Характеристика господарського розвитку за первісної доби

Первісна доба – найтриваліша в історії людства. Вона існувала від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV – III тис. до н. е.). Первісне суспільство поділяється умовно на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів світової історії були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.Так, палеоліт (давній кам'яний вік) був найдовшим періодом. Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство, рибальство як основні види господарювання, що свідчило про привласнювальний характер цієї епохи. У цей час людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь – одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися постійні житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людства льодовиковим періодом.У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший транспорт – водний (плоти, човни).Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. Виникають землеробство, перші постійні поселення людей. Для неоліту (новий кам'яний вік) притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається "неолітична революція". Відтворююче господарство стає домінуючим. Основні заняття людей – землеробство, тваринництво, гончарство та інші. Згодом з'являється наземний транспорт – віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. Формується система обміну.

Визначальними рисами мідно-бронзового віку були існування відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін набуває постійного характеру, стає регіональним.

Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. Відбувається перехід від мотики до сохи та плуга, з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо розвиваються ремесла – ковальство, гончарство. Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного віку ха­рактерний швидкий розвиток торгівлі.У цілому господарство первісної доби мало натуральний характер. Головною господарською формою цього часу була громада – колектив із повною або частковою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними формами самоуправління.Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля привели до розкладу первісної господарської системи. Відбувається поступовий перехід від родової до сусідської, територіальної громади. Створюються передумови для виникнення державних утворень – центрів світової цивілізації.

 

2.2. Економічна думка Стародавнього Сходу.Економічна думка стародавнього світу відображає риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (стародавній Схід), а інші – античного способу виробництва (Греція, Рим). Відмінності між ними обумовили особливості їх економічної думки.Писемні джерела, на основі яких можна судити про економічну думку Стародавнього сходу – зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою та державним господарством. Тому багато з них мають державно-нормативний характер; дійсність розглядається з позиції правлячих осіб, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і символізм. В багатьох давньосхідних творах економічна думка обплутана релігійною оболонкою (особливо Індія, Китай).Одні з перших відомих нам пам’яток економічної думки можна віднести до літератури стародавнього Єгипту; в них знайшли своє відображення питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.Про економічну думку стародавнього Єгипту можна довідатись з творів державних чиновників (цисарів), багато з яких мають дидактичний характер (повчальний), різних адміністративно-господарських та юридичних документів.Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя або Міжріччя). На відміну від стародавнього Єгипту в державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилилося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою господарства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам’яткою економічної думки 18ст. до н.е. є знаки старовавилонського царя Хаммурапі. Основна мета цих законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони містять 282 статті, в числі яких є присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян; питання оренди, найму, лихварства.Розвиток товарно-грошових відносин допускався в такій мірі, щоб це не викликало масового зубожіння громадян. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо царя, церкви, державних службовців, воїнів. Замах на неї карається смертю або оберненням винуватця у рабство. В цілому ці закони становлять систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні 18ст. дон.е. Економічна думка Індії.

Економічна думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони розглядалися в давньоіндійській літературі у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності (майна).Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння (нірвани).

Велика кількість творів брахманізму ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини:

1) релігія обов’язку,

2) релігія матеріальної вигоди,

3) релігія чуттєвої любові.

Кожній з цих цілей присвячена окрема література. Найбільш відомою книгою про релігію обов’язку є закони Ману; про другу – Артхашастра; про третю – Камасутра.

У «Законах Ману» економіка розглядалася як сфера діяльності господаря. Вона об'єднувала тваринництво, землеробство, торгів­лю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тільки в середовищі самих вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра. Такою самою вважалася й праця орендарів-половинщиків, найманих працівників у сільському господарстві. Суспільним ідеалом був економічно незалежний господар.Артхашастра була написана між 4–3 ст. до н.е., присвячена користі (артхі) – це трактат про мистецтво політики та управління державою. В ньому містяться правила, якими мають користуватися правителі у своїй державній діяльності. В Артхашастра є відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави. В ній йдеться про державні справи. При ньому увага концентрується на царському господарстві. Головною метою політики держави є поповнення скарбниці, тому у трактаті викладено вчення про правління і державний доход.Отже, у давньоіндійській літературі вже наявні відомості про економічний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та з інших питань економічної політики. Економічна думка Стародавнього Китаю.Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.Економічна думка давнього Китаю яскраво відображена у трактаті “ Гуань-Цзи” (4 ст. до н.е.); в ньому визнається закономірність змін у природі і суспільстві. Приділяючи значну увагу економічній політиці держави в боротьбі з несприятливими природними умовами, автори трактату висловлюються за регулярний її вплив на господарське життя. В наслідок цього у творі глибоко розроблена система державного регулювання економіки.Зміцнення землеробства вважалося умовою забезпечення стійкості економіки. Велике значення надавалося товарно-грошовим відносинам, з точки зору їх використання державою для регулювання економіки. В трактаті розглядаються питання пов’язані з податком та грошовим обігом. пропонувалося замінити прямі податки на залізо та сіль – непрямими, застосувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків. Багато з ідей, що містяться у “Гуан-Цзи” були застосовані у господарчій практиці стародавнього Китаю.