Звідси починаються рефлекси, що регулюють системну гемодинаміку.

За місцем розміщен­ня рецепторів серцево-судинні рефлекси прийнято поділяти на:

- власні,

- спря­жені.

 

Власні рефлекси.

До цієї групи на­лежать рефлекси, що виникають під час подразнення рецепторів, розміщених у са­мій серцево-судинній системі. Це, як пра­вило, рефлекси з головних рефлексоген­них зон.

 

Рефлекс із дуги аорти.

Перший з цієї групи рефлексів було відкрито в 1866 р. російським ученим І. Ф. Ціоном у лабораторії Карла Людвіга. Тому його часто називають рефлексом Ціона—Люд­віга. Рецептивним полем цього рефлексу є стінка дуги аорти, де розміщені числен­ні механорецептори, що подразнюються розтяганням стінки аорти при підвищенні артеріального тиску – це баро­рецептори. Імпульси від барорецеп­торів по аферентних волокнах депре­сорного нерва йдуть до судинорухового центру довгастого мозку і через зону Б зумовлюють його гальмування. Внаслідок цього частота імпульсів, що йдуть по сим­патичних нервах до кровоносних судин, зменшується або потік імпульсів припи­няється зовсім, судини розширюються, артеріальний тиск знижується. Одночас­но барорецепторні імпульси збуджують центр, який через парасимпатичні нерви пригнічує роботу серця, що також сприяє рефлекторному зниженню артеріального тиску. Ці процеси схематично зображено на мал. 43.

 

Тобто, закон Ціона – Людвіга звучить так:

при підвищенні артеріального тиску в дузі аорти подразнюються барорецептори її стінки і, як результат – збуджується судинно – руховий центр довгастого мозку, в результаті чого кровоносні судини розширюються, артеріальний тиск знижується.

 

 

За умов нормального тис­ку судиноруховий центр перебуває під постійним гальмівним впливом барорецеп­торів.

При зниженні артеріального тиску це гальмування ослаблюється, збудження судинорухового центру зростає, судинний тонус підвищується, частота і сила скоро­чень серця збільшуються, і в результаті відбувається рефлекторне підвищення артеріального тиску.

 

Рефлекси з хеморецепторів

головних рефлексогенних зон.

В ділянці розгалу­ження загальної сонної артерії на зовніш­ню і внутрішню, а також на поверхні дуги аорти розміщені невеличкі округлі тіль­ця діаметром кілька міліметрів — сонні (каротидиі) та аортальні тільця. Вони пронизані густою сіткою кровоносних ка­пілярів, що отримують кров з прилеглих артерій. У цих тільцях скупчена велика кількість хеморецепториих нервових за­кінчень, подразнюваних змінами хімічного складу крові, переважно нестачею кисню (гіпоксія), а також збільшенням концент­рації С0₂ в крові. Сигнали від цих хемо­рецепторів надходять до дихального й судинорухового центрів, призводячи до посилення вентиляції легень і підвищення артеріального тиску.

 

Крім того, до цієї групи слід віднести також рефлекси з механорецепто­рів серця, які лежать в основі

рефлексу Бейнбріджа - під час подразнення механорецепторів правого передсердя роз­тяганням його стінок кров'ю і виникає прискорення скорочень серця.

Спряжені рефлекси

зумовлюють зміни артеріального тиску у відповідь на подраз­нення механо- та хеморецепторів, розміще­них за межами серцево-судинної системи (внутрішні органи, скелетні м'язи, шкіра). Це рецептори тиску.

Вони беруть участь переважно в місцевих перерозподільних реакціях кровотоку.

 

Так, розтягування балончиком шлунка, ки­шок чи сечового міхура або електричне подразнення аферентних нервів від шкіри чи скелетних м'язів тварини зумовлює як підвищення, так і зниження артеріального тиску.

Подразнення рецепторів, що розташовані поза судинним руслом, також рефлекторно (частіше через центри симпатичної нервової системи) приз­водить до змін у діяльності серця. Сильні подразнення можуть різко підви­щити тонус блукаючого нерва.

 

Наприклад, у разі сильного удару в епігастральну ділянку (рефлекс Гольца) може відбутися зупинка серця, оскільки потік імпульсів від подразнених кишок і шлунка різко підвищує тонус блу­каючого нерва.

 

Рефлекторне зростання частоти і сили серцевих скорочень відбувається і в разі больових подразнень, м'язової роботи тощо.

 

Слід зазначити принципово різне значення місцевих та екстракардіаль-них механізмів у регуляції роботи ССС.

Місцеві рефлекси запобігають підвищенню тиску в артеріальній системі, а екстракардіальні - нормалізу­ють уже підвищений артеріальний тиск.

 

Ці особливості спряжених реф­лексів пов'язані з їх регіонарним характе­ром:

рефлекторна відповідь захоплює кро­воносні судини лише в ділянці подразнення і на системний артеріальний тиск істотно вплинути не може.

Ймовірно, ці рефлек­си можуть замикатись на рівні спинного мозку.

Якщо власні рефлекси головних реф­лексогенних зон є стабілізувальними — во­ни підтримують артеріальний тиск на пев­ному сталому рівні й забезпечують нор­мальну роботу серцево-судинної системи,

то спряжені рефлекси переважно дестабі­лізують систему кровообігу — спричи­нюють перерозподіл крові між різними органами і зумовлюють зміни артеріаль­ного тиску.

Фізіологічна роль останніх рефлексів полягає у пристосуванні кро­вопостачання органів, рецептори яких подразнюються, до нових умов функці­онування, спричинених тим самим подраз­ненням.

 

 

Роль різних ефекторних систем у ре­гуляції судинного тонусу.

Симпатична ад­ренергічна іннервація є універсальною, оскільки охоплює судини всіх органів і тканин тіла, вона є тонічно активною, підтримує судинний тонус, а її збудження звужує кровоносні судини.

Симпатична адренергічна іннерва­ція не тільки звужуює кро­воносні судини, а й розширює їх. Ця іннервація підтримує нейрогенний компо­нент судинного тонусу, а отже, й артеріаль­ний тиск, шляхом надсилання до судин нер­вових імпульсів з невеликою, але більш-менш сталою частотою (0,5-2 імп/с). Закінчення адренергічних симпатичних волокон виділяють медіатор норадреналін, тому їх називають адренергічними.

 

Симпатична холінергічна іннервація контролює суди­ни лише скелетної мускулатури, вона то­нічно неактивна, тобто в її волокнах потен­ціалів дії впродовж більшої частини часу немає. Медіатором симпатичних судинорозширювальних во­локон є ацетилхолін, тому їх називають холінергічними. Вони іннервують пере­важно кровоносні судини скелетної муску­латури і серця. Ці нер­вові волокна при подразненні розширюють судини тих м'язів, які мають працювати, кровотік у них зростає, і таким чином здійснюється передстартова підготовка м'язів до напруженої фізичної роботи.

Парасимпатична судинорозширюваль­на іннервація. Роль парасимпатичної нер­вової системи в безпосередній іннервації судин незначна. Парасимпатична іннер­вація охоплює менше органів (сек­реторні залози, статеві органи) і здебіль­шого розширює їх судини не прямо, а за допомогою фізіологічно активних речовин, що виробляються під час посиленого функ­ціонувати, зумовленого збудженням пара­симпатичних волокон.