Усне спілкування в науковій та

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВІЙ СФЕРАХ. ПРИЛЮДНІ ВИСТУПИ

Одна з головних функцій мови – комунікативна, тобто функція спілкування. Виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших. Історія свідчить, що не лише окремі особи, а й цілі народи перебували під впливом обдарованих ораторів, які мали владу над свідомістю інших.

Щоб оволодіти чиєюсь свідомістю, потрібно спочатку опанувати себе, навчитися керувати своїми думками та почуттями. Промовець мусить дисциплінувати думку, емоцію, жест.

Розрізняють п’ять основних видів красномовства: академічне, політичне, юридичне, церковне і суспільно-побутове.

До жанрів академічного красномовства належать наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова (вузівська, шкільна) лекція, науково-популярна (публічна) лекція [1].

Наукова лекція

Наукова лекція – це форма пропаганди, роз’яснення наукових знань шляхом усного викладу. Має писемно-усну форму. Це монологічний вид виступу. Лекція-бесіда спонукає аудиторію не тільки слухати, а й активно сприймати матеріал, ставити лектору запитання, вести з ним діалог. Проблемний виклад теми, коли лектор не дає готових оцінок, а ознайомлює з різними науковими поглядами, пожвавлює інтерес слухачів до прилюдного виступу, активізує їх розумову діяльність.

Лекції з певної навчальної дисципліни об’єднують у цикли. Вступна лекція має на меті зацікавити слухачів, ознайомити з предметом вивчення. Оглядова лекція систематизує, узагальнює знання слухачів, спонукає до подальшої самостійної роботи. Її читають наприкінці курсу. Лекція має таку структуру:

1. Вступ. Викладач має зацікавити слухачів темою лекції, проблемою, яку буде розв’язувати разом зі слухачами. На вступ припадає до 5 – 10% часу лекції.

2. Основна частина. Викладач послідовно й логічно розкриває тему лекції, подає факти, статистичний матеріал, цитує авторитетних фахівців.

Пожвавлює лекцію використання наочності, технічних засобів.

3. Висновки. На них припадає 5% часу лекції. Лектор підсумовує сказане і пропонує слухачам ставити запитання.

У сучасних навчальних закладах лекції втрачають провідну роль. Центр ваги перенесено на самостійну роботу, на різноманітні форми діалогічного спілкування зі студентами (колоквіуми, семінари, консультації, дискусії, диспути).

Наукова дискусія

Наукова дискусія – це публічне обговорення спірного наукового питання двома або кількома особами (опонентами). Мета наукової дискусії – пошук істини, а не хизування розумом і ерудицією, не перемога над опонентом. Під час обговорення слід забезпечити рівність сторін, з повагою ставитись до учасників дискусії, давати їм змогу висловитися, не переривати. Слід бути толерантним. Не можна ображати опонента, навіть якщо ви обурені його висловлюваннями. Пам’ятайте: істина відносна, а не абсолютна. Не вважайте правильною тільки свою думку. Дискусія – це конфлікт ідей, а не людей. Тому не слід вдаватися до негативних оцінок компетентності опонента, принижувати його ущипливими зауваженнями. Емоційні репліки учасників дискусії мають подаватися без крику. Слід дотримуватися стандартних етикетних формул, які виражають прохання, подяку, вибачення:

Пробачте, що Ви тільки-но сказали? Сподіваюсь, що я Вас не образив. Пробачте, я не хотів Вас образити. Я Вам дуже вдячний за підтримку. Що Ви маєте на увазі, кажучи про...? Повторіть, будь ласка,...

Під час дискусії опоненти вживають словесні формули, що виражають упевненість – сумнів, згоду – незгоду, заперечення – ствердження:

Ви маєте рацію. Це справді так. Авжеж. Звичайно. Безумовно. Певна річ. Я поділяю Вашу думку. Я не проти. Саме це я і мав на увазі. Цілком слушно. Цілком імовірно.

Ви не маєте рації. Я дотримуюсь іншої думки. Наші думки не збігаються. Це мене не переконало. Ви помиляєтесь. Це неправда. Це хибна думка. Я заперечую. Ви перебільшуєте. Це не має сенсу. Це нічого не доводить. Це не відповідає дійсності.

Можливо. Мабуть. Навряд чи. Я в цьому сумніваюся. Я не впевнений.

Важливу роль під час дискусії відіграють аргументи учасників обговорення, їхні оцінки фактів, явищ, осіб. Учасники дискусії повинні знати словесні формули, за допомогою яких оформляються висловлювання:

Розгляньмо факти. Це випливає з того, що Ви сказали. Ви повинні взяти це до уваги. Припустімо... З одного боку... З другого боку... Це суперечить... Ви мене неправильно зрозуміли. Я вас правильно зрозумів? На мою думку..., Як на мене..., Ви вважаєте, що... Наскільки мені відомо... Вам не здається, що...? Чи знаєте Ви, що...? Ви згодні з тим, що...?

Дискусії у студентських аудиторіях сприяють засвоєнню й поглибленню фахових знань, розвитку навичок мовлення і творчого мислення.

Дискусія може бути спонтанною й організованою. Організатор дискусії повинен створити умови для обговорення, підготувати його і провести (у ролі ведучого).

Підготовчий етап. Організатор обмірковує тему, визначає мету дискусії, опрацьовує відповідну літературу, складає план проведення дискусії, готує запитання для аудиторії, запрошує учасників дискусії.

Рекомендують запрошувати 5 – 10 осіб, щоб учасники дискусії могли безпосередньо спілкуватися між собою. Слід подбати про розміщення гостей в аудиторії, щоб вони добре чули своїх співрозмовників, бачили їхні обличчя.

Проведення дискусії. Успіх дискусії залежить від правильного формулювання теми, усвідомлення учасниками мети обговорення.

Процедура проведення наукової дискусії має такі етапи:

1. Привітання, знайомство учасників дискусії.

2. Оголошення теми, визначення проблеми, формулювання мети обговорення.

3. Обговорення проблеми.

4. Підбиття підсумків.

5. Прощання.

Ведучий мусить зацікавити учасників обговоренням проблеми, створити потрібну мотивацію (показати, наскільки важливою є проблема, які позитивні наслідки може мати її вирішення), забезпечити доброзичливу ділову атмосферу, дати змогу висловитися всім учасникам дискусії, не допустити відхилення від обговорюваної теми, переростання дискусії у звичайну суперечку.

Підсумки дискусії можуть бути різними: відбувся обмін цікавою і корисною інформацією, полярними поглядами на наукову проблему; учасники дискусії дійшли згоди стосовно обговорюваного питання; зібрання ухвалило рішення продовжити дискусію іншим разом. Ведучий має відзначити внесок кожного у загальний підсумок, подякувати за участь у дискусії.

Недосвідчені організатори під час проведення дискусій припускаються таких помилок:

1) нечітке формулювання проблеми, мети обговорення;

2) відхилення від обговорюваної проблеми;

3) надмірна директивність, намагання повністю контролювати репліки учасників дискусії;

4) невміння скоординувати позиції опонентів, підбити підсумки дискусії;

5) надмірна увага до окремих учасників дискусії, активна підтримка їхньої позиції;

6) невміння імпровізувати;

7) невміння вислухати присутніх, переривання їхніх виступів;

8) надмірна емоційність, жестикуляція, підвищений тон;

9) порушення регламенту.

Учасники дискусії мають знати:

– для того, щоб переконати когось, потрібно знайти відповідні аргументи;

– аргументи бувають різні: посилання на авторитет, докази, побудовані на дедукції, аналогії, причинно-наслідкових зв’язках;

– добираючи аргументи, враховуйте можливі контраргументи;

– зазвичай люди охоче погоджуються з тим, що їм твердять авторитетна особа, приятель; проте вони наперед відкидають те, що їм говорить несимпатична для них людина, супротивник;

– переконати людину легше під час дискусії, а не лекції;

– чим старшою є людина, тим важче переконати її в необхідності змінити погляди;

– під час дискусії не стверджуйте нічого, що неспроможні довести;

– для того, щоб вплинути на аудиторію, ви повинні справити враження обізнаної, впевненої у своїх силах людини;

– у разі перемоги намагайтеся не тріумфувати; зробіть так, щоб ваш опонент не відчув гіркоти поразки й озлоблення проти вас.

Існують різні види й методи обговорення спірних питань.

Диспут – це різновид організованого публічного обговорення певної проблеми. У диспуті беруть участь двоє або кілька учасників, аудиторія тільки спостерігає за перебігом обговорення. Диспут спрямований на розв’язання світоглядних та моральних проблем.

Полеміка – це публічна суперечка з метою захистити свою думку і спростувати, заперечити погляди опонента.

Учасники обговорення, дискусії, полеміки можуть вдаватися до різних методів.

Софістика – це спосіб здобуття перемоги в суперечці шляхом свідомого застосування софізмів – навмисно хибно зроблених умовиводів, які сприймаються опонентом як вірогідні, правдоподібні.

Евристика – особливий метод ведення діалогу, запропонований філософом Сократом. Діалог базується на системі навідних запитань, що підштовхують співрозмовника до вирішення проблеми.

“Мозковий штурм” (брейнстормінг) – метод колективного розв’язання проблеми. Колектив поділяється на 2 нерівні частини: більша стає групою генерації ідей, менша – групою оцінювання. “Мозковий штурм” здійснюється у групі генерації ідей. Забороняється критикувати будь-які гіпотези, думки, пропозиції; вони можуть бути смішними, недоречними, неймовірними. Пропозицій має бути якомога більше. Цей потік ідей можна зафіксувати за допомогою стенографії або магнітофона. Потім береться до справи група оцінювання, вона повинна обрати найкращі пропозиції. Час обговорення обмежений. Брак часу породжує стрес, який стимулює діяльність мозку. Метод успішно застосовують на нарадах для розв’язання виробничих проблем, на заняттях у навчальних закладах для активізації розумової діяльності учнів і студентів.

Близькою до “мозкового штурму” є синектика. Це спосіб активізації колективної творчості. Для обговорення проблеми збираються фахівці різних галузей, з різним професійним досвідом. Зіткнення несподіваних поглядів, неймовірних аналогій сприяє народженню нових ідей, які спочатку здаються божевільними, а потім успішно реалізуються.

Наукова доповідь

Наукова доповідь – жанр наукового стилю. Вона інформує про наукові досягнення, відкриття та винаходи, про результати експериментів, узагальнює наукові дані. Доповідь має писемно-усну форму, призначена для фахівців. Її виголошують на науковій конференції, симпозіумі, семінарі тощо. Відповідно до регламенту конференції, семінару доповідь може тривати 10 – 20 хвилин. Варто пам’ятати, що одна сторінка машинопису (40 рядків) читається приблизно 2,5 хвилини; нескладні підрахунки допоможуть вкластися у відведений регламент. Після виголошення доповіді її автор відповідає на запитання слухачів. Матеріал доповіді може стати предметом обговорення, наукової дискусії. Щоб стати учасником конференції, виступити з доповіддю, науковець має подати (надіслати) заявку на участь у конференції.

ЗАЯВКА НА УЧАСТЬ У КОНФЕРЕНЦІЇ

Прізвище ______________________________________________

Ім’я ___________________________________________________

По батькові ____________________________________________

Науковий ступінь _______________________________________

Вчене звання ___________________________________________

Посада ________________________________________________

Установа (назва, адреса, телефон, факс) ____________________

_______________________________________________________

_______________________________________________________

Тема доповіді ___________________________________________

________________________________________________________

Домашня адреса, телефон _________________________________

________________________________________________________

_______

(підпис)

Автор наукової доповіді може подати (надіслати) на адресу організаторів конференції тези доповіді або письмовий аналог наукової доповіді – наукову статтю. Рукописи наукових праць рецензують. Тези та статті, що отримали позитивну оцінку рецензента, друкують у збірниках матеріалів наукових конференцій, конгресів.

Логічна схема наукової доповіді:

– обґрунтування актуальності наукового дослідження, новизни й позитивного ефекту, який буде досягнуто завдяки вирішенню обраної наукової проблеми;

– визначення предмета (об’єкта) досліджень;

– характеристика методу (методики) проведення досліджень;

– опис процесу досліджень;

– повідомлення про результати проведених досліджень;

– формулювання висновків, визначення перспектив застосування результатів досліджень.

Ця логічна схема визначає композицію наукової доповіді. Текст доповіді містить мовні засоби, характерні для наукового стилю.