Архітектура раннього відродження

Раннє Відродження (італ. il primo Rinascimento) є періодом епохи Відродження (XIV-XVII ст.), в основі якого лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму та волі, її творчих сил. Істинною метою мистецтва, на думку італійців, мало стати відтворення живого людського тіла. Усе інше, за словами Мікеланджело, порожня забава, яку можна надати меншим талантам. «Для мистецтва потрібне одне, - говорив Челліні, - уміти чудово виписати чоловічий і жіночий торс». Людське тіло представлено в їхніх картинах здоровим, енергійним, атлетичним. Воно схоже з античним тілом Греції. Кожний м’яз, суглоб, хвилястий вигин тіла вивчений до найдрібніших подробиць, переданий з надзвичайною досконалістю. Раннє Відродження умовно поділяється на два етапи - проторенесанс та саме Раннє Відродження.

У добу кватроченто вражає щедрість, багатоманітність художньої творчості, що полилася наче з рогу достатку. Архітектура, скульптура і живопис у цю добу переходять з рук ремісників до професійних майстрів. Художник своєю творчістю стверджує свою власну індивідуальність у мистецтві

У своєму структурному і декоративно-образотворчому єдностіренесансна архітектура змінила вигляд собору - його центричнукупольне споруда не придавлює людини, але і не відриває від землі, асвоїм величним підйомом як би стверджує верховенство людини над світом.

З кожним десятиліттям XV ст. світське будівництво приймає в Італіївсе більшого розмаху. Чи не храму, навіть не палацу, а будівлі громадськогопризначення випала висока честь бути первістком справді ренесансногозодчества. Це флорентійський Виховний будинок для підкидьків, до спорудиякого Брунеллески приступив у 1419

Чисто ренесансні легкість і витонченість відрізняють це створеннязнаменитого архітектора, який виніс на фасад широко відкриту арочну галерею зтонкими колонами і цим як би зв'язав будівля з площею, архітектуру -

"Частина життя" - з самою частиною міста. Чарівні медальйони з покритоюглазур'ю обпаленої глини із зображеннями сповитих новонароджених прикрашаютьневеликі тимпани, барвисто пожвавлюючи всю архітектурну композицію.

Струнко розчленовані в своїх могутніх горизонтальних фасадах, без веж іарочних злетів, величаві, ставний і картини флорентійські палаци: палаццо

Архітектура. В архітектурі Італії перші паростки нових тенденцій часу були помітні вже на початку XV століття. Одним з основних моментів стала відмова від кам'яної каркасної конструкції готики та перехід на нову конструктивну систему, спрощену, економічну, достатньо гнучку. Це була низка споруд з цегляними стінами та склепінням (коробковим, хрестовим, зімкнутим, вітрильним, сферичним, ляльковим), у яких частково застосовувалося дерево. Цегляні конструкції облицьовували — тиньком, каменем чи мармуром. Це покриття використовувалося як зовнішній шар, що набував декоративно-пластичного вигляду. В епоху Відродження в сфері мистецтв на перший план виходить творча особистість майстра-художника, майстра-архітектора з власною індивідуальністю. Архітектор епохи Відродження приходить на зміну цеховому майстрові готики. У світову історію Італійський Ренесанс вписав імена Брунеллескі, Мікеланджело, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Браманте, Альберті та інших.

До числа найбільш характерних мотивів архітектури раннього Відродження варто віднести: аркаду на невеликих колонках; філенки* в рамках; лопатки чи пілястри з ланцюжковим, канделябровим орнаментом; великий виступ карнизу, що вінчає фасади будівель; у період зрілого Відродження — мотив римської архітектурної комірки (замість аркади) тощо.

16.Італійський Живопис раннього відродження, основні жанри, художні досягнення, провідні майстри. Справжній початок нової епохи справедливо пов'язується з ім'ям живописця-реформатора Джотто ді Бондоне (1266-1337) з Флоренції.

Він був провісником Ренесансу (Проторенесанс). Його мистецтво знаменувало собою відхід від середньовічних канонів та ствердження того мистецтва, яке виражає все: і божественне, і людське. Джотто стверджував природне мистецтво, і разом з тим привабливе та гармонійне. Мірилом його художнього смаку стала моральна реалістична ідея, згідно їй почуття не гіперболізується, а переводиться в дію. Майстер вдається до типово живописного засобу — передачі світовідчуття цілком за допомогою кольору (”Мадонна на троні”). Живопис Джотто — це не ілюстрація священної історії, це саме живопис з властивими йому специфічними виражальними засобами. З-поміж робіт Джотто краще з усіх збереглися фрески Капелли дель Арена (Скровеньї) у місті Падуя (1303-1306). Тут фрески розташовані у три ряди вздовж глухої стіни. Інтер'єр простої одноніфної Капелли освітлюється п'ятьма вікнами на протилежній стіні. Внизу на живописно імітованім цоколі з рожевих та сірих квадратів розміщено 14 алегоричних фігур пророків та благодійників. Над входом у Капелу — розпис "Страшний суд", на протилежній стіні — сцена "Благовіщення". 38 сцен з життя Христа та Марії Джотто поєднав у витончене ціле, створивши великий епічний цикл. Євангелічні сюжети представлені Джотто як реальні події. Живою мовою розповідається про проблеми та почуття, які хвилювали людей у всі часи: про щиросердність та взаєморозуміння ("Зустріч Марії та Єлизавети", "Зустріч Іоакіма та Анни біля Золотих воріт"), про глибину скорботи, смиренності та одвічну сильну материнську любов („Оплакування”). Сцена сповнені внутрішньої напруги, як, наприклад, „Воскресіння Лазаря”, іноді пронизливі у своєму трагізмі "Несіння хреста".

Художники стали бачити світ інакше: площинні, ніби безтілесні зображення середньовічного мистецтва поступилися місцем тривимірному, рельєфному, опуклому просторові. Головним досягненням нового живопису була перспектива: вперше за довгі століття зображення ніби набуло реальності, відчутності. Найбільші художні школи Італії знаходились у Пізі та Сієні. На початку XV ст. Відродження в Італії остаточно перемогло готику. Виник могутній осередок ренесансної культури у Флоренції. Творчість великих майстрів кватроченто (Раннє Відродження) пронизане ідеалами гуманізму, воно піднімає людину над рівнем буденності — Донателло, Мазаччо, Ботічеллі („Народження Венери”).

Славетні художники епохи посіли чільне місце у суспільному житті, уособлюючи в очах сучасників дух та славу нації. Творчість їх відрізняється різнобічністю та широтою, про що свідчать психологічні образи Леонардо да Вінчі, гармонійна досконалість мистецтва Рафаеля, грація та чуттєвість Корреджіо, могутній драматизм та титанічний розмах творчості Мікеланджело. Еволюція венеціанського живопису чінквеченто відобразилася у творчій біографії Тиціана. В раннім періоді Тиціан був близький до Джорджоне (Художник венеціанського Високого Відродження, який першим звернувся до міфологічних сюжетів. Пейзаж, природа, прекрасне оголене тіло —об'єкти поклоніння для нього.) з котрим

співпрацював. У порівнянні з Джорджоне Тиціан менш ліричний та витончений, його жіночі образи більш «приземлені», однак по-своєму не менш привабливі. Спокійні, золотоволосі, повнотілі жінки Тиціана – то оголені, то в багатому вбранні — це сама природа, «вічна краса», не добра і не зла, не розумна і не тупа, у своїй відвертій чуттєвості абсолютно цнотлива. Природа, жінка, живопис, — не розділі поняття для Тиціана.

Рафаель виконував роботи різноманітних жанрів. На замовлення папи Юлія II він в 1509 році виконує розписи особистих папських кімнат (станц) у Ватіканському палаці. В станці делла Сенья — тура (кімнаті підписів, печаток) він написав чотири фрески-алегорії основних сфер духовної діяльності людини: філософії, поезії, богослов'я і юриспруденції. Рафаель виконав ці теми у вигляді багатофігурних композицій, що представляли іноді справжні групові портрети, характерні як своєю індивідуальністю, так і типовістю. Саме у цих портретах Рафаель втілив гуманістичний ідеал прекрасної інтелектуальної людини, за уявленням Ренесанса. Офіційна програма розпису станц делла Сеньятура стала відображенням ідеї примирення християнської релігії з античною культурою. Художня реалізація цієї програми Рафаелем — сином свого часу — вилилась у перемогу світського начала над церковним.