Давньогрецька архітектура. Архітектура Стародавньої Греції (V ст.до н. Е..) Поняття ордера . Структура давньогрецького храму

Спадщина давньогрецької архітектури лежить в основі всього подальшого розвитку світового зодчества і пов'язаного з ним монументального мистецтва. Причини такого стійкого впливу грецької архітектури полягають в об'єктивних її якостях: простоти, правдивості, ясності композицій, гармонійності і пропорційності загальних форм і всіх частин, в пластичності органічний зв'язок архітектури та скульптури, в тісній єдності архітектурно-естетичних і конструктивно-тектонічних елементів соорууженій. Давньогрецька архітектура відрізнялася повною відповідністю форм і їх конструктивної основи, що складали єдине ціле. Основна конструкція - кам'яні блоки, з яких викладалися стіни. Колони, антаблемент (що лежить на опорі-колоні перекриття) оброблялися різними профілями, набували декоративні деталі, збагачувалися скульптурою. Греки доводили обробку архітектурних споруд і всіх без винятку деталей декору до найвищого ступеня досконалості і відточеності. Ці споруди можна назвати гігантськими творами ювелірного мистецтва, в яких для майстра не було нічого другорядного.

Архітектура Стародавній Греції тісно пов'язана з філософією, бо в її основі і в основі давньогрецького мистецтва лежали уявлення про силу і красу людини, що знаходився в тісній єдності і гармонійній рівновазі з навколишнім природної та соціальним середовищем, а оскільки в античній Греції отримала велику розвиток суспільне життя, то архітектура та мистецтво мали яскраво виражений соціальний характер.

Саме це неперевершене досконалість і органічність зробили пам'ятки давньогрецької архітектури зразками для наступних епох.

Давньогрецька архітектура розвивалася двома стилістичними потоками, в двох ордерах (доричному і іонічному), які склалися в VII ст. до н. е.. Під ордером в архітектурі розуміється певна система поєднання і взаємодії несучих (що підтримують) і несомих (перекривають) елементів. В античній архітектурі це що окремо стоять опори-колони і що лежить на них перекриття - антаблемент.

Головні структурні елементи двох ордерів один і ті ж. Підставою для них служить оброблена по всьому периметру ступенями майданчик - стилобат. На ній, по всьому зовнішньому контуру храму, встановлювалися колони, що складаються з трьох частин; бази, стовбура і капітелі.

Доричний стіль наіболее простий, лаконічний за своєю формою. Головні відмінні особливості цього ордера - суворість і простота.ї.Поняття ордера, основні стилі в архітектурі Стародавньої Греції

Давньогрецька архітектура розвивалася двома стилістичними потоками, у двох ордерах (доричному і іонічному), які склалися в VII ст. до н. е.. Під ордером в архітектурі розуміється певна система поєднання і взаємодії несучих (підтримуючих) і несених (перекривають) елементів. В античній архітектурі це окремо стоять опори-колони і що лежить на них перекриття - антаблемент.

Головні структурні елементи двох ордерів один і ті ж. Підставою для них служить оброблена по всьому периметру ступенями майданчик - стилобат. На ній, по всьому зовнішньому контуру храму, встановлювалися колони, що складаються з трьох частин; бази, стовбура і капітелі.

Доричний стиль найбільш простий, лаконічний за своєю формою. Головні відмінні риси цього ордера - строгість і простота.

Іонічний стиль складніше і налічує більше деталей. Головні риси іонічного стилю - легкість пропорцій, велика диференційованість форм, витонченість і відносна декоративність. Крім двох основних стилів давньогрецька архітектура розробила ще третій - коринфський.

Коринфський стиль ще легше іонічного і повинен розглядатися як вторинне утворення, що виникло на грунті ионической архітектури.

7.Скульптура стародавньої греції Скульпторами-класиками були створені образи досконалих людей в єдності їх духовної і фізичної краси (скульптори Мирон, Поліклет із Аргоса, Алкамен, Фідій, Каллімах, Скопас, Праксітель, а також Лісіпп, творчість якого пов'язана і з наступним історичним етапом). Значну кількість пам'яток давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України, колишніх античних держав Північного Причорномор'я. Скульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдені десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів, так звані, куроси — статуї оголених юнаків і кори — задраповані жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не втомлюється захоплюватися людство, дала світу епоха древньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мирон, Поліклет із Аргоса. Фідія сучасники називали «творцем богів». До нас його головні роботи не дійшли, судити про них можна лише за захопленими описами і римськими копіями. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була справедливо причислена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую — Афіни Парфенос (Афіна-діви).

Мирон досяг висот у прагненні передати у скульптурному зображенні руху людини. У його знаменитому Дискоболі вперше у мистецтві розв'язане завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолана статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу, обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним. Поліклету належить цикл статуй атлетів — переможців Олімпійських ігор. Найвідоміша фігура — Дорифор (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті «Канон». Найпрославленішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його Афродіта Кнідська викликала безліч наслідувань. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.

8.Ансамбль афінського акрополя і проблема архітектурно-скульптурного синтезу у давньогрецькому мистецтві Афінський акрополь — найвідоміший акрополь у світі, розташований у столиці Греції місті Афіни на пагорбі Акрополіс висотою 156 м над рівнем моря. Афінський акрополь був офіційно проголошений провідною пам'ятникою загальноєвропейської культурної спадщини 26 березня 2007 року[1][2]. 20 червня 2009 року був офіційно відкритий Новий музей акрополя[3].

З усіх шедеврів світової архітектури старих і нових часів найвідомішим і, напевно, найдосконалішим є ансамбль афінського Акрополя — вершина. еллінської архітектури класичної доби Стародавньої Греції.

В період ранньої класики 5 століття до н. е. майстри успішно вирішують проблему синтезу архітектури та скульптури. Вони виступають як два рівні, доповнюючі один одне види мистецтва. Скульптурні композиції фронтонів Храму Зевса в Олімпії (470—465 роки до н. е.) — найкращий тому приклад. На одному з них зображена сцена боротьби між Пелопсом та Еномаєм, яка поклала початок античним Олімпійським змаганням. Сюжетом скульптурної сцени на другому фронтоні слугувала битва грецьких героїв із кентаврами — кентавромахія. В центрі фронтона розташована висока фігура бога Аполлона, з обох боків від нього зображені кентаври під час боротьби з героями. Обличчя останніх спокійні та мужні, вони демонструють силу духу та впевненість у своїй перемозі. Весь задум скульптурної композиції символізує перемогу розумного початку, уособленого в Аполлоні та грецьких героях, над неприборканими силами природи, втіленими в кентаврах. Розташування груп надзвичайно тонко продумане. Драматизм поступово наростає до центру, і раптом Аполлон своїм власним жестом неначе зупиняє цей хаос. «Народження Афродіти», або «Трон Людовізі» Велике досягнення саме класичного періоду давньогрецького мистецтва — мистецтво рельєфу. Найвідоміша пам'ятка цього виду пластики — рельєф Народення Афродіти (470—460 до н. е., також відомий як «Трон Людовізі»), ціла композиція, складена трьома рельєфами, виконаними на пароському мармурі. На центральному рельєфі зображено сам момент народження богині із морської піни. Дві двічини притримують Афродіту та прикривають її тіло тонкою тканиною. На одній із бокових плит зображена дівчина, яка грає на флейті, на іншій — жінка в такій самій позі, але довгому одязі, вона запалює пахощі на честь Афродіти. Надзвичайно простими прийомами скульптор досягає неперевершеної поетичності сцени.Афіни розкинулися в широкій долині, зі сходу, півночі і заходу амфітеатром обступили її синьо-сірі гірські пасма. Серед сучасної забудови великого міста здалеку видно скелю Акрополя, яка підноситься над містом на 70-80 м. Звідусіль — стрімкі, майже прямовисні схили. Лише із заходу на Акрополь веде звивиста дорога. Загальна площа споруди Акрополя 300 × 130 м. Тут уже в II тис. до н. е. стояла фортеця. Після того як вона втратила військове й адміністративне значення і центр громадського життя Афін перейшов на торговельну площу — агору, Акрополь залишився релігійним центром, де ще наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. було зведено храм Афіни — покровительки міста, а згодом, за правління Пісістрата та його синів,— інші численні споруди. Настали героїчні часи персидських війн. Загарбники двічі руйнували Акрополь — у 480 і 479 рр. до н. е. Після перемоги над персами афіняни відновили укріплення, але з відбудовою храмів не поспішали. Художній задум ансамблю визрівав довго. Спорудження Акрополя розпочалося при Періклі, що був стратегом Афін з 443 по 429 р. до н. е. Художніми роботами керував великий скульптор Фідій. У будівництві брали участь найвідоміші архітектори тих часів — Іктін, Каллікрат, Мнесікл та ін. Велику роль у художньому образі Парфенона відіграла скульптура. На західному фронтоні було зображено суперечку Афіни і Посейдона за володіння Аттикою. Посейдон ударив тризубцем об скелю — і звідти забило солоне джерело. Афіна встромила свій спис у землю, і він перетворився на оливкове дерево. Життя перемогло смерть. Посейдон був покровителем аристократії, а Афіна — демократії. Отже, скульптурна сцена на фронтоні відображала перемогу демократії над аристократією. На східному фронтоні зображено народження Афіни з голови Зевса. За колонадами, навколо головного приміщення храму — цели, на стінах був барельєфний фриз (Зофор), що зображав панафінейську процесію