Особливості економічного розвитку країн Центральної, Південно-Східної та Східної Європи

Для аграрної еволюції країн Центральної, Південно-Східної і Східної Європи протягом XVI – XVIII ст. визначним було утвердження панщинно-кріпостної системи господарства. Вона характеризувалася захопленням феодалами селянських і громадських земель, зростанням доменів і створенням великих маєтків, закріпаченням селян з переважно відробітковою рентою, орієнтацією господарства не на особисті потреби феодала, а на виробництво товарної маси сільськогосподарської продукції для збуту на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей процес в історії має назву „повторне закріпачення селян”.У сферах промисловості й обігу повільно розвивалося дрібне товарне і мануфактурне виробництво. Зовнішній ринок переважав над внутрішнім. Країни Центральної і Східної Європи перетворилися на аграрно-сировинний додаток до економічно розвинених західноєвропейських країн. Причинами цього були як місцеві закономірності та особливості, так і загальноєвропейські економічні фактори. Порівняно із Західною Європою ці країни не були готові до перебудови. В аграрних відносинах збереглися дворянські землеволодіння, елементи особистої та адміністративно-судової залежності селян від феодалів і відробіткова рента.Товаризація селянських господарств була незначною. Наявність колонізаційного земельного фонду, зокрема у Східній Німеччині, Польщі, Росії ще більше гальмувала темпи розвитку. Урбанізація була меншою, ніж у Західній Європі. Міста були відносно слабко розвинені і не могли взяти на себе роль рушія суспільного прогресу, що було властиве західноєвропейським містам. Великі географічні відкриття віддалили ці країни від головних шляхів світової торгівлі. Продукція місцевих ремесел не могла конкурувати з мануфактурними західноєвропейськими виробами. Слов’янські народи, крім російського, не мали своєї державності, належали до багатонаціональних Російської, Австрійської держав, Речі Посполитої, Туреччини.Селянська війна в Німеччині (1524 - 1525рр.), народні рухи в Чехії, Угорщині, Росії на початку XVII ст. були придушені й не закріпили прогресивних тенденцій розвитку.У процесі розпаду панщинно-кріпосної системи господарства визначилися два напрями розвитку європейських країн. У Західній Європі відновлювалося парцелярне господарство, капіталістичні відносини утверджувалися фермерським шляхом. У більшості країн Центральної і Східної Європи, зокрема в Росії аграрна революція відбувалася повільно, із збереженням феодальних пережитків. Підприємницьке сільське господарство перемогло в середині 19 ст.

 

Меркантилізм та його історичне значення

Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм

В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється преша система економічних поглядів – МЕРКАНТЕЛІЗМ.

Велику роль у виникненні капіталістичного способу виробництва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважаючою формою капіталу. Світова торгівля привела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, передовсім у купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.Переважною сферою діяльності у той час (XV-XVIст.) була сфера обігу; (саме від італійського слова mercante – торговець, купець походить термін). під терміном М. відома економічна політика феодально-абсолютиської держави епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торгової буржуазії. М. також називається економічне вчення, метою якого було теоретичне обґрунтування М. економічної політики. М. не був ще наукою, у власному розумінні слова, тому що його основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а простого опису спостережних явищ і певною мірою їх класифікації.Об’єктом вивчення М. була сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання.

Основними рисами М. є:

1) багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю

2) держава вважається тим багатшою чим більше грошей вона має

3) накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння.

4) з’являється поняття «світового ринку».

5) Будь-який обіг грошей і товарів є джерелом багатства.

6) баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися).

Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля.

Така особливість М. об’єктивно зумовлена розвитком торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.

В своєму розвитку М. пройшов 2-ва етапи:

1) з XV до сер. XVI ст. – ранній М. або монетарна система

2) II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) – пізній (розвинутий) м., який одержав назву мануфактурної системи.

Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу.

Основними представниками раннього меркантелізму були:

1) в Англії – Вільям Стаффорд (1554 - 1612)

2) в Італії – Гаспар Скаруффі (1519 - 1584)

А представниками пізнього:

1) в Англії – Т.Ман (1571 - 1641) та Джем Стюард (1712 - 1781)

2) в Італії – Антоніо Серра та Антоніо Джевонезі (1712 - 1769)

3) у Франції – Антуан Монкрет’єн (1575 - 1621) та Жан Кольбер (1619 - 1683)

Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового саль­до, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну.В багатьох питаннях погляди ранніх та пізніх М.-істів є як схожі, але й є суттєві відмінності.

Спільним є:

1) дослідження багатства та його джерел

2) зосередження уваги на сфері обігу

3) відстоювання інтересів раннього капіталу

Але якщо ранні М-істи ототожнювали багатство з грошима, то пізні – під багатством розуміли надлишок продуктів, які мають на зовнішньому ринку перетворитися на гроші; виходячи з цього ранні М-істи з метою збільшення багатства проповідували накопичення скарбів, а пізні – виступали за розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема посередницької, а також були прихильниками розвитку мануфактури.Ідеї раннього М. грунтувалися на теоріях грошового балансу, а пізнього на теорії торговельного балансу. Пізні М-істи в грошах бачили не тільки засіб накопичення (як ранні), а також засіб обігу; можна сказати, що саме вони тлумачили гроші як капітал, виступаючи за необхідність їх руху (Г – Т – Г*)Представники М. займалися збиранням опису та класифікацією фактів. Категорії економічної науки в той час були ще не з’ясовані, вони визначалися поступово. Накопичення і класифікація фактів були необхідні для з’ясування категорій.Метод слідування від конкретного до абстрактного був неминучим в період виникнення економічної науки.Значення меркантилізму полягає ще в тому, що він являє собою не тільки першу спробу аналізу суспільно-економічних відносин, що існували, а й обґрунтування ідей та політики протекціонізму.У цілому меркантилізм (особливо на другому етапі свого розвитку) мав історично прогресивний характер. Активне сальдо «торгового балансу» справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не зв'язаним із випадковостями політичного життя та адміністративної діяльності. Це значить, що пізні меркантилісти, відкривши одне з важливих джерел нагромадження капіталу, правильно розуміли економічні завдання своєї епохи, оскільки час промислових переворотів іще не наспів.