Закономірності розподілу судин.

Всі кровоносні судини відповідно до будови різних частин тіла та систем органів, особливостей їх іннервації поділяють на:

 

а) судини, що починають та закінчують мале і велике коло кровообігу - аорта і легеневий стовбур, порожнисті й легеневі вени;

 

б ) магістральні судини, що розподіляють кров по організму, великі і се­редні позаорганні артерії м'язового типу й позаорганні вени;

 

в ) внутрішньоорганні судини, що забезпечують обмінні процеси, внутрішньоорганні артерії, вени і капіляри.

 

 

 

Для тулуба характерний сегментарний розподіл судин:

сегменту тіла відповідає судинний сегмент - судини хребців, спинного мозку, міжре­берні артерії.

 

Кожна частина тіла має один великий артеріальний стовбур:

- тулуб - аорту,

- кожна половина голови і шиї - загальну сонну артерію;

- верхня кінцівка - підключичну артерію, яка переходить у пахвову артерію;

- нижня кінцівка - зовнішню клубову, яка переходить у стегнову артерію.

Подальший розподіл цих головних магістральних судин відповідає орга­нам, що складають дану частину тіла.

 

У грудній порожнині артерії ділять­ся на:

- парні, наприклад, бронхіальні артерії легенів,

- непарні - артерії сер­цевої сумки, стравоходу, діафрагми.

 

У черевній порожнині артерії мають:

- парний (надниркові залози, ниркові) і

- непарний (діафрагмальна, черев­ний стовбур, верхня і нижня брижові) поділ.

 

Артерії віддають гілки до кісток, суглобів, м'язів.

Розташування артерій має сувору закономірність:

- на тулубі і шиї вони розташовані по передній стінці та спереду до хребта,

- на розгинальних по­верхнях, на спині і потилиці великих судин немає,

- на кінцівках артерії проходять по їх згинальних поверхнях у захищених місцях,

- у деяких ділянках тіла окремі частини артерій проходять поверхнево, вкриті шкірою, підшкірною жировою клітковиною і фасцією. У цих місцях ар­терії можна притиснути до кісток (скронева, зовнішня сонна, плечова, ліктьова, променева, стегнова тощо), пальпаторно оцінити пульс, а також зупинити кровотечу

 

Артерії йдуть до органів від місця розгалуження (ут­ворення) найкоротшим шляхом.

Місце входження судинно-нервового пучка до органа називається воротами.

 

Топографія судин в органі відповідає його будові, функції і розвитку:

- у зв'язках, м'язах і нервах, що мають паралельний хід волокон, судини проходять уздовж волокон;

- у нир­ках, печінці, легенях, які мають частки, судини підходять до кожної із них;

- в органах, що мають трубчасту будову (кишка, маткові труби), судини проходять перпендикулярно до осі органа.

 

Функціональна характеристика судин.

У функціональному відношенні всі кровоносні судини можна поділити на такі типи:

- амортизувальні судини,

- судини опору, або резистивні,

- судини-сфінктери,

- обмінні,

- ємнісні,

- шунтувальні.

 

Амортизувальні судини — це су­дини еластичного типу — аорта і легене­вий стовбур. Завдяки значним пружним властивостям їхньої стінки вони згладжу­ють, амортизують різкі коливання тиску в артеріальній системі після кожного ви­штовхування серцем крові й підтримують безперервний плин крові від аорти по всіх судинах.

 

Судини опору (резистивні судини) — це переважно артерії м'язового типу: дрібні артерії та артеріоли, які чинять найбільший опір рухові крові. Звужуючись або роз­ширюючись за рахунок скорочення чи роз­слаблення гладких м'язів стінки, вони змінюють свій опір і таким чином здійсню­ють перерозподіл крові між органами й тка­нинами. Їх ще називають

«периферичним серцем»

Звичайно опір руху крові чинять також інші кровоносні судини: магістраль­ні артерії, капіляри, венули й вени різного діаметра. Проте найбільший внесок (май­же 50 %) у створення загального судин­ного опору роблять кінцеві артерії й арте­ріоли, через що й дістали назву судин опо­ру. Це передкапілярні судини опору. Капі­ляри також беруть участь у загальному опо­рі, тоді як опір післякапілярних судин — венул і вен — дуже незначний (6-7 %).

 

Передкапілярні артеріоли (судини-сфінктери)— це відгалуження артеріол, від яких відходять капіляри, де містяться ос­танні в артеріальному руслі гладкі м'язові клітини (всього 2-3); вони утворюють пе­редкапілярнісфінктери. Під час їх скоро­чення сфінктер стискається і в капіляр не надходить кров. Таким чином, передкапі­лярні артеріоли регулюють кількість від­критих капілярів. Це «крани судинної системи»

 

До обмінних судин належать капі­ляри й венули, стінка яких позбавлена серед­ньої і майже повністю зовнішньої оболо­нок. Завдяки цьому через неї відбувається обмін речовин між кров'ю і прилеглими тканинами.

 

Ємнісні (акумулюючі ) судини — це дрібні, середні й великі вени, які можуть розпрямлятись і розтягуватись, утримуючи досить значний об'єм крові. Так, у спокій­ному стані організму у венах міститься понад 70 % загального об'єму крові, тоді як в артеріях — 15 і в капілярах — до 10 % крові. Ємнісну функцію виконують також депо крові.

 

Шунтувальні судини (артеріовеноз­ні анастомози) — це досить дрібні судини (20-500 мкм у діаметрі) з добре розвине­ним м'язовим шаром, які з'єднують між собою артеріоли з венулами. Їхня функція полягає в шунтуванні, перекиданні артері­альної крові у венозне русло в обхід капіля­рів.

Вони є в тих тканинах, де з тих чи ін­ших причин виникає потреба в припиненні руху крові через капіляри без зупинки кро­вотоку в цій ділянці судинного русла. На­приклад, у шкірі на холоді анастомози відкриваються і кров переходить з артерій у вени, не потрапляючи до поверхнево роз­міщених капілярів, що зменшує втрати тепла організмом. За потреби віддати надлишок тепла анастомози, навпаки, закриваються, і тоді кров тече через капіляри, шкіра набуває рожевого кольору — віддається тепло. Подібні артеріовенозні анастомози є в тон­кій кишці, в легенях.

Вони регулюють капі­лярний кровообіг, пристосовуючи його до процесів секреції і транспорту в кишках і розвантажуючи правий шлуночок серця при звуженні судин малого кола кровообігу.

 

Крім артеріовенозних існують також артеріо-артеріальні та вено-венозні анастомо­зи, які з'єднують між собою сусідні одно­йменні судини, забезпечуючи нормальний кровотік в органі чи тканині у разі закупо­рювання однієї з судин. Особливо добре розвинені вено-венозні анастомози в під­шкірній клітковині, брижі, стінках травно­го каналу.

 

 

Депо крові — це ті органи, які не тільки здатні містити в своїх судинах великі об'є­ми крові, а й можуть активно виводити її до кровоносного русла.

 

Наприклад, селезінка, печінка, легені, шкіра, незважа­ючи на відносно невелику масу, разом містять майже половину всієї крові організму і мо­жуть виштовхнути 40-50 % утримуваної у своїх судинах крові. У людини депо крові менш розвинені, ніж у тварин, а у більшості ссавців вони можуть утримувати понад 50 % всієї крові організму і за пот­реби викидати в судинне русло до 30-50% депонованої крові.

Механізм депонування крові в усіх депо крові в принципі однаковий: тонкостінні дрібні судини — пазухи, венули або вени легко розпрямляються і розтягуються під­вищеним тиском і вміщують досить значні об'єми крові. При цьому сфінктери у місці виходу судин із органа, скорочуючись, частково чи повністю перекривають вени і забезпечують утримання в органі депоно­ваної крові.

У разі потреби (фізичне на­вантаження, емоційне напруження, крово­втрата) збудження симпатичної нервової системи спричинює звуження депонуючих судин, розслаблення сфінктерів і вихід крові в судинне русло.

 

Селезінка масою, що не перевищує 1 % маси тіла, утримує близько 15 % усієї крові і здатна викидати у системний кровообіг до 75% депонованої крові.

Кров надхо­дить до селезінки однойменною артерією, накопичуючись у венозних синусах — тон­костінних утворах, що легко розтягуються, наповнюючись кров'ю. На межі між сину­сами й венулами є сфінктери, які, скорочу­ючись, майже повністю перекривають вихід з синуса.

 

Печінка також є важливим депо крові. В її судинах, переважно ворітних і печін­кових венах і синусоїдах міститься до 20 % всієї крові, яка не вилучається з кровообі­гу, як у селезінці, а постійно, хоча й по­вільно, тече крізь печінку.

Швидкість онов­лення крові в печінці й процеси депону­вання та мобілізації крові залежать від співвідношення швидкості припливу крові до печінки та її відтоку. Відтік регулюєть­ся сфінктерами печінкових вен.

Адреналін і симпатичні нерви сприяють розкриванню цих сфінктерів і звуженню внутрішньопечінкових судин, що зумовлює швидкий ви­кид майже половини депонованої в печінці крові.

Гістамін, навпаки, викликає звужен­ня сфінктерів і розширення вен печінки, збільшуючи об'єм депонованої крові в ній.

 

Легені. У легенях міститься близько 10 % всієї крові організму, причому вона розподіляється не тільки у венах, айвартеріях, стінка яких значно тонша і здат­на більше розтягуватись, ніж в артеріях великого кола кровообігу.

Депонована в легенях кров мобілізується під час фізич­ного навантаження, гіпоксії, але найчастіше це відбувається у випадках ортостазу: пе­рехід людини з горизонтального положен­ня до вертикального головою догори зу­мовлює зменшення об'єму крові в легенях більш ніж на ЗО %. Коли людина лягає, кровонаповнення легень збільшується, а об'єм циркулюючої крові у великому колі кровообігу відповідно зменшується.

 

Шкіра. Вени й капіляри шкіри у люди­ни можуть містити близько 1 л крові. Де­понування крові шкірою здійснюється зде­більшого для забезпечення терморегуляції.

На холоді, коли виникає потреба зменшити тепловіддачу, пре- і посткапілярні сфінктери закриваються, а розміщені глибше в під­шкірній клітковині артеріовенозні анасто­мози відкриваються. Депонована в капіля­рах і венулах поверхневих шарів шкіри кров вилучається з кровообігу і відіграє роль термоізоляції, а кровообіг здійснюєть­ся через анастомози. За потреби віддати зайве тепло кровотік у капілярах шкіри зростає, але тепер кров не депонується, а швидко проходить капілярами у вени, по­вертаючись до серця.

 

 

Нервовий і гуморальний механізми регуляції тонусу судин. Особливості механізмів регуляції судин мікроциркуляторного русла. Роль ендотелію в регуляції судинного тонусу. Основні рефлексогенні зони: баро- і хеморецептори каротидного синусу та дуги аорти.

Регуляція системного кровообігу здійснюється переважно цент­ральними нервовими й гуморальними механізмами та місцевими механізмами.

 

Місцеві меха­нізми - як гуморальні, так і нервові відіграють у цих процесах незнач­ну роль. Місцеві міогенні механізми пов'язані з розтяганням стінки судин, механічним відкриттям кальцієвих каналів, входом Са2+, підви­щенням сили скорочення (звуження судини) та зростанням динаміч­ної зони контакту - посилення скорочення.

До місцевих нервових ме­ханізмів відносять аксон-рефлекс, місцевих гуморальних - метаболіти, калікреїнкінінову систему, локальну ренінангіотензинову систему.

 

Центральні механізми регуляції системного кровообігу обумов­лені симпатичними й парасимпатичними рефлексами автономної нервової системи, які можуть бути як умовними, так і безумовними, власними та спряженими. Здійснюються вони гемодинамічним цент­ром і спрямовані на забезпечення об'ємного кровообігу. Це дося­гається підтриманням необхідного градієнта тиску та регуляції пери­феричного опору внаслідок регуляції хвилинного об'єму кровообігу.

Судинний тонус.

Кровоносні судини в тілі людини і тварин постійно перебува­ють у стані деякого звуження. Такий стан сталого част­кового звуження судин дістав назву судин­ного тонусу.

Цей тонус підтримується ім­пульсами, які надходять до судин по симпа­тичних нервах з частотою 0,5-2 імп/с; він називається нейрогенним судинним то­нусом.

Та частина судинного тонусу, яка зберігається після денервації судин, нази­вається залишковим, або базальним, то­нусом.

 

Найпоширенішою теорією виникнення базального тонусу є міогенна гіпотеза Б. Фолкова.

 

Судинна стінка має такі властивості як:

- еластичність,

- розтяжимість,

- скоротливість.

 

В стінці судин є багато еластичних та колагенових волокон і м`язових клітин.

Еластичних елементів особливо багато в інтимі судин. Їх натягнення створює еластичне напруження судинної стінки, яке протидіє тиску крові в судинах.

Колагенових волокон багато в середній і зовнішній оболонках судин, але їх еластичність набагато менша, тому вони створюють більших опір розтягненню, ніж еластичні волокна. Колагенові волокна починають протидіяти розтягненню тільки тоді, коли судина розтягнена до визначеної максимальної межі.

З еластичними і колагеновими волокнами анатомічно пов`язані гладком`язові клітини. Але якщо волокна є пасивною складовою тонусу судин, то м`язові клітини активно впливають на його величину і кровоток в судинах. Скорочуючись і натягуючи волокна, гладкі м`язові клітини створюють активне напруження стінки судини – судинний тонус.