Оформлення складальних креслень

Основними елементами оформлення складальних креслень є заповнення специфікації та основного запису, нанесення номерів позицій, виконання текстової частини креслення (примітки, допоміжні написи, технічна характеристика, технічні умови тощо). При цьому передбачається, що зображення, розміри, граничні відхилення та інша інформація, яка може бути виражена графічно або умовними позначеннями, виконана.

Усі частини складальної одиниці нумерують відповідно до номерів позицій, зазначених у специфікації.

Номери позицій наносять на поличках ліній-виносок, які проводять від зображення відповідних складових частин. Одним кінцем лінія-виноска має заходити на зображення і закінчуватися точкою або стрілкою, іншим кінцем – сполучатися з поличкою (рис. 7.4 а).

Точку замінюють стрілкою, якщо лінія-виноска виходить із затемненої або вузької смуги лінії видимого та невидимого контурів з умовних зображень осьової лінії перерізів (рис. 7.4 б…г). У деяких випадках (рис. 7.5 а…д) дозволяється не дотримуватись цих правил.

Рис. 7.4

Рис. 7.5

Лінії-виноски не повинні бути горизонтальними, вертикальними або паралельними лініям штриховки (рис. 7.6 а); вони не мають перетинатися між собою або перетинати (у міру можливості) розмірні та виносні лінії, а також зображення інших складових частин, їх можна виконувати зі зламом і проводити кілька ліній від однієї полички (рис. 7,6 б). Лінії виноски й полички проводять тонкою суцільною лінією. Довжина полички становить 10…12 мм. Полички розміщують паралельно основному напису поза зображеннями і групують у рядки й стовпці, бажано на однаковій відстані одна від одної.

Номери позицій записують шрифтом у 1,5-2 рази більшим, ніж цифри розмірних чисел на кресленні та, як правило, один раз на тому зображенні, де відповідна складова частина є видимою. В окремих випадках можна повторно зазначити номери позицій виділяючи їх подвійною поличкою (рис. 7.6 в).

Спільну лінію-виноску проводять для групи кріпильних та інших деталей, що мають виразний взаємозв’язок або однозначне його тлумачення (рис. 7.6 г, д). При цьому на верхній поличці зазначають номер позиції деталі., з якої проведена лінія-виноска. Пояснювальні слова біля номерів позицій або параметри складової частини розміщують на тій самій поличці (наприклад, для змінних деталей – рис. 7.7 а) або на паралельних поличках (рис. 7.7 б, в).

Для спрощення запису технічних вимог на поличках біля зображення подають літерні позначення складових частин або їхніх конструктивних елементів чи ділянок поверхонь (рис. 7.8 а…в). Іноді на поличках показують характер сполучення деталей (рис. 7.8 г, д).

Рис. 7.6

 

Рис. 7.7

Рис. 7.8

У технічній характеристиці виробу зазначають його основні параметри (робочий хід, тиск, продуктивність, частота обертання тощо), а також габаритні розміри. Записують її на вільному місці креслення колонкою завширшки не більше ніж, 185 мм у вигляді заголовка та пунктів з наскрізною нумерацією або без неї.

Технічні вимоги (ТВ) ґрунтують за аналогічними ознаками, розміщують у такій послідовності:

- вимоги до властивостей складових частин виробу перед складанням та підготовкою їх до складання (доробка, очищення, промивання, комплектування тощо);

- особливості складання, особливості вимог щодо нього;

- вимоги щодо зазорів, розміщення окремих елементів конструкції;

- вимоги щодо налагодження регулювання виробу;

- інші вимоги щодо якості виробу (самогальмування, безшумність тощо);

- умови і методи випробувань;

- вказівки щодо маркування і таврування;

- правила транспортування та зберігання;

- особливі умови експлуатації;

- посилання на інші документи, які містять ТВ щодо виробу, але не зазначені на кресленні.

Пункти ТВ повинні мати наскрізну нумерацію, кожен з них записують з нового рядку. Заголовок “Технічні вимоги” пишуть, якщо на кресленні є ще “Технічна характеристика”.

Обидва заголовки не підкреслюють.

Текстову частину розміщують колонкою завширшки до 185 мм над основним написом, на відстані 12…15 мм або над специфікацією, коли вона суміщена з кресленням СБ. Якщо формат аркуша більший від А4, то текст розміщують у дві колонки і більше, ширина кожного з них становить не більше, ніж 185 мм. При цьому пункти ТВ нумерують зверху вниз і справа наліво.

Технологічні вказівки не допускаються, крім виробів одиничного та допоміжного виробництва, коли, на думку конструктора, тільки виконання цих вказівок гарантує якість виробу. Для виготовлення деталей, що не мають робочих креслень, у ТВ наводять допоміжні дані до зазначених у специфікації (про шорсткість поверхні, відхилення форми тощо).

Текстову частину розміщують на першому аркуші, навіть тоді, коли вимоги стосуються зображень на інших аркушах.

Якщо у ТВ є посилання на таблиці, то їх нумерують і розміщують на вільному полі креслення справа від зображення, або нижче від нього, і виконують за ГОСТ 2.105-95.

Літерні позначення зображень, поверхонь, розмірів тощо надаються в алфавитному порядку без повторів і пропусків незалежно від кількості аркушів.

Специфікація

Зміст складальної одиниці, комплексу та комплекту визначає специфікація, що є їхнім основним конструкторським документом, її виконують за ГОСТ 2.108-68 на аркушах формату А4: заголовний аркуш – за формою 1 з основним написом за формою 2 (рис. 7.9 а), а наступні аркуші – за формою 1а з основним написом за формою 2а (рис. 7.9 б).

Загалом специфікація містить таку послідовність розділів: документація, комплекси, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, матеріали, комплекти.

Розділи визначаються складом виробу.

Найменування кожного розділу зазначають у графі “Найменування” і підкреслюють суцільною тонкою лінією. Під кожним заголовком залишають вільний рядок, а в кінці кожного розділу – не менше, ніж один рядок для додаткових записів.

Документація – основний комплект КД (складальне креслення, схема структурна тощо).

Складальні одиниці – елементи, що входять у специфікований виріб. На складальні одиниці виготовляють самостійні креслення з відповідною специфікацією.

Деталі- нестандартні деталі, що безпосередньо входять у виріб.

Складальні одиниці та деталі записують у порядку зростання цифр їхніх позначень.

Стандартні вироби – вироби, регламентовані державними,галузевими стандартами та стандартами підприємства. У кожній категорії стандартів запис виконують згідно з групами виробів, що об¢єднуються за функціональним призначенням (підшипники, кріпильні вироби тощо), у межах кожної групи – в алфавітному порядку найменування виробів (болти, гайки, гвинти, шайби тощо), у межах найменування – в порядку зростання позначення стандартів, а в межах кожного позначення – в порядку зростання основних параметрів або розмірів (діаметрів, довжин болтів тощо).

Матеріали – ті матеріали, що безпосередньо входять до специфікованого виробу.

Записують їх у такій послідовності:

чорні метали, кольорові метали, проводи, шнури, пластмаси і т.д. Матеріали кожного виду записують в алфавітному порядку, кожного найменування – в порядку зростання розмірів або інших параметрів. Не записують такі матеріали, як лаки, фарби, мастила, клей, припої тощо, кількість яких визначає не конструктор, а технолог. Вказівки про застосування таких матеріалів записують у технічних вимогах.

Графи специфікації заповнюють зверху вниз:

“Формат” – формат документа (аркуша, на якому виконано креслення), позначення його записано в графі “Позначення”. Якщо документ складається з кількох аркушів, то в графі ставлять “зірочку”, а в графі “Примітка” перераховують усі формати в порядку їх зростання (якщо вони різні). Для деталей, на які не випущені креслення, в графі пишуть “БЧ”. Графу не заповнюють для розділів “Стандартні вироби”, “Інші вироби” і “Матеріали”;

“Зона” – позначення зони, в якій є номер позиції складової частини виробу (при поділі поля креслення на зони);

“Поз” – порядкові номери складових частин виробу в послідовності запису їх у специфікацію. Для розділу “Документація” графи не заповнюють;

“Позначення” в розділі “Документація” - це позначення документів, що записують; у розділах “Складальні одиниці” й “Деталі” – це позначення основних конструкторських документів на них. У розділах “Стандартні вироби”, “Інші вироби”, “Матеріали” графу “Позначення не заповнюють;

“Найменування” для документів основного комплекта КД – це тільки найменування їх (“Складальне креслення”, “Схема розподілу структурна”, “Технічні умови”); для складальних одиниць і деталей – найменування їх відповідно до основних написів на їхніх кресленнях; для деталей, на які не виконані креслення – це найменування матеріалів і розмірів, необхідних для виготовлення; для стандартних виробів і матеріалів – найменування і позначення їх відповідно до стандартів;

“Кільк.” – кількість складових частин на один виріб. У розділі “Матеріали” – це загальна кількість матеріалу на один виріб зазначенням одиниць фізичних величин. У розділі “Документація” цю графу не заповнюють.

 

 

Рис. 7.9 а

 

 

Рис. 7.9 б

 

Після кожного розділу специфікації слід залишати кілька вільних рядків та резервувати номер позицій.

Специфікацію можна суміщати з кресленням СБ за умови розміщення їх на аркуші формату А4, а для виробів допоміжного та одиничного виробництва – на аркушах довільного формату. Такому документу надають позначення основного конструкторського документа, а код СБ не записують.