Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Пейзажний жанр в Італійському живописі 18 ст . Характерні риси пейзажу ведутиСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Веду́та (італ. veduta, «вид, виднокол») — жанр європейського живопису доби Ренесансу, що являє собою картину, малюнок або гравюру із зображенням міського пейзажу, нерідко із застосуванням стафажу. Визначними майстрами цього жанру є італійський художник Каналетто (1697-1768) та фламандець Пауль Бріль (1554-1626). У Італії жанр набув неабиякої популярності та поширення. Заможні мандрівники та негоціанти-торговці розповсюдили італійські ведути по країнах Західної Європи. Багатії везли олійний живопис, бо він дорого коштував. Студенти ж та міщани задовольнялися малюнком або гравюрою. В Італіі було місто, яке виробляло ведути, як водяний млин борошно. Якраз італійське походження терміну і доводить, що найбільшого поширення й розвитку ведута набрала саме в цьому місті — у Венеції. Чимало уславлених майстрів ведути походять са́ме звідси — Каналетто, Бернардо Белотто, Франческо Тіроні, Гварді (занадто захвалений за життя) тощо. Особливе місце серед ведут посідає римська ведута, яку презентували Джованні Піттоні та Ванвітеллі. Оскільки ведута власне є міським пейзажем, то найвідоміші школи і найбільшу кількість майстрів цього жанру представляли європейські столиці, мистецькі і культурні осередки, міста-місця паломництв тощо. Саме тому найбільше ведут, що зображеють такі міста, як Венеція, Рим, Неаполь, Петербург, Дрезден, Лондон тощо. Так, пейзажам новоствореної столиці Російської імперії, раннього Петербурга, виконаним переважно в гравюрі, ми завдячуємо творчості О.Ф. Зубова та М.І. Махаєва. Подеколи ведута представлена у творчості сучасних (2-а пол. ХХ — ХХІ ст.ст.) митців, в т.ч. і українських. 19. Майстер архітектурного пейзажу-ведути, Каналетто писав панорамні види Венеції та інших міст, наповнюючи їх барвистими зображеннями міського життя. Документальна точність малюнка і досконалість перспективного побудови поєднуються в його творах з нарядністю і свіжістю колірної гами, світлоповітряних ефектами, ошатною видовищністю композиційного рішення ("Двір каменотеса", близько 1730, "Від'їзд венеціанського дожа на заручення з Адріатичним морем", "Портик палацу",. Тонкою спостережливістю, легкістю світлотіньових градацій відзначені пейзажні офорти Каналетто ("ведуть"). Гварді Франческо (1712-1793) італійський живописець, пейзажист венеціанської школи, працюючи над улюбленими у Венеції видами пейзажу - ведуть (документально-точний міський пейзаж) і "капріччо" (архітектурний пейзаж-фантазія), Гварді в 1780-1790-і роки прийшов до створення міського пейзажу нового типу, заснованого на безпосередності зорових вражень і ліричних переживань художника. Відмовляючись від традиційних "кулісних" форм організації пейзажної композиції, знаходячи натхнення в простих, повсякденних мотивах, він розкриває тонку поезію повсякденному житті Венеції, її залитих світлом двориків, каналів і лагун ("Венеціанський дворик", Державний музей образотворчих мистецтв, Москва; "Підйом повітряної кулі ", Картинна галерея, Берлін-Далем," Ріо деї Мендіканті ", Академія Каррара, Бергамо," Сіра лагуна ", Музей Польді-Пеццолі, Мілан). Французький живопис 18 ст. При дворі стверджувалося офіційне напрям - мистецтво бароко. Його представником і главою став Симон Вуе (1590-1649), на творчість якого вплинуло мистецтво Італії, де він навчався в молодості у майстрів болонської школи. У художній культурі Франції 17 століття в боротьбі з напрямом бароко формувалися такі течії живопису, як класицизм і реалізм. Найбільшим явищем художнього життя Франції був класицизм (представники цього напрямку Нікола Пуссен, Клод Лоррен та інші живописці). Художники класицизму, виявляючи загальні типові особливості-тяжіння до гармонії і рівноваги цілого, опора традицій античності та італійського Відродження. Обов'язковою умовою художнього твору вони вважали симетрію, гармонію, єдність часу і місця дії, особливу піднесеність художньої мови, оскільки змістом картин були сюжети «суворі, важливі та повні мудрості». Ці канонізовані принципи часто забирали художників від правдивого відображення різноманіття життя, сповненого протиріч. Художники-реалісти (Жорж де Латур, брати Луї, Антуан і Матьє Ленен) зверталися переважно до побутової жанрової картини, портрета, пейзажу. У графіку також висунулися самобутні майстри, зачіпали в своїх листах і сатиричні аспекти життя. Більшість з цих художників формувалося і працювало в провінційних містах - Нансі, Лані, Тулузі, де сильна була опозиція центральної влади та придворної культури. Осередком мистецького життя став двір Людовика XIV з його театралізованим побутом, найсуворішим етикетом, тягою до блиску і пишності. До двору залучалися видатні письменники і художники, у столиці розгорнулося грандіозне будівництво. Центром нової дворянської культури став Версаль. Поряд зі спорудженням Версаля приділялася увага перебудові старих міст, і насамперед Парижа. У створенні громадського центру Парижа велику роль зіграв так званий Будинок інвалідів з собором і великої площею. Зведений Ардуен-Мансаром в наслідування собору святого Петра в Римі, собор Будинку інвалідів з його величним куполом легше і суворіше в своїх пропорціях. Великий стиль епохи яскраво представлений в східному фасаді Лувру (1667-1678), який збудував Клод Перро (1613-1688) на додаток до основних частин будівлі, зведеним в 16 столітті архітекторами Леско і Лемерсье. Твір зрілого французького класицизму, Лувр послужив зразком для багатьох резиденцій правителів і державних установ Європи. Вплив французького живопису XVIII століття на смак сусідніх країн було ще сильніше, ніж вплив архітектури і скульптури. Поряд з академічним напрямом, що зберіг за собою в монументального живопису керівну роль і лише злегка порушених більш дрібними і м'якими лініями і більш світлим колоритом нового часу, розквітло нове радісне і кокетливий, при всьому своєму прагненні до натуральності, лише в рідкісних випадках неманерное мальовниче напрямок. Окрилене справжнім старим esprit gaulois, воно підкорило Францію і всю Європу. Лише ця в тісному сенсі слова французький живопис XVIII століття, поглинена в кінці кінців, хоча і пізніше, ніж архітектура і скульптура, потоком «непогрішності» неокласицизму, має значення для історії розвитку стилів. Художнє життя почала тоді складатися в області живопису в ті форми, в яких вона проявляється ще й тепер. Академії, виставки, художня критика стали надавати великий вплив на вільне художній розвиток. Поряд з Королівською академією, привлекавшей себе кращі сили, академія св. Луки в Парижі, перетворившись із старого цеху живописців, лише в окремих випадках могла похвалитися блискучим ім'ям, і поряд з паризькою академією провінційні вищі художні школи, з яких перше місце зайняли академії в Тулузі, Монпельє і Ліоні, могли, як загальне правило, задовольняти тільки Місцевим художнім потребам. Лише «прикомандировані» до Королівської академії в Парижі мали право виставляти в «Салоні» Лувру; через кілька років за надання «картини на право прийому» вони отримували звання ординарного академіка. Докору в однобічності, однак, ця академія не заслуговує. Вона прийняла в число своїх співчленів Клода Жілль, вчителі Ватто, як «живописця модних сюжетів», самого Ватто як «живописця свят», Гр за як «жанриста»; інші художники позначаються в її списках як пейзажисти, живописці тварин, квітів і т. д. Поряд з академічними виставками в «квадратному салоні» й у «великій галереї» Лувру, регулярно повторявшимися з 1737 р. і досягли свого вищого краю під час появи знаменитих «Салонів» Дідро (1765 - 1767), також і академія св. Луки і союз «Молоді» влаштовували власні виставки, на які вказав Дорбек. У новому декоративному і орнаментальному мистецтві живопис знаходила собі, головним чином, застосування в розписі стель, стін і дверних панно, в розписування меблів, віял, а незабаром і порцеляни. Мініатюрний живопис по слонової кістки входила дедалі більше в моду. Але керівна роль належала все ж мольбертной живопису; у портретному мистецтві неждані тріумфи випали тепер, поряд з мініатюрною живописом, на частку пастелі, ніжно кладе естомпом фарби, нанесені у вигляді штрихів кольоровими олівцями.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 424; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.120.59 (0.007 с.) |