праці, необґрунтовано хвалити або критикувати автора. Аргументовано, посилаючись на конкретні сторінки наукової роботи, рецензент має відзначити її позитивні й негативні сторони. Ставлення рецензента до наукової праці та її автора повинно бути доброзичливим, але принциповим.

Анотація

Анотація – це стисла характеристика документа, його призначення, змісту, форми та інших особливостей. Анотація є вторинним документом. Вона може містити відомості про автора первинного документа. В анотації на твори художньої літератури зазначають літературний жанр, період, до якого належить творчість автора, основну тему і проблему твору, місце та час зображених у творі подій.

Текст анотації на науково-технічний документ має такі особливості.

– Синтаксичні конструкції є характерними для мови наукових і технічних документів. Рекомендують не вживати ускладнених граматичних конструкцій.

– Перевага надається стандартизованим термінам. Терміни, що не є загальновживаними, супроводжують поясненням при першому вживанні їх у тексті.

– В анотаціях використовують загальновживані скорочення та умовні позначки; позначки та скорочення, що не є загальновживаними, розшифровують при першому ж уживанні.

– Власні імена (прізвища, назви організацій, виробництв, установ та ін.) подають мовою першоджерела. Допускається транскрипція (транслітерація) власних імен або переклад їх мовою анотації з позначенням у дужках (при першому вживанні) власного імені мовою оригіналу.

– Географічні назви подають так, як в останньому виданні “Атласу світу”. Якщо географічна назва в атласі не зазначена, її подають, як у першоджерелі.

Анотація на періодичне видання містить відомості про завдання, цілі, характер видання тощо. Її використовують як елемент бібліографічного опису. Середній обсяг анотації 500 друкованих знаків.

Зразки анотацій

Азаров О. Д. Основи теорії аналого-цифрового перетворення на основі надлишкових позиційних систем числення. Монографія. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2004. – 260 с.

У монографії розглянуто основи теорії порозрядного аналого-цифрового перетворення на основі надлишкових позиційних систем числення. Описано принцип комплексного вирішення проблеми підвищення точності і швидкодії аналого-цифрових перетворювачів, побудованих на низькоточній елементній базі.

Книгу розраховано на науковців, аспірантів, студентів та фахівців у галузі проектування і розробки інформаційно-вимірювальних систем, систем цифрового реєстрування й обробляння аналогових сигналів.

Азаров О. Д., Коваленко О. О. Обчислювальні АЦП і ЦАП, що самокалібруються, для систем цифрового обробляння аналогових сигналів: Монографія. / Під заг. ред. О.Д. Азарова. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2006. – 147 с.

У монографії розглянуто теоретичні й практичні аспекти побудови обчислювальних АЦП і ЦАП із ваговою надлишковістю, що самокалібруються, для систем цифрового обробляння аналогових сигналів.

Розглянуто методи підвищення швидкодії й точності АЦП і ЦАП із ваговою надлишковістю, що самокалібруються, а також використання таких пристроїв у системі цифрового обробляння аналогових сигналів.

Книгу розраховано на науковців, аспірантів та інженерів, які працюють над розробкою високоточних аналогово-цифрових пристроїв та систем цифрового обробляння аналогових сигналів.

Ахметшина Л. Г., Ахметшин О. М., Мацюк І. М. Підвищення чутливості аналізу низькоконтрастних зображень на основі комбінації методу модуляційного перетворення і теорії векторних полів // Вісник ХНТУ. – 2007. – № 2 (28). – С. 22-26.

Описано новий метод підвищення роздільної здатності й чутливості візуального аналізу низькоконтрастних зображень. На відміну від методів інверсної фільтрації, новий метод не потребує апріорного знання апаратної функції системи формування зображення. Представлені експериментальні результати демонструють інформаційні можливості методу.

Бевза Є. К., Євдокимов Д. В., Кочубей О. О. Про один адаптивний алгоритм методу граничних елементів // Вісник ХНТУ. – 2007. – № 2 (28). – С. 27-32.

Запропоновано новий адаптивний алгоритм методу граничних елементів, заснований на асимптоматичному розкладанні шуканої функції в ряд за малим параметром, що характеризує розмір граничних елементів. Ефективність запропонованого алгоритму проілюстрована прикладами розв’язання тестових завдань.

Реферат

Дослідник часто стикається з необхідністю написання реферату. Реферати складають студенти вищих навчальних закладів, аспіранти, перекладачі-референти тощо.

Реферат (лат. referre — доповідати, повідомляти) — короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми.

Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням (1000 друкованих знаків у рефераті наукової статті).

Як засіб наукової комунікації реферат виконує дві функції: інформаційну (відповідає на питання, яка інформація міститься у науковому документі) та індикативну (описує документ). У науковій сфері використовують різні види рефератів.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, містить основні фактичні та теоретичні відомості. У такому рефераті мають бути зазначені: предмет дослідження і мета роботи; наведені основні результати; викладені дані про метод і умови дослідження; відбиті пропозиції автора щодо застосування результатів; наведені основні характеристики нових технологічних процесів, технічних виробів, нова інформація про відомі явища, предмети та ін. Інформативний реферат розміщують у первинних документах (книги, журнали, збірники наукових праць, звіти про науково-дослідну роботу та ін.) і у вторинних документах (реферативні журнали і збірники, інформаційні карти та ін.).

Розширений або зведений (багатоджерельний, оглядовий) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв'язного тексту.

Індикативний реферат (анотація).

Згідно з вимогами Державного стандарту, реферат має три частини: заголовну, довідкову і власне реферативну. Заголовна частина містить прізвище й ініціали автора, назву документа, ключові слова, назву видавництва, вихідні дані. У довідковій частині подаються відомості про кількість сторінок, ілюстрацій, таблиць, додатків, джерел інформації у бібліографічному списку. Власне реферативна частина містить такі аспекти змісту наукового документа:

– предмет, тема, мета роботи;

– метод або методологія проведення роботи;

– результати роботи, їх новизна, апробація;

– рекомендації щодо застосування результатів роботи в певних галузях науки, техніки;

– додаткова інформація.

Послідовність аспектів змісту залежить від призначення реферату. Особливості тексту реферату: текст реферату не повинен містити критичних зауважень автора щодо реферованого документа, а також інформації, якої немає в первинному документі; текст викладається стисло, чітко, другорядна інформація відкидається; референт має дотримуватися в межах тексту принципу єдності термінології, вживати слова, характерні для наукового стилю мови, уникати складних синтаксичних конструкцій.

Реферати можуть бути надруковані безпосередньо при документах, у реферативних журналах, збірниках або самостійно як автореферат дисертації. Реферат є складовою частиною заявки на патент. Реферати складають на звіти про НДР (науково-дослідну роботу). В інформаційних виданнях текст реферату розміщують після бібліографічного опису наукового документа.

 

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Завдання 1. Виберіть правильну відповідь.

1) Документ, у якому дається стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису, називається:

а) анотацією;

б) відгуком;

в) рефератом;

г) рецензією.

2) Основною метою анотації є:

а) викласти зміст роботи та її мету;

б) висловити пропозиції щодо роботи;

в) рекомендувати роботу до друку чи захисту.

3) У кінці анотації слід зазначати:

а) критичні зауваження щодо роботи;

б) користувачів, яким рекомендовано роботу;

в) висновок із пропозиціями щодо роботи.

4) Документ, що містить письмовий виклад змісту наукової статті, монографії, результатів наукового дослідження, називається:

а) рецензією;

б) рефератом;

в) статтею.

Завдання 2. Доберіть у каталозі університетської бібліотеки 2 – 3 анотації книг із вашого фаху. Дайте характеристику структури, змісту, призначення, мовних засобів, обсягу цих анотацій.

Завдання 3. Поясніть, у чому полягає різниця між рефератом та анотацією наукового твору?

Завдання 4. Визначте основні етапи реферування наукової статті.

Завдання 5. Напишіть реферат журнальної статті з вашого фаху.

Завдання 6. Визначте жанр тексту.

У монографії розглянуто основні теорії порозрядного аналого-цифрового перетворення на основі надлишкових позиційних систем числення. Описано принцип комплексного вирішення проблеми підвищення як точності, так і швидкодії аналого-цифрових перетворювачів, побудованих на низькоточній елементній базі.

Для науковців, аспірантів, студентів та фахівців, які займаються проектуванням і розробкою інформаційно-вимірювальних систем.

1. Анотація.

2. Памфлет.

3. Публіцистична стаття.

4. Дискусія

5. Оповідання.

Оформлення посилань

Варто звернути увагу на оформлення посилання на певне джерело літератури. Ці посилання можуть бути підрядковими та після – тек-стуальними.

Підрядкове посилання на джерело літератури оформляється так: у тексті біля слова чи вислову ставиться цифра або зірочка, а внизу цієї сторінки подається розшифрування її. У такому разі замість загальної кількості сторінок потрібно вказувати конкретну сторінку.

Підвищення точності АЦП на основі НПСЧ здійснюється з використанням принципу самокалібрування інструментальних похибок. За цих умов організація роботи пристрою передбачається у двох режимах: самокалібрування (допоміжний режим) і основного перетворення.

–––––––––––––––––

*Азаров О.Д., Коваленко О.О. Обчислювальні АЦП і ЦАП, що самокалібруються, для систем цифрового обробляння аналогових сигналів: Монографія. / Під заг. ред. О.Д. Азарова. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2006. – С 41.

Іноді джерела літератури подаються після тексту (післятекстуальне посилання). Найчастіше таке оформлення посилань на джерела літератури використовується в наукових статтях, роботах, монографіях. Тоді в тексті після слова (вислову) у квадратних дужках зазначаються номер джерела в бібліографії, номер сторінки. Література в кінці роботи записується в алфавітному порядку [10: 68 – 69].

“Самокалібрування” означає, що власне калібрування здійснюється без використання спеціальних фізичних взірцевих мір. У ролі взірцевої міри при цьому виступають математичні співвідношення між вагами розрядів НПСЧ. Причому кінцевим результатом калібрування є визначення кодів реальних значень ваг розрядів АЦП, які фіксуються в пам’яті цифрового обчис-лювального пристрою і в подальшому використовуються для обчислення результатів основного АЦ-перетворення [7: 153].

Посилання на кілька літературних джерел оформлено так: “…у працях [1 – 7]…”.

Посилання на ілюстрації зазначають порядковим номером ілюстрації, наприклад: “рис. 1.2.” Посилання на формули зазначають порядковим номером формули у дужках, наприклад: “… у формулі (2.1)”. На всі таблиці слід посилатися в тексті, слово таблиця пишуть скорочено: “… у табл. 1.2.”. У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації вказують скорочено слово дивись: “див. табл. 1.3.”.

Бібліографія

Бібліографія – це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення й розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.

Розрізняють бібліографію:

1) реєстраційну — знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

2) рекомендаційну — містить назви книг, які автор радить прочитати;

3) як список використаної літератури — містить перелік книг, на які посилається автор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру й призначення видання [49: 95].

Порядок розміщення назв книг у списках літератури може бути алфавітним, хронологічним, тематичним. Усередині тематичних рубрик слід дотримуватися алфавітного або хронологічного принципу розміщення назв.

Список літератури можна скласти двома способами:

1) перший рядок назви книги пишеться від лівого поля без абзацу, а другий і наступні рядки – з абзацу, наприклад:

Бондар Д. Д. Практикум з металооброблення: Навч. посіб. – Донецьк: Майстер, 1991. – 130 с.;

2) перший рядок назви книги пишеться з абзацу, а другий і наступні рядки – від лівого поля без абзацу, наприклад:

Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес. – 2-ге вид. – К.: Політвидав України, 1989.– 298 с.

Перевага частіше надається другому способу.

Список літератури, вміщений у кінці книги, друкують через два інтервали.