Епідеміологія для стоматологів

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ДЛЯ СТОМАТОЛОГІВ

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

практичних занять з епідеміології для студентів 4 курсу стоматологічного факультету

на осінній семестр 2012-2013 рр.

Модуль «Епідеміологія»

№№ п/п	Т Е М А	К-сть годин
1.	Основні епідеміологічні поняття, резервуари та джерела збудників інфекційних хвороб, механізм, чинники та шляхи передачі збудників інфекційних хвороб.
2.	Дератизація. Дезінсекція. Дезінфекція та стерилізація..
3.	Організація і проведення імунопрофілактики. Препарати для створення активного і пасивного імунітету. Щеплення планові та за епідемічними показаннями.
4.	Осередок інфекційної хвороби і заходи щодо його ліквідації. Профілактична і протиепідемічна робота поліклініки.
5.	Протиепідемічні заходи в осередках інфекцій з аерогенним механізмом передачі (кір, дифтерія, грип).
6.	Протиепідемічні заходи в осередках інфекцій з фекально-оральним механізмом передачі (шигельози, гепатит А).
7.	Протиепідемічні заходи в осередках інфекцій з трансмісивним (малярія,) та контактним механізмом передачі (гепатит В,С, ВІЛ-інфекція).
8.	Внутрішньо лікарняні інфекції та їх профілактика. Особливості проведення профілактичних та протиепідемічних заходів в лікувально-профілактичних закладах стоматологічного профілю.
	Підсумковий модульний контроль
	Разом

Затверджено на засіданні кафедри

Протокол № 1 від 31 серпня 2012 р.

Завідувач кафедри гігієни, соціальної медицини,

Мікробіології та імунології, професор С.М. Куріло

СТРУКТУРА ЗАЛІКОВОГО КРЕДИТУ МОДУЛЮ 1 «ЕПІДЕМІОЛОГІЯ»

Тема	Практичне заняття	СРС
Модуль «Епідеміологія»
Змістовий модуль «Епідеміологія»
1.Основні епідеміологічні поняття, резервуари та джерела збудників інфекційних хвороб. Механізми, чинники та шляхи передачі збудників інфекційних хвороб.	2.0	1.0
2.Дератизація. Дезінсекція. Дезінфекція та стерилізація..	2.0	1.0
3.Організація і проведення імунопрофілактики. Препарати для створення активного і пасивного імунітету. Щеплення планові та за епідемічними показаннями.	2.0	1.0
4.Осередок інфекційної хвороби і заходи щодо його ліквідації. Профілактична і протиепідемічна робота поліклініки.	1.0	1.0
5.Протиепідемічні заходи в осередках інфекційних хвороб.	3.0	3.0
6. Внутрішньолікарняні інфекції та їх профілактика. Особливості проведення профілактичних та протиепідемічних заходів в лікувально-профілактичних закладах стоматологічного профілю.	2.0	1.0
Підсумковий модульний контроль	2.0	1.0
Усього годин – 23,0	14.0	9.0
Кредитів ЕСТS - 0,75

Завідувач кафедри гігієни, соціальної медицини,

Мікробіології та імунології, професор С.М. Куріло

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ МОДУЛЬ «ЕПІДЕМІОЛОГІЯ»

№№ пп	Тема	Кількість годин	Вид контролю
1.	Підготовка до практичних занять –теоретична підготовка та опрацювання практичних навичок		Поточний контроль, ситуаційні задачі
2.	Епідеміологічний метод дослідження		Поточний контроль
3.	Епідеміологія та профілактика туберкульозу		-″-
4.	Епідеміологія та профілактика холери		-″-
5.	Епідеміологія та профілактика менінгококової інфекції.		-″-
6.	Підготовка до підсумкового модульного контролю.		Підсумковий модульний контроль
РАЗОМ 9

РОЗПОДІЛ БАЛІВ ДЛЯ ОЦІНКИ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТА

Модуль «Епідеміологія

Модуль «Епідеміологія»	Оцінка в балах
Тема №№ 1-8	«5»- 15; «4» -11; «3»- 8; «2» -2
За поточну навчальну діяльність: максимальна кількість балів мінімальна кількість балів
За підсумковий модульний контроль: максимальна кількість балів мінімальна кількість балів
Разом: максимальна кількість балів мінімальна кількість балів

Примітка: При засвоєнні теми за традиційною системою студенту присвоюються бали: «5» - 15 балів; «4» - 11 балів; «3» - 8 балів; «2» - 2 бали. За написання індивідуальної самостійної роботи присвоюються такі бали: «5» - 10 балів; «4»- 8 балів; «3» - 6 балів; «2» - 2 бали.

Максимальна кількість балів за поточну навчальну діяльність студента -120 балів.

ПИТАННЯ ДО ТЕОРЕТИЧНОЇ ЧАСТИНИ ЗАЛІКУ З ЕПІДЕМІОЛОГІЇ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ 8-ГО СЕМЕСТРУ СТОМАТОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

Білет 1.

1. Епідеміологія як наука та її місце в сучасній медицині. Предмет вивчення епідеміології

2. Прояви та закономірності епідемічного процесу. Основні визначення та характеристики

3. Стерилізація: основні поняття, методи, етапи, контроль якості стерилізації

Білет 2.

1. Основні етапи розвитку епідеміології. Внесок вітчизняних вчених до її розвитку

2. Вплив соціальних і природних факторів на епідемічний процес.

3. Імунопрофілактика: основні поняття, призначення, основні шляхи і методи імунізації населення

Білет 3.

1. Епідеміологічний метод дослідження: визначення, мета і методичні прийоми

2. Природна осередкованість інфекційних хвороб. Епідеміологічна характеристика.

3. Задачі, методи і засоби активної імунізації населення

Білет 4.

Визначення поняття «епідемічний процес». Рушійні сили та механізм його розвитку

1. Класифікації інфекційних хвороб. Епідеміологічна класифікація за Л.В. Громашевським

4. Задачі, методи і засоби пасивної імунізації населення

Білет 5.

1. Біологічні фактори епідемічного процесу: «збудник інфекції», «джерело інфекції», «сприйнятливий

організм». Їх епідеміологічна характеристика

2. Загальна епідеміологічна характеристика кишкових інфекцій

3. Календар щеплень в Україні: характеристика основних видів імунізації за календарем

Білет 6.

1. Визначення поняття «патогенність», «вірулентність», «контагіозність», «імуногенність» збудника інфекції

2. Загальна епідеміологічна характеристика інфекцій дихальних шляхів

3. Основні вимоги до організації і проведення щеплень: місце, методи і технологія проведення щеплень, показання і протипоказання до проведення щеплень; вимоги до вакцинних препаратів тощо

Білет 7.

1. Визначення поняття «епідемічний осередок». Характеристика

2. Загальна епідеміологічна характеристика кров’яних інфекцій

3. Імунопрофілактика вірусних гепатитів в стоматології

Білет 8.

1. Визначення поняття «механізм передачі» збудника інфекції. Стадії здійснення механізму передачі

2. Загальна епідеміологічна характеристика інфекцій зовнішніх покривів

3. СНІД: характеристика збудника, джерел та механізму розвитку інфекції

Білет 9.

1. Визначення поняття «шляхи передачі» збудника інфекції

2. Інфекційні хвороби, що можуть передаватися в стоматологічній практиці. Профілактика

3. Шляхи передачі збудника СНІД, сприйнятливість людей до ВІЛ

Білет 10.

1. Визначення поняття «чинники передачі» збудників інфекції. Кінцеві і проміжні чинники передачі

2. Основні напрямки боротьби з інфекційними хворобами. Характеристика

3. Заходи щодо хворих на СНІД і носіїв ВІЛ, а також до осіб, які спілкувалися з хворим

Білет 11.

1. Місця основної локалізації збудників в організмі «хазяїна». Основний закон теорії механізму передачі

2. Напрямки профілактики, спрямовані на джерела інфекційних хвороб

3. Особливості профілактики ВІЛ-інфекції в стоматології

Білет 12.

1. Типи механізму передачі збудника інфекції

2. Напрямки профілактики, спрямовані на механізм передачі інфекційних хвороб

3. Загальна характеристика вірусних гепатитів

Білет 13.

1. Людина як джерело збудників інфекційних хвороб. Епідеміологічна характеристика

2. Напрямки профілактики, спрямовані на сприйнятливість організму до інфекційних хвороб

3. Вірусний гепатит В: збудник, джерела, механізм зараження, шляхи передачі, профілактичні заходи

Білет 14.

1. Епідеміологічна характеристика різних періодів клінічного перебігу інфекційних захворювань

2. Протиепідемічні заходи щодо інфекційного хворого та носія збудників інфекції

3. Вірусний гепатит С: збудник, джерела, механізм зараження, шляхи передачі, профілактичні заходи

Білет 15.

1. Епідеміологічна характеристика носіїв збудників інфекційних хвороб. Категорії носіїв

2. Дезінфекція. Загальні поняття. Види дезінфекції. Характеристика осередкової дезінфекції

3. Особливості загальної профілактики парентеральних вірусних гепатитів в стоматології

Білет 16.

1. Тварини як джерела збудників інфекційних хвороб. Епідеміологічна характеристика

2. Профілактична дезінфекція. Методи дезінфекції. Характеристика механічних і фізичних методів

3. Дифтерія: механізм розвитку епідемічного процесу та профілактичні заходи

Білет 17.

1. Основні положення теорії саморегуляції паразитарних систем. Епідеміологічне значення

2. Хімічні і біологічні методи дезінфекції. Характеристика хімічних дезінфектантів. Найважливіші умови застосування розчинів хімічних дезінфікуючих засобів

3. Кір: механізм розвитку епідемічного процесу та профілактичні заходи

Білет 18.

1. Епідеміологічний анамнез: мета, методи збирання та аналізу інформації

2. Передстерилізаційне очищення: методи, етапи, контроль якості очищення

3. Особливості профілактики крапельних інфекцій в стоматології

ДЛЯ СТУДЕНТІВ 8-ГО СЕМЕСТРУ СТОМАТОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

1. На сучасному етапі розвитку епідеміологія сформувалася як наука про:

А. Фекально-оральний

В. Крапельний

С. Трансмісивний

Д. Контактний

Е. Пероральний

42. Шлях передачі – це:

А. Еволюційно вироблений спосіб переміщення збудника, який забезпечує паразиту зміну специфічних індивідуальних хазяїв з метою підтримування біологічного виду збудника

В. Сукупність елементів довкілля, які забезпечують перенесення збудника з одного організму в інший (харчовий шлях, водний шлях тощо)

С. Перенесення збудника від одного організму до іншого з допомогою чинників передачі

Д. Біотичні фактори довкілля, де відбувається накопичення збудника

Е. Абіотичні фактори довкілля, де відбувається накопичення збудника

Медична дезінсекція - це

А. Боротьба з синантропними комахами

В. Заходи, що запобігають розмноженню членистоногих

С. Заходи з попередження нападу членистоногих на людину

Д. Знищення членистоногих на усіх стадіях їх розвитку у в усіх місцях заселення

Е. Усе означене

123. Головним напрямком боротьби з мухами є:

А. Попередження утворення місць викладу

В. Знищення личинкової стадії

С. Знищення імаго

Д. Знищення зрілих мух

Е. Впровадження санітарно-технічних бар’єрів для мух

124. Система профілактичних заходів в дератизації включає:

А. Санітарні заходи

В. Будівельно-технічні заходи

С. Винищувальні заходи

Д. Агротехнічні заходи

Е. Будівельно-технічні, санітарні та агротехнічні заходи

125. Хімічні речовини, призначені для знищення гризунів, називають:

А. Бактерициди

В. Інсектициди

С. Ратициди

Д. Зоокумарини

Е. Приманки

126. Означте групу підвищеного ризику щодо ВІЛ-інфекції:

А. Наркомани

В. Повії та гомосексуалісти

С. Особи, які вступають у непорядні статеві зв’язки

Д. В’язні

Е. Усі означені

127. ВІЛ-інфікована людина є небезпечною для оточуючих:

А. Тільки в періоди, виражені клінічно

В. Лише в термінальній стадії

С. Тільки в стадії гострої інфекції

Д. Тільки в стадії безсимптомної інфекції

Е. Довічно

ЕТАЛОНИ ВІДПОВІДІ

до тестових питань з епідеміології для студентів 8 семестру стоматологічного факультету

1 – Е	31 – Д	61 – Е	91 – Д	121 – Е
2 – В	32 – С	62 – А	92 – А	122 – Е
3 – Д	33 – С	63 – Е	93 – А	123 – А
4 – Е	34 – Е	64 – Д	94 – Д	124 – Е
5 – Е	35 – Д	65 – Е	95 – Д	125 – С
6 – С	36 – В	66 – Е	96 – С	126 – Е
7 – С	37 – Д	67 – А	97 – Е	127 – Е
8 – В	38 – А	68 – Д	98 – Е	128 – Д
9 – А	39 – А	69 – С	99 – Е	129 – В
10 – Е	40 – А	70 – С	100 – А	130 – В
11 – Д	41 – Е	71 – Е	101 – Е	131 – Е
12 – А	42 – В	72 – Е	102 – Е	132 – Д
13 – Д	43 – Д	73 – В	103 – Е	133 – Е
14 – Д	44 – В	74 – Е	104 – Е	134 – А
15 – В	45 – А	75 – С	105 – В	135 – А
16 – Д	46 – Е	76 – Д	106 – В	136 – Е
17 – Е	47 – С	77 – В	107 – Е	137 – В
18 – Е	48 – Е	78 – В	108 – С	138 – С
19 – С	49 – Д	79 – С	109 – Д	139 – С
20 – В	50 – Д	80 – С	110 – А	140 – Д
21 – Д	51 – Е	81 – Е	111 – В	141 – Е
22 – Е	52 – Е	82 – Е	112 – В	142 – А
23 – Е	53 – Е	83 – А	113 – Д	143 – В
24 – А	54 – Е	84 – В	114 – Е	144 – Е
25 – Е	55 – А	85 – А	115 – Е	145 – Д
26 – Е	56 – Е	86 – Е	116 – С	146 – Е
27 – А	57 – С	87 – А	117 – Е	147 – Е
28 – Д	58 – В	88 – А	118 – Д	148 – В
29 – В	59 – С	89 – А	119 – С	149 – В
30 – С	60 – Д	90 – Е	120 – С	150 – Е

До факторів специфічної резистентності належать клітинний (природжений видовий і трансплацентарний) і набутий (природний і штучний) імунітет.

Таким чином, епідемічний процес потрібно розглядати як спосіб збереження збудника-паразита в природі як біологічного виду завдяки безперервному пасивуванню від одного сприйнятливого організму до іншого. При цьому на здійснення епідемічного процесу суттєвий вплив спричиняють біологічні, природні і соціальні фактори. Усі вони діють взаємопов’язано, обумовлюючи характер перебігу і темпи еволюції інфекційних захворювань та кількісні і якісні характеристики епідемічного процесу.

Збудником інфекції є патогенний мікроорганізм. Його основними специфічними властивостями є: Патогенність – здатність збудника спричиняти інфекційне захворювання.

Вірулентність – ступінь патогенності (ця ознака не стабільна для різних видів і клонів).

Токсичність – здатність синтезувати і виділяти ендо- і екзотоксини.

Адгезивність та інвазивність – здатність до фіксації на клітинних мембранах і проникати в клітину.

Здатність до розмноження (паразитування) в організмі хазяїна (людини, тварини).

За рівнем патогенності збудники поділяють на патогенні (облігатні паразити) та умовно (потенційно) патогенні мікроорганізми. Потенційно патогенні і навіть непатогенні мікроорганізми за певних умов теж можуть спричинити захворювання людини. Це пов’язується з імунним статусом людини, дозою збудника і опортуністичними властивостями деяких штамів непатогенних мікроорганізмів.

Методи дезінфекції

У практиці проведення дезінфекції використовують фізич­ний, механічний (як різновид фізичного), біологічний, хімічний методи.

Механічний метод зводиться до видалення патогенних мікробів шляхом обмивання, чищення, вологого прибирання, прання, провітрювання, вентиляції, фільтрування. При цьому досягається значне зниження бактеріального забруднення на­вколишнього середовища. Оскільки механічний метод знезара­ження при використанні його окремо (за винятком фільтрації води та повітря за допомогою бактеріологічних фільтрів) є най­менш ефективним, то найчастіше його застосовують одночасно з фізичним та хімічним методами.

Фізичний метод включає в себе:

а) дію високих температур (обпалювання, наприклад, країв пробірок і бактеріологічних пе­тель; спалювання заражених трупів, контамінованих речей і пред­метів; прасування (200—300 °С), кип'ятіння (100 °С), пастериза­цію (50—60 °С при експозиції 15—30 хв або 70—80 °С при експо­зиції 5—10 хв); тіндалізацію (5—6-разове нагрівання до темпера­тури 56~58 °С протягом 1 год з інкубацією в термостаті 1,5— 2 доби між нагріваннями), роздрібнену (триразову) стерилізацію при 100 °С з витримкою при кімнатній температурі протягом доби між стерилізаціями, дію водяної пари при підвищеному чи нормальному тиску, а також дію сухого гарячого повітря, вису­шування;

б) дію променевої та хвильової енергії (пряме сонячне випромінювання, ультрафіолетове випромінювання (200—450 нм), уль­тразвук (2Ч•10⁴—2Ч•10⁶ Гц), радіоактивне та іонізуюче випромінювання, струми ультрависокої частоти тощо).

Біологічний метод дезінфекції передбачає знищення пато­генних мікроорганізмів в навколишньому середовищі за допомо­гою біологічних процесів. Цей метод використовують для знеза­раження господарсько-побутових стічних вод на полях зрошення чи фільтрації, органічного сміття і покиді — в компостах, біокамерах, септиках, септиках-дегельмінтизаторах тощо. У більшості випадків біологічний метод не дає можливості досягти повного знезараження, а інколи його використання малоефективне (на полях зрошення чи фільтрації частина вірусів поліомієліту, Коксакі, гепатиту А може зберігати життєздатність).

Хімічний метод дезінфекції ґрунтується на тому, що ок­ремі хімічні речовини та їх сполуки здатні зумовлювати заги­бель мікроорганізмів на поверхні і всередині об'єктів навко­лишнього середовища, а також у повітрі й у різних біологічних субстратах (кров, слиз, фекалії, гній тощо). Хімічні засоби діють більш поверхнево, ніж висока температура. Проте хімічний ме­тод дезінфекції має широке застосування в дезінфекційній прак­тиці головним чином тому, що він є значно зручнішим і про­стішим у використанні, оскільки не потребує обов'язкового зас­тосування складного, зокрема стаціонарного, обладнання.

Хімічні дезінфектанти

Залежно від механізму дії на мікробні клітини всі хімічні дезінфекційні засоби поділяють на чотири групи:

1) окисники (галоїдовмісні речовини, перекис водню, перманганат калію, органічні надкислоти);

2) коагулянти (солі важких металів — срібла та інших, неорганічні кислоти, спирти, фенолвмісні сполуки, крезоли);

3) речовини, які зумовлюють набухання і розчинення білків (основи, поверхнево-активні речовини (ПАР);

4) речовини, що взаємодіють з аміногрупами білків, вільними амінокислотами та амінокислотними залишками білків (альдегідовмісні речовини: формальдегід, альдегіди глутаровий та бурштиновий).

Усі хімічні засоби, які використовують у дезінфекційній практиці, можна розподілити за наявністю активно діючої речовини на декілька основних груп: галоїдовмісні; окис­ники або кисневмісні; поверхнево-активні речовини (ПАР); гуанідинвмісні; альдегідовмісні; спирти; основи; кислоти; композиційні (включають в себе декілька дію­чих речовин з наведених вище груп дезінфектантів).

Для ефективного застосування хімічних дезінфікуючих засобів необхідно дотримуватися визначених умов, найважливіші з яких наступні:

· застосовувати хімічні дезінфектанти в рідкій формі, переважно розчиненими у воді, або у формах емульсій чи суспензій;

· дотримуватись визначених концентрацій дезінфікуючих речовин;

· забезпечити достатній щільний контакт між деззасобом та об'єктом, що знезаражується;

· дотримуватися визначених термінів дії дезінфікуючих речовин (експозиції);

· перед дезінфекцією поверхонь обладнання, інструментів тощо їх необхідно механічно очищати від органічних залишків.

Стерилізація

Стерилізація — комплекс заходів щодо забезпечення асептики в роботі лікувально-профілактичних та інших закладів, профілак­тики внутрішньолікарняних інфекційних хвороб, які спричиню­ються умовно-патогенними мікроорганізмами, зокрема збудника­ми гнійно-септичних інфекцій, а також окремих інфекцій, збудни­ки яких передаються через кров (гепатити В, С і, ВІЛ-інфекція).

Між стерилізацією та дезінфекцією існують певні відмінності. Якщо після дезінфекції знезара­жені предмети або речі не зберігаються у стерильному стані, то після стерилізації вони протягом певного часу зберігаються сте­рильними, оскільки їх перед стерилізацією поміщають у непро­никну оболонку. З цією метою використовують бікси та різні види пакувального матеріалу (папір, металева фольга, пластма­сова плівка, металеві та скляні ємності), зовнішня поверхня якого зазвичай втрачає свою стерильність.

Стерилізація медичних виробів складається з кількох етапів: дезінфекція, передстерилізаційне очищення і безпосередньо стерилізація. Для проведення стерилізації використовують фізичний (механічне очищення, водяна пара, гаряче повітря, іонізуюче випромінювання) та хімічний (розчин хімічних за­собів, гази) методи.

Дезінфекції підлягають вироби медичного призначення, які використовувалися під час проведення гнійних операцій або хірур­гічних чи стоматологічних маніпуляцій у інфекційного хворого, медичні інструменти після операцій, ін'єкцій тощо, проведених у осіб, які перенесли вірусні гепатити або є ВІЛ-інфікованими, а також всі інші ме­дичні інструменти. Дезінфекцію виробів медичного призначення зі скла, металу, термостійких полімерів і гуми проводять методом кип'ятіння протягом ЗО хв, вироби зі скла, металу, гуми, латексу і термостійких матеріалів обробляють 20 хв паровим методом за температури 110 °С. Сухим гарячим повітрям за температури 120 °С 45 хв обробляють вироби зі скла та металу.

Для дезінфекції виробів медичного призначення використову­ють хлорамін, пероксид водню (Н₂О₂), формалін, "Дезоксон-1", "Гібітан", "Дихлор-1", "Сульфохлорантан", "Хлорцин", "Дезам", "Глутаровий альдегід", суміш Н₂О₂ з пральними порошками (ОСТ 42-21-2-85), а також "Дезофори", "Деконекс 50 ФФ", "Клорсепт", "Корзолекс АФ", "Корзолекс базік", "Корзолін ІД", "Лізоформін-3000" тощо (нині МОЗ України дозволено біля 200 дезінфекційних засобів). Передстерилізаційному очищенню та стерилізації підля­гають вироби медичного призначення, що контактували з раньовою поверхнею, кров'ю чи ін'єкційними препаратами, а також окремі види виробів, якими торкалися слизових оболонок.

Передстерилізаційному очищенню (ПСО) підлягають всі ви­роби медичного призначення перед їх стерилізацією з метою видалення білкових, жирових та інших забруднень. ПСО здійснюється ручним або механізованим (за допомогою спе­ціального обладнання) способом. Передстерилізаційне очищення виробів медичного призна­чення має такі етапи:

· Полоскання проточною водою протягом 5 хв.

· Замочування в миючих засобах ("Біомий", "Бланізол", "Бодофен" тощо) за температури 40 °С протягом 15 хв.

· Миття кожного виробу в миючому засобі йоржиком або ватно-марлевим тампоном.

· Полоскання у проточній воді протягом 3—10 хв.

· Полоскання дистильованою водою.

· Висушування гарячим повітрям за температури 85°С.

Контроль якості ПСО. Перевірка якості ПСО виробів ме­дичного призначення проводиться шляхом постановки проб на наявність залишків крові, жиру і повноту очищення виробів від лужних компонентів синтетичних миючих і фармакологічних засобів. Контролю якості ПСО підлягає 1% кожного виду ви­робів, що обробляються за одну добу.

Якість очищення інструментів від залишків крові оціню­ють при постановці азопірамової та амідопіринової проб. У суміш, яка складається з 5% спиртового розчину амідопірину та 30% оцтової кислоти, додають 3% розчин Н₂О₂. При пози­тивній азопірамовій пробі виникає фіолетове забарвлення, яке швидко, протягом кількох секунд, переходить в рожево-синє або бурувате. Забарвлення, що виникло пізніше, ніж через 1 хв, не враховується. При позитивній амідопіриновій пробі виникає синьо-зелене забарвлення. Наявність прихованої крові на виробах медичного призначення можна встановити за допо­могою проби з розчином люмін алу та окисником гідроперитом (комерційна назва препарату — "Делатест").

Наявність жиру визначається постановкою проби із Суда­ ном III. При позитивній пробі із Суданом IIIвиявляються пля­ми жовтого кольору.

Фенолфталеїнова проба (на інструмент наносять 1—2 краплі 1% спиртового розчину фенолфталеїну) за наявності невідмитих компонентів лужних миючих засобів дає рожеве забарв­лення.

У випадках отримання позитивних проб вироби підлягають повторному об­робленню до отримання негативних результатів.

Після ПСО виробів медичного призначення проводять їх сте­рилізацію за допомогою високої температури, хімічних засобів, а також іонізуючого випромінювання.

Високу температуру використовують у парових і сухожарових стерилізаторах.

У парових стерилізаторах (автоклавах) при надлишковому тиску водяної пари 2 атм і температурі 132 °С стерилізують протягом 20 хв; при надлишковому тиску водяної пари 1,1 атм і температурі 120 °С — протягом 45 хв.

У сухо-жарових стерилізаторах за температури 180 °С стерилізацію проводять протягом 60 хв, за температури 160 °С — протягом 150 хв.

Паровій стерилізації підлягають вироби медичного призначен­ня з текстилю, гуми, металу та скла. Сухе гаряче повітря викорис­товують для стерилізації предметів, які не можуть бути простери­лізовані водяною парою під тиском через можливість їх корозії. Сухожаровим способом стерилізують вироби із скла, металу тощо.

Розчини хімічних засобів використовують головним чином для стерилізації термонестійких предметів. Найпоширеніші засоби хімічної стерилізації — 6% пероксид водню (експозиція 6 год за температури 18 °С і 3 год при 50 °С) або 1% розчин дезоксону-І (експозиція — 45 хв). Предмети, які стерилізують­ся, повністю занурюють у розчин. Після стерилізації предмети занурюють двічі по 5 хв у стерильну воду, а потім стерильним корцангом вкладають їх у бікс.

Газовий спосіб використовують для стерилізації предметів, які неможливо піддавати дії високої температури. З цією метою використовують окис етилену, метилу бромід (протягом 16 год) або суміш цих препаратів у співвідношенні 1:2,5 (протягом 4—6 год). Газ уводять у герметичні ємності (камери) газових стерилі­заторів, в які попередньо кладуть предмети для стерилізації.

Газовий метод використовують для стерилізації хірургічних, стоматологічних та інших інструментів, які мають дзеркальну поверхню, оптичне та радіо­електронне обладнання, кетгут, різні вироби із термонестійких синтетичних пластмас (зонди, катетери тощо).

Іонізуюче випромінювання порушує процеси обміну в мікробній клітині, внаслідок чого вона гине. Для стерилізації цим способом використовують спеціальні установки, в яких піддаються дії іонізуючого випромінювання хірургічні інстру­менти, шприци, голки, катетери, перев'язувальні матеріали. Іонізуюче випромінювання широко застосовують на промисло­вих підприємствах, на яких виробляють предмети одноразового користування (системи для переливання крові, шприци тощо).

Контроль якості стерилізації. Для контролю температурно­го режиму стерилізації, крім термометрів, використовують та­кож хімічні тест-об'єкти, які під дією певних температур зміню­ють свої фізичні властивості (плавляться та змінюють свій колір). У парових стерилізаторах використовують бензойну кислоту (120-122 °С), манозу (132-133 °С), фенацетин (134-136 °С), фта­левий ангідрид (130,8 °С) та сечовину (132,7 °С). У повітряних стерилізаторах тест-об'єктами є саліцилова кислота (159° С), арабіноза (158 °С), стрептоцид (164 °С), сульфосаліцилова кислота (180 °С), альбуцид (178-181 °С) та тіосечовина (180-182 °С).

Контроль стерильності простерилізованих предметів прово­дять за допомогою бактеріологічного методу, занурюючи їх у стерильні живильні середовища, або шляхом взяття змивів з ве­ликих виробів. Після культивування у разі відсутності росту мікроорганізмів у всіх середовищах видають висновок про сте­рильність контрольованого виробу. За умови проростання жи­вильного середовища хоча б в одній пробірці проводять повтор­ний контроль стерильності подвійної кількості виробів цієї партії.

Предмети, інструменти чи матеріали, які простерилізовані будь-яким способом є одночасно і продезінфікованими. На відміну від цього, предмети, які продезінфіковані, не завжди стерильні, тобто не знепліднені цілком.

Простерилізовані предмети (перев'язувальний матеріал, шприци та інший медичний інструментарій тощо) вимагають суворого збереження їхньої стерильності до моменту їх використання.

 

Література

 

1. Епідеміологія: Навчальний посібник / За редакцією Ю.Д. Гоца, І.П. Колеснікової, Г.А. Мохорта. – Київ, 2007. С. 51 – 84.

2. Епідеміологія. За редакцією проф. К.М. Синяка. – К.: Здоров’я, 1993. С. 104 – 117.

3. Зарицкий А.М. Дезінфектологія: Посібник в 3-частинах. Ч 1. Загальні питання. Дезінфікуючі засоби та їх застосування. - Житомир: ПП „Рута”, 2001. –– 384 с.

4. Борьба с перекрестной инфекцией во время стоматологического приема / В,Г. Бургонский, В.В. Бургонский, С.В. Куцевляк. Практическое пособие. Киев, 2000. – 126 с.

Наочні посібники

· Інструкція для медичного застосування препарату Стерилліум. МОЗ України. 14.06.01. №231.

· Регламенти із застосування з метою дезінфекції, перед стерилізаційного очищення та стерилізації, затверджені МОЗ України засобів: Бациллоцид расанд, Бодедекс форте, Дисмозон пур, Корзолекс базік, Корзолекс екстра, Корзолекс плюс, Мікробак екстра, Мікробак форте, Скорена, Стерилліум тощо.

· Методические указания по применению Деконекс ФФ для целей дезинфекции. МОЗ України, 1996.

· Практична дезінфектологія: 1. Антисептична обробка шкіри та слизових оболонок. 2. Передстерилізаційне очищення, дезінфекція і стерилізація інструментарію та виробів медичного призначення. 3. Дезінфекція та миття виробів медичного призначення, обладнання і приміщень.

· Перелік дезінфекційних засобів і антисептиків, дозволених МОЗ України до застосування в Україні.

Доцент В.І Слободкін, 2009.

Методичні матеріали

до практичного заняття №3 на тему: «Імунопрофілактика. Загальні поняття. Календар щеплень. Імунопрофілактика вірусних гепатитів у медичних працівників.”

Протиепідемічні заходи, спрямовані на створення несприйнятливості населення до інфекційних хвороб займають одне з найважливіших місць у загальній системі профілактики інфекційних захворювань. Відомо, що підвищення опірності організму до інфекції можна досягти як неспецифічними впливами (раціональним харчуванням, заняттями фізкультурою, загартуванням), так і шляхом створення специфічного імунітету до інфекції, який виробляється природно (після перенесеної інфекційної хвороби) або може бути створений шляхом штучної імунізації (імунопрофілактики).

Темою даного заняття є саме імунопрофілактика – захист організму від інфекційної хвороби шляхом проведення профілактичних щеплень вакцинами й анатоксинами (активний імунітет) або введенням імунних сироваток чи анатоксинів (пасивний імунітет).

Найважливіше значення як профілактичний засіб має активна імунізація, яка створює в організмі людини стійку несприятливість до інфекційної хвороби на тривалий період. Одночасно, результати вакцинації значною мірою залежать від якості щеплювальних препаратів і стану організму, який імунізується, та суворого дотримання календаря щеплень.

Внаслідок проведення масової імунопрофілактики у світі ліквідовано натуральну віспу, значно знизилася захворюваність на поліомієліт, дифтерію, кашлюк, кір, правець, епідемічний паротит. Помітно знижується поширеність таких захворювань, як вірусні гепатити, інфекції, спричинені гемофільною паличкою типу b (Hib) тощо.

Загальні поняття

Імунопрофілактика ґрунтується на здатності організму відповідати специфічною (імунологічною) реакцією на антиген шляхом вироблення проти них власних антитіл. Функцією антитіл є знешкодження антигенів шляхом зв’язування антигенів у комплекс антиген-антитіло. За сучасним уявленнями, імунітет – це „спосіб захисту внутрішньої сталості організму від різних субстратів, які мають ознаки генетично чужорідної інформації”.

Активний імунітет створюється після введення в організм препаратів, що містять антигени збудника. Такі препарати називаються вакцинами. Матеріалом для створення вакцин слугують живі і вбиті мікроорга­нізми, їх токсини та анатоксини (знешкоджені токсини). За технологією одержання можна виділити такі групи препаратів для активної імунізації: корпускулярні живі вакцини; корпускулярні убиті (інактивовані) вакцини); вакцини з антигенних компонентів мікроорганізмів (хімічні та субодиничні вакцини, анатоксин); генно-інженерні (рекомбінантні) вакцини; генетичні вакцини (ДНК-вакцини) та синтетичні вакцини.

Корпускулярні ж иві вакцини – імунопрепарати, що містять змінені збудники інфекційних хвороб (вакцинні штами), які втратили здатність спричинювати захворювання, але зберегли високі імуногенні властивості. Їх одержують шляхом ослаблення патогенності збудника внаслідок його послідовних пасажів через культури тканин або через організм тварин, а також шляхом селекції спонтанних або штучних мікроорганізмів-мутантів. Живі вакцини є найефективнішими щепним